- •8. Навчально-методичне забезпечення дисципліни «регіональна економіка» конспект лекцій
- •Предмет, метод і завдання курсу «Регіональна економіка»
- •1.1.Об’єкт і предмет курсу «Ргіональна економіка».
- •Тема 2. Наукові засади формування регіональних соціально-економічних систем
- •Загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів.
- •Принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил, їх сутність.
- •Поняття про економічний простір, особливості його формування та структура.
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •План лекції
- •Принципи, критерії та чинники економічного районування.
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.
- •План лекції
- •1.1. Співвідношення понять «територія» і регіон та взаємозв’язок між ними.
- •1.2. Взаємовідносини «регіон-столиця».
- •1.3. Поглиблення територіального поділу праці і оптимізація галузевої структури господарського комплексу регіону
- •Тема 5. Державна регіональна економічна політика та управління регіональним розвитком.
- •План лекції
- •Рис 5. Структурна модель державної регіональної політики
- •Тема 6. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах.
- •План лекції
- •1.1 Економіка України як єдиний господарський комплекс. Особливості та стан формування.
- •Тема 7 Природний трудоресурсний потенціал економіки України.
- •План лекції
- •1.4.Науково-технічний потенціал
- •Фінансовий потенціал
- •Бюджетний потенціал
- •Модуль 2
- •Тема 8 Трансформаційні процеси в господарському комплексі України та їхні регіональні особливості.
- •План лекції
- •Паливно-енергетичний комплекс
- •Металургійний комплекс.
- •Машинобудівний комплекс
- •Хімічний комплекс
- •Лісопромисловий комплекс.
- •Апромисловий комплекс
- •Будівельний комплекс
- •1.9.Транспортний комплекс
- •Соціальний комплекс.
- •Тема 9 Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем
- •План лекції
- •Тема 10 Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку План лекції.
- •Східний економічний макрорайон
- •Тема 11. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури
- •План лекції
- •Міжнародний поділ праці: сутність, форми прояву та розвитку
- •1.2. Міжнародна спеціалізація в світовому господарстві
- •1.3. Сучасні тенденції розвитку форм міжнародного поділу праці в світовому господарстві
- •Особливості торгівлі товарами України з регіонами світу
- •Тема 12. Фактори сталого розвитку
- •План лекції.
- •Сталий розвиток суспільства та його екологічна, економічна та соціальна складові.
- •Концепція сталого розвитку для україни
- •9. Методичні рекомендації для проведення семінарських занять, виконання самостійної та індивідуальної роботи студентів
- •Пошукові web – системи
- •Соціально-економічні і довідкові web – сайти, портали тощо
- •Зміст навчальної дисципліни за модулями модуль 1 Семінар по темі 1. Предмет, метод і завдання курсу «Регіональна економіка»
- •Семінар по темі 2. Наукові засади формування регіональних соціально-економічних систем
- •Семінар по темі 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •План лекції
- •Теми доповідей і рефератів по темі 5.
- •Електростанції України
- •Спеціалізація центрів чорної та кольорової металургії
- •Кількість населення
- •1. Чим відрізняється демографічний потенціал розвитку регіону від виробничого потенціалу:
- •8. До основних принципів раціонального природокористування належать:
- •9. Механізм лімітування природокористування передбачає:
- •10. До заохочувальних заходів матеріального стимулювання належать:
- •11. До головних характеристиками демографічного потенціалу регіону належать:
- •15. Основна частка працездатного населення зайнята у:
- •26. Фінансові ресурси регіону за суб'єктами розпорядження поділяються на:
- •32. Субсидія — це певна сума платежів, що:
- •33. Методи розподілу міжбюджетних трансфертів:
- •Завдання модульного контролю Перелік запитань до і поточно-модульного контролю
- •Модуль2 Семінар по темі 8 Трансформаційні процеси в господарському комплексі України та їхні регіональні особливості.
- •Семінар по темі 9 Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем
- •Питання для дискусії по темі 9
- •Питання для дискусії по темі 10
- •Природні ресурси економічних районів України
- •1. За економічним районуванням України (автор м.Д.Пістун) виділяються:
- •34. Відзначте центри чорної металургії у Донецькому районі:
- •Завдання модульного контролю Перелік запитань до іі поточно-модульного контролю
- •Перелік екзаменаційних питань
- •Література
Принципи, критерії та чинники економічного районування.
Принципи районування — вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни.
Найважливішим і найістотнішим є принцип об'єктивної територіальної цілісності. Відповідно до нього економічний район є не статичною однорідною територією, а соціально-економічною єдністю, цілісністю. Така єдність забезпечується сформованістю на території господарського комплексу відповідного рівня, в якому розвиваються галузі спеціалізації, базові, допоміжні, супутні, обслуговуючі. Важливі принципи районування, такі як економічний, єдності спеціалізації і комплексності, можна розглядати як часткові щодо принципу територіальної цілісності.
Важливим принципом інтегрального районування є принцип тяжіння, сутність якого полягає у необхідності включення в межі району як ядра, так і навколишньої території, яка знаходиться під його районоформуючим впливом. Це вимагає вивчення всієї сукупності зв'язків: виробничо-природних, соціально-виробничих, виробничих, соціальних, управлінських та ін. Ядра районів є чітко вираженими, в той час як периферійні частини такої чіткості не мають. Існує навіть думка, що об'єктивно провести межі районів неможливо, вони залежать від авторського бачення районування і є суб'єктивними та розпливчастими. Встановлення меж районів — здобуток не стільки науковий, скільки практичний.
Принцип перспективності, або конструктивності, визначає часову властивість мереж районування. Відповідно до нього районування має вирішувати проблеми, які можуть виникнути у районі. Районування може реконструювати минуле, передавати стан регіоналізації соціально-економічної диференціації на певну дату близького минулого і прогнозувати майбутні тенденції.
Урахування адміністративного принципу районування створює умови для управління територією у майбутньому, а також спрощує процес розробки і реалізації програмних і прогнозних документів. Водночас не завжди доцільно враховувати адміністративні межі при проведенні районування. Сучасний адміністратив ний поділ не є досконалим, що проявляється у тому, що частини окремих областей тяжіють до центрів поза їх межами. Наприклад, східна частина Кіровоградської області тяжіє до Кривого Рогу більшою мірою, ніж до обласного центру. Подібні вади сучасного адміністративно-територіального поділу покликана усунути адміністративна реформа за допомогою в тому числі районування.
Крім вищезгаданих принципів, часто при проведенні районування виходять з принципів: 1) урахування історико-географічних особливостей українських земель, національного і етнічного складу населення; 2) збереження єдності локальних систем розселення; 3) посилення територіальної спеціалізації виробництва та можливостей для комплексного економічного і соціального розвитку території; 4) урахування економіко-географічного положення території та його впливу на розміщення підприємств, установ і організацій. Важливо, щоб виділені райони були одномасштабними, тобто величини їх економічних потенціалів були між собою близькими (за такими показниками, як обсяг валового внутрішнього продукту, вартість основних фондів, чисельність населення та ін.). Це сприятиме вдосконаленню територіального управління.
Критерії економічного районування. Критерії економічного районування визначаються, виходячи з принципів, що є необхідними для вибору варіантів районування. К.Мезенцев виділяє найголовніші критерії:
підвищення рівня сформованості території через розв'язання вузлових проблем району;
збільшення раціональності використання ресурсного потенціалу;
зростання ефективності економічного розвитку;
підвищення ефективності соціального розвитку;
поліпшення екологічної ситуації.
Критерії відображають динаміку соціальних, економічних процесів і явищ, що безпосередньо пов'язані з утворенням районів. Набір критеріїв, за якими проводиться районування, не є сталим. Раніше пріоритет надавався економічним критеріям, а зараз — соціальним і екологічним.
Чинники економічного районування До основних чинників необхідно віднести:
характер виробничих відносин, способів виробництва;
геополітичне положення;
територіальний поділ праці, зокрема спеціалізація господарської діяльності;
природні умови і ресурси;
населення з його трудовими навичками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;
характер виробничо-технологічної взаємопов'язаності, інтегрованості виробництва;
систему розселення населення територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.
У науковій літературі вчені виділяють два основних види економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузеве. Інтегральне районування відображає просторову взаємодію населення, виробництва і природи на певній території. Сьогодні це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціоекономічного явища.
Інтегральне районування здійснюється в Україні на двох основних рівнях: макрорівень (в умовах України це виділення трьох економічних макрорайонів); мезорівень (виділення від 5 до 9 мезорайонів).
Інтегральне економічне районування відображає територіальні відмінності в суспільно-господарській діяльності населення та закріплення певних її видів за окремими частинами території країни. В ідеалі саме інтегральне економічне районування повинно лежати в основі всіх інших видів організації суспільства за територіальним принципом, а саме: адміністративно-територіального поділу, територіального управління господарством, територіального планування. Однак до цієї виваженої думки вчені прийшли тоді, коли в Україні давно вже була запроваджена система адміністративно-територіального устрою і відповідна їй система територіального управління. Полеміка щодо доцільності запровадження у цій системі ще одного рівня управління економічних районів і досі триває в науковій літературі.
Галузеве економічне районування відображає поділ території на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки - територіального зосередження певної галузі виробництва чи розміщення певних ресурсів. Отже, галузевий район - це територія із значним зосередженням виробництва продукції чи послуг певної галузі або певного виду природних ресурсів, яка характеризується специфічними місцевими умовами, проблемами і перспективами розвитку. Це може бути промислове, лісовиробниче, водогосподарське районування та ін. Наприклад, при районуванні сільськогосподарського виробництва враховується лише сільське господарство структура сільськогосподарських угідь, спеціалізація, типи сільськогосподарського виробництва. Галузеве районування є важливою передумовою встановлення меж інтегральних районів.
Економічний район, його сутність та основні риси.
У концепції територіальної організації суспільства основною є категорія "економічний район". Економічний район існує в об'єктивній дійсності та формується у процесі розвитку продуктивних сил, суспільного виробництва в цілому. Існує декілька визначень змісту поняття "економічний район". У більшості з них зазначається його об'єктивна сутність, цілісність, система зв'язків, спільність господарської спеціалізації. Найбільш вдалим є визначення класика регіональної економіки, академіка П. Алам-пієва, який визначив економічний район як територіальну географічно цілісну частину народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, інтенсивні внутрішні економічні зв'язки та нерозривно пов'язана з іншими районами суспільним територіальним поділом праці.
В Україні, як і в інших країнах, економічні райони - це складні, цілісні за системою внутрішніх зв'язків, суспільно-територіальні комплекси, які виконують суттєві господарсько-демо-відтворювальні функції в національній економіці країни та беруть активну участь у міжнародному поділі праці.
Перехід України до висхідного суспільного розвитку на засадах постіндустріалізму в умовах глобалізаційних процесів вимагає значного розширення змістовних меж дослідження сутності економічних районів у всій складності сучасних суспільно-виробничих зв'язків.
Очевидно на сьогодні пріоритетним у розвитку України, згідно з розробленим під егідою ООН Порядком денним на XXI століття, стає принцип соціо-економіко-екологічної збалансованості розвитку. У зв'язку з розвитком наукової думки в цьому контексті визначення поняття "економічний район" набуває нових рис. Необхідно зазначити, що в західній літературі «економічний район» розглядається як система ринків, що функціонує на основі територіального поділу праці під визначальною дією заковну вартості.
Системи економічного районування України
Значний внесок у розвиток нової сітки економічних районі України зробили такі українські вчені, як М. Паламарчук, М. Пістун, Ф. Заставний, О. Шаблій і В. Поповкін. Так, Ф. Заставний виділив дев'ять мезорайонів, що входять до трьох макрорайоні Це такі: Східний, Західний, Південний. Ця система розвитку представлена на рис 3.
Рис 3. Система економічного районування України Ф.Д.Заставним
В. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці 1(993 р.) обгрунтував поділ України на 5 макрорайонів і 10 мезорайонів [36]. До макрорайонів він відніс:
Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);
Донбас та Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);
Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська
області);
Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим);
Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька області).
На думку автора, такий поділ найбільше відповідає системі основних територіально-економічних пропорцій та сприяє їхньому регулюванню та вдосконаленню територіального поділу праці.
Класифікація економічних районів, за О. Шаблієм, передбачає виділення шести соціально-економічних районів: Східного, Центральносхідного, Центрального, Північносхідного, Західного, Південного та Автономної Республіки Крим [64].
Більш вдалим, на нашу думку, є районування, проведене ФД. Заставним та М. Пістуном. Мережа районів, яку запропонували ці автори, є найбільш обґрунтованою. Вона об'єктивно відображає особливості сучасного регіонального розвитку України. Однак, на нашу думку, недоцільним є виділення
Центрапьноукраїнського економічного району у складі Черкаської та Кіровоградської області;
Київського економічного району у складі трьох, а не чотирьох областей - Київської, Житомирської, Чернігівської та Черкаської.
Рис 4.Система економічного районування України
Включення вищевказаних областей у Київський економічний район є доцільним, оскільки Київська агломерація у зв'язку зі своїми специфічними функціями «столичності» та найвищим у державі рівнем зосередження населення і виробництва протягом багатьох десятиріч суттєво впливала і впливає на їхній соціально-економічний розвиток. Це зумовило розвиток досить інтенсивних господарських та соціально-культурних зв'язків між ними та дало підстави для виділення цього району в окрему природно-господарську цілісність - Київське Придніпров'я. Крім того, шкода, завдана цим областям внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначила спільну стратегію соціальної та економічної реабілітації їхньої території. Недоцільно об'єднувати також в один економічний район причорноморські області та Автономну Республіку Крим. Остання, на нашу думку, повинна виступати окремою одиницею економічного районування України.
Найбільш адекватною сучасній територіальній організації господарства вважаємо таку схему районування (рис 4).
Удосконалення сітки економічного районування - безперервний процес, в основі якого лежить розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу, Концепції стійкого розвитку. На вдосконалення системи економічного районування впливає і трансформація правового, інвестиційного, економічного простору, а також науковий пошук і створення нових знань у галузі складних природничо-суспільних відносин та їхньої територіальної організації.