1. Культура України в 16 ст.

Розвиток української культури проходив в складних суперечливих умовах, коли Україна знаходилась під владою іноземних держав і до середини XVII ст. не мала власної державності. Але і в цей час українська культура мала тісні взаємозв'язки з культурою Польщі. Росії. Чехії, зазнала активних впливів європейських культурних процесів, пов'язаних з добою Відродження, але оберігала й власну самобутність. Зароджуються школи початкової грамоти при церквах та монастирях, В 1546 р у м. Львові виникає перша приватна школа, а в 1578 р. в м. Острог була заснована перша вища школа, відома під назвою Острозька академія (греко-слов'янська школа). Ця школа існувала на кошт князя Констянтина Острозького. Першим ректором цієї школи став учений і просвітитель Герасим Смотрицький. Навчання тут здійснювалося за поширеною в Європі системою "семи вільних мистецтв", яка поділялася на граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особлива увага приділялася вивченню слов'янської мови. Старослов'янська мова утверджувалася як засіб боротьби проти національно-релігійного гноблення. В кінці XVІ - на початку XVII ст. в Україні православними братствами засновується велика кількість братських шкіл, в яких навчаються діти не тільки шляхти, а й діти міщан та козаків. Найбільш відомими були братські школи у Львові (1586) та у Києві (1615), де в різний час ректором був Іван Борецький. Православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру, духовне життя. В Україні засновувались католицькі та уніатські школи з метою поширення серед населення католицизму й уніатства. Зокрема, єзуїтські колегіуми існували у Львові. Луцьку. Вінниці, Києві та інших містах. Вони сприяли не лише поширенню освіти, а й ополяченню насамперед української шляхти й магнатів. Першими шкільними підручниками на Україні були "Адельоротес", "Граматика словенская", "Адельфотес" - граматика грецької мови видана 1591 р. у Львові. Найважливішою подією XVI ст. був початок книгодрукування в Україні. Першодрукарем був Швайпольт Фйоль. В 1491 р. надрукував перші видання кириловського шрифту – релігійні книги "Октоих" і "Часослов". У 1573 р. тікаючи від переслідувань, в Україну прибуває з Москви до Львова книгодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець, де за допомогою братства засновує книгодрукарню і вже наступного 1574 р. видає перші в Україні друковані книги "Апостол", "Буквар". Книгодрукування почало поширюватись в Україні: книгодрукарні виникають в Острозі при Києво-Печерській Лаврі. Саме в м. Острог було вперше видано слов'янською мовою "Біблію".

2. Десталінізація і демократизація суспільства сер.50-60 тих років 20 століттяюПроцес десталінізації почався із промови хрущова на 20 з‘їзді кпрс 1956 року «про культ особи та його наслідки». Хрущов шокував своїх слухачів, засудивши диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особи. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні також соратниками Лаврентія Берії. Хрущовська кампанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акти десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане[1], а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград У рамках десталінізації, багато інших міст, які носили ім'я Сталіна були або перейменовані або їм були повернуті їх колишні назви. Це торкнулося навіть столиць союзних республік та територій: Сталінабад, столиця Таджицької РСР була перейменована в Душанбе, Сталінірі, столиця Південно-Осетинської автономної обл була перейменована в Цхінвалі.

Внаслідок демократизації суспільства зародився дисиденський рух, тобто рух інакомислячих, активно рощвивалося культурне життя, яке було представлене шістдесятниками. Більше того хрущов наважився реформувати умправління промисловістю, замість колишної чіткої централізації та жосткого планування, створювалися раднаргоспи, вони створювалися за територіальним принципом і дозволили покращити виробництво і управління економікою.

3. Соціально-економічні зміни в кінці 19-20 століття.Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, становили його основу. Вони змушені були йти в міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств привів до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї. Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму Протягом 70-80-х років промисловий переворот в основному завершується. У найважливіших галузях: машинобудівній, металургійній, залізорудній створюються великі капіталістичні підприємства, які базуються на машинній техніці, нових технологіях, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни в структурі промисловості України — зростає питома вага добувної промисловості, металургії, машинобудування. Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургійних заводів нового типу У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізьку руду. Тут стали до ладу ряд потужних рудників. Видобуток вугілля в Донбасі та його питома вага в кам'яновугільній промисловості імперії значно збільшились

- У кінці XIX ст. розвивається транспортне машинобудування. У 1897 р, починає випускати паровози Харківський паровозобудівний за вод, а згодом Луганський

- Значний вплив на розвиток економіки мав залізничний транспорт. Значення залізниць полягало не лише в тому, що вони з'єднували між собою віддалені господарські райони та мали військово-стратегічне призначення (перевезення військ та зброї), вони розширювали всеросійський ринок, сприяли швидкому розвитку фабрично-заводської промисловості

Першою залізницею в Україні стала лінія Балта-Одеса (1865 p., довжина 219 верст)

- Швидко йшов процес урбанізації — зростання міст

Сільське господарство України йшло так званим прусським шляхом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось пануючим. Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця, використання техніки й агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити за рахунок своїх наділів, змушені були орендувати в поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою. Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Вона поповнювалась за рахунок купців, промисловців, лихварів, збагачення дрібних товаровиробників у місті і селі, «обуржуазнення» поміщиків. У 1897 р. була проведена грошова реформа, за якою кредитні білети стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розвитку фінансової і банківської сфери і всієї економіки. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.

Білет 26 1.Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи, яка 1615 року отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і, зокрема, гетьмана Сагайдачного.У вересні 1632 року об'єдналися Київська братська і Лаврська школи. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польської та латини (мова викладання). Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Рівень навчання — академічний. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати з ними. Однією з важливих сторін його діяльності була організація і розвиток книговидавничої справи. Він надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія книгодрукування в Україні. Одним з перших він почав вводити книгодрукування книжною українською мовою того часу, значно підняв престиж і авторитет слов'янських видань. Меценат українського мистецтва. письменник і публіцист, він залишив близько 20 творів церковно-теологічного, полемічного характеру. Між іншим, культурна й освітня діяльність Петра Могили не обмежувалася лише турботою про Київську колегію. Саме за його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі.

2.Національно-визвольний рух на початку XX ст.У Наддніпрянській Україні соціальні утиски поєднувалися з великодержавною політикою царського уряду. Переслідувались українська культура, її діячі, українська мова, преса, театр.Особливістю Західної України було те, що тиск офіційної імперської влади доповнювався національним гнобленням з боку польських, румунських і угорських чиновників, великих землевласників і підприємців.

Закономірним наслідком такого становища було посилення боротьби за поліпшення національно-політичного становища. Саме в цей час на арену політичного життя Наддніпрянщини почали виходити політичні партії, які прагнули очолити невдоволених існуючим становищем. Першою з них була Революційна українська заснована в Харкові 9 січня 1900 р. Дмитром Антоновичем. Головною метою партії було досягнення незалежності України. У своїй діяльності РУП спиралася на студентів, семінаристів, учителів інших представників української інтелігенції, на робітників низки підприємств. Але політичний напрям її був нечіткий через соціальну строкатість її членів. Це продемонстрував її документ — брошура М. Міхновського «Самостійна Україна», головна думка якої містила в собі гасло «Україна для українців».Через це від РУП відокремилась відверто націоналістична Народна українська партія на чолі з М. Міхновським. Але вона майже нічого не встигла зробити — надрукувала лише декілька антиросійських брошур та спробувала зруйнувати пам'ятник О. Пушкіну у Харкові.Через деякий час в РУП стався більш серйозний розкол. У ній поширився вплив загальноросійського соціал-демократичного напряму, і влітку 1905 р. з РУП вийшла група під керівництвом Мар'яна Меленевського та Олександра Скоропис-Йолтуховського, що заснувала Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»), яка на правах регіональної організації увійшла до складу РСДРП (меншовиків). Більшість членів РУП, лідером якої був економіст Микола Порш, не відмовившись від автономістської національної програми, в кінці 1905 р. утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). З 1900 р. в Україні діяла Українська соціалістична партія УСП, очолювана Борисом Ярошевським, яка 1903 р. увійшла до складу РУП.

Помірковане крило української інтелігенції також партійно структурувалось. Восени 1904 р. представниками укр ліберальних кіл була заснована Українська демократична партія (УДП) на чолі з Олександром Лотоцьким та Євгеном Чикаленком. Одночасно виникла Українська радикальна партія, лідерами якої були Борис Грінченко і Сергій Єфремов. Обидві партії виступали за ліберально-демократичні перетворення та політичну автономію України. Однак УРП мала в перспективі утворення загальнонародної власності за умови, що її вилучення у приватних осіб мало компенсуватись.На відміну від Наддніпрянщини, в Західній Україні, яка входила до складу конституційної монархії — Австро-Угорщини, партії виникли ще у 80—90-ті рр. XIX ст. і на початку XX ст. національно-визвольний рух розвивався вже під їх керівництвом. Галичина поступово перетворилася на загальноукраїнський центр національного визволення.Укр партії Прикарпаття очолили масовий рух за автономію Східної Галичини, загальне виборче право, заснування у Львові окремого українського університету. Зростав національно-патріотичний рух молоді, що виявилось насамперед у діяльності масових молодіжних патріотично-спортивних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт». Однак активізація національно-визвольного руху спричинила конфлікт з польською , громадою Галичини, яка розглядала край як свій споконвічний. Цей конфлікт переріс у липні 1910 р. у збройні сутички на вулицях Львова, і знадобилося втручання уряду.

3. Входження Кримської обл до складу УРСР.У 1954 р. відбулося надзвичайно урочисте святкування 300-річчя Переяславської ради. Повсюдно відбувалися урочисті збори, виставки та концерти, конкурси, фестивалі. Головною подією, пов’язаною з відзначенням 300-річчя «“возз’єднання” України з Росією», стала передача Криму до складу УРСР. З огляду на давні історичні та культурні зв’язки, етнічну, територіальну спорідненість України й Криму Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 р. ухвалила указ «Яро передачу Кримської обл зі складу РРФСР до складу УРСР». Це питання обговорювалося першою сесією Верховної Ради СРСР (четвертого скликання). Доповідачі наголошували, що ця подія є проявом дружби та довір’я російського народу до українського, що це акт, який «прикрасив наше велике національне торжество».26 квітня 1954 р. був прийнятий закон «Про передачу Кримської обл зі складу РРФСР до складу Української РСР». Що спонукало до цього союзне керівництво? По-перше, Кримський півострів був тісно пов’язаний з УРСР у господарському плані. По-друге, передача Криму до складу УРСР мала пропагандистський характер, засвідчувала перевагу українсько-російської політичної співпраці та «дружбу й довіру російського народу до українського». Крім того, союзне керівництво переклало на українське республіканське керівництво моральну відповідальність, пов’язану з наслідками депортації кримських татар, німців, греків, болгар і вірмен. На Україну ж було перекладено й вирішення проблем соціально-економічного характеру, що на той час склалися в Криму.

27 білет

3. Укр питання у 60-80 роки 20 століття. Десидентське питанн

У липні 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест, який був справжнім радянським партійним апаратником, але виступав проти русифікації. В жовтні 1965 р. головою Ради мінстрів УРСР став протеже Брежнєва - Володимир Щербицький. В березні 1972 р. Петра Шелеста було піддано критиці за "недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму". Книга Шелеста «Україно наша Радянська» також була розкритикована за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР. В травні 1972 р. Володимир Щербицький став першим секретарем ЦК КПУ. Сам Щербицький став символом епохи застою в Україні, після його приходу до влади розпочалась жорстока боротьба з інакодумцями та суцільна русифікація.

У 1965 р. прокотилася хвиля арештів у Києві, Одесі, Луцьку, Львові, Тернополі, Івано-Франківську. Серед арештованих були І. Світличний, М. Горинь, П. Заливаха та ін. 4 вересня 1965 р. у кінотеатрі «Україна» в Києві під час перегляду кінофільму «Тіні забутих предків» група інтелігенції, зокрема І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та інші, провели акцію протесту проти арешту інакодумців. Ще однією формою їхнього протесту стали листи в ЦК КПУ і Верховну Раду УРСР. У них містилась вимога забезпечити гласність у політичних судових процесах.

У січні 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти, ув’язнивши багато провідних діячів національно-культурного відродження. Арешти й переслідування 1970-х років були найбільшими за своїм розмахом репресіями у післясталінський період в Україні. Масштаби репресій в Україні 1970-х років дали нагоду українському самвидаву охрестити ці події як “великий погром”. Кількість арештованих дисидентів у 1972-1973 рр. за різними оцінками коливалася у межах 70-и – 100-а осіб. Незрівняно більше число осіб зазнало «м’якших» репресій – звільнення з керівних посад, позбавлення роботи, заборона друкувати свої твори і т.д. Переслідування охопили різні верстви українського суспільства. Прихід нового секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького на місце Шелеста поклав початок масовим “чисткам” в державному і партійному апараті. У першій половині 1970-х булла усунена від влади партійна республіканська еліта, пов’язана з Шелестом. Найбільш далекосяжною зміною стало

обрання у жовтні 1972 р. секретарем ЦК КПУ з питань ідеології

Валентина Маланчука. Він був основним натхненником й організатором “великого погрому”.

Зброєю багатьох дисидентів у боротьбі з режимом став самвидав - підпільно розмножувані та поширювані твори. Іван Дзюба у своїй праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?" розкритикував деструктивну національну політику радянської влади, що не мала нічого спільного з урочисто декларованими настановами партії. Після виходу праці Дзюбі пропонували відмовитись від неї, після відмови автора почала цькувати раяднська влада. В 1967 р. виходить збірник «Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців"), який був укладений В'ячеславом Чорноволом. У ньому зібрані матеріали про Першу хвилю арештів серед української інтелігенції 1965—1966: біографічні довідки про 20 політв'язнів цього «набору», їхні листи, звернення, літературні та художні твори. У 1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні.