1. За формою: дискусія, диспут, полеміка, дебати.

Дискусія – це публічна суперечка, мета якої - з'ясувати і порівняти різні погляди, знайти правильне рішення суперечливого питання. Це ефективний засіб переконання, тому що учасники дискусії самі роблять певний висновок.

Диспут – це публічна суперечка з приводу важливої суспільної чи наукової теми. Історично цей вид суперечки склався як обговорення наукової роботи, яку писали для отримання наукового ступеня.

Полеміка – це суперечка-конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок. Це боротьба принципів, протилежних позицій, мета якої – усіма способами спростувати протилежний погляд і захистити свій, здобути перемогу. Часто полеміка трапляється в політичному житті, можлива й у науковому світі під час обговорення наукових ідей, інновацій.

Дебати – це вільний обмін думок під час обговорення доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо.

Із поданих визначень видно спільність цих понять: виникає і розгортається суперечка учасників, але з різною мірою активності. А також видно суттєву різницю між полемікою, з одного боку, та дискусією і диспутом – з іншого. Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти до якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки -перемогти супротивника за будь-яку ціну. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про культуру її ведення. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії. Як зазначено вище, диспут найчастіше використовують для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних проблемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводять менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на вирішення особис-тісно значущих моральних проблем.

2. За метою: суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки.

Суперечка заради істини (або діалектична суперечка) трапляється рідко. У такій суперечці дуже старанно добирають аргументи й аналізують докази опонентів, ретельно оцінюють позиції та погляди протилежних сторін, тобто, по суті, ведуть спільний пошук істини. Така суперечка можлива лише між компетентними, обізнаними з цією проблемою людьми, які зацікавлені в її вирішенні. Девізом такої суперечки можна назвати вислів: «Платон мені друг, але істина дорожча». її учасники, як правило, глибоко поважають один одного, взаємно спонукають до уточнення формулювань та визначень, проявляють толерантність, намагаються прояснити погляди співрозмовника, погоджуються з думками супротивника, які видаються їм правильними. Учасників суперечки заради істини можна уявити як двох людей, що розпилюють однією пилкою стовбур дерева. Як підкреслював відомий філософ та логік Сергій Поварнін, цей вид суперечки «дає, окрім безперечної користі, істинну насолоду та задоволення і є насправді «розумовим банкетом».

Суперечка заради переконання. Тут важливо зазначити два моменти: людина може переконувати іншу людину або тому, що сама щиро вірить у те, що є предметом суперечки, або тому, що «так треба» з огляду на певні обставини, хоча сама насправді не поділяє думок, які відстоює (наприклад офіційні проповідники різних вчень, сект, агітатори, торгові представники різноманітних фірм тощо). Прийоми, які застосовують у таких суперечках, можуть бути як коректними, так і некоректними, головне - переконати співрозмовника у слушності своєї думки. Одним із мотивів переконувати може бути впевненість людини в мудрості співрозмовника. Якщо для обстоювання своєї позиції застосовують різноманітні хитрощі, то така суперечка називається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися тільки про позірну, а не справжню мудрість.

Суперечка заради перемоги. Мотиви ведення такої суперечки можуть бути різноманітними. Один вважає, що обстоює справедливість, інший - захищає суспільні інтереси, третій нав'язує свою думку, тому що в нього великий життєвий досвід і він знає, як повинно бути, четвертому потрібно самоутвердитися тощо. Головне завдання, що стоїть перед опонентами в цьому випадку, полягає в тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Таку суперечку називають ще еристичною, іноді також «парламентською» суперечкою. Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що її предметом є цінності, якісь власні оцінки з відповідною критикою протилежних. У зв'язку з цим метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини. Причому перемогу тут витлумачують як ствердження якоїсь системи цінностей (оцінок або норм) і відповідно до цього -прийняття конкретного напряму майбутньої діяльності. До речі, суперечка заради істини також може перетворитися на суперечку заради цінностей, якщо вона буде орієнтуватися не на істину, а на перемогу однієї зі сторін.

Треба зазначити, що у процесах реальної комунікації суперечка заради перемоги трапляється значно частіше, ніж суперечка заради істини. Остання, як правило, має місце в науковій діяльності, але й там нерідко переростає в суперечку про цінності.

Суперечка заради суперечки – це, образно кажучи, «мистецтво заради мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть такі суперечки, байдуже, про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них - перебувати в стані сперечання.

3. За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так звана внутрішня суперечка), суперечка-діалог (сперечаються дві особи) та суперечка-полілог (суперечку ведуть кілька осіб). Також суперечка-полілог може бути масовою (усі присутні беруть у ній участь) і груповою (суперечливе питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

4. За способом ведення суперечки бувають усні та письмові. Усна форма передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо. Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування її учасників. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.

5. За результативністю суперечки класифікують на конструктивні та деструктивні. Конструктивні – це обговорити всі можливі варіанти вирішення проблеми, виробити колективну думку, привернути увагу до проблеми якомога більшої кількості зацікавлених та компетентних осіб, викрити неправдиві чутки, залучити на свій бік якомога більше осіб, що готові до співпраці. Деструктивні – це розколоти учасників дискусії, завести вирішення проблеми в глухий кут, зганьбити ідею та її авторів, використати свідомо неправдиву інформацію.