Правила ведення дискусії

Під час дискусії потрібно пам'ятати такі основні правила:

• продумайте основний напрямок, головну мету ведення дискусії;

• розмежуйте питання, які є предметом дискусії і які не варто обговорювати;

• якщо ви не хочете сваритися з опонентом, бажано на початку суперечки створити доброзичливу атмосферу;

• не бійтесь опонента і не думайте, що він сильніший за вас;

• не допускайте перетворення дискусії у з'ясування особистих стосунків;

• не будьте самовпевненими: не сподівайтеся, що протилежна сторона є слабшою за вас;

• оцініть недоліки, а особливо позитивні якості опонента, рівень його професіоналізму, освіченості, культури, підступності його характеру, мотиви його вчинків та дій;

• будьте готові вислухати будь-які погляди і навіть некоректний випад проти вас; якщо ваш опонент застосовує проти вас некоректний випад, не опускайтеся до його рівня і не використовуйте проти нього некоректні прийоми та образливі фрази;

• майте мудрість погодитись із вашим опонентом, якщо переконуєтесь, що він має рацію;

• що більшу повагу ви виявите до свого опонента, то у вас більше можливостей перевести дискусію в конструктивне русло; критикуйте без роздратування і злості, але й не вибачайтеся за критику, тому що це не ознака ввічливості, а вияв невпевненості у слушності своїх думок;

• заперечуючи що-небудь, говоріть не тільки «ні», але й аргументуйте чому;

• намагайтеся встановити істину, а не демонструйте своє красномовство;

• не намагайтеся перекричати свого опонента, а аргументовано переконайте його. Підвищення голосу не вирішує проблеми і не приводить до розв'язки дискусії;

• правило Паскаля: підтримуйте гідність співрозмовника, не заганяйте його в безвихідь своїми аргументами;

• подумки завжди спостерігайте як за собою, так і за вашими однодумцями та недругами, наче стороння людина;

• не зважайте на вік, освіту чи посаду опонента, адже людина, старша за віком, або та, яка має вищу освіту чи обіймає певну посаду, не завжди має рацію. Тому не варто відразу здавати позиції і відступати;

• уникайте конфліктних тем у неформальному спілкуванні. Це теми політики, питання віри, національності, вікових особливостей, рівня інтелекту чи освіченості;

• правило Гомера: розміщуйте аргументи в такій послідовності: сильний, слабший, найсильніший. Правило закликає не сипати відразу всіма можливими аргументами. Перший аргумент має відображати ваші власні почуття, другий -апелювати до об'єктивних обставин справи, останній треба звертати до конкретних потреб опонента.

• час від часу перевіряйте почуту інформацію: «ви сказали, що...», «чи правильно я зрозумів, що...», «уточніть, будь ласка...». Такі фрази допомагають уникати перекручення фактів, термінів;

• зумійте припинити дискусію в потрібний момент;

Форми організації дискусії

Існують різні форми організації дискусії. Найпоширеніша -це дерево рішень. Ця методика полягає в тому, що в ході дискусії учасники заповнюють таблицю.

Проблема (питання)

Переваги	Недоліки
1	1
2	2

Голова формулює проблему і ставить її на обговорення. Учасникам надають основну інформацію, історичні факти, дати, події тощо. Вони мають для себе відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні цієї проблеми і самостійно прийняти рішення, про яке повідомлять під час обговорення.

Інша форма проведення дискусії – ток-шоу, під час якого є можливість висловити різні погляди на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен стежити, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. Після закінчення дискусії ведучий підсумовує, дає короткий аналіз, інколи - поради на майбутнє.

Відома ще одна форма проведення дискусії – «мозковий штурм». Вона полягає в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу певного проблемного питання. Ніхто не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідей інших учасників обговорення. Під час такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і врешті-решт вибрати найоптимальніше рішення.

Під час проведення дискусії, як і інших форм групової роботи, вирішальне значення має розташування учасників. Наведемо кілька прикладів:

1) «Офіційна аудиторія» (традиційне розташування столів у студентській аудиторії). Таке розташування підходить для виголошення розпоряджень або для повідомлення інформації. Оратор стоїть обличчям до слухачів, котрі записують повідомлення. Таке розташування дає змогу помістити велику кількість людей. Проте варто пам ятати, що велика кількість учасників ускладнює комунікацію. Найдієвіший контакт встановлюється зі слухачами, які сидять посередині перших двох рядів, найменший - з тими, що сидять по краях першого і останнього рядів.

2) «Поділ на підгрупи». За такого розташування збільшується ймовірність того, що слухачі обмінюватимуться між собою думками в підгрупах і що кожна підгрупа спілкуватиметься з оратором.

3) «Круглий стіл». Він дозволяє «об'єднати» людей і тим самим уникнути поділу на підгрупи. Збільшується ймовірність того, що слухачі спілкуватимуться між собою і з оратором. За такого розташування дещо стримуватиметься активність слухачів, що сидять поруч з оратором, але сором'язливі слухачі, яких варто посадити напроти, активізуються. Роль оратора загалом дещо нейтралізується.

4) «Трикутник». Слухачі бачать один одного і можуть легко спілкуватися між собою. Позиція оратора в цьому випадку відповідає позиції «лідера». Таке розташування дає змогу зібрати велику кількість учасників дискусії, більше ніж «круглий стіл», і водночас посилити керівну роль оратора.

5) «Обличчя в обличчя». Учасники протистоять один одному в дискусії, відстоюючи протилежні погляди. Така структура мало допомагає комунікації, закликаючи сторони швидше до конфронтації, ніж до обміну думками. її дотримуються найчастіше під час двосторонніх переговорів, коли керівники кожної сторони розміщуються в центрі своєї делегації.

Традиційно виділяють сильних і слабких учасників дискусії. Сильний учасник – впевнений у собі, добре знає предмет суперечки, має досвід полемічного спілкування, має авторитет. Слабкий учасник – недостатньо обізнаний у проблемі, нерішучий, недосвідчений у спілкуванні. За характером знань мовців також поділяють на «лисиць» та «їжаків» (за байкою давньогрецького поета Архілоха: «Лисиця знає багато всяких речей, а їжак – одну, але велику»). Отже, «лисиці» – широко обізнані мовці, але такі, що недостатньо глибоко розбираються в окремих питаннях, а «їжаки» – мовці, заглиблені в одну тему. За манерою поведінки розрізняють різні типи учасників дискусії, про що вже йшлося вище: «всезнайка», «мовчун», «сором'язливий», «незацікавлений» тощо.

Ставлення оратора до різних типів мовців має бути диференційованим. «Сильному» варто ставити складні запитання; до «їжака» звертатися за роз'ясненнями; «сором'язливим», «незацікавленим», «мовчунам» – давати можливість висловитися передовсім, ставити нескладні запитання, підтримувати в них впевненість; «агресорові», який критикує всіх і все, одразу ставити запитання: «А що ви пропонуєте?»; «марнослівному» – тактовно нагадувати про регламент; щодо «великого цабе» уникати прямої критики, застосовувати техніку «так, але».

Оратор на початку дискусії оголошує тему, обґрунтовує її, виділяє предмет суперечки. Учасники дискусії мають чітко уявляти, що є пунктом розбіжностей. Сторони висувають аргументи і контраргументи щодо заявленої тези, ставлять запитання. Оратор стимулює аудиторію висловлюватися, скеровує розмову в потрібне русло, підкреслює спільність у висловлюваннях учасників.

Отже, дискусія є важливим засобом активізації пізнавальної діяльності. Вона значною мірою сприяє розвиткові практичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички наполягання на власній думці, поглиблює знання з обговорюваної теми, веде до зникнення в людей страху висловити «неправильне припущення» (оскільки всі припущення, навіть найбезглуздіші, мають право на існування і не мають негативної оцінки), встановлює довірливі взаємини з іншими людьми, які постійно спонукають до нестандартного мислення, тощо.