2. Укр політичні партії на поч 20 ст

РУП:

• утворилася в 1900 р. у Харкові; • члени: Д. Антонович, О. Коваленко, Д. Познанський, М. Русов, Ю. Коллард, Л. Манцієвич; • закордонні бюро РУП мала у Львові та Чернівцях; • часописи "Селянин" та "Гасло"; • перший програмовий документ - брошура "Самостійна Україна" Миколи Міхновського 1900 р.;• програма діяльності: розбудити національний рух; надання України автономії;• у 1905 р. в партії стався розкол: вона припинила своє існування.

УСДРП: • представники: В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш;• соціальна база: студентська молодь, дрібні службовці, промислові та сільськогосподарські робітники;• основні засоби боротьби - страйк, агітаційно-пропагандистська діяльність • часописи "Праця" (для робітників) та "Селянин" (для селян).

Українська народна партія: • сформована у 1902 році з національно-радикальних елементів;• голова - Микола Міхновський;• соціальна база: інтелігенція, переважно військові та юристи;• програмний документ - "Десять заповідей УНП" М. Міхновськог7о 1903 р.; • програма діяльності: створення самостійної України; гасло "Україна для українців".

Українська демократична партія:• виникла в 1904 р. (відокремилася від Всеукраїнської безпартійної загальної демократичної організації • лідери: В. Чехівський, О. Лотоцький, Б. Грінченко, Є. Чикаленко; • програма діяльності: встановлення конституційного правління, надання демократичних свобод; здобуття національно-територіальної автономії України; встановлення 8-годинного робочого дня, передання селянству державних земель; • У1905 р. об'єдналася з УРП: було утворено Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Українська радикальна партія: • сформувалася навесні 1905 р.; • представники: С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський; • програма діяльності: виступ проти існуючого ладу в Росії, проти експлуатації селян та робітників, обстоювання політичних свобод, запровадження прогресивного податку на спадщину і прибуток; • у 1905 р. об'єдналася з УДП: було утворено Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Українська демократично-радикальна партія(УДРП):

• утворилася в 1905 р. внаслідок об'єднання УДП та УРП;• наріжний камінь програми партії - повалення абсолютизму та утвердження конституційного ладу;• тижневик "Рідний край", часопис "Громадська думка", газета "Рада".

1.Причини національно-визвольної війни під проводом Хмельницького посилення соціального гноблення (зростання шляхетського землеволодіння, панщини); посилення національно-релігійного гніту (полонізація, окатоличення); невідповідність між набуттям козацтва фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та різким погіршенням його становища згідно з «Ординацією» 1638 р.; слабкість найвищої державної влади Речі Посполитої.

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654-1655 pp.) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656-1657 pp.) —укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

Білет 30

1.Переяславська Рада 1654Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і перемоги українського війська, усе більше переконував Б. Хмельницького і старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Проте припиняти боротьбу він не збирався. Б. Хмельницький активно шукав сильних союзників. У 1650-1651 pp. йшли переговори про можливий перехід «під руку» турецького султана. Б. Хмельницький вирішив обрати «менше зло», звертаючись з проханням про допомогу до Москви. Московському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітичних інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників — Кримське ханство, Литву та Польщу. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького. Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Статтями Богдана Хмельницького або Березневими статтями Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава — зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у між народні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.

2 Відродження укр. Державності за часів Директорії1. Обрання Директорії. У серпні 1918 р. замість Українського національно-державного союзу, створеного у травні 1918 р. опозиційними гетьманату українськими соціалістичними партіями, було утворено Український національний союз (УНС). Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP. 2. Перемога антигетьманського повстання. 15-листолада Директорія переїхала до Білої Церкви, поблизу якої дислокувалися загони січових стрільців. Від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. 16 листопада 1918 р. загони січових стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. Уже в першому бою, що відбувся 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою (30 км від Києва), повстанці завдали поразки гетьманським військам у складі полку сердюків і офіцерської дружини. На бік Директорії перейшли елітні, але нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька та Сірожупанна дивізії. 14 грудня 1918р. війська Директорії після дводенного загального штурму оволоділи Києвом. Цього ж дня П. Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини. 3. Проголошення Декларації Директорії. Відновлення УНР. Незабаром після вступу до Києва повстанських військ, до столиці 19 грудня 1918р. урочисто в'їхала Директорія. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів. 4. Внутрішня політика Директорії. За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР (у тому числі закону УНР про національно-персональну автономію), ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу, закон про автокефалію Української православної церкви (1 січня 1919 p.), закон про скликання Трудового конгресу України (5 січня 1919 р.) та ін. Після проголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані у Києві Акта Злуки Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) і УНР до складу Директорії УНР увійшов Є. Петрушевич. 23 січня 1919 р. в Києві було скликано Трудовий конгрес народу (400 делегатів), який висловив довіру Директорії5. Скрутне становище влади Директорії. Становище нової влади було дуже скрутним.Серед керівництва Директорії не було єдності Більшість на чолі з В. Винниченком була за союз з більшовиками проти Антанти. Прихильники С. Петлюри виступали за спільні дії з Антантою проти більшовиків, пропонуючи встановити військову диктатуру. Почалося «збільшовичення» окремих військових груп: на бік більшовиків перейшла одна з найбільших повстанських груп отамана М Григор'єва, а також Н. Махно з великим загоном, який діяв на території під Гуляйполя, Кременчука до Катеринослава. . Причини поразки Директорії. Причинами поразки Директорії стали: - неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим, державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, дієздатну систему органів законодавчої і виконавчої влади як в центрі, так і на містах; - відсутність єдності національно-демократичних сил;- боротьба за владу між різними політичними партіями не могла не послабити авторитет між різними політичними партіями серед населення, особливо серед селян; - у лавах керівників Директорії не було єдності в погляді на тактику і стратегію національно-державного будівництва - нерішучість у проведенні ефективної внутрішньої політики, перш за все аграрної реформи, яка мала би створити широку соціальну основу нового режиму; -війна радянської Росії проти УНР, що почалася наприкінці 1918 р.; війна денікінських військ проти УНР, що почалася 24 вересня 1919 p.; - розгул отаманщини: придушення робітничих страйків, розгін профспілок, робітничих організацій політичного характеру, єврейські погроми; - союз із поляками і захист силами військ Директорії інтересів польських поміщиків на Правобережжі зумовили відхід від С. Петлюри найбільш сильного і боєздатного з'єднання - Української Галицької Армії;- керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізоляції: країни Антанти не підтримали ідею незалежності УНР.

3. Визнання України міжнародним співтовариством . Співпраця України з країнами СНД.Результати референдуму 1 грудня 1991 р. в Україні були схвально прийняті міжнародним співтовариством. Вже 2 грудня першою серед країн світу про визнання суверенної Української держави оголосила сусідня Польща, того ж дня нову країну визнала і Канада, де мешкає чисельна українська діаспора. 3 грудня Києвом були встановлені дипломатичні відносини з Угорщиною, а 4 грудня — з Латвією та Литвою. 5 грудня Україну офіційно визнали ще п’ять держав — Росія, Аргентина, Болівія, Болгарія, Хорватія. 25 грудня були встановлені дипломатичні відносини України та США. Лише упродовж першого місяця існування незалежна Українська держава була визнана 68 країнами світу. До кінця січня 1992 р. Україну вже визнала 91 держава. 30 січня 1992 р. Україна стала членом конференції з безпеки та співпраці в Європі. 26 лютого 1992 р. Президент України Л. Кравчук у столиці Фінляндії підписав Гельсінський заключний акт. На початку ХХІ ст. наша країна мала дипломатичні відносини зі 153 державами світу. Неабияку роль у зовнішньоекономічних зв'язках відіграють економічні відносини з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД). Економічні відносини країн СНД мають здійснюватись відповідно до моделі економічного співробітництва, яка полягає в подальшій економічній взаємоінтеграції при збереженні політичної незалежності цих країн і без втручання політики в економіку. Реалізація цієї принципової моделі слугуватиме вдосконаленню економічних відносин країн СНД. Для цього необхідна система колективних скоординованих заходів у межах СНД, що ґрунтується на принципах рівноправності, взаємної вигоди, взаємної заінтересованості у спільному виході з економічної кризи. Міжнародні зв'язки України з країнами СНД здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі, військово-стратегічному співробітництві та інших формах. У торгівлі з країнами СНД Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення, а структура українського експорту є неефективною

Мемора́ндум про гара́нтії безпе́ки у зв'язку́ з приєдна́нням Украї́ни до Догово́ру про нерозповсю́дження я́дерної збро́ї — міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, що надають гарантії суверенітету та безпеки Україні. Зазначений меморандум є юридичним актом: набрав чинності з моменту підписання відповідно тексту цього документу;•сам текст згаданого документу 1994 року не передбачає ратифікації;•а процедура ратифікації міжнародних угод була встановлена Росією в 1995 році, пізніше укладання меморандуму.

Тому вказана угода є обов'язковою до виконання від 5 грудня 1994 р. всіма сторонами, всіма учасниками меморандуму без винятку. В 1995 роцi Генеральна Асамблея ООН прийняла меморандум як офiцiйний документ.

Держави-гаранти

Першопідписанти:

•УкраїнаРосійська ФедераціяВелика БританіяСполучені Штати Америки

Пізніше доєднані:

Франція із застереженнямиКитай

Зобов'язання

Згідно з Меморандумом США, РФ і Велика Британія зобов'язалися:

поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності/політичної незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти неї, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;

утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, отримати будь-які переваги;домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;•не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу на них самих, їхні та підопічні території, збройні сили, їхніх союзників;•проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.

Білет 181)Берестейська унія – це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини українського православного духовенства при підтримці польських єзуїтських кіл. Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство – отримати місце в цехах, магістратах, судах. Берестейська унія мала також політичні мотиви: тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви. 23 грудня 1594 р. в урочистих умовах Папа римський прийняв українську православну церкву під свою зверхність. В процесі унійного руху в Україні сформувалася опозиція проти прийняття унії яку очолив князь К. Острозький. Він стояв на позиції згоди всіх християн і виступив з різким осудом ініціаторів унії, передусім за їхні потаємні дії. Протести опозиції змусили короля наприкінці 1596 р. скликати собор. Прихильники і противники унії готувались до нього як до вирішальної битви. 8–10 жовтня 1596 р. в Бересті відбувалися два собори. Православним керував князь К. Острозький. Обидва зібрання навіть нехотіли порозумітися між собою. Уніатський собор проголосив з’єднання з римо-католицькою церквою під проводом папи, а православний засудив унію. Осн ідея Берестейської унії – рівноправне об’єднання двох християнських церков, збереження православних обрядів, національної мови, зрівняння прав католиків і православних Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядковувалась могутньому і авторитетному Риму, В Придніпров’ї проти унії виступило запорозьке козацтво.. Берестейська унія та опозиція проти неї розкололи суспільство на три церкви: православну, католицьку і уніатську (греко-католицьку), розділили пізніше укр землі на лівобережні і правобережні; поляки використовували унію для повного окатоличення українців, посилення феодального, національного гніту. Це не могло не привести до великих кривавих повстань, до визвольної війни українського народу в середині XVII ст.

2)Кири́ло-Мефо́діївське— українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху. Була одним з проявів піднесення національного руху на укр землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів»Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України На початку 1846 р. розширюється коло знайомств Тараса Шевченка, він запізнається з рядом викладачів та студентів університету св. Володимира, з майбутніми членами Кирило-Мефодіївського товариства. Особливе значення мало знайомство і зближення з М. Костомаровим, який переїхав до Києва з Харкова. Хоч М. Костомаров був добре обізнаний з українською історією і гостро критично сприймав поневолення України та всю кріпацько-деспотичну російську дійсність, однак поезія Т. Шевченка і його приголомшила своєю сміливістю, глибиною та поетичною силою. Не менше враження справляли Шевченкові твори й на інших майбутніх кирило-мефодіївців — усі вони були досить обізнані з його недрукованою поезію Т. Шевченко підтримував дружні стосунки з братчиками і брав участь у їхніх зібраннях; щодо його формального членства у товаристві існували різні версії; вважалося, що він вступив до нього в квітні 1846 року, хоча слідство його членства не довело .Але фактично Т. Шевченко був не лише своїм серед братчиків, а й вирішальним впливом упливав на них у революційному дусі. Програмні й статутні документи Братства відбивали ідеї та настрої цього кола і з цього погляду були плодом колективної думки, хоч мали свого автора. Ним був М. Костомаров. Версії про авторство Тараса Шевченко давно відкинені, хоч не виключається великий ідейний вплив його на характер цих документів.

3)Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа— розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня)[ у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Й. Сталіна. Угода спиралась на Берлінську угоду 1926 року, а з нею, і на Рапалльську угоду 1922 року.Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та надавав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією після Першої світової війни територійТаємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу Договір, разом з іншими радянсько-німецькими угодами, втратив силу 22 червня 1941 року після нападу Німеччини на Радянський Союз. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним від моменту підписання . Через два тижні після нападу ницистської Німеччини на Польщу Радянський Союз увів свої війська на території Західної України та Західної Білорусії. 17 вересня 1939 р. Червона армія під командуванням генерала С. Тимошенка перейшла р. Збруч і вступила на територію Західної України. Розпочаті воєнні дії повністю узгоджувалися з домовленостями таємного протоколу до пакту Ріббентропа-Молотова. Офіційно ж уведення радянських військ пояснювалося потребою захистити життя та майно населення Західної України і Західної Білорусії. Протягом кількох днів німецьке командування вивело свої військові з’єднання з радянської зони окупації за р. Сян. Новоприєднані землі становили більшість тих західноукр теренів, що протягом 1919 1939 рр. входили до складу Польщі. Решта укр територій Холмщина, Посяння, Лемківщина й Підляшшя (так зване Закерзоння) — увійшли до зони німецької окупації. Щоб узаконити приєднання західноукр земель до Української РСР, у жовтні 1939 р. були проведені вибори до Народних зборів Західної України. Для західних українців, які мали демократичні традиції, вони мали щонайменше дивний вигляд. Адже всі, без винятку, кандидати повинні були належати до блоку партійних (тобто комуністів) і непартійних. Вибори проводилися під пильним наглядом радянських офіцерів і партійних функціонерів, голосувати дозволялося й солдатам Червоної армії, хоча вони не були мешканцями цих областей. Нарешті, будь-які спроби висувати альтернативні кандидатури придушувалися силою Обрані за принципами радянської демократії, депутати 27 жовтня 1939 р. провели Народні збори й проголосили встановлення радянської влади на території Західної України. 29 жовтня Народні збори звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням долучити західноукр землі до складу УРСР. 1 листопада це проханнябуло задоволене, а 15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР прийняла Західну Україну до свого складу. Так само до складу Білоруської РСР були приєднані території Західної Білорусії

Білет14. 1Політ та ек. життя укр. земель у складі ВКЛ

У ХІІІ ст. унаслідок занепаду первіснообщинного ладу і зародження феодального суспільства, необхідності захисту своїх земель від зовнішніх ворогів (Ливонського та Тевтонського орденів) утворилася Литовська держава. Її засновником і першим князем був Міндовг. Ослаблені монголо-татарами і політично роз’єднані укр і білоруські землі стали об’єктом захоплення їх Литвою і Польщею. Уже в період правління великого литовського князя Гедиміна (1316­–1341), який титулував себе «королем литовським і руським», було завершено приєднання білоруських земель і почалося захоплення південно­західних (укр) володінь. Під час правління Гедимінового сина Ольгерда (1345­–1377) до Литовського князівства відійшли Чернігово-­Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля і більша частина Волині.

В останній чверті XIV ст. більшість укр земель відійшла до Литовського князівства. Литовські князі намагалися не порушувати місцевого устрою. Діяли за принципом «ми старовини не порушуємо, а новини не уводимо». Місцева влада фактично була в руках української верхівки.

Багато князів із династії Гедиміна прийняли християнство, майже всі його сини були одружені з руськими православними княжнами. Російська (українська і білоруська) мова була офіційною державною мовою князівства, литовці приймали місцеві укр звичаї, назву російських посад, станів.

У період правління Ольгерда Литва намагалася оволодіти й землями Північно-Східної Русі. Саме в ньому Литва вбачала свого потенційного суперника у боротьбі за землі колишньої КР.

Після смерті Ольгерда (1377 р.) на чолі держави став його молодший син Ягайло. Із метою укріплення свого внутрішнього становища (боротьба із своїми братами та родичами за великокнязівський престол) і зовнішнього (загроза Тевтонського ордена та посилення Московського князівства) Ягайло прийняв пропозицію й умови польських феодалів про укладання унії Литви і Польщі.

2. Розвиток культури у 18 ст. відбувався за досить складних умов. Прагнення встановити контроль над культурним життям українців – характерна риса колоністської політики держав, що володіли землями України. З 20-х рр. 18 ст. впроваджувався суворий закон Синоду над Київською та Чернігівськими друкарнями. Заборонялося друкувати укр. мовою. попри несприятливі умови розвитку освіта залишалася на доволі високому рівні Кількість початкових шкіл зростала. До першої пол. 18 ст. на землях Лівобер діяли колегіуми. Вищим навчал закладом головним осередком науки та мистецтва залишалася Києво- Мог акдем Протягом І пол. розвивався театр – шкільний і мандрівний. Найвидатнішим явищем історичної літератури І пол. ст. стали козацькі літописи (Самовидця, Самійла Величка, Грабянки) У ІІ половині 18 ст. книгодрукування було важливою частиною культури навколо друкарень гуртувалися кращі фахівці, які займалися наукою та культурою. Однією з найбільших була друкарня Києво-Печерської лаври. На західноукр землях найбільшою була Львівська друкарня. Особливістю літератури ІІ пол. 18 ст. був відхід у минуле полемічної і проповідницької літератури, шкільної драми Видатним явищем в літературному житті Укр стала творчість Г. Сковороди Серед природничих наук виділялася медицина. У 1773 р. у Львові була створена медична колегія для підготовки лікарів та аптекарів Діяльність лікарів повязувалась з пошуками засобів та методів боротьби з поширеними у ті часи епідемічними захворюваннями У 1795 р. з’явився перший підручник з ботаніки. Високого професійного рівня досягло хорове мистецтво. Відомий Максим Березовський – автор 20-ти концертів для хору

До серд 18 ст. в Україні досягла найвищого піднесення архітектура українського або козацького бароко У виконаних у цьому стилі будівлях панували пишні багаті показні форми. Відомі майстри Степан Ковнір та Іван Григорович-Барський.

Білет19 1XVI — першій половині XVII ст. куль­тура України розвивалася у складних умовах.

Однією з найважливіших ознак розвитку національної культури є наявність єдиної мови.

Пересопницьке євангеліє — рукописний переклад Євангелія з книжної церковнослов’янської мови мовою «простою», близькою до тодішньої народно-розмовної української мови. Формування української мови чітко простежується в усній народній творчості. Продовжувала розвиватися обрядова народна поезія — весільні пісні, колядки, щедрівки, веснянки. Особливе місце займали історичні пісні та народні думи — героїчний епос України. В Україні існували «парафіяльні» школи при монастирях, церквах, у маєтках деяких феодалів. Важливе значення мала Острозька школа, відкрита приблизно у 1576 р. зусиллями князя К. К. Острозького. Першим ректором цієї школи був письменник Герасим Смотрицький. У ній викладалися мови — латина, польська, грецька, слов’яно-­руська, а також піїтика, риторика, математика, астрономія, геометрія, музика.

Крім Острозької школи, функціонували братські школи у Львові (1586 р.), Перемишлі, Галичі, Вінниці, Луцьку, Києві.

Для розвитку культури важливе значення мав розвиток друкарства. Уже наприкінці XV ст. видання книг було налагоджене у Кракові. У 1491 р. Швайполіт Фіоль надрукував чотири богослужебні книги церковно­слов’янською мовою.