2. Соціально- екомічний розвиток лівобережжя і слобідської украни в 2 пол 18 ст. Юридичне оформлення кріпацтва.

Будучи політично й економічно пануючим класом, укр старшини-поміщики уже протягом першої половини XVIII ст. фактично закріпачили велику кількість селян. Вони намагалися і юридично оформити кріпосне право в Україні, а також зрівнятися в правах з російськими дворянами. Царизм ішов на задоволення цих прагнень старшин.

У 1760 р. гетьман Кирило Розумовський видав універсал, за яким селянам дозволялося переходити з одного володіння в інше лише при наявності письмового дозволу ] власника і з залишенням поміщикові майна, яке селянин мав, живучи на його землі. У 1763 р. цей універсал був підтверджений царським указом.

А указом від 3 травня 1783 р. Катерина II юридично оформила кріпосне право на Лівобережжі і Слобожанщині; селянам було заборонено переходити від одного поміщика до іншого.

У 1785 р. Катерина II, задовольняючи настійні вимоги старшин, поширила чинність «Жалуваної грамоти дворянству» в Україні й цим юридично зрівняла українську старшину в правах із російським дворянством. Ранги козацької старшини було переведено на російські чини.

у 80-х роках XVIII ст. на Лівобережжі, Слобожанщині зусиллями козацьких старшин за допомогою царизму було запроваджено кріпосне право, а козацькі старшини, одержавши російське дворянство, перетворились на поміщиків

Отже, в другій половині XVIII ст. на Лівобережній і Слобідській Україні розширювалося поміщицьке землеволодіння, юридично було оформлено закріпачення селян, розвивалися промислові підприємства, торгівля, посилювався товарно-грошовий обіг, формувався капіталістичний уклад. Разом із тим царський уряд, ведучи лінію на ліквідацію автономії України, підпорядковував українську економіку своєму впливові і своїй владі, виходячи з імперських інтересів, ущемляючи інтереси України. У час воєн, зокрема з Туреччиною, Україна була найближчим тилом для російських військ і мусила давати їм приміщення для постою, фураж, провіант, підводи. Уряд збільшував податки з населення України в царську казну. За XVIII ст. вони зросли в десятки разів. Російські сановники, дворяни одержували від царя величезні площі земель в Україні. Царський уряд сприяв російським купцям і промисловцям у проникненні в Україну. Він надавав різні пільги російським купцям в Україні. Наприклад, їхні двори звільнялися від військових постоїв, за царським указом 1771 р. їм дозволялося вільно оселятися в Україні. За царським маніфестом 1784 р. російські й іноземні купці дістали право на необмежену торгівлю в містах Південної України й Криму. Було заборонено вивозити за кордон багато товарів, вивіз мав здійснюватися тільки через російські порти.

3. Як і в радянській Росії, в Україні більшовики проводили політику "воєнного комунізму" (1919 - 1921 рр.).

Основні заходи "воєнного комунізму"

Промисловість• Націоналізація усіх промислових підприємств. Установлення державної монополії на торгівлю найважливішими товарами (сіллю, цукром, металом, вугіллям).Сільське господарство • Установлення продовольчої диктатури.• Запровадження продовольчої розкладки. • Заборона оренди землі.• Заборона використання найманої праці.

Система управління й трудові відносини • Централізація управління промисловістю. • Мілітаризація праці. • Уведення загальної трудової повинності та зрівняльної оплати праці.Торгівля та фінанси • Заборона приватної торгівлі. • Скасування грошей. • Запровадження карткової системи розподілу продуктів. • Скасування оплати за житло, комунальні послуги, транспорт.

Політика "воєнного комунізму" викликала антибільшовицькі виступи селян під проводом отаманів М. Григор'єва, Н. Махна, Зеленого (Д. Терпила) й призвела до економічної та політичної кризи наприкінці 1920 - на початку 1921 рр.

Білет №15

1) В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли майже всі білоруські та укр землі. За Ґедиміна, Ольґерда та Кейстута почалося масове входження укр земель до Литовського князівства: Волинь, у 1357–1358 рр. — Чернігово-Сіверщина, 1363 року — Поділля; у 1362 — 1363 років — Київщина; Брацлавщина та Переяславщина.

Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя.

З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Більшість населення князівства становили слов'яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві.

До середини 14 ст. Велике князівство Литовське цілком сформувалось, як централізована держава, та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалось, в основному, за рахунок входження до складу ВКЛ білоруських та укр князівств. Отже, перебування укр земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м´яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) укр землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.

2) У складі Австрійської імперії укр землі не становили окремої адміністративної одиниці. Галичина ввійшла до складу Австрійської монархії в 1772 році внаслідок першого поділу Польщі. Після неодноразових територіальних змін ця провінція отримала назву «Королівство Галіції і Лодомерії». Буковину було офіційно включено до Австрії у 1775 році, а в 1786 її приєднано до Галичини. Закарпаття від кінця 17 ст. перебувало у складі Австрії.

У підсумку всіх цих приєднань національний склад Австрійської держави став відрізнятися надзвичайною строкатістю. Австрія дістала Галичину у стані занепаду. Селяни знемагали під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивний характер.

У 1774 р. у Відні було засновано Барбареум — семінарію для уніатського духовенства, яку в 1784 р. було переведено до Львова. У 1774 р. засновані школи трьох типів: однокласні — парафіяльні з українською мовою навчання, три та чотирикласні — з німецькою мовою навчання. У 1774 р. у Львові створено університет з чотирма факультетами. Австрійський уряд провів низку реформ, щоб вивести Буковину із занедбаного стану. У 1781 р. було скасовано кріпацтво і замінено панщиною за договором селян із паном. Приєднання Буковини до Галичини в 1786 р. мало негативні наслідки — польська шляхта Галичини не допускала селян до освіти і поширювала полонізацію та латинізацію. У XVIII ст. на Закарпатті було відносно спокійно.

За правління Марії-Терези та Йосифа II селянам було надано певні пільги, у 1766 р. було обмежено панщину, а в 1785 р. скасовано залежність селян від поміщиків. Але після смерті Йосифа II його наступник Леопольд відновив кріпацтво, яке тривало до 1848 р.

3) Сталінські репресії - масові репресії, що почалися в СРСР в кінці 1920-х і проходили до 1950-х років включно, і зазвичай асоціюються з ім'ям І. В. Сталіна, фактичного керівника держави в цей період.

При цьому жертвами репресій ставали не тільки активні політичні противники більшовиків, а й люди, просто виражали незгоду з їх політикою або просто заручники. Репресії проводилися також за соціальною ознакою (проти колишніх поліцейських, жандармів, чиновників царського уряду, священиків, а також колишніх поміщиків і підприємців).

Масові репресії були захисною реакцією та способом існування тоталітарного режиму, оскільки за наявності широкої опозиції та відсутності страху в підлеглих цей режим не зміг би забезпечити свого функціонування.

Каральні органи посилювали пошук "ворогів народу", «контрреволюціонерів", "ворогів соціалізму", збільшувалися масштаби насильства. Вироки виносилися без свідків, без захисту, і навіть без підсудного. В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації'.

Напрями масових репресій в Україні:

- репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.).- боротьба з "підпільними націоналістичними організаціями". Першою була сфабрикована справа проти "Спілки визволення України", за якою в 1930 р. було засуджено 45 осіб - відомих укр вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР. Після процесу над "СВУ" "розкрили" велику кількість "ворожих організацій", зокрема "Український національний центр", "Українську військову організацію".- боротьба з "націоналістичними елементами" в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути.- боротьба проти релігії і церкви.- гоніння проти укр письменників, діячів мистецтва. Лише за 1934 р. було розстріляно 28 письменників, серед яких М.Зеров, Г.Косинка

Білет 16

1. Люблінська унія 1569 — угода про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року. Люблінська унія: причини Литва зазнала ряду поразок у Лівонській війні від московських військ, союзником могла стати Польща; Польща прагнула поширити свій вплив па схід, шляхта хотіла загарбати укр землі; українська сторона сподівалася в об’єднаній державі налагодити ефективну оборону під нападів татар. Люблінська унія: умови утворення Речі Посполитої, федеративної держави, яку очолював виборний король, спільний сейм і сенат; створення єдиної грошової системи, ведення спільної зовнішньої політики; шляхта зрівнювалася в правах і отримувала право на володіння маєтками по всій території держави. Майже всі укр землі, за винятком Берестейщини, відходили під владу польської шляхти; збереження Польщею і Литвою свого державного статусу — окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо та фінанси. Люблінська унія: наслідки • більшість укр земель було об’єднано в межах однієї держави, що згуртувало народ; • виникнення на укр землях великих маєтків польської шляхти, закріпачення, зростання гноблення; • збереження судочинства за Литовськими статутами, чинного адміністративного устрою; • початок полонізації — денаціоналізації верхівки, втрата українським суспільством політичної еліти; • українське населення починає зазнавати національних і релігійних утисків; • укр землі залучалися до нових форм політичного та соціального життя, демократії, самоврядування; • українська верхівка отримала виняткове право обіймати посади на місцях, незалежно від віросповідання; • через Польщу на укр землі поширювався західноєвропейський культурний вплив, розвиток освіти.

2. Суспільно- економічне, політичне становище укр земель у складі росії в першій половині 19 століття.

На початку XIX ст. укр землі, які входили до Росії, були повністю інтегровані у політичну та економічну систему імперії, тут було встановлено російський адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти.

Визначальною особливістю господарського розвитку був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.

Перше місце у промисловості України посідає цукрова галузь, яка забезпечувала 80 % виробництва цукру в Росії. Особлива роль у цьому належала сім’ї промисловців-цукрозаводчиків Симиренків.

У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба. Особливої гостроти селянський антикріпосницький рух набув у першій третині XIX ст. на Поділлі, охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Його ім’я ще за життя стало легендою.