19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.

Фонема — найкоротша неподільна уявна частина мовного потоку, яка служить для творення, упізнання й розрізнення морфем, слів та речень. Фонема є моделлю, складовою частиною артикуляційної системи мови і функціонує лише в складі морфем та слів та не мислиться поза цими категоріями.

Звук – членороздільний елемент мовлення, утворений за допомогою мовних органів; відрізок мовлєнневого потоку, що утворюється за одну артикуляцію.

Буква – графічний знак у системі алфавіту певної мови, який служить для позначення на письмі звуків (фонем і варіантів фонем).

Відмінності між звуком і фонемою:

1. фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;

2. фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;

3. фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на диктофон тощо;

4. фонема - величина стала; звук - величина залежна

5. один звук може мати дві фонеми (с’: дивишся), одна фонема – два звуки (дифтонги)

20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.

Розрізняють диференційні й нейтральні (інтегральні) ознаки фонем. Ознаки фонеми, якими вона протиставляється іншим фонемам, називаються диференційними (розрізнювальними). Ознаки, які входять до складу фонеми, але не відрізняють її від інших фонем, називаються нейтральними. Втрата фонемою якоїсь диференціальної ознаки називається нейтралізацією опозиції.

Диференційні риси фонеми можуть бути різні, в кожній мові є свій набір диференційних рис: глухість — дзвінкість, твердість — м’якість та ін. Завдяки їм виявляється дистинктивна функція фонеми, тому ми розрізняємо різні фонеми артикуляційної бази конкретної мови. Завдяки інтегральним рисам проявляється конститутивна функція фонеми — фонеми однієї артикуляційної бази відрізняються від фонем артикуляційної бази іншої мови

Наприклад, фонема б складається з 4 ознак: дзвінка губна зімкнена тверда. За дзвінкістю вона протиставл глухій фонемі п, за місцем творення (губи) фонемі д (зуби). А от за способом творення і палатальністю не протиставляється.

21. Позиції фонем: сильна і слабка.

Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).

Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка — ненаголошена. У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові.

Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою — перед іншими приголосними. У багатьох мовах, зокрема в російській, білоруській, польській, німецькій, слабкою позицією для приголосних є положення в кінці слова. Внаслідок нейтралізації приголосних з'являються пари слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення. В українській та англійській мовах позиція в кінці слова є сильною для приголосних.

Як бачимо, у мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або аллофонами. Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій.