- •Суть поняття „культура”: структура еволюція, провідні підходи у трактуванні. Загальна характеристика функцій культури.
- •2)Мистецтво як важлива складова духовної культури. Його види та стилі.
- •Просторово-пластичне мистецтво (всі види образотворчого мистецтва та архітектура).
- •Декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство, килимарство, художнє скло, художній метал, ювелірне мистецтво та інші).
- •Синтетичне мистецтво (кіно, театр, телебачення, радіомовлення).
- •3)Поняття форми культури. Класифікація форм культури за масштабністю, за рівнем майстерності й носіями і творцями відповідної культури.
- •5)Формування та особливості східнослов’янської культури. Запровадження християнства та його вплив на розвиток культури Київської Русі.
- •6.Розвиток освіти Київської Русі. Основні види навчальних закладів, що з’явилися після прийняття християнства. Наукові знання русичів.
- •7)Писемна література часів Київської Русі: основні види і жанри. Найвидатніші літературні пам’ятки
- •8)Розвиток давньоруської архітектури та образотворчого мистецтва: видові, функціональні та стильові особливості.
- •10)Історичні умови розвитку української культури у хіv – першій половині хvіі ст. Братства та їх роль в обороні української культури від асиміляції.
- •11)Розвиток української освіти у хvi – першій половині хvii ст.: головні тенденції, типи шкіл. Острозький культурний осередок та його роль у розвитку української культури.
- •12)Книжкова справа в Україні у хvi – першій половині хvii ст. Поява і поширення книгодрукування та території України та за її межами.
- •13)Українська література хvi – першої половини хvii ст.: традиційні та нові жанри.
- •14)Основні тенденції розвитку архітектури й образотворчого мистецтва України литовсько-польської доби.
- •15)Загальна характеристика історичних умов розвитку культури України другої половини хvіі – хvііі ст.
- •16)Києво-Могилянська академія — перший вищий навчальний заклад України європейського типу. Петро Могила та його роль у розвитку культури України.
- •17)Українська барокова література: драматичне письменство, козацькі літописи, проповідницька та публіцистична проза, поезія.
- •18)Українська барокове зодчество та особливості розвитку українського живопису і графіки у другій половини хvii – хviii ст.
- •19)Українське музичне й театральне мистецтво другої половини хvii – хviii ст.
- •20) Українське національно-культурне відродження хiх – початку хх ст.: сутність, етапи і чинники розвитку.
- •21) Українська освіта у хіх – на початку хх ст.: тенденції розвитку, здобутки та проблеми. Провідні досягнення української науки у цей період.
- •22) Розвиток української мови та становлення нової української літератури у хіх – початку хх ст. Асиміляційні заходи російського самодержавства щодо української культури.
- •23) Музичне мистецтво України хiх – початку хх ст. Становлення та розвиток професійного театру в Україні у хіх ст. Роль і місце Полтави в цьому процесі.
- •24) Архітектура та скульптура України хiх – початку хх ст.: стильові напрями.
- •25) Розвиток українського живопису та графіки у хiх – на початку хх ст.
- •26)Українська культура в роки боротьби за державну незалежність (1917 – 1920 рр.).
- •6 Жовтня 1918 р. У Києві було урочисто відкрито перший Державний український університет, а 22 жовтня – другий Український університет у Кам’янці-Подільському.
- •27) Радянська політика „українізації” та її вплив на розвиток культури України в 1920 – на початку 1930-их рр.
- •28)Національна культура в умовах сталінського тоталітаризму 1930-их рр. „Розстріляне відродження” в українській культурі.
- •29)Розвиток української культури в роки Другої світової війни та в перше повоєнне десятиріччя.
- •30)Українська культура в роки хрущовської „відлиги” (1953 – 1964 рр.). „Шістдесятництво”.
- •31)Кризові явища в культурі урср 1970 – 1980-их рр. Дисидентський рух в Україні та його вплив на культурний розвиток.
- •32)Культура урср у 1985 – 1991 рр.: тенденції розвитку та проблеми.
- •33)Проголошення незалежності України 1991 року та формування сучасної української культури. Проблеми розвитку культури України у ххі ст.
- •29. Охарактеризуйте діяльність Острозької академії. Визначте її роль у розвитку української культури.
- •Практичні завдання (виносяться на самостійне вивчення)
- •1)Візантійсько-руський стиль як домінуючий стиль архітектури часів Київської Русі.
- •Володимирський собор у Києві
- •Благовіщенський собор у Харкові
- •Скіфська пектораль
- •5.Ярослав Мудрий як будівничий культури Київської Русі.
- •Луцька фортеця
- •Гоголь Микола
- •Д овженко олександр петрович
6.Розвиток освіти Київської Русі. Основні види навчальних закладів, що з’явилися після прийняття християнства. Наукові знання русичів.
На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов’янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні дослідження дають можливість віднести час оволодіння невпорядкованим письмом до ІХ ст. Болгарський письменник початку Х ст. Чорноризець Храбр у своїй праці “Сказання про письмена” писав, що, слов’яни-язичники писали й ворожили за допомогою рисок і зарубок (“черт і рєз”). Це було примітивне піктографічне (малюнкове) письмо, за допомогою якого неможливо було писати значні тексти. Тому до прийняття християнства література на Русі була представлена виключно усною народною творчістю, що не потребувала писемності. Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю й кирилицю, авторами якої вважаються болгарські просвітителі ченці Кирило та Мефодій. (Деякі дослідники, зокрема П.Толочко, вважають, що брати винайшли тільки глаголицю, кирилиця ж виникла на базі грецького уставу VІ – VІІ ст., доповненого слов’янськими буквами). Порівняно з глаголичною азбукою, літери якої мали складне написання, кирилиця була простішою та доступнішою й тому дістала офіційне поширення в Болгарії (кінець ІХ ст.) і на Русі (Х ст.) (Додаток 22).
Головним засобом ширення освіти стали письменство та школа. Піклування про цю культурну галузь із часу введення християнства взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій навчались, або, як пише літопис, “постигали учение книжное”, діти найближчого оточення князя. “Учение книжное” – це не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Як уважав Б.Д. Греков, дітей феодальної знаті брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священиків, а для того, щоб виростити з них освічених людей та державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією й іншими країнами.
Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом у Новгороді. У 1086 р. дочка Всеволода Ярославича і сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Ще раніше, 1037 р., у новозбудованій Софії Київській Ярослав створює школу нового типу, яка стала фактично першим вищим навчальним закладом на Русі (Додаток 23). Рівень знань, що їх здобували тут діти, був не нижчим, ніж у візантійських вищих школах. Вивчали в цьому навчальному закладі такі науки, як богослов’я, філософія, риторика, граматика, історія, грецька мова, географія, природничі науки, висловлювання античних авторів. З її стін вийшло багато діячів тодішньої культури, зокрема митрополит Іларіон, діти Ярослава Мудрого, кодифікатори “Руської правди” Коснячко й Никифор Киянин, а також із десяток шляхетних іноземців – претендентів на корони королів.
Поступово основними осередками освіти на Русі стали монастирі й церкви. Тут вчили читати, писати та рахувати. Підручниками слугували звичайні церковні богослужбові книги, наприклад, Часослов, Псалтир, Апостол. У ролі вчителів виступали священики при церквах і дяки (світські люди, які працювали в церквах).
Крім державних і церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський, один із засновників Києво-Печерського монастиря, здобував освіту в невеличкому місті Курську, де він навчався в “єдиного вчителя”.
Поширеним типом навчання було кормильство – форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5 – 7 років) кормильців з числа воєвод та знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й орієнтувалось на високий рівень освіти. Свідченням того є те, що нерідко князі володіли 5 – 6 іноземними мовами. Така система освіти при всіх перевагах мала й свої недоліки, у результаті відлучення дитини від батьків, останні погано знали своїх дітей, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці; а високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки князя, в політичні інтриги і придворні змови.
Починаючи з ХIII ст. кормильців змінюють дяди – поодинокі приватні вчителі, які існували з домашнього вчителювання. Термін уперше зустрічається в 1202 р.
Серед інших типів шкіл існували й жіночі школи. Прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Можливість навчання жінок сприяло поширенню серед них освіченості, особливо у князівських верхах. Так, високоосвіченими були княгиня Ольга, Анна Ярославівна, Анна Всеволодівна, Євпраксія-Зоя й інші.
Бурхливе палацо-, храмобудівництво, що розгорнулося після запровадження християнства, вимагало висококваліфікованих майстрів-художників для їх оздоблення, співаків для церковних відправ. Тому, крім загальноосвітніх шкіл, на Русі почали створювати окремі школи співу, малярства, різьбярства, гутництва, художнього ковальства тощо.
Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях та церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат; князь Миколай Святоша витратив на книги всю свою казну й подарував їх Печерському монастирю.
За відносно короткий час (ХI − ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності серед населення та за рівнем освіченості не поступалася провідним західноєвропейським країнам.