Навчальний посібник_проблеми

Сторонами за укладеним Договором про реалізацію арештованого майна нараховується пеня, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня». Разом з тим таке застосування штрафних санкцій вказує на неповне використання їх можливостей як стимулу належного виконання своїх обов’язків спеціалізованою організацією. Доцільно запровадити застосування до спеціалізованої організації штрафу – за порушення порядку реалізації арештованого майна, зокрема строків підготовки до прилюдних торгів/аукціону або організації продажу майна на комісійних умовах, оформлення результатів реалізації арештованого майна, передавання документів покупцю арештованого майна чи ДВС, повернення нереалізованого майна ДВС тощо1.

До спеціалізованої організації за порушення у сфері реалізації арештованого майна можуть застосовуватись оперативно-господарські санкції. У генеральному договорі передбачено право Мін’юсту за рішенням конкурсної комісії своїм наказом виключати суб’єкта господарювання з переліку спеціалізованих організацій, з якими ДВС можуть укладати договори про реалізацію арештованого майна, у разі неналежного виконання ним умов цього договору чи умов договорів про реалізацію арештованого майна. Серед закріплених у ст. 236 ГК України видів таких санкцій спонукати до належного виконання спеціалізованою організацією своїх обов’язків може оперативногосподарська санкція у вигляді відмови від встановлення на майбутнє господарських відносин, що фактично означає не обрання цієї організації переможцем тендеру на наступний рік.

Застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення діяльності з реалізації арештованого майна не передбачено спеціальним законодавством. Однак для підвищення дисципліни у цій сфері, з урахуванням потенційних порушень, їх суспільної небезпеки та можливих негативних наслідків з переліку встановлених у ст. 238 ГК України адміністративно-господарських санкцій у спеціальному законодавстві варто передбачити застосування адміністративно-господарського штрафу. Підставами його застосування до спеціалізованих організацій може виступати продаж арештованого майна без обов’язкового проведення прилюдних торгів/аукціону або до укладання договору про надання послуг з реалізації арештованого майна, після закінчення строку реалізації арештованого майна чи під час відкладення/зупинення або закінчення виконавчого провадження. Право застосування вказаної санкції доцільно покласти на Мін’юст, оскільки до його повноважень (обов’язків) входить забезпечення належного виконання рішень судових й інших органів, а перелічені можливі правопорушення спеціалізованої організації тягнуть негативні наслідки, у першу чергу, для учасників виконавчого провадження2.

1Павлюченко Ю.М. Правове регулювання діяльності з реалізації арештованого майна: Монографія. – Донецьк:

ДонНУ, 2013. – С. 183.

2Павлюченко Ю.М. Зазнач. праця. – С. 186.

164

Очевидно, що для удосконалення застосування до спеціалізованих організацій господарсько-правових санкцій за порушення у сфері реалізації арештованого майна необхідне більш детальне врегулювання таких санкцій у Законі України «Про виконавче провадження» та у договорах, які укладаються зі спеціалізованими організаціями.

Контрольні питання

1.Наведіть визначення діяльності з реалізації арештованого майна.

2.З’ясуйте практичне значення того, що діяльності з реалізації арештованого майна притаманні риси господарсько-торговельної діяльності та комерційного посередництва.

3.Обґрунтуйте або спростуйте необхідність закріплення організаційних, кваліфікаційних та технічних умов здійснення діяльності з реалізації арештованого майна у єдиному нормативно-правовому акті.

4.Сформулюйте, яку практичну проблему породжує легальне визначення спеціалізованої організації з реалізації арештованого майна.

5.Запропонуйте можливі напрями удосконалення процедури вибору спеціалізованих організацій з реалізації арештованого майна.

6.Наведіть приклади проблем правозастосування при реалізації арештованого майна на прилюдних торгах/аукціоні.

7.Наведіть приклади проблем правозастосування при реалізації арештованого майна на комісійних умовах.

8.Назвіть основні проблеми при визнанні прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна недійсними, розкрийте їх суть.

9.Виявіть вплив на практику правовідносин відсутність у законодавстві норм щодо застосування адміністративно-господарських санкцій до спеціалізованих організацій за порушення правил здійснення діяльності у сфері реалізації арештованого майна.

10.Обґрунтуйте, наскільки застосування господарсько-правових санкцій може покращити дисципліну у відносинах з реалізації арештованого майна.

Ключові слова

Арештоване майно, діяльність з реалізації арештованого майна, спеціалізована організація, прилюдні торги, аукціон, комісійні умови продажу, порушення порядку реалізації арештованого майна, господарсько-правова відповідальність.

165

2.8. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

1.Поняття та види господарської діяльності у сфері охорони здоров’я.

2.Державне регулювання господарської діяльності у сфері охорони здоров’я та правові проблеми його удосконалення.

3.Правовий статус суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я та проблеми його реалізації.

4.Відповідальність за порушення умов здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я.

1. Охорона здоров’я є однією з пріоритетних галузей економіки України, основними завданнями якої є всебічне забезпечення населення своєчасною і високоякісною медичною допомогою, доступними медичними товарами (препаратами) та лікарськими засобами. Тим часом інтенсивне зростання рівня захворюваності населення і його смертності підтверджує неможливість успішного виконання вищезгаданих завдань тільки за рахунок бюджетного фінансування. Саме це зумовило необхідність проведення відповідних реформ в охороні здоров’я, одним із напрямів яких є становлення та розвиток господарської діяльності у цій соціально орієнтованій галузі економіки. При цьому основною умовою належного розвитку такої діяльності є її правова визначеність в законодавстві.

У науковій літературі питанням господарської діяльності в охороні здоров’я приділяють увагу економісти, медики, фармацевти і юристи, які піднімають багато питань, пов’язаних з організацією та безпосереднім здійсненням цієї діяльності, що вимагають чіткого законодавчого закріплення. Рішення частини таких питань безпосередньо пов’язане з визначенням в законодавстві поняття цієї діяльності. Необхідність такого визначення, перш за все, зумовлена тим, що господарська діяльність найповніше виявляється у сфері матеріального виробництва1, до якої охорона здоров’я не належить. До того ж необхідність такого визначення викликана й потребами практики, оскільки в законодавстві відсутнє розмежування, з одного боку, господарської діяльності в охороні здоров’я, яка в основному пов’язана з науково-дослідною діяльністю, задоволенням потреб громадян в платних медичних послугах, лікарських засобах, а, з іншого боку діяльності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів та спрямована на забезпечення потреб громадян в безоплатній медичній допомозі. Відсутність такого чіткого розмежування є, як правило, причиною зловживань з боку державних та комунальних закладів охорони здоров’я, які відповідно до ст. 49 Конституції України2 зобов’язані надавати громадянам безоплатну медичну допомогу.

1Знаменский Г.Л. Хозяйственная деятельность как предмет хозяйственного права // Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин и др.; Под. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002.

–С. 14.

2Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

166

Вищевикладене вказує на те, що однією з проблем, рішення якої є актуальним в даний час та вимагає відповідного доопрацювання і закріплення в законодавстві, є уточнення визначення поняття господарської діяльності у сфері охорони здоров’я.

З урахуванням узагальнення ознак, які притаманні господарській діяльності, що розглядається, пропонується під господарською діяльністю у сфері охорони здоров’я розуміти діяльність державних, комунальних та приватних закладів охорони здоров’я, фізичних осіб - підприємців, які мають медичну (фармацевтичну) освіту, що пов’язана з організацією та здійсненням медичної практики, виробництва та реалізації лікарських засобів (товарів медичного призначення), імпорту лікарських засобів, діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини за умови наявності у них ліцензії та проходження цими закладами процедури акредитації.

У чинному законодавстві називаються види господарської діяльності, які можуть здійснюватися суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я. Перелік цих видів діяльності визначається загальними нормами Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»1, оскільки їх результати (медичні послуги, лікарські засоби, донорська кров, її компоненти, пуповинна кров, тканини і клітини людини тощо) мають безпосередній вплив на здоров’я та життя людини, у зв’язку з чим такі види діяльності підлягають ліцензуванню. Так, згідно зі ст. 9 вищевказаного Закону до видів господарської діяльності у сфері охорони здоров’я відносяться: медична практика; виробництво лікарських засобів; оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами; імпорт лікарських засобів; діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини.

Визначення понять цих видів господарської діяльності містяться у відповідних ліцензійних умовах або законодавчих актах. Так, згідно з п. 1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2011 р. медична практика – це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування2. Щодо господарської діяльності, пов’язаної з лікарськими засобами, то відповідні визначення понять містяться у Ліцензійних умовах

1Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. // ВВРУ. – 2000. –

№36. – Ст. 299. – (зі змін. та доп.).

2Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2011 р. (у редакції від 30.11.2012 р.) // ОВУ. – 2012. – № 100. –

Ст. 4059.

167

провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30.10.2011 р.1 Так, згідно з п. 1.3. цього наказу: виробництво лікарських засобів (промислове) – це діяльність, пов’язана з серійним випуском лікарських засобів, яка включає всі або хоча б одну зі стадій технологічного процесу, у тому числі закупівлю матеріалів і продукції, фасування, пакування та/або маркування, зберігання, відповідний контроль, видачу дозволу на випуск (реалізацію), а також оптову торгівлю (дистрибуцію) продукцією власного виробництва; оптова торгівля лікарськими засобами – це діяльність з придбання лікарських засобів у виробників лікарських засобів або інших суб’єктів господарювання, що мають відповідну ліцензію, зберігання, транспортування та продажу лікарських засобів з аптечних складів (баз) іншим суб’єктам оптової або роздрібної торгівлі лікарськими засобами, які отримали на це відповідні ліцензії, та безпосередньо лікувально-профілактичним закладам і виробникам лікарських засобів; роздрібна торгівля лікарськими засобами – діяльність з придбання, зберігання та продажу готових лікарських засобів через аптеку та її структурні підрозділи (у тому числі ліків, виготовлених (вироблених) в умовах аптеки) безпосередньо громадянам для їх особистого споживання, закладам охорони здоров’я (крім аптечних закладів), а також підприємствам, установам та організаціям без права їх подальшого перепродажу.

Визначення понять господарської діяльності інших видів у сфері охорони здоров’я, зокрема, «імпорт лікарських засобів», «діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», «переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів», «діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини» містяться у відповідних ліцензійних умовах, що визначають вимоги до провадження цих видів діяльності, а саме в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.02.2013 р.2, в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 12.04.2012 р.3, в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04.02. 2011 р.4,

1Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 30.10.2011 р. // ОВУ. – 2011. – № 99. – Ст. 3650.

2Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 20.02.2013 р. // ОВУ. – 2013. – № 14. – Ст. 521.

3Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 12.04.2012 р. // ОВУ. – 2012. – № 36. – Ст. 1366.

4Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 04.02.2011 р. // ОВУ. – 2011. – № 17. – Ст. 715.

168

а також в спеціальних законах, зокрема, в Законі України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»1.

Разом з тим визначення деяких із вищенаведених понять потребують відповідних уточнень, оскільки вони не досить чітко визначають зміст конкретного виду діяльності, що створює певні проблеми при застосуванні законодавства в процесі ліцензування цих видів діяльності та безпосереднього їх здійснення у сфері охорони здоров’я2.

2. Процес реформування охорони здоров’я України, який в останній час отримав свій інтенсивний розвиток, безпосередньо стосується удосконалення державного регулювання господарської діяльності у цій соціальній галузі економіки. Одним із найбільш ефективних засобів такого регулювання є ліцензування певних видів господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, перелік яких було наведено вище. Правова основа ліцензування цих видів діяльності представлена Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Основами законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи), Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», наказами Міністерства охорони здоров’я України, якими затверджено відповідні ліцензійні умови тощо.

Ефективність ліцензування як засобу державного впливу на діяльність суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я підтверджується тим, що: по-перше, цей засіб спрямований на встановлення додаткових правових гарантій забезпечення безпеки та якості результатів вказаних видів діяльності; по-друге, саме за допомогою ліцензування забезпечується недопущення недобросовісних, сумнівних виробників таких послуг, робіт та товарів, і, відповідно, захист інтересів пацієнтів як їх споживачів, оскільки ці результати мають безпосередній вплив на життя та здоров’я людини.

В юридичній науці питанням вдосконалення ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я приділялась увага В.Д. Волковим3, З.С. Гладуном4, А.О. Олефіром5, В.М. Пашковим та іншими, якими були запропоновані конкретні рішення окремих проблем щодо належного врегулювання відносин, пов’язаних з порядком отримання ліцензії. Зокрема, для вирішення таких проблем в юридичній науці запропоновано: по-перше, уточнення понятійного апарату стосовно відносин ліцензування; по-друге, більш чітке визначення порядку видачі ліцензій суб’єктам господарювання; по-

1Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори: Закон України від 15.02.1995 р. // ВВРУ. – 1995. – № 10. – Ст. 60.

2Сенюта І. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики: окремі штрихи до нормативного портрета // Укр. мед. часопис. – 2013. – 12 березня [Електронна публікація] // Режим доступу: www.umj.com.ua; Кущ Л.І. Господарсько-правове регулювання виробництва і торгівлі лікарськими засобами: Автореф. дис.

…канд. юрид. наук: 12.00.04. / Інститут економіко-правових досліджень НАН України. – Донецьк, 2004. – 20 с.

3Волков В. Ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я / В. Волков, Л. Дешко // Правничий часопис Донецького університету. – 2004. – №2 (12). – С. 37–46.

4Гладун З.С. Адміністративно-правове регулювання охорони здоров’я в Україні: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 720 с.

5Олефір А.О. Господарсько-правове забезпечення державних закупівель у сфері охорони здоров’я: монографія / А.О. Олефір. – Харків: Юрайт, 2012. – 456 с.

169

третє, розмежування повноважень між державними органами щодо проведення контролю за дотриманням суб’єктами господарювання ліцензійних умов здійснення відповідних видів діяльності; по-четверте, закріплення додаткових санкцій за порушення цих ліцензійних умов та ін.

До засобів державного регулювання господарської діяльності, яка розглядається, відноситься акредитація закладів охорони здоров’я, правова основа якої представлена Основами, постановою КМУ «Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я» від 15 липня 1997 р. (у редакції від 17 грудня 2012 р.)1 та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з вищевказаною постановою КМУ такою акредитацією є офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров’я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров’я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам. До того ж цією постановою визначаються державні органи, які здійснюють процедуру акредитації закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності, порядок її проведення, підстави проведення позачергової акредитації, підстави анулювання акредитаційного сертифіката тощо.

Разом з тим, незважаючи на наявність відповідного законодавства, яке регулює відносини акредитації закладів охорони здоров’я, у процесі його застосування не забезпечується якісний та своєчасний рівень медичного обслуговування населення та дотримання цими закладами стандартів у сфері охорони здоров’я. Саме це підтверджує наявність проблем, які виникають при проведенні цієї процедури, про що неодноразово наголошували деякі автори, зокрема, С.П. Бутенко2, В.В. Глуховський3, Л.М. Дешко4, І.В. Шпак5 та інші, а також громадські організації6.

Для вирішення цих проблем в наукових розробках обґрунтовується необхідність: залучення до процесу акредитації незалежних центрів оцінювання відповідності закладу охорони здоров’я акредитаційним вимогам, представників професійних громадських організацій та пацієнтських асоціацій з метою забезпечення об’єктивності такої відповідності; децентралізації цього процесу; виключення із числа закладів охорони здоров’я, які підлягають акредитації, фармацевтичних організацій та ін.

3. Суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я є державні,

1Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я: Постанова КМУ від 15 липня 1997 р. // ОВУ.

–2013. – № 2. – Ст. 40.

2Бутенко С.П. Акредитація закладів охорони здоров’я як складова державного управління якістю медичної допомоги [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e- journals/dutp/2012_1/txts/12BSPYAMD.pdf.

3Глуховский В.В. Аккредитация медицинских учреждений и права пациента // ГлавВрач. – 2006. – № 12. – С. 90-

92.

4Дешко Л.М., Лавриненко О.О. Порядок державної акредитації закладу охорони здоров’я [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/2765/%CB.

5Шпак І.В. Ліцензування медичної практики та акредитація закладів охорони здоров’я як складові управління та контролю якості медичної допомоги // Главный врач: Специализир. информ. изд. – 2008. – № 10. – С. 65-75.

6Відкритий лист АПАУ щодо акредитації закладів охорони здоров’я // Аптека. – 2012. – 20 червня.

170

комунальні та приватні заклади охорони здоров’я, правовий статус яких визначається ЦК України, ГК України, Основами, Законами України «Про лікарські засоби», «Про донорство крові та її компонентів». Згідно з Основами державні та комунальні заклади охорони здоров’я, основна діяльність яких спрямована на надання безкоштовної медико-санітарної допомоги, здійснюють господарську діяльність шляхом надання платних медичних послуг з метою забезпечення виконання своїх основних статутних завдань. Разом з тим компетенція цих закладів у сфері господарювання обмежена, оскільки в законодавстві встановлений вичерпний перелік платних медичних послуг, які можуть надавати ці заклади. Щодо суб’єктів господарювання, які є приватними закладами охорони здоров’я, то вони можуть створюватися в будь-якій організаційно-правовій формі господарювання для здійснення медичної практики, виробництва та торгівлі лікарськими засобами, товарами медичного призначення тощо.

Разом з тим стосовно окремих видів діяльності встановлено обмеження щодо кола закладів охорони здоров’я, які можуть їх здійснювати. Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» взяття, переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію їх та виготовлених з них препаратів здійснюють спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, інших державних органів та органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони здоров’я, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій.

Заклади охорони здоров’я провадять свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом), а їх керівником може бути особа, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

До суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я також відносяться фізичні особи - підприємці, які можуть здійснювати медичну і фармацевтичну діяльність за умови наявності у них ліцензії, яка видається особам, що мають спеціальну освіту (медичну або фармацевтичну) і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 р.

Між тим у чинному законодавстві відсутнє чітке визначення статусу державних та комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема, стосовно їх участі в господарській діяльності. У зв’язку з цим виникають певні проблеми в процесі застосування законодавства щодо діяльності цих закладів. Все це є причиною існування тривалої дискусії у наукових колах щодо наявності у державних та комунальних закладів охорони здоров’я статусу суб’єктів

171

господарювання1. Незважаючи на те, що учасники цієї дискусії по-різному вбачають участь цих закладів у господарській діяльності, єдність їх поглядів полягає у визнанні необхідності вдосконалення законодавства, яке визначає статус усіх закладів охорони здоров’я.

Більш чітко правовий статус закладів охорони здоров’я визначається у перспективному законодавстві, зокрема, у проекті Закону України «Про заклади охорони здоров’я»2, який був запропонований народними депутатами України М.Є. Поліщуком і В.Д. Бондаренком. Так, у пояснювальній записці до цього законопроекту справедливо зазначається, що однією з причин ситуації, що склалася, є обмеження прав закладів охорони здоров’я як самостійних суб’єктів господарювання, що не дає можливості на основі розвитку форм самоуправління активно впроваджувати нові медичні технології, формувати додаткові джерела фінансування і, як наслідок, не дозволяє забезпечувати конституційні права громадян на отримання доступної, кваліфікованої медичної допомоги на безоплатній основі. У зв’язку з цим досвід країн колишнього СРСР (Вірменії, Естонії, Латвії, Литви), уряди яких надали право закладам охорони здоров’я право бути самостійними суб’єктами господарювання, свідчить про економічну ефективність такого рішення як інструменту підвищення доступності медичної допомоги. Отже саме такий заклад охорони здоров’я може функціонувати більш ефективно і надавати більш якісні послуги у сфері охорони здоров’я3.

4. Положення про відповідальність за порушення умов здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я визначаються загальними нормами господарського, цивільного, адміністративного, кримінального та іншого законодавства. Разом з тим аналіз цих норм свідчить про те, що багато положень юридичної відповідальності у цій сфері господарювання визначено поверхнево. Такий стан законодавства є одним із чинників, що негативно впливає на забезпечення правопорядку у сфері охорони здоров’я, в якій спостерігається тенденція росту правопорушень саме з боку суб’єктів господарювання.

В досить загальних рисах юридична відповідальність передбачена в Основах, Законах України «Про лікарські засоби», «Про донорство крові та її компонентів», оскільки норми цих законодавчих актів мають суто узагальнений зміст й не визначають спеціальні підстави та форми відповідальності. Так, в ст. 80 Основ визначено, що особи, винні в порушенні законодавства про охорону здоров’я несуть адміністративну, цивільно-правову або кримінальну

1 Пашков В.М. Господарсько-правовий статус закладів охорони здоров’я // Аптека. – 2009. – 10 августа; Гладун З.С. Заклад охорони здоров’я: основи правового статусу [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/979/%C3; Жмурко О. Система закладів охорони здоров’я в Україні: проблеми та перспективи правового регулювання // Вісник Львівського університету. Серія юрид. – 2011. – Вип. 52. – С. 158–165.

2 Проект закону України «Про заклади охорони здоров’я»: Внесено народними депутатами України М.Є. Поліщуком і В.Д. Бондаренком. Реєстраційний № 5426 від 19.04.2004 р. (знято з обговорення).

3 Гладун З. С. Державна політика охорони здоров’я в Україні (адміністративно-правові проблеми формування і реалізації): Монографія / З. С. Гладун. – Тернопіль: «Економічна думка», 2005. – С. 525.

172

відповідальність відповідно до законодавства. А норми, що містяться в Законі України «Про лікарські засоби», фактично повторюють загальні положення Основ (в ст. 27 цього Закону визначено, що особи, які винні в порушенні законодавства про лікарські засоби несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну відповідальність відповідно до законодавства).

Отже, чинні спеціальні законодавчі акти не передбачають можливість застосування господарсько-правової відповідальності за порушення умов здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я. Відсутність положень щодо господарсько-правової відповідальності в спеціальному законодавстві, з одного боку, не узгоджується із загальними нормативноправовими актами господарського законодавства. Зокрема, ГК України, законами про ціноутворення, ліцензування, сертифікацію, захист економічної конкуренції та іншими передбачена така відповідальність суб’єктів, які здійснюють господарську діяльність (незалежно від сфери). А з іншого боку, закріплення тільки в загальному законодавстві положень про можливість застосування господарсько-правової відповідальності навряд чи дозволить вирішити всі питання цього виду відповідальності у сфері господарювання, яка розглядається. Це зумовлено тим, що суб’єкти господарювання в процесі організації та здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я допускають порушення особливих видів, зокрема, ухилення від проходження акредитації закладу, виробництво фальсифікованих лікарських засобів та їх реалізація, порушення правил утилізації та знищення неякісних лікарських засобів тощо. А тому відсутність положень господарсько-правової відповідальності за допущення таких порушень в спеціальному законодавстві лише негативно впливає на забезпечення правопорядку у цій галузі економіки 1.

Аналіз законодавства, яке регулює господарські відносини у сфері охорони здоров’я, вказує на те, що до суб’єктів господарювання за порушення умов здійснення відповідного виду діяльності (медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі такими засобами та ін.) можливе застосування господарсько-правової відповідальності. Але положення щодо цього виду юридичної відповідальності вимагають більш чіткого визначення в спеціальному законодавстві. Таке визначення можливе шляхом закріплення в законодавчих актах, зокрема, в Основах, Законі України «Про лікарські засоби» та інших, положень, які б визначали спеціальні правопорушення, як підстави відповідальності, та господарсько-правові санкції щодо кожного із них, з метою забезпечення якісного та належного рівня медичного обслуговування населення.

1 Кущ Л.И. О хозяйственно-правовой ответственности за фальсификацию лекарственных средств // Материалы итоговой научн. конф. Донецкого национального университета за период 2001-2002 гг.: Правоведение. – Донецк: ДонНУ. – 2003. – С. 114-116; Кущ Л.И. Административно-хозяйственные санкции в сфере производства лекарственных средств и торговли ими // Материалы Круглого стола «Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины». – Донецк: ДонНУ. –

2003. – С. 60-61.

173