17. Засоби вдосконалення аграрного законодавства на сучасному етапі.

Сучасне аграрне законодавство, маючи надмірну кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили при відсутності єдиного спеціалізованого нормативно-правового акта кодифікованого характеру, а також наявність неефективних правових норм, що супроводжується неналежним врегулюванням аграрних відносин, використанням правових норм інших галузей законодавства, потребує систематизації.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов`язана з упорядкуванням і вдосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведенням їх у внутрішньо узгоджену систему.

Найбільш змістовним способом систематизації є кодифікація, що полягає у змістовній переробці нормативно-правових приписів, пов`язаних спільним предметом регулювання та об`єднанні їх в єдиному акті, тобто форма впорядковується поряд з удосконаленням змісту. У такий спосіб заповнюються прогалини в аграрному законодавстві, переглядаються неефективні правові приписи, що застаріли або не виправдали себе, законодавство доповнюється новими положеннями.

Одним із способів систематизації є інкорпорація, що полягає в об`єднанні нормативно-правових приписів за певним критерієм в єдиному збірнику без зміни змісту. Так, при застосуванні такого способу систематизації аграрного законодавства його форми лише впорядковуються, а їх зміст залишається незмінним.

Консолідація є наступним способом систематизації і полягає в об`єднанні нормативно-правових приписів, що регулюють одну і ту саму сферу суспільних відносин в єдиний звідний акт без зміни змісту. Отже, консолідація як спосіб систематизації вдосконалює нормативні акти без зміни їх суті, що сприяє появі лише нового за формою, а не за змістом акта.

Пропонуються різні шляхи систематизації аграрного законодавства та напрями його вдосконалення, що обумовлені членством України в СОТ і вступом до ЄС, підвищенням належного рівня врегулювання аграрних відносин, від якого залежить ефективність аграрного виробництва в цілому. Одним з них є прийняття Основ аграрного (аграрного й земельного) законодавства України.

Поширеною є пропозиція щодо прийняття Аграрного кодексу України, який буде основним кодифікованим актом правового регулювання аграрних відносин. Спрямовуючи регулюючу дію на внутрішні приватно-правові аграрні відносини Аграрний кодекс України повинен закріпити також особливості правової регламентації зовнішніх приватно-публічних відносин. Слід зазначити, що вдосконаленням аграрного законодавства неможливо без належної його адаптації до вимог законодавства Європейського Союзу. Систематизувати таке законодавство доцільно шляхом прийняття комплексного, кодифікованого за характером нормативно-правового акта – Аграрного кодексу України

18. Значення судової практики в регулюванні аграрних відносин.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Верховного Суду, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність до рішень Верховного Суду. Зазначені норми дають підстави для включення до джерел аграрного права судового прецеденту - рішень Верховного Суду, - прийнятого за наслідками розгляду аграрного спору. На противагу цьому роз’яснення Пленуму Верховного Суду за результатами узагальнення судової практики з питань застосування аграрного законодавства при розв’язанні спорів відповідної судової юрисдикції мають рекомендаційних характер, що не дає підстави віднести їх до джерел аграрного права.

Відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р., для нашої держави є обов’язковими судові прецеденти Європейського суду з прав людини щодо захисту аграрних прав громадян України. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. передбачено, що суди при розгляді справ застосовують зазначену Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.