Навчальний посібник_проблеми

систематизовано в окремому розділі Кодексу. Це полегшує правову роботу і складає підґрунтя для розвитку законодавства про господарсько-правову відповідальність. При цьому ані ГК України, ані інше господарське законодавство не містить її визначення.

Науковці наводять різні визначення поняття господарсько-правової відповідальності1, серед яких найбільш вдале запропоноване В.К. Мамутовим2, оскільки воно відображає сутність і враховує мету господарсько-правової відповідальності. У сучасній інтерпретації це визначення виглядає наступним чином: «господарсько-правова відповідальність являє собою потерпання учасниками господарських відносин на підставі і в порядку, передбаченому ГК України, актами господарського законодавства чи договором додаткових негативних економічних та/або правових наслідків у випадку вчинення ними правопорушення у сфері господарювання»3.

Господарсько-правовій відповідальності властиві ознаки юридичної відповідальності, одночасно вона має специфічні риси, якими вирізняється з поміж інших видів відповідальності, зокрема: 1) сфера застосування – господарські правовідносини; 2) суб’єкти відповідальності – учасники господарських правовідносин, за виключенням громадян – споживачів товарів (робіт, послуг); 3) підстава застосування – господарське правопорушення; 4) форма відповідальності – застосування господарських санкцій, передбачених у законодавстві або господарських договорах чи локальних актах суб’єктів господарювання; 5) результат застосування – потерпання правопорушником негативних наслідків економічного характеру4.

Господарсько-правова відповідальність базується на певних принципах, закріплених у ч. 3. ст. 216 ГК України, серед яких: 1) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; 2) сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань в натурі; 3) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарсько-правова відповідальність виконує ряд важливих функцій, які дозволяють оцінити ефективність її впливу на господарські відносини. Функції господарсько-правової відповідальності поділяють на загальні і спеціальні. Так, О.М. Вінник до загальних функцій відносить попереджувально-стимулюючу і штрафну, а до спеціальних – компенсаційно-

1Заярний О.А. Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності // Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб. / за ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 419; Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник / О.М. Вінник. – К.: Правова єдність, 2009. – С. 386.

2Мамутов В.К., Овсиенко В.В., Юдин В.Я. Предприятие и материальная ответственность. – К.: Наук. думка, 1971.

–С. 26-27.

3Татькова З.Ф. Підстави, види та форми господарсько-правової відповідальності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. – Донецьк, 2010. – С. 7.

4Вінник О.М. Зазнач. праця. – С. 385-386; Хозяйственное право: учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин. и др.; под ред. В.К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 862.

64

відновлювальну, інформаційну і сигналізаційну1. Інші дослідники, називаючи подібні функції, не розділяють їх на загальні і спеціальні2. Звужений перелік функцій подає З.Ф. Татькова, називаючи компенсаційну, стимулюючу та попереджувальну, вплив яких має забезпечити рівні умови господарювання та дотримання всіма учасниками господарських відносин суспільного господарського порядку3.

При цьому аналіз ГК України дозволяє стверджувати, що основною функцією господарсько-правової відповідальності виступає компенсаційна, а штрафна, стимулююча і попереджувальна – додатковими. Перераховані функції

упевній мірі притаманні усім господарським санкціям, тому у дозволених законом випадках сторони господарського зобов’язання шляхом встановлення певних санкцій (співвідношення санкцій) можуть посилити виконання тієї чи іншої функції господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правова відповідальність застосовується до учасника господарських відносин за скоєне правопорушення, під яким розуміють невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил (вимог) здійснення господарської діяльності, яке посягає на суспільний господарський порядок, суперечить нормам права, змісту господарських договорів чи інших актів суб’єктів господарювання.

Для застосування такої відповідальності характерна, за деякими виключеннями, презумпція вини, яка проявляється у тому, що учасник господарських відносин несе відповідальність, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Звільнення суб’єкта господарювання від відповідальності має місце у разі, якщо належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили. При цьому обставинами непереборної сили не вважаються порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність

уборжника необхідних коштів (ст. 218 ГК України), що знаходить свій прояв у судовій практиці4. Одночасно аналіз інших законодавчих актів та судової практики дозволяє зробити висновок про суттєве розширення меж поняття непереборної сили, включення до нього дій органів державної влади, обставин соціального характеру, випадків екологічних та техногенних аварій тощо.

Отже, нечіткість та відсутність єдиного підходу у законодавстві та судовій практиці щодо віднесення різних обставин до непереборної сили робить це питання одним з найбільш проблематичних при застосуванні господарсько-правової відповідальності.

1Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник / О.М. Вінник. – К.: Правова єдність, 2009. – С. 387.

2Попова А.В. Цілі та функції господарсько-правової відповідальності // Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб. / за ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 432.

3Татькова З.Ф. Підстави, види та форми господарсько-правової відповідальності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. – Донецьк, 2010. – С. 7.

4Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань: Оглядовий лист ВГСУ від 24 квітня 2013 р. № 01-06/767/2013 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua.

65

Крім обставин непереборної сили, підставами для звільнення від відповідальності виступають обставини надзвичайного характеру (форсмажор), які сторони можуть передбачити у господарському договорі (ч. 4 ст. 219 ГК України). При цьому на практиці проблематичним видається розмежування обставин непереборної сили та форс-мажору, мають місце випадки ототожнення цих двох понять, що ускладнює вирішення питань щодо підтвердження настання таких обставин та звільнення від господарськоправової відповідальності.

2. Форми і види господарсько-правової відповідальності були і залишаються дискусійним питанням науки господарського права. Одні дослідники висловлюються за відсутність гострої потреби у розрізненні понять видів і форм такої відповідальності1, інші, навпаки, вказують на необхідність їх розмежування2. Для практики виділення форм і видів господарсько-правової відповідальності дає більш повне уявлення про її сутність, підстави, порядок, наслідки застосування тощо.

У науці названо такі форми господарсько-правової відповідальності, як: відшкодування збитків; сплата штрафних санкцій; обмеження правоздатності; застосування оціночних санкцій та визнання суб’єкта господарювання банкрутом. Проте після прийняття ГК України форми такої відповідальності виділяють залежно від групування господарських санкцій, зокрема: відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративногосподарських санкцій.

Відшкодування збитків є універсальною формою господарсько-правової відповідальності, оскільки її застосування не залежить від закріплення відповідної умови у договорі. Для відшкодування збитків потрібна наявність повного складу господарського правопорушення, а саме: факту протиправної поведінки, негативних наслідків у вигляді збитків, прямого причиннонаслідкового зв’язку між ними і вини правопорушника. При цьому на кредитора покладається обов’язок доведення перших трьох елементів, а боржник для звільнення від відшкодування збитків може доводити відсутність своєї вини.

При розрахунку збитків необхідно спиратися на склад збитків і правило обрахунку їх розміру, що закріплені у ст. 225 ГК України. Привертає увагу використання різних термінів у статтях ГК України: неодержані доходи (ст. 224) і неодержаний прибуток (ст. 225). Ці терміни є неоднаковими за значенням, оскільки прибуток суб’єкта господарювання являє собою показник фінансових результатів його діяльності і визначається шляхом зменшення суми валового доходу за певний період на суму валових витрат і суму

1Віхров О. До питання про види та форми господарсько-правової відповідальності / О. Віхров, І. Віхрова // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 4. – С. 130.

2Хозяйственное право: учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин. и др.; под ред. В.К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 872.

66

амортизаційних відрахувань (ст. 142 ГК України).

Новелою ГК України є включення до складу збитків матеріальної компенсації моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування всіх складових збитків називають повним, проте законом або договором може бути встановлено заборону на стягнення певної складової збитків, стягнення збитків взагалі або інші обмеження повного відшкодування збитків (ст. ст. 314, 322, 343 та ін. ГК України).

Відшкодування збитків називають складною для застосування формою господарсько-правової відповідальності через складність доведення елементів правопорушення, складу і розміру збитків. Узагальнення судової практики свідчить, що, як правило, відмову у позові про відшкодування збитків господарські суди обґрунтовують недоведеністю наявності певного елементу складу правопорушення (наприклад, причинного зв’язку) або розміру заявлених збитків (зокрема, неодержаного прибутку)1.

Аналіз законодавства та судової практики дозволяє сформулювати правила визначення складу і розрахунку розміру збитків:

склад збитків потрібно визначати, виходячи не з правопорушення, а тих негативних наслідків, яких воно завдало;

до складу додаткових витрат включаються тільки ті, які потерпіла сторона вже понесла до висунення вимоги про відшкодування збитків, у тому числі податки, збори та інші обов’язкові платежі в бюджети, інші публічноправові платежі за умови, що вони є витратами, понесеними у зв’язку з порушеннями другою стороною зобов’язання;

сума основного боргу, яка утворилася через невиконання або неналежне виконання зобов’язання, не включається до складу збитків і підлягає стягненню за правилами для виконання господарських зобов’язань;

неодержаний прибуток – це гарантований, безумовний і реальний прибуток, розмір якого потерпіла сторона повинна довести шляхом подання доказів щодо здійснення конкретних заходів для його отримання і що порушення другої сторони стало причиною неотримання прибутку, а також точних і достовірних даних, які підтверджують існування реальної можливості його отримання.

Зважаючи на складнощі відшкодування збитків законодавець надав сторонам господарського зобов’язання право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК України).

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді

1 Рішення господарського суду Херсонської області від 26.05.2011 р. по справі № 5024/667/2011 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: reyestr.court.gov.ua; Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2011 р. по справі № 5010/1201/2011-3/48 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: reyestr.court.gov.ua; Рішення господарського суду Донецької області від 17.02.2010 р. по справі № 26/170пд [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: reyestr.court.gov.ua.

67

грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).

Тривалий час науковці та практики вадою ГК України називали відсутність окремих визначень неустойки, штрафу і пені та пропонували використовувати підхід, закріплений у ЦК України, за яким неустойка є родовим поняттям, а штраф та пеня – її різновидами. Однак, у сучасних господарських відносинах неустойка, штраф і пеня є самостійними видами штрафних санкцій. Визначення окремих штрафних санкцій наводиться у науково-практичних коментарях до ГК України1 і у працях дослідників2. При цьому для договірної практики сама лише неправильна назва штрафної санкції, використана у тексті закону або договору, практичного значення і негативних наслідків не має, оскільки вид такої санкції може бути визначений шляхом тлумачення закону або договору3.

Натомість важливим є розподіл штрафних санкцій на законні і договірні. У першому випадку підстава застосування і розмір санкцій визначається законом і такий розмір не може бути змінений за згодою сторін (ч. 1 ст. 231 ГК України), що неодноразово підтверджувалося рішеннями суду4. Наприклад, розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань закріплено Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» і обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. У другому випадку договірні штрафні санкції сторони можуть самостійно визначати, зокрема, підставу, розмір і порядок стягнення штрафних санкцій з урахуванням положень ч. 4, 6 і 7 ст. 231 ГК України. При цьому, якщо штрафні санкції не встановлено у законі або у договорі, застосування їх до правопорушника неможливе.

Значущим є поділ цих санкцій залежно від їх співвідношення з відшкодуванням збитків на залікові, виключні, штрафні та альтернативні. Особливістю застосування штрафних санкцій за ст. 232 ГК України є заліковий характер цих санкцій, на відміну від ЦК України (ст. 624) та обмежений строк нарахування – шість місяців від дня, коли зобов’язання мало б бути виконане, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судовою практикою вироблено певний підхід до застосування штрафних санкцій у господарських відносинах. Зокрема, одночасне стягнення з правопорушника штрафу і пені не суперечить законодавству України; застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за

1Хозяйственный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общ. ред. А.Г. Бобковой. – Харьков: Издатель Фл-П Вапнярчук Н.Н., 2008. – С. 740-741.

2Татькова З.Ф. Підстави, види та форми господарсько-правової відповідальності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. – Донецьк, 2010. – С. 5.

3Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.; за заг. ред. Г.Л. Знаменського. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – С. 429.

4Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань: Оглядовий лист ВГСУ від 24.04.2013 р. № 01-06/767/2013 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua.

68

користування чужими грошовими коштами; нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання у межах шести місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, відбувається у разі якщо інше не встановлено законом або договором, тобто якщо договором передбачено більш тривалий строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, то застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором1.

Оперативно-господарські санкції представляють собою заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку (ст. 235 ГК України).

Ця форма господарсько-правової відповідальності суттєво відрізняється від вищерозглянутих. За змістом ст. 235 ГК України оперативно-господарські санкції застосовуються за порушення господарсько-договірних зобов’язань і тільки ті санкції, які передбачені договором. Разом з тим дослідники приводять чисельні приклади встановлення такого роду санкцій безпосередньо у законі: ч. 5 ст. 268; ч. 3 ст. 270; ч. 4 ст. 230 ГК України тощо, зазначаючи, що у цих випадках немає необхідності фіксувати у договорі право сторони на застосування такого оперативного заходу.

Перелік оперативно-господарських санкцій закріплено ст. 236 ГК України, проте сторони у договорі можуть передбачити інші різновиди таких санкцій. Важливо, щоб встановлені сторонами у договорі заходи оперативного впливу відповідали суті оперативно-господарських санкцій та були спрямовані на досягнення мети їх застосування. Разом з тим аналіз судової практики свідчить про неоднозначне розуміння учасниками господарських відносин і судами змісту ст. ст. 235-237 ГК України. Так, з рішення господарського суду Донецької області від 14.08.2013 р. по справі № 905/4066/13 вбачається, що сторони у договорі закріпили оперативно-господарську санкцію у вигляді утримання неустойки, що було визнано судом у наведеному рішенні незаконним. Поширеною є практика, коли суди, розглядаючи позови у сфері електропостачання, до оперативно-господарських санкцій відносять рішення комісії постачальника електричної енергії про нарахування споживачу вартості недоврахованої електроенергії2.

Оперативно-господарські санкції застосовуються за сам факт правопорушення, незалежно від вини порушника. Потерпіла сторона самостійно застосовує оперативно-господарські санкції у позасудовому порядку і без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання.

1Про доповнення Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 р. № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»: Інформаційний лист ВГСУ від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua; Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права: Інформаційний лист ВГСУ від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 за 2012 рік [Електронний ресурс] // Офіційний веб-

сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua.

2Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. по справі № 904/4325/13 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua.

69

Порядок застосування конкретних оперативно-господарських санкцій має визначатися договором. З огляду на право порушника оскаржити в суді застосування цих санкцій і вимагати відшкодування спричинених збитків, особливу увагу слід приділяти фіксації факту правопорушення і встановленню у договорі порядку застосування оперативно-господарських санкцій. Вченими даються рекомендації щодо доцільності вирішення у договорі таких питань: 1) встановлення обов’язку документальної фіксації факту порушення як підстави застосування оперативно-господарської санкції; 2) повідомлення порушника про застосування до нього такої санкції; 3) встановлення строків застосування оперативно-господарських санкцій та оскарження їх застосування тощо.

Ще однією формою господарсько-правової відповідальності є застосування адміністративно-господарських санкцій, тобто заходів організаційно-правового або майнового характеру, які застосовуються до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування і мають на меті припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків (ст. 238 ГК України).

З наведеного визначення можна виділити ознаки цих санкцій, які достатньо повно перераховано в літературі і науково-практичних коментарях до Кодексу1, виокремити їх види за характером впливу2.

У науковій літературі висловлюється думка, що адміністративногосподарські санкції за своїми матеріальними і процесуальними властивостями мають спільні риси з адміністративною відповідальністю3, але ця думка є доволі спірною, виходячи з сучасного стану законодавства та теорії відповідальності юридичних осіб.

Перелік видів адміністративно-господарських санкцій і засади їх застосування закріплено гл. 27 ГК України, і вони мають конкретизуватися у законах, оскільки такі санкції, умови і порядок їх застосування за конкретні правопорушення можуть визначатися тільки законами (ст. 238 ГК України). Проте процедури і особливості застосування цих санкцій дотепер регулюються значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів, що є однією з проблем законодавства та практики його застосування у цій площині.

Недоліком сучасного стану застосування адміністративно-господарських санкцій, на думку Н.А. Берлач, виступає значна розрізненість правових норм, що закріплюють відповідні склади правопорушень, встановлюють процедуру, уповноважених осіб та строки прийняття відповідних рішень, у зв’язку з чим автор пропонує провести уніфікацію загальних положень щодо застосування адміністративно-господарських санкцій та їх систематизацію в єдиному

1Віхров О.П. Адміністративно-господарські санкції як гарантія права суб’єктів господарювання на економічну безпеку // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2012. – № 3. – С. 216-220.

2Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.; за заг. ред. Г.Л. Знаменського. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – С. 447.

3Войтенко І.С. Співвідношення адміністративних та адміністративно-господарських санкцій // Держава і право. – 2010. – № 47. – С. 290-295.

70

нормативному акті1.

Для практики правозастосування важливим є дотримання строків застосування цих санкцій, встановлених ст. 250 ГК України та іншими законами, а також гарантії прав суб’єктів господарювання, зокрема, право на оскарження до суду рішення про застосування адміністративно-господарської санкції і відшкодування збитків, спричинених неправомірним застосуванням таких санкцій.

Класифікацію видів господарсько-правової відповідальності проводять залежно від різних критеріїв, зокрема:

структури правопорушення і розподілу обсягу відповідальності боржників – на дольову, солідарну та субсидіарну;

обсягу відповідальності – на повну, підвищену та обмежену; виду відносин, де сталося правопорушення, – на договірну і

позадоговірну; характеру порушених відносин – на відповідальність, яка застосовується

у горизонтальних відносинах, вертикальних відносинах або універсальну відповідальність.

Деякі науковці пропонують поділ господарсько-правової відповідальності на види залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають її застосування; можна її поділити і в залежності від видів господарської діяльності, оскільки щодо кожного із них, як правило, є особливості; в літературі зустрічаються і інші критерії поділу такої відповідальності.

Таким чином, питання щодо видів господарсько-правової відповідальності залишається дискусійним і потребує подальших досліджень.

3. Реалізація господарсько-правової відповідальності – це процес доведення норм, якими встановлено господарські санкції, до стадії потерпання правопорушником негативних економічних наслідків.

У разі скоєння господарського правопорушення потерпіла сторона сама вирішує чи розпочинати цей процес, і тільки реалізація господарсько-правової відповідальності у формі адміністративно-господарських санкцій повинна здійснюватись в обов’язковому порядку.

За правилом, встановленим ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду. Якщо цього не відбувається потерпіла сторона вдається до реалізації господарської відповідальності в одному з порядків, вибір якого залежить, в першу чергу, від господарської санкції.

Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності використовується для відшкодування збитків і стягнення штрафних санкцій.

1 Берлач Н.А. Шляхи вдосконалення правового забезпечення застосування адміністративно-господарських санкцій в Україні // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Право». – 2012. – № 11. – С. 117-120

71

Він полягає у зверненні потерпілої сторони до порушника з письмовою претензією, складеною за встановленими вимогами, розгляді претензії і підготовці відповіді. Цей порядок має як переваги, так і недоліки. Серед останніх: відсутність відповідальності за залишення претензії без розгляду, порушення строків відповіді на претензії, відсутність можливості примусового виконання визнаної претензії. Разом з тим використання або невикористання цього порядку не звільняє потерпілу особу від можливості звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Судовий порядок є найбільш розповсюдженим порядком реалізації господарсько-правової відповідальності. У такому порядку можуть застосовуватись відшкодування збитків, штрафні та адміністративногосподарські санкції. Він визначається положеннями ГПК України та нормами іншого законодавства. Ключову роль у реалізації відповідальності у цьому порядку відіграє господарський суд, оскільки він приймає рішення про застосування відповідальності, обсяги стягнення, має право прийняти рішення про звільнення від відповідальності чи її зменшення і ін. (ч. 3 ст. 219; ч. 4 ст. 225; ст. 233 ГК України). Для правозастосування важливим є те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України1.

Реалізація господарсько-правової відповідальності у судовому порядку потребує більш детального розгляду, оскільки більша частина проблем застосування цієї відповідальності має місце саме при використанні такого порядку. Серед таких проблем можна назвати: неправильне застосування господарськими судами норм ГК і ЦК України щодо позовної давності при реалізації господарсько-правової відповідальності; змішування строків позовної давності та строків нарахування штрафних санкцій (зокрема, у відносинах оренди); необгрунтоване віднесення певних фактів до непереборної сили; покладання на позивача обов’язку доводити вину відповідача у справах про відшкодування збитків2.

1Про доповнення Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 р. № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»: Інформаційний лист ВГСУ від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua.

2Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів: Постанова Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua; Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права: Інформаційний лист ВГСУ від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua; Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ): Оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 (п. 2) [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт ВГСУ. – Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua; Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2013 р. по справі № 904/7373/13 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua; Рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2013 р. по справі № 910/14166/13 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua.

72

Позасудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності використовується для застосування потерпілою стороною оперативногосподарських санкцій. Він також має місце при застосуванні адміністративногосподарських санкцій безпосередньо органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У цьому разі порядок застосування конкретної адміністративно-господарської санкції має визначатися законодавчим актом (ч. 2 ст. 238 ГК України).

Для реалізації господарсько-правової відповідальності важливими є строки і межа її застосування. Так, при реалізації господарсько-правової відповідальності у судовому порядку застосовуються загальні і скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України (ст. 223 ГК України). Наведене положення не розповсюджується на строки застосування адміністративно-господарських санкцій, які визначаються ст. 250 ГК України та окремими законами.

Межі господарсько-правової відповідальності – це певні рамки реалізації такої відповідальності1. Такі межі можна розглядати у двох значеннях. Перш за все, межі господарсько-правової відповідальності визначаються обсягом майна суб’єкта господарювання, на яке може бути звернене стягнення. За загальним правилом порушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 219 ГК України). З іншої сторони межами господарсько-правової відповідальності можна вважати розмір встановлених санкцій. При цьому на практиці мають місце проблеми як щодо першого, так і другого розуміння межі такої відповідальності. Зокрема, несення відповідальності суб’єктами господарювання, за якими майно закріплено на праві господарського відання або оперативного управління, ускладнюється тим, що правовий режим їх майна визначено у загальному вигляді, не конкретизовано права власника такого майна на його вилучення у цих суб’єктів господарювання. Друге розуміння межі господарсько-правової відповідальності викликає необхідність встановлення співвідношення між поняттями «межі відповідальності» та «обмеження відповідальності», а також правомірності рішень суду щодо зменшення розміру санкцій, встановлених сторонами у договорі.

Контрольні питання

1.Вкажіть відмінності у визначеннях поняття господарсько-правової відповідальності.

2.Розкрийте зміст принципів господарсько-правової відповідальності, наведіть чинники, які перешкоджають втіленню принципів на практиці.

3.Назвіть проблемні аспекти щодо підстави господарсько-правової відповідальності і підстав звільнення від неї.

1Попова А.В. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності // Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб. / за ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 450.

73