Коротка характеристика форми №3 фінансової звітності «Звіт про рух грошових коштів»

Зміст, форма та загальні вимоги до складання звіту про рух грошових коштів регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" від 31.03.99р. №87.

Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Рух коштів відображується у Звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:

• надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);

• надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);

• платежі постачальникам;

• виплати працівникам тощо.

Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:

• платежі, пов’язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;

• надходження коштів від продажу необоротних активів;

• надання позик іншим підприємствам;

• надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це:

• випуск власного капіталу (акцій);

• отримання позик та їх погашення;

• викуп акцій власної емісії;

• виплата дивідендів.

Коротка характеристика форми №4 фінансової звітності «Звіт про власний капітал»

Зміст, структура, форма і методика складання звіту про власний капітал визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал" від 31.03.99р. №87.

Слід пам’ятати, що власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна (А — активи) і борговими зобов’язаннями (З):

К=А–З.

Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу - це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображує поточну вартість прав власників підприємства. На суму власного капіталу мають суттєвий вплив усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості. Вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства або з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найсуттєвіших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1. довгострокового фінансування;

2. відповідальності та захисту прав кредиторів;

3. компенсації понесених збитків;

4. кредитоспроможності;

5. фінансування ризику;

6. самостійності та влади;

7. розподілу доходів і активів.

Як правило, підприємство створюють з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш докладної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність надає інформацію про:

• джерела капіталу підприємства;

• правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

• обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

• пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1. внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2. накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також зростання вартості активів, не пов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).