19.Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.

Після смерті у 1340 р. останнього га­лицько-волинського князя Юрія II Болеслава між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі. Проте, з кін. XIV ст. ряд зовнішніх і вну­трішніх обставин спонукали ці держави до об'єднання, яке відбувалося нерівномірно (остаточне, здавалося б, об'єднання держав змінювалося їх політичною само­стійністю) до сер. XVI ст. У цьому об'єд­нанні виділяють два основних етапи -Крев-ська унія 1385 р., яка започаткувала об'єд­нання Литви і Польщі, і Люблінська унія

1569 р., яка завершила їх об'єднання в одну державу - Річ Посполиту.

• Кревська унія 1385 р. Причини унії

* Прагнення Литви і Польщі об'єднати зу­силля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Бал­тійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (виділилося у 1443р. із складу Золотої Орди, з 1475р. визнало залежність від Османської імперії).

* Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392рр.) союзника для зміц­нення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол всупереч принципам родового стар­шинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгер-довичі і кузен Вітовт.

Зміст унії

Це була шлюбна унія - литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським ко­ролем; внаслідок цього припинялися сутички між Польщею і Великим князівством Литов­ським, аїх збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого кня­зівства Литовського до Польщі. Проте, у ре­зультаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайла -князю Вітовту (1392-1430 рр.).

За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицтво.

Наслідки унії

> Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов 'ян-ські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.).

> Негативні - посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицтва. Польща прагнула повністю під­корити Велике князівство Литовське.

20.Соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва. Реєстрове козацтво.

Коли і де виникло козацтво

Перші письмові згадки про україн­ських козаків трапляються у 1492 р. Але різке зростання чисельності ко­зацтва припадає на XVI ст.

Козацтво виникло в південноукраїн­ських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким полем: після нашестя монголо-татар, а потім, внаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за порогами Дніпра.

Причини виникнення

> Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище міме не­заможною шляхтою та селянством.

> Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних по-винностей та державних податків.

> Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татар­ських орд.

> В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевлас­ників і урядовців.

Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єд­нувалися у військові загони. Вони і самі за­вдавали ударів татарам та туркам: спуска­ючись по Дніпру на своїх великих човнах -"чайках", нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

Етнічний склад козацтва

Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і біло­руси, росіяни, молдавани. Траплялися поля­ки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, представники інших етносів, проте такі випадки мали поодинокий характер. І тому оцінки етнічного складу козацтва як інтернаціонального є неточними. Козацький край, за висловом сучасного ісяорикаВ.Бо-рисеика, був "національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полоні­зувалися і втрачали національні риси".

Ставлення уряду Речі Посполитої до козаків

Слідом за козаками в південні степи про­никають офіційні власті, литовські, поль­ські, українські магнати та шляхта.

Уряд Речі Посполитої прагнув узяти ко­заків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах: для захисту своїх володінь від татар і турків, у проти­стоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки й отримали назвуре-сстрових козаків. На кін. XVI ст. реєстр був збільшений до 3 тисяч (у подальшому його чисельність змінювалася). Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоуправління. Реєстровці повинні були також контролювати не­реєстрових козаків, придушувати анти-польські, антифеодальні рухи. Але ре­єстрові козаки часто брали участь у ко­зацько-селянських антипольських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньо­політичні акції, відстоювали право на власне самоврядування.