1.6. Формування облікової політики (звітності) та системи показників для управління адміністративними витратами

Облікова політика ─ це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Облікова політика – це форма діяльності суб’єктів у галузі бухгалтерського обліку з метою реалізації власних інтересів.

Підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї, [ 11].

Так, згідно з п. 5 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», при встановлені облікової політики підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

• затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку, [2].

Одним із основних документів щодо формування облікової політики є Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, в яких зазначені особливості формування облікової політики та зміни щодо даної політики. В такому документі конткетно розшифровані всі особливості ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звіності: методи оцінки вибуття запасів; періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів; порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат; підходи до переоцінки необоротних активів; метод обчислення резерву сумнівних боргів; базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу; підходи до класифікації пов’язаних сторін; періодичність та об’єкти проведення інвентаризації тощо, [11].

Організація бухгалтерського обліку залежить від обсягу облікових робіт, наявності комп'ютерної техніки, інших умов, а також від облікової політики, яку обрало підприємство. А облікова політика – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку. Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку, [39].

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, основним документом, який визначає облікову політику будь-якого підприємства є Наказ про облікову політику. Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер).У даному наказі наводяться принципи, методи і процедури, які використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, а також попередні оцінки, які використовуються підприємством з метою розподілу витрат між відповідними звітними періодами. При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються. Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової політики є одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку. Саме в даному документі розкриваються і особливості ведення обліку адміністративних витрат, [11].

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» всі підприємства з початку діяльності до моменту ліквідації повинні вести бухгалтерський облік. Заключним етапом бухгалтерського обліку є складання бухгалтерської звітності: фінансової, податкової, статистичної та управлінської, [2].

У фінансовій звітності інформація щодо наявності і стану адміністративних витрат розкривається у формі № 2 «Звіт про фінансові результати». У статті «Адміністративні витрати» форми № 2 відображаються загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Дана інформація розкривається у першому розділі форми №2 «Фінансові результати» у рядку 070, [Додаток В].

Інформація щодо наявності і стану адміністративних витрат розкривається і у податковій звітності. Так, в одному із десяти додатків Податкової декларації з податку на прибуток розкривається склад адміністративних витрат. Детально склад та структура адміністративних витрат відображається в Додатку АВ – рядок 06.1. Цей рядок формується сумою рядків 06.2.1-06.2.12. Саме в даному додатку розкривається інформація щодо величини витрат протягом звітного періоду.

Таким чином, кожне підприємство має чітко сформовану і організовану облікову політику, регульовану національними положенями (стандартами) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та яка визначена Наказом про облікову політику.