Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Музейні колекції як основа для вивчення традицій народної архітектури України.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
13.03.2020
Размер:
589.31 Кб
Скачать

2.2. Музеї народної архітектури в Україні – історія створення, основні принципи експозицій.

Музеї – це скарбниці людської історії і культури, думки і праці, це осередки пізнання навколишнього світу. Щоденно вони гостинно відчиняють свої двері перед десятками тисяч громадян України та іноземних туристів, які прагнуть ознайомитися з культурними надбаннями й мистецькими шедеврами. У музеях України любовно зібрано і збережено все, що нам, українцям, дороге, що є гордістю нашого народу. І це закономірно, адже не вартий майбутнього той народ, який не цінує свого минулого.

Термін «музей» у перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам'яті Мнемозіти. Це святилище муз. Вважаючи їх покровительками науки і мистецтва, греки будували на їх честь храми, які називали мусейонами (museion). Саме звідси й походить термін "музей".

Нині зміст поняття «музей» змінився і розширився.

Закон України «Про музеї і музейну справу» від 29 червня 1995 p. № 249/95-ВР, що регулює суспільні відносини в галузі національної музейної справи, подає такі офіційні тлумачення основних понять музеєзнавства: «Музеї – це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини. Музейна справа – це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями з метою комплектування, збереження, вивчення й використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури. Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота» [42].

Скансен — етнографічний комплекс — музей просто неба, музей-село, розташоване на острові Юргорден (швед. Djurgården) в Стокгольмі. Заснований Артуром Хазеліусом 11 жовтня 1891 року.

1810 року на острові Юргорден, що раніше належав шведській короні, торговець Йон Бургман побудував літній павільйон з мальовничим видом на місто та розбив чудовий сад. Маєток Бургмана був названий «Скансен», оскільки поряд розташовувалася невелика фортеця (шведською «skans» означає «укріплення»), де принци королівської родини навчалися військової майстерності.

1891 року Артур Хазеліус, директор і засновник Музею Північних країн, придбав маєток «Скансен» з метою заснування фольклорного культурно-історичного музею просто неба.

У неділю, 11 жовтня 1891 року «Скансен» уперше відкрився для відвідувачів, а його першим експонатом став будиночок з Мури.

«Скансен» став першим у світі етнографічним музеєм просто неба.

Чернівецький обласний музей народної архітектури та побуту (комунальний заклад). Архітектурно - природний комплекс музею розташований на північно-східній околиці м.Чернівці. Ідея створення подібної установи висувалася ще в 1906 р. на зборах наукового товариства в м. Зальцбург (Австрія), де було повідомлено про плани його спорудження. У випадку втілення в життя цього задуму на Україні з'явився перший музей просто неба етнографічного профілю.

У 1920-х роках при Народному домі у Чернівцях зусиллями товариства збирачів старовини були започатковані заходи по створенню українського музею народовідання. Його директор, доктор В.Залозецький, у 1928 р. видав брошуру «Український музей народовідання», у якій обґрунтував необхідність та виклав завдання такого музею на Буковині з вказівками для збирачів народознавчих матеріалів. «Музей наш, - В.Залозецький, - мусить визначатися добірною якістю, а не великою кількістю зібраного. Не хочемо творити мертву й безпланову збиранину всякої всячини, а маємо на меті дати живий образ народного побуту. Музей має служити Народові, тому й мусить мати в Нім своє сочисте коріння».

У 1934 р. заходами В.Залозецького на горі Цецино у предмісті Чернівців було збудовано різьблену гуцульську хату та прикрашену різьбою брату з дашком для воріт і хвіртки. Це мало започаткувати маленький музей гуцульського мистецтва Буковини. Подальша доля цього музею маловідома. Вважають, що він згорів кінці 1930-х років. До наших днів збереглась лише різьблена брама, на якій вирізано дату «1934 NOEMBRIE 8». В даний час брама встановлена на території Чернівецького музею народної архітектури та побуту.

І лише постановою Ради Міністрів УРСР від 19 липня 1977 р. було прийнято рішення про створення музею.

Форпроект (попередній проект) був розроблений Чернівецьким філіалом інституту «Діпроцивільпромбуд» (архітектор Г.Плегуца). Детальним проектуванням займалися архітектори музею.

Нині діюча експозиція складається з двох архітектурно-етнографічних зон – «Хотинщина» та «Західне Подністров’я» (9,3790 га). Планується спорудження ще двох зон: «Гуцульщина», «Прикарпаття» (6,4559 га) та археологічного сектора давньої Буковини.

В музеї представлено понад 35 архітектурних експонатів – характерних зразків народного зодчества другої половини 18 – першої половини 20 ст. Серед них - житлові та господарські споруди (хати, комори, кошниці, карники, курники, стайня, стодола тощо), виробничі та громадські споруди (вітряки, кузня, корчма, сільська управа, церква, дзвіниця). Архітектурні пам’ятки доповнені традиційними інтер’єрами. У музеї відтворено також напівземлянку 8 ст. (старослов’янське житло) – перший археологічний об’єкт.