9. Етапи відокремлення ремесла від землеробства та скотарства. Основні види ремесел епохи палеометалу.

В кінці епохи неоліту були відкриті колесо і плуг, почали використовувати робочу худобу, з'явилися торгові міста. До 3500 р. до н. е. у зоні алювіальних ґрунтів Південної Месопотамії і Єгипту виник міський спосіб життя, з'явилися перші держави і царська влада, монументальне мистецтво й архітектура, писемність; отже, можна говорити про виникнення цивілізації.

Протягом II тис. до н. е. тривала бронзова доба‚ що характеризувалася розповсюдженням металургії бронзи (сплаву міді з іншими металами, найчастіше — оловом), бронзових знарядь праці, зброї і прикрас. Епоха бронзи — час відокремлення скотарства від землеробства й виникнення чисто скотарських племен, які кочували зі своїми стадами величезними просторами Євразії. У кінці періоду племена об'єднуються у племінні союзи, які ведуть між собою запеклі війни. У цей час з'являється поливне землеробство, писемність, архітектура. Розквітають рабовласницькі цивілізації Західної Азії, Північно-Східної Африки, формуються цивілізації Південної і Східної Азії.

На початку І тис. до н. е. поширюється металургія заліза і виготовлення залізних знарядь праці і зброї — розпочинається залізна доба. Застосування заліза дало могутній стимул розвиткові виробництва і тим самим прискорило суспільний розвиток.

10. Етнічний та мовний стан в епоху розкладу первісного суспільства.

Для цієї епохи характерна найбільша виразність племінної організації як організації соціально-потестарної, а й як форми культурно-мовної, т. е. власне етнічної, спільності.

Цьому сприяли такі процеси, як розвиток міжобщинного обміну та міжобщинної кооперації праці, ослаблення родової та посилення за її рахунок племінної організації. Кристалізація етнічного аспекту племінної організації безпосередньо сприяло зміцнення її соціально-потестарного аспекту, етнотворча роль вже навіть переддержавних форм життя у повсюдно виникаючих вождествах.

Етнічному стану епохи була властива ієрархічна структура, що намітилася на попередній стадії. Племена-і як етносоціальні організми, і як етнікоси-утворювали надплемінні утворення, які також виступали в обох цих іпостасях етнічних спільностей. При цьому надплемінні етносоціальні організми зазвичай збігалися з об'єднаннями родинних племен, а надплемінні етнікоси, як і раніше, були одноплемінними. Важливою особливістю ієрархічної структури етнічних спільнот епохи класоутворення, мабуть, вважатимуться те, що спільністю основного рівня тепер ставало не плем'я, а надплемінне освіту.

Етнічні спільності епохи класоутворення суттєво відрізнялися від відомих нам на попередній стадії розвитку. У епоху навіть пізньої первісної громади етнічним спільностям ще була властива скільки-небудь помітна соціальна диференціація, і тому їх культура була однорідною. Крім того, племінна організація в ту епоху незалежно від ступеня виразності племінної самосвідомості через ендогамію і свою відносну відособленість була організацією в основному кровноспорідненою. Тепер, з розвитком суспільного розшарування та визріванням класової нерівності почалося розщеплення загальнонародної культури і стали складатися відмінності у культурі соціальної верхівки та широких верств населення.

Це було початком процесу, завершальну стадію якого В.І. Ленін образно назвав наявністю двох культур у кожній національній культурі. Одночасно набули чинності численні механізми руйнування кровноспорідненої спільності племені. У процесі переходу від родової громади до сусідської стали слабшати та рватися зв'язки між родичами. Переставала бути нормою племінна ендогамія. З розвитком грабіжницьких воєн, що супроводжувалися завоюваннями та міграціями, почалося масове змішування родів та племен. Виникнення об'єднань племен, який завжди між собою споріднених, також сприяло етнічному змішанню. У цьому напрямі діяло розвиток домашнього рабства з його широко практикується відпусткою рабів на волю, шлюбами між вільними і рабами і використанням рабинь як наложниць.

Основні етнічні спільності класоутворення - об'єднання племен як етносоціальні організми, соплемінності як етнікоси - добре відомі за античним і ранньосередньовічних джерел. Ними були, наприклад, ахеяни та доряни найдавнішої Греції, латиняни та сабіняни найдавнішого Риму, німецькі «племена» саксів, баварів, тюрингів тощо, східно-слов'янські-полян, древлян, вятичів, кривичів, дреговичів і т.д.

У ході процесів класоутворення об'єднання племен і відповідно до соплемінності переростали в перший історичний тип етнічних спільнот класових суспільств — народності. Переростання міжплемінної спільності народність могло статися і до і після виникнення класового суспільства.