История_Украины_конспект_лекций

141

1917 р. в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Цар Микола II відрікся престолу.

Члени Державної Думи Росії створили Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим. В Україні самодержавство було ліквідовано на початку березня. Почали виникати органи місцевої влади, які формували губернські, міські та повітові правління. Окрім цього, виникали Ради робочих і солдатських депутатів в Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві. Як Тимчасовий уряд, так і створені з есерів і меншовиків Ради не мали чіткої програми рішення національного питання. Національно-демократична революція

вУкраїні почалась в ці березневі дні 1917 р. В Києві відбулись багатолюдні демонстрації під гаслами «Автономія України», «Вільна Україна у вільній Росії» і тому подібне. Виник загальноукраїнський суспільно-політичний центр – Українська Центральна Рада. Ініціаторами її створіння виступили українські самостійники на чолі з адвокатом М. Міхновським. В цей же час власний національний центр починає створювати Суспільство Українських поступовців (ТУП). Щоб уникнути розколу, лідери обох центрів 4 березня погодились на створення з'єднаної організації з назвою Українська Центральна Рада. Самостійники об'єднались з федералістами в надії, що революція приведе всіх до визнання незалежності України. Головою УЦР був вибраний проф. Р. Грушевський.

Три партії – УПСР, УСДРП і УПСФ – представляли майже весь політичний спектр українського суспільства. Вони мали певні особливості і відмінності. Та все ж вони були солідарними в своєму відношенні до двох проблем: всі ці партії були вірними соціалістичному ідеалу, а також всі вони були єдині в тому, що Україна повинна отримати автономію в Російській республіці. Така єдність спостерігалась в діяльності Центральної Ради і Генерального Секретаріату, які складались з членів цих трьох партій.

Вквітні був скликаний Всеукраїнський Національний Конгрес. На ньому делегати від політичних, культурних організацій і профспілок визнали Центральну Раду як парламент і вибрали її новий склад числом

в118 чоловік. Керівництво ЦР було вибрано в такому складі: М. Грушевський (УПСР) – голова, В. Винниченко (УСДРП) і З. Єфремов (УПСФ) – заступники. ЦР вибрала виконавський орган – Комітет ЦР, згодом – Мала Рада.

Поряд з українськими Радами виступили Ради робочих і солдатських депутатів, керовані РСДРП. З часом вони ставали кожного разу більш впливовими організаціями. Поради ці складались з більшовиків, меншовиків, есерів і бундівців. Поступово верх в них взяли більшовики.

142

Третьою владою в Україні були представники Тимчасового уряду

– губернські комісари, яким підкорялись війська. До них приєднались російські буржуазні партії.

Між цими трьома владами продовжувалась безперервна боротьба за Україну. В перших виступах Центральної Ради містився заклик до скликання всенародних засновницьких зборів, на яких повинно бути вирішено питання про автономію України в майбутній федеральній Російській республіці. Сам М. Грушевський висунув гасло побудови національно-територіальної автономії України в Російській федерації.

Проте в Центральній Раді не було єдності, вона була розділена на автономістів і самостійників. Автономісти боролись за автономію України у складі Росії. Самостійники були прихильниками негайного проголошення незалежності України, їх очолював адвокат Микола Міхновський. Ця боротьба знижувала загальний потенціал українського національного руху. УЦР була першим в новітній історії українського народу спочатку загальногромадянським, а потім самим найвищим державним органом. ЦР виступила ініціатором національного відродження України, очолила національно-визвольний рух і протягом 14 місяців (березень 1917 квітень 1918 рр.) практично запроваджувала українську ідею в життя.

Отже, Тимчасовий уряд, російські буржуазні партії, як і більшовики, Центральну Раду не підтримали. Тільки російські радикали і бундівці заявили про свою підтримку нової влади за умови, що їм буде надано право культурної автономії.

Влітку 1917 р. до ЦР входило 822 члени. З них близько 180 представляли неукраїнські партії, серед них – 10 більшовиків. І Всеукраїнський військовий з'їзд прийняв ухвалу про організацію армії. Виходячи з цього, ЦР ухвалила створити підрозділи Вільного Козацтва. Почесним отаманом його був вибраний командир 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський. В червні 1917 р. відбувся II військовий з'їзд, що затвердив статут Генерального Військового комітету на чолі з Симоном Петлюрою.

Та значна частина членів ЦР не зрозуміла значення організації української армії. Зокрема, В. Винниченко вважав, що не «своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, потрібно, а знищення всяких постійних армій». Тому армію України створювали стихійно і поволі. Про українські набудовані 16 дивізій не було завчасно знято з фронту. При спробі пробитись до України вони були розгромлені більшовиками. Коли ж більшовицькі війська рушили до України, чинити їм опір було нікому. М. Грушевський і В. Винниченко відмовились від допомоги 40-тисячного корпусу, запропонованого в розпорядження ЦР генералом П. Скоропадським. Центральна Рада не змогла також забезпечити охорону правопорядку, організувати роботу

143

залізниць, вирішити земельне питання, створити державний апарат. Єдність рядів ЦР похитнулась, між соціал-демократами і есерами почались конфлікти.

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 10 червня 1917 р. ЦР проголосила свій І Універсал, який декларував автономію України.

В середині червня було створено уряд України – Генеральний Секретаріат. Його очолив В. Винниченко, юрист за освітою. Секретарем військових справ став С. Петлюра (УСДРП), земельних справ – Б. Мартос, фінансів – X. Барановській, міжнаціональних справ – В. Садовський, продовольчих справ – М. Стасюк, народної освіти І. Стешенко, а Генеральним писарем був призначений X. Христюк.

Тимчасовий уряд був вимушений через важке положення на фронтах І світової війни піти на компроміс з Центральною Радою. Для переговорів до Києва прибула делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Росіяни були вимушені визнати автономні права України. Цей компроміс став причиною урядової кризи в Росії. Угода підписана в Києві, стала основою II Універсалу ЦР, проголошеного 3 липня 1917 р. В ньому вказувалось, що ЦР, до складу якої увійшли представники інших народів України, стане самим найвищим органом революційної демократії України. Вона виділить із свого складу – відповідальний перед нею орган – Генеральний Секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні.

25 жовтня 1917 р. до влади в Петрограді прийшли більшовики. Центральна Рада засудила переворот в Петрограді і створила Комітет із охорони революції в Україні. Проте в конфлікті між більшовиками і Київським військовим округом, який підтримував Тимчасовий уряд, ЦР дотримувалась нейтралітету. Ця помилка ЦР принесла перемогу більшовикам.

III Універсал був проголошений ЦР 7 листопада 1917 р. В ньому було заявлено про утворення Української Народної Республіки (УНР), яка зберігала при цьому єдність з Росією. До складу УНР зараховувались Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії. Було оголошено широку програму демократичних реформ: відмінялось право власності поміщицьких і нетрудових господарств на землю, встановлювався восьмигодинний робочий день, забезпечувалась свобода друку, віросповідання, страйків, відмінялось смертне покарання і тому подібне. ЦР зобов'язала вести мирні переговори. Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап в розвитку української національно-демократичної революції.

144

Генеральний Секретаріат звернувся до Раднаркому РСФРР і урядів Дону, Кубані, Кавказу, Криму, Башкирії, Сибіру і Молдови з пропозицією створити на противагу більшовикам центральний федеральний уряд для будівництва пролетарської країни замість колишньої Російської імперії. З того часу національний рух в Україні став головним ворогом більшовиків в їх боротьбі за владу. Вони почали готуватись до війни з УНР.

Зовнішньополітичні чинники все більше впливали на хід подій в Україні. Більшовицька влада в Росії, що окріпнула, прагнула за всяку ціну утримати під своїм контролем Україну. Ускладнювалась ситуація на фронтах Першої світової війни, все більше втручались в українські справи німці і австрійці.

З грудня 1917 р. Раднарком РСФРР проголосив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами в Центральну Раду», складену головою Раднаркому Росії В. Леніним. В маніфесті визнавалась УНР, проте не визнавалась Центральна Рада. Далі більшовики вимагали припинити формування української армії, не пускати на Дон козачі частини на допомогу генералу Каледіну, а також не роззброювати червоногвардійців. Більшовики РСФРР спровокували війну між Росією і Україною.

В боротьбі за владу в Україні більшовики розраховували на Ради робочих і солдатських депутатів, яких ставало все більше. Проте на 1-у Всеукраїнському з'їзді Рад 4–5 грудня 1917 р. в Києві були представлені всього 124 делегати з трьохсот. Переважну більшість делегатів складали прихильники ЦР. Більшовики, зазнавши поразки, переїхали до Харкова, де проголосили створення Української Радянської Республіки. Був сформований уряд (теж названий Генеральним Секретаріатом) в складі Є. Бош, В. Затонського, Ю. Коцюбинського, Ф. Сергєєва (Артема), М. Скрипника і інших функціонерів РСДРП(б) 11–12 грудня 1917 року.

Центральну Раду вони оголосили ворожою інтересам українського народу. Більшовицькі війська почали наступ на Україну.

Воєнними діями проти України керувала комісія в складі В. Леніна, Й. Сталіна і Л. Троцького. Російські війська були під командуванням В. Антонова-Овсієнка і Р. Муравйова.

Тим часом в Бресті йшли переговори між Німеччиною і Росією. На початку грудня 1917 р. була підписана угода про перемир'я. Продовжувались переговори про підписання мирного договору. Більшовицька делегація видавала себе за представників всіх народів колишньої Російської імперії. Та Центральна Рада послала в БрестЛитовськ свою делегацію. На переговорах українська делегація ознайомила присутніх дипломатів із змістом IV Універсалу ЦР. IV Універсал 22 січня 1918 р. закликав весь народ звільнити Україну від більшовиків і проголошував, що «відтепер Українська Народна

145

Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу».

Українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними урядами практично неможлива. ЦР не була готова до війни, вона мала в своєму розпорядженні на Лівобережжі незначні військові формування кількістю в 15 тис. людей, їх очолювали такі вже відомі діячі, як С. Петлюра, що командував Гайдамаками Слобідської України, Є. Коновалець на чолі куріня Січових Стрільців і інші.

Ініціатива у війні належала більшовикам. Військові дії велись уздовж стратегічно важливих шляхів сполучення – залізниць. На початку лютого 1918 р. Київ був захоплений частинами РСЧА (Робітничо-Селянської Червоної Армії). В столиці почався червоний терор, крадіжки і свавілля.

Делегація УНР на переговорах в Брест-Литовську оголосила, що ЦР знаходиться у важкому стані і вимагає негайної допомоги. Німеччина і її союзники звернулись до уряду РФСР з вимогою відвести свої війська з території України. Проте Росія продовжувала операції проти УНР. Тоді війська Німеччини і Австро-Угорщини і загони ЦР перейшли до наступу проти військ РСФРР. 7 березня до Києва повернувся уряд УНР. Протягом березня–квітня 1918 р. російські війська були вигнані з України. Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР.

Брестський мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної України.

В квітні 1918 р. в історії української державності закінчився час Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. ЦР прийняла Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив Павла Скоропадського гетьманом України. В результаті майже безкровного державного перевороту ЦР була розпущена і з'явилась нова державне утворення – Гетьманат «Українська держава». Суть перевороту полягав в спробі консервативних сил шляхом зміни парламентської форми правління на авторитарну створити нову державну систему. Скоропадським планувалась рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті держави. Гетьман зосередив в своїх руках всю повноту влади. Він призначив отамана (голову Ради міністрів), затверджував і розпускав уряд, контролював зовнішню політику.

Дійсно, епоха Гетьманату характеризується деяким економічним піднесенням. Вона була часом високої кон'юнктури. Була відновлена приватна власність, підтримувалось вільне підприємництво, була введена гривня, працювали банки, акціонерні компанії і біржі.

При Гетьманаті відбулись позитивні зсуви в культурі і освіті. В Україні було відкрито понад 150 гімназій, вийшли з друк декілька мільйонів українських підручників. Було відкрито також два державні

146

університети – в Києві і Кам'янці-Подільському. Восени 1918 р. була створена Українська академія наук, президентом якої став біолог В. Вернадський. Окрім цього, було засновано широку сіть загальноукраїнських закладів і установ.

Але все це не допомогло П. Скоропадському утриматись при владі. Успіхи його режиму залежали від окупантів – німецьких і австроугорських військ.

Законодавство Гетьманату стало невдалою копією основних законів Російської імперії. Відсутність сучасного вітчизняного відповідача твердої влади вимусила Скоропадського вдатись до архаїчних форм. Гетьманат, запозичений з феодальної сивої давності, в 1918 р. міг бути лише декоративним обрамленням держави.

Опорою гетьманського режиму були поміщики, велика буржуазія та стара бюрократія, далека від боротьби за національні ідеали. Помилковість односторонньої орієнтації на виключно імущі класи гетьман відчув дуже скоро. Влітку починаються масові антигетьманські виступи — страйки залізничників в містах і селянські повстання проти окупантів і гетьманців. Поразка Німеччини у війні привела до падіння режиму П. Скоропадського. За останній місяць існування Гетьманату в урядовій політиці відбувся різкий поворот вправо. Домінуючу роль в ньому стали грати прибулі з Петербургу російські генерали, які встановили зв'язок П. Скоропадського з Добровольчою армією Денікіна. Першим актом цього кабінету був озброєний розгін нешкідливої студентської маніфестації, що завдало великої шкоди як студентам, так і урядові.

Утворення цього реакційного уряду стало сигналом до озброєного виступу С. Петлюри, який закінчився падінням Гетьманату.

Доба Директорії продовжувалась з грудня 1918 р. по листопад 1920 р. Незабаром після державного перевороту П. Скоропадського опозиція створила Український національно-державний союз. А восени було розглянуто питання про озброєний виступ проти Гетьманату. Для керівництва виступом вибрали верховний орган держави – Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андріївського, А. Макаренка. Проголошений гетьманом курс на федеральний союз з не більшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Спішно завершується процес формування підрозділів січових стрільців – полку під командуванням Є. Коновальця. З падінням П. Скоропадського і встановленням влади Директорії полк, а з часом і бригада, корпус січових стрільців у складі шести полків став ударною силою петлюрівської армії.

Коли під Мотовилівкою 18 листопаду 1918 р. війська Директорії розгромили найбоєздатні сили гетьмана, стало зрозуміло, що в Україні прийшли до влади інші політичні сили. А на початку грудня армія

147

Директорії контролювала майже всю територію України. Але вже через півтора місяця вона була вимушена під ударами РСЧА залишити Київ. При чому війська Директорії залишили Київ передчасно і швидко. Більшовики були ще далеко і ніяк не могли вступити в місто після евакуації петлюрівців. Тому між відходом одних і приходом інших утворився певний вакуум влади – період безвладдя, коли в Києві не було влади взагалі. Це продовжувалось цілий тиждень.

Для Директорії почався час безперервних переїздів, боротьби за владу, безуспішних пошуків політичної підтримки. Змінювалось положення, а з ним і місцезнаходження українського уряду. З Києва уряд Директорії переїхав до Вінниці, з Вінниці – до Рівного, з Рівного – до Кам'янця-Подільського, Один тільки урядовий кабінет змінював свій склад шість разів. За час свого існування Директорія простувала від республіки до диктатури військових на чолі а С. Петлюрою.

Основними подіями часу Директорії були – відновлення влади республіканців, акт злуки УНР і ЗУНР, еволюція влади від парламентської форми правління до авторитаризму. Вирішальною була постійна експансія радянської Росії до України з кінця 1918 р., в результаті якої була встановлена радянська влада. За підрахунками одного з жителів Києва тих часів, влада в столиці з 1917 по 1920 рр. змінювалась 15 разів.

Однією з найважливіших помилок Директорії було те, що вона так і не встановила повністю свою владу в Україні.

Неможливість відкритої боротьби військ Директорії проти військ більшовиків змусила українське керівництво вдатись до партизанських дій. В грудні 1919 року частина армії УНР вирушила в зимовий похід по

тилах як радянської армії, так і армії Денікіна. П′ятитисячна армія УНР здійснила п′ятимісячний рейд в тилах ворога. Ніяких перемог ця експедиція Директорії не принесла. Становище ускладнювалось ще й тим, що політичні діячі і військове командування УНР, ЗУНР і УГА не могли узгодити свої погляди і дії під час активного наступу РСЧА і вмілої пропаганди більшовиків серед населення України.

Коли армія УНР поверталась з зимового походу, вона опинилась перед загрозою інвертування, тому що без погодження з урядом Польщі не можна було продовжувати боротьби проти радянської Росії. Поляки ж самі готувались до війни з Росією, тому досить охоче пішли на союз з Директорією.

В квітні 1920 року, відмовившись від претензій на східну Галичину, що викликало обурення її населення і політичної еліти, С. Петлюра уклав з поляками договір про спільний наступ в Україні проти більшовиків. Проте таємно укладений договір так і не був ратифікований польським сеймом.

148

Поляки, які планували створити між собою і Росією східноукраїнську буферну державу, погодились на цей союз. Вони сподівались, що з появою в Україні відродженої армії Петлюри їхній наступ дістане підтримки налаштованого проти більшовиків селянства. На початку травня 1920 року сили союзників, що налічували близько 65 тисяч поляків і 15 тисяч українців, оволоділи Києвом.

Та, мабуть, особистого авторитету С. Петлюри виявилось не достатньо для того, щоб подолати в народі традиційну неприязнь до його союзників – польських панів. До того ж і поляки повели себе в Києві як справжні окупанти. Вони здійснили декілька терористичних актів проти православних священиків, заарештували низку відомих громадських діячів, висадили в повітря декілька будинків, серед них і будинок колишнього губернатора.

Вчервні більшовики вдалися до контрнаступу, який зрештою привів до польсько-радянських мирних переговорів і розриву поляків з Петлюрою. Армія Директорії, яка збільшилась на цей час до 35 тисяч бійців, продовжувала воєнні дії проти більшовиків до листопада 1920 року. Потім українські війська змушені були відійти з Волині в Польщу, де вони й були інтерновані поляками. Війна за незалежність України скінчилась.

Труднощі українсько-польської війни проти більшовиків, які супроводжували всю кампанію з квітня по жовтень 1920 року, спонукали польський уряд розірвати довговір з Директорією.

Втравні-липні 1920 року РСЧА завдала поразки польським військам і розгорнула наступ на захід, вступила на територію Польщі. В середині серпня радянські війська підійшли до Львова і Варшави. Однак армія ген. Ю. Пілсудського зупинила наступ військ М. Тухачевського і змусила їх відступити.

При посередництві міністра зовнішніх справ Англії лорда

Керзона в жовтні 1920 року в Ризі підписано перемир′я між Польщею і Росією. А в березні 1921 року був підписаний Ризький мирний договір про припинення радянсько-польської війни і встановлення нормальних дипломатичних відносин. В переговорах і підписанні договору в Ризі приймала участь і делегація Радянської України.

У відповідності з договором радянсько-польський кордон встановлювався досить далеко на схід від так званої «лінії Керзона». Він проходив по річці Збруч, потім по Волині через Остріг до впадіння Горині в Прип′ять. Серед іншого до Польщі відходили Західна Україна і Західна Білорусія. Доля східної Галичини була вирішена тільки в 1923 році на конференції послів в Парижі, коли Галичину долучили до Польщі.

Договір зобов′язував надати росіянам, українцям і білорусам в Польщі і полякам в РСФРР і УСРР всі права, які б забезпечували

149

вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Однак обидві сторони порушували умови договору про припинення взаємної

ворожої діяльності і про рівноправ′я росіян, українців і білорусів, які проживали в Польщі, а також поляків, які проживали в Росії і в Україні.

Оскільки Польща визнала радянський уряд в Україні, то делегацію УНР не було допущено на переговори в Ризі. Так само не дозволили прийняти участь в переговорах в Ризі і делегацію ЗУНР.

8.10 Утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)

16 жовтня 1918 р. останній айстро-угорський цісар Карл І видав маніфест про створення в межах колишньої монархії федеральної держави. Народи імперії кинулись самовизначатись. Українці вимагали від Відня передачі їм власті в східній Галичині, поляки ж з уламків трьох колись могутніх монархій створювали свою державу.

В жовтні поляки у Львові навіть думки не припускали до, що ще хтось, окрім них, заявлятиме про свої права на володіння містом. А в цей час вже засідала Українська Національна Рада і Український Генеральний Військовий Комісаріат, які готувались захопити владу. Вони розраховували зробити це за допомогою підрозділів австрійської армії, укомплектованої українцями. 1 листопаду з Кракова до Львова повинна була прибути «Польська ліквідаційна комісія», щоб взяти владу в свої руки. Українці вирішили діяти негайно. Вони роззброїли багатонаціональний гарнізон міста і підняли на ранок 1 листопада у Львові український прапор.

1 листопаду 1918 р., через 600 років іноземного поневолення, останні 150 з яких доводились на часи панування Габсбурзької австрійської монархії, в Львові виникла національна Українська держава. З 9 листопада вона почала іменуватись як ЗУНР. Поява цієї держави стала наслідком дії багатьох чинників, перш за все високого рівня національної свідомості. Революції в Росії і в Західній Європі розхитали монархію Габсбургів в Австро-Угорщині і Гогенцолернів в Німеччині, повалили династію Романових в Росії. Держави Центрального блоку зазнали поразки в Першій світовій війні.

Отже, коли до розпаду АвстроУгорської імперії залишались лічені дні, 31 жовтня 1918 р. керівники підпільної військової організації на чолі з поручиком Дмитром Вітовським, що діяла серед українських підрозділів айстро-угорської армії, зажадали від керівників українських буржуазно-націоналістичних партій у Львові зважитись на рішучий наступ. Саме військові захопили владу в м. Львові в свої руки і проголосили створення Української держави.

Організація військових – українців, що спиралась в Львові десь на 2300 солдатів, приступила до дії. Нею був зайнятий руський Народний

150

Будинок, який було перетворено в штаб повстання. Ця організація оголосила себе Українською військовою командою (УВК). Були створені відповідні цільові підрозділи для захоплення намісника і арешту намісника графа Гуйна, коменданта Львова генерала Пфефера, для захоплення залізничного вокзалу, пошти і телеграфу, ради міста, всіх інших державних і військових об'єктів. Захоплення міста українцями виявилось несподіванкою для польських політичних і воєнізованих організацій у Львові.

Достатньо швидко росли і озброєні сили ЗУНР, які зяли собі назву Галицька Армія. В неї добровільно вступали солдати – українці старої айстро-угорської армії, селянські і робочі дружини.

Незважаючи на перші прорахунки, Галицька Армія міцніла. Відступивши від Львова, вона зуміла стабілізувати фронт.

До весни 1919 р. Галицька Армія виросла до 100 тис. чоловіків. 21 листопада українське командування віддало наказ залишити

місто. Командуючий українського війська Г. Стефанів не знав, що прибулий до Львова з Кракова польський генерал Роя зупинив наступ поляків, поки їм не будуть кинуті на допомогу свіжі військові частини. У зв'язку з тим, що поляки не передбачали такого швидкого відходу українських військ, він здійснювався майже без перешкод. 22 листопада поляки повністю оволоділи Львовом. Але бої за це місто не припинялись ні в 1918, ні в 1919 роках.

Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше – до Станіслава. 22– 25 листопада відбулись вибори в Українську Народну Раду. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

Українська Народна Рада (УНР) прагнула забезпечити широкі права національним меншинам, вирішивши надати їм 30 відсотків депутатських місць в майбутньому парламенті.

В квітні 1919 р. почалась аграрна реформа, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали. Передбачалось розподілити їх землі між малозабезпеченими і малоземельними селянами. В січні 1919 р. перша сесія Української Народної Ради в Станіславі проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу.

До Галичини прибула місія Антанти, щоб припинити польськоукраїнську війну. За умовами перемир'я до Польщі повинен був відійти Львів і Бориславській нафтовий район, але військові дії продовжувались далі. Переважаючі польські сили витіснили УГА з Галичини. В середині липня 1919 р. УГА і уряд ЗУНР вимушені перейти через р. Збруч на територію УНР, до Кам’янця-Подільського. Отже, ЗУНР була ліквідована як держава, не встигнувши оформити всі свої структури.

Ще в травні 1919 р., коли радянські війська знаходились під Волочиськом, а на фронт проти Галіцкой Армії ЗУНР було кинуто 80-