27.Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.

Сучасники Б.Хмельницького оцінювали його як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

Радянські історики, як правило, схвалю­вали Хмельницького за те, що він возз'єднав Україну і Росію.

* Більшість сучасних українських істо­риків дійшли висновку, що головна за­слуга Хмельницького полягає у відро­дженні української державності, і що без його діяльності не постала б у новітні часи українська незалежна держава.

Зокрема, відомі українські історики В.Смолій та В.Степанков вважають, що Бог­дан Хмельницький:

> зумів об 'єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного ви­зволення;

> спрямував енергію народних мас на роз­будову соборної держави та виборення нею незалежності;

> першим виробив наріжні принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч;

> приборкав анархічну стихію охлокра­тії й отаманства старшини, взяв курс на встановлення спадкового гетьманату;

> проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв статут "Стат­ті про устрій Війська Запорізького", збагатив українське військове мистецтво;

> відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки української держави;

> створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб'єкта міжнародних відносин, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом;

33.Гетьман і.Мазепа: оцінки діяльності.

Вирішальним моментом у сто­сунках між Укра­їною і Росією ста­ло гетьманування Івана Мазепи. Він народився у 1639 році в с. Ма-зепинці на Київ­щині і належав до давнього роду української пра­вославної шлях­ти. Отримав висо­ку освіту, навча­ючись у Київсь­кій академії, в єзуїтській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна Казиміра, пи­сарем в уряді Петра Дорошенка, гене­ральним осавулом в уряді І.Самойловича. У 1687 р., коли змістили І.Самойловича,

його наступником обрали І.Мазепу.

Слід наголосити, що І.Мазепа став геть­маном у надзвичайно складний для Украї­ни час. Українські землі були розчленова­ними. "Коломацькі статті" 1687 р. (до­говірні статті між гетьманом і російським урядом) ще більше обмежували автономні права України.

Але своєю політикою І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і куль­турному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Моги-лянська колегія здобула статус академії.

Проте соціальна політика гетьмана ви­явилася не досить гнучкою. Основну став­ку він зробив на козацьку старшину і шлях­ту, прагнучи перетворити їх у міцний приві­лейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.

Головною метою І.Мазепи було об'єд­нання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царяПетра 7(1689-1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.