1. Дайте визначення термінів „Ветеринарна медицина" та „Організація ветеринарної справи".

Ветеринарна медицина - галузь науки та практичних знань про фізіологію і хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, визначення безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках - і рослинного походження; діяльність спрямована на збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання їхнім хворобам та на захист людей від зоонозів і пріонних хвороб.

Організація ветеринарної справи як навчальна дисципліна, була введена до навчальних планів підготовки лікарів ветеринарної медицини ще у 1939 - 1940 р.р. Спеціалісти повинні добре знати її зміст. Вона охоплює питання законодавства і державне управління в галузі ветеринарної медицини України, а також наукового, інформаційного, фінансового та матеріально-технічного її забезпечення; висвітлює організаційні та методичні аспекти ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, питання економіки ветеринарної справи та ведення діловодства.

2. Яка роль оргветсправи у комплексі наук про ветмедицину?

Основною метою дисципліни є спеціальна підготовка фахівців крізь призму наукових знань, відповідальності та етики.

3. В чому полягає суть ветеринарної справи?

Отже, ветеринарна справа - це діяльність спеціальних фахівців, спрямована на створення та збереження здорових тварин і на охорону здоров'я людей. Вона тісно пов'язана з усіма спеціальними дисциплінами ветмедицини: «Епізоотологією», «Паразитологією», «Внутрішніми незаразними хворобами», «Акушерством», «Хірургією», «Ветсанекспертизою», «Зоогігієною», «Зоотехнією», «Патанатомією» тощо.

4. Хто заклав основи наукової ветмедицини?

Основи наукової ветмедицини заклав давньогрецький філософ Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.), який зробив перші спроби щодо класифікації хвороб тварин. Саме він описав сап, як заразну хворобу коней.

5. Що вам відомо про термін „ ветеринарія "?

Саме слово „ветеринарія" походить від латинського veterinarius - той, хто доглядає за худобою, хто її лікує. Уперше цей термін використав Колумелла ( 40 р. н.е.)

У російських наукових джерелах термін „ветеринарія" з'явився тільки на початку XIX століття. Його ввів фундатор ветеринарної освіти в Росії - українець за походженням, доктор медицини І.С. Андрієвський замість тогочасного терміну „коновал". Правда, ще раніше (1786 р.)подібна праця вийшла друком у Львові, а її автором був Юрій Хмель - засновник кафедри ветеринарії медичного факультету Львівського університету. Він же - перший львівський професор ветеринарної медицини та доктор медицини.

6. Коли в Україні з'явилася офіційна ветмедицина?

В Україні офіційна ветеринарна медицина з'явилася у 1836 р. у Херсонській губернії, а 1864 р. при місцевому Земстві створено департамент ветеринарії. При Земстві почали працювати ветеринарні бюро, а в повітах - повітові земські лікарі

7. Якою є історія становлення ветеринарної освіти?

До нової ери на теренах нинішньої України жили кімерійці, які внесли значний вклад у лікувальну справу, а також скіфи, які вивчали медицину, зафіксовану Геродотом і Гіппократом.

Основи наукової ветеринарії вклав давньогрецький філософ Арістотель, а перший ветеринарний фахівець, за історичними джерелами, був Симон.

Термін "ветеринарія" походить від латинського слова "veterinarius" і був вперше вжитий Колумелло в 40 р. н.е. І.С. Андрієвський, українець за походженням, ввів цей термін в Росії на початку XIX століття.

Перші представники ветеринарної спеціальності з'явилися в XV столітті.

Перші укази з питань ветеринарної медицини з'явилися в ХV-ХVІ століття в зв'язку з епізоотіями та епідеміями, такими як сибірка та чума великої рогатої худоби.

У XVI столітті на Русі було запроваджено карантинні заходи для боротьби з епідеміями та епізоотіями, включаючи ізоляцію хворих тварин і застави навколо заразних місць.

У 1602 році, за часів царя Бориса Годунова, було видано розпорядження про влаштування прикордонних застав в зв'язку з "моровою хворобою," що стало початком організації прикордонних застав і охорони кордонів держави.

У 1640 році виданий перший урядовий указ "Про попередження від загибелі тварин та людей від хвороб", який містив організаційні, профілактичні, протиепізоотичні та протиепідемічні заходи щодо боротьби з сибіркою в Росії.

У подальшому, було видано кілька указів Сенату з питань інфекційних хвороб, включаючи вказівки щодо утилізації ізольованих тварин і боротьби з загибеллю худоби, в тому числі за допомогою поліції.

Перші законодавчі акти стосувалися окремих небезпечних хвороб, і посада "ветеринарний лікар" ще не існувала.

У XIX столітті гуманна й ветеринарна медицини стали самостійними науками. Посаду ветеринарного лікаря було вперше запроваджено при управлінні поліції в Москві (1811 р.) та Петербурзі (1814 р.).

У 1836 році офіційна ветеринарна медицина з'явилася в Україні, у Херсонській губернії, і у 1864 році при місцевому Земстві було створено департамент ветеринарії.

У 1901 році при МВС було створено Ветеринарне Управління та Ветеринарний комітет, і почалася організація ветеринарної справи.

У 1912 році був опублікований "Статут лікарський", який містив важливі положення про попередження та припинення заразних хвороб, реєстрацію заразних хвороб та інші аспекти ветеринарної справи.

В організації та законодавчих заходах стосовно ветеринарної справи були певні поліпшення в епізоотичному стані країни, такі як відтіснення чуми з центральних районів та зменшення захворюваності сибіркою. Цьому сприяло впровадження вакцини Л.С. Ценковського.

Незважаючи на ці покращення, однак єдине для всієї країни законодавство було недостатньо розвиненим. Воно не поширювалося на всю територію та власників худоби земських та неземських губерній.

У 1919 році ветеринарна справа передана у підпорядкування Наркомзему, а в 1921 році була об'єднана військова та цивільна ветеринарія, з керівним органом - Центральним ветеринарним управлінням Наркомзему.

З 1923 року вся діяльність ветеринарної служби регулювалася Ветеринарним Статутом РРФСР, який визначав основні завдання та функції ветеринарної медицини.

Ветеринарне законодавство було зібрано у 4-томному виданні "Ветеринарное Законодательство". Ці документи встановлювали основні завдання державної ветеринарної служби, такі як охорона здоров'я населення від антропозоонозів, розвиток тваринництва, охорона території країни від заразних хвороб та інші питання.

У 1992 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про ветеринарну медицину", і було створено Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства агропромислового комплексу як вищий орган ветеринарної медицини в Україні.

У 2014 році Державний департамент ветеринарної медицини було реорганізовано у Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України, яка і досі відповідає за регулювання ветеринарної справи в країні.