3. Принципи профілактичної діяльності

Діяльність стосовно профілактики правопорушень повинна відповідати принципам законності, демократизму, гуманізму та справедливості, диференціації та індивідуалізації, своєчасності та необхідної доступності, науковості:

1) законність профілактичної діяльності передбачає наявність достатнього правового регулювання на рівні законів та інших нормативних актів, завдань, методів, форм профілактики, прав і обов’язків суб’єктів (учасників) цієї роботи, гарантій законних інтересів осіб, щодо яких вона здійснюється.

2) демократизм у профілактиці правопорушень означає, що вона здійснюється:

• під контролем органів представницької влади відповідного рівня;

• за безпосередньої участі та під контролем громадських об’єднань і формувань, роль яких у цьому випадку не можна зводити до ролі «помічників» державних органів;

• з урахуванням результатів постійного моніторингу громадської думки.

1. гуманізм і справедливість профілактичної діяльності означає, що:

• неповнолітні особи, щодо яких вона проводиться, розглядаються як суб’єкти взаємодії з органами профілактики, а не як безправні об’єкти;

• ставиться завдання якомога швидше виявити і запобігти подальшому розвитку асоціальних процесів, щоб мінімізувати шкоди для особи, суспільства і держави;

• профілактичний вплив починається із заходів найменш інтенсивного впливу, і лише за їх недостатності здійснюється перехід до заходів більш інтенсивного впливу.

4) диференціація та індивідуалізація профілактичної діяльності розуміється, як:

• співвідношення між характером та інтенсивністю визначених заходів і конкретними завданнями впливу та врахування статусу і особливостей особи, до якої застосовуються профілактичні заходи, а також умов її життєдіяльності та динаміки поведінки.

5) своєчасність та необхідна достатність означає, що:

• профілактична діяльність повинна бути спрямована на ранній етап виникнення ситуації, яка несе у собі загрозу вчинення правопорушення.

6) науковість як принцип профілактики означає:

• наявність і необхідність у програмуванні та плануванні соціально-педагогічної профілактичної діяльності, правовому регулюванні та управлінні нею, а також у безпосередньому застосуванні профілактичних заходів, наукової концепції цієї діяльності, основаної на пізнанні її закономірностей і місця в соціальних системах;

• науково-методичне забезпечення усіх рівнів, етапів, напрямів, видів профілактичної діяльності, яке ґрунтується на комплексному використанні досягнень інших наук про профілактику правопорушень серед дітей та молоді, з визначенням чіткого механізму впровадження наукових рекомендацій після їх об’єктивної оцінки;

• використання на практиці наукових знань щодо закономірностей протиправної діяльності неповнолітніх з метою об’єктивної оцінки ситуації в ретроспективі, сьогоденні та перспективі та прийняття обґрунтованих стратегічних і тактичних рішень по боротьбі з нею.

Окрім цього, Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» у ст. 2 називає ще ряд додаткових принципів, на яких повинна базуватися профілактична діяльність:

• застосування переважно методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей;

• гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей, роботу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації;

• збереження таємниці про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики;

• неприпустимості приниження честі і гідності дітей та жорстокого поводження з ними.