3. Соціальні норми і нормативна свідомість

Необхідною умовою життя людини в суспільстві, функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей, прав людини і громадянина є додержання певних норм поведінки, які панують у соціумі.

Завдяки нормам здійснюється регулювання і соціальний контроль за поведінкою громадян, вони забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства відповідно до його потреб

Но́рма (лат. norma — дослівно «косинець», у переносному значенні — «правило») — регулятивне правило, яке вказує межі свого застосування; відповідає чомусь типовому або звичайному.

Термін «норма» використовується у ряді контекстів: біологічна норма, статистична норма, психологічна норма, соціальна норма, моральна норма, духовно-релігійна норма, індивідуальна норма тощо.

В науковій літературі існують різні визначення соціальної норми: засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп (М. Бобнєва); сукупність вимог і очікувань, які пред’являє соціальна спільнота (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) встановленого зразка (О. О. Ручка); зумовлений соціальною практикою соціокультурний інструмент регулювання стосунків у конкретно-історичних умовах життя суспільства (Ю. О. Клейберг); загальні правила поведінки, що склалися у суспільстві в процесі історичного розвитку (В. І. Жуков).

Загалом, узагальнюючи різноманітні тлумачення у визначенні поняття, соціальні норми можна розглядати, як: зумовлені об’єктивними закономірностями правила поведінки, які мають загальний характер, виражають волю певної частини або всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Специфічною особливістю соціальних норм є те, що вони регулюють сферу взаємодії людей і це регулювання здійснюється відповідно до панівної системи цінностей, потреб, інтересів, ідеології. Така специфіка зумовлює те, що на практиці соціальні норми можуть і не відповідати об’єктивним законам розвитку, що призводить до того, що сама норма є анормальною (наприклад закони тоталітарного суспільства). Тому, девіантна поведінка, яка завжди пов’язана з якоюсь невідповідністю вчинків, дій людини тим нормам, правилам поводження, стереотипам, очікуванням, настановам, цінностям, що поширені в суспільстві або в певних соціальних групах в конкретній ситуації може бути загалом корисною для суспільства.

Існує безліч класифікаційних схем соціальних норм. Для соціальних педагогів (соціальних працівників) В. І. Жуков запропонував таку класифікацію соціальних норм:

• за суб’єктами, носіями норм;

• за сферами діяльності;

• за змістом;

• за місцем у нормативно-ціннісній ієрархії;

• за формою утворення і фіксації;

• за масштабом застосування;

• за способом забезпечення;

• за функціями;

• за ступенем усталеності (див. модель 1).

Модель 1

Класифікація соціальних норм

Серед інших видів соціальних норм особливо виділяють такі, що становлять основні норми людської поведінки, основні фактори єдності суспільства – це духовні, моральні, етичні та правові норми. Для всіх соціальних норм притаманні такі ознаки: вони виступають як правила поведінки людей у суспільстві; виникають як результат свідомо-вольової діяльності; зумовлені соціально-економічним ладом суспільства.

Духовні норми – це передусім норми, в основу яких покладено загальнолюдські цінності, представлені у світових релігіях, художній культурі та науковій думці. До них належать також народні звичаї та традиції.

Звичаї – це правила поведінки, що склалися історично і внаслідок багаторазових повторень увійшли у звичку людей. Звичай закріплюється у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки.

Різновидом звичаїв є традиції. Вони також зумовлені звичкою, природністю формування і утвердження у свідомості людей того чи іншого типу поведінки. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються зі стилів поведінки.

Релігійними нормами називають правила встановлені віросповіданнями й обов’язкові для віруючих. Вони висвітлюються в релігійних книгах, у рішеннях зборів віруючих або духовенства, у творах авторитетних релігійних письменників. Ці норми визначають порядок організації і діяльності релігійних обє'днань, регламентують ритуальні обряди та культи.

Носіями духовних норм виступають самі люди, а також такі соціальні інститути, як сім'я, релігійні конфесії, громадські організації. У ряді випадків духовні норми зливаються в одне ціле з моральними нормами.

Моральні норми – це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної або номінальної) щодо її членів. Носіями цих норм є конкретні спільноти (сім'я, громада), їхні лідери й керівники. Такі норми зазвичай текстуально не закріплені, хоча є й винятки.

Етичні норми можуть бути прямим відображенням моральних цінностей і тому збігаються з моральними, але можуть бути і суперечити їм, наприклад, у випадках корпоративної етики або етичних норм субкультури асоціальних угруповань.

Соціальні норми нерідко породжують стереотипи й забобони, наприклад, расові та етнічні. Стереотипи можуть відігравати позитивну роль, скажімо, пропонуючи людині готові рішення в певних ситуаціях. Проте частіше стереотипи, а тим більше – забобони, перешкоджають адаптації людини до конкретної ситуації.

Правові норми - це формально обов’язкові правила фізичної поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки – соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю певної частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечкютьсяч державою.

Праву, на відміну від інших соціальних норм, властиві такі риси:

• право – єдина система норм, яка є обов’язковою для всіх членів суспільства;

• норми права встановлюються або санкціонуються державою;

• норми права – це правила поведінки загального характеру, тобто правила поведінки, відображені в правовій нормі, адресовані не конкретному суб’єктові, а поширюються на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права;

• норми права характеризуються формальною визначеністю, де формальність означає відображення норм права у статтях нормативних актів – письмових, юридичних документах;

• здійснення норм права забезпечуються державою шляхом створення реальних умов, що сприяють безперешкодному здійсненню суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права, а також, засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки чи застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми.

Правові норми є найбільш конкретними. Вони закріплені в основних документах держави ( напр. конституція, цивільний кодекс, кримінальний кодекс, законах та підзаконних нормативно-правових актах) і регулюються державною системою (законодавчі органи, уряд, правоохоронні органи).

За всієї різноманітності проявів соціальні норми мають такі основні властивості:

• об’єктивність;

• історичність;

• універсальність;

• схематичність;

• безумовність.

Норма є узагальненим соціальним приписом, обов’язковим для виконання кожним членом соціуму за будь-якої ситуації.