- •Основні напрями аграрної реформи в Україні: нормативне закріплення.
- •2. Поняття та предмет аграрного права.
- •Методи правового регулювання в аграрному праві.
- •Принципи аграрного права.
- •Система аграрного права.
- •Аграрне право як галузь юридичної науки та навчальна дисципліна.
- •Загальна характеристика джерел аграрного права.
- •2) Залежно від юридичної природи:
- •3)За характером правового регулювання:
- •4)За силою впливу на регулювання аграрних відносин:
- •6)За обсягом волі, закріпленої в нормативно-правовому акті:
- •8. Особливості аграрного законодавства на сучасному етапі.
- •9. Конституція України як основне джерело аграрного права.
- •10. Закони як джерела аграрного права України та їх класифікація.
- •11. Підзаконні нормативно-правові акти в системі аграрного законодавства.
- •12. Внутрішньогосподарські локальні нормативно-правові акти: поняття та ознаки.
- •13. Класифікація внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів.
- •14. Основи міжнародно-правового регулювання аграрних відносин.
- •15. Угоди Світової організації торгівлі як джерела аграрного права.
- •16. Аграрне законодавство зарубіжних країн.
- •17. Засоби вдосконалення аграрного законодавства на сучасному етапі.
- •18. Значення судової практики в регулюванні аграрних відносин.
- •19. Поняття аграрних правовідносин, їх елементи та особливості.
- •20. Класифікація аграрних правовідносин, загальна характеристика їх основних видів.
- •21. Внутрішньогосподарські аграрні правовідносини: поняття, види.
- •22. Поняття та види зовнішніх аграрних правовідносин.
- •23. Співвідношення аграрних правовідносин з правовідносинами суміжних галузей права.
- •24. Об’єкти аграрних правовідносин: поняття та види.
- •25. Поняття та класифікація суб’єктів аграрних правовідносин.
- •26. Сільськогосподарські товаровиробники як суб’єкти аграрних правовідносин.
- •27. Особливості правового становища аграрних холдингових компаній як суб’єктів аграрних правовідносин.
- •28. Правове становище аграрних об’єднань.
- •29. Правове регулювання аграрного ринку, його інфраструктура.
- •30. Особливості державної підтримки аграрних товаровиробників відповідно до Угоди сот «Про сільське господарство».
- •31. Правові засади екологізації аграрного виробництва.
- •32. Поняття та види аграрних розписок.
- •33. Правила внутрішньогосподарської діяльності як локальний нормативно-правовий акт сільськогосподарських кооперативів.
- •34. Особливості правового становища аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типу.
- •35. Особливості правосуб’єктності державних сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних правовідносин.
- •36. Поняття, види та юридичні ознаки державного (комунального) сільськогосподарського підприємства.
- •37. Особливості припинення діяльності сільськогосподарських підприємств внаслідок банкрутства.
- •38. Правові підстави припинення ведення особистого селянського господарства.
- •39. Система та компетенція органів управління в сільськогосподарських кооперативах.
- •40. Правові підстави, порядок та особливості припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів.
- •41. Приватні та публічні засади в аграрному праві.
- •42. Правовий режим майна фермерського господарства.
- •43. Правове регулювання праці у фермерському господарстві.
- •44. Правові засади державної підтримки фермерських господарств.
- •45. Правовий режим основних, обігових, натуральних та інших фондів сільськогосподарських підприємств.
- •46. Поняття та ознаки сільськогосподарських кооперативів, їх види.
- •47. Порядок створення сільськогосподарських кооперативів та їх об’єднань.
- •48. Правовий режим майна сільськогосподарських підприємств корпоративного типу. Майнові фонди.
- •49. Поняття та юридичні ознаки особистого селянського господарства.
- •50. Правовий режим майна, що використовується для ведення особистого селянського господарства (суб’єкти та об’єкти права власності).
- •51. Правове регулювання обліку особистих селянських господарств.
- •52. Право власності сільськогосподарських кооперативів. Правовий режим майнових фондів.
- •53. Права та обов’язки осіб, що займаються веденням особистого селянського господарства. Надання послуг у сфері сільського (зеленого) туризму.
- •54. Нормативні вимоги до ведення органічного сільськогосподарського виробництва.
- •55. Правові гарантії та захист майнових прав сільськогосподарських підприємств і об’єднань.
- •56. Форми та методи державно-правового регулювання сільськогосподарського господарства.
- •57. Правові форми реалізації сільськогосподарської продукції особистого селянського господарства.
- •58. Поняття та принципи державного-правового регулювання сільського господарства.
- •59. Правове забезпечення продовольчої безпеки України як складової державної аграрної політики: поняття, індикатори та основні категорії.
- •60. Правове забезпечення державної аграрної політики в Україні: поняття та основні напрями.
- •61. Система органів державного регулювання в сільському господарстві.
- •62. Органи державного регулювання сільського господарства галузевої компетенції та їхні повноваження.
- •63. Поняття та види державної підтримки аграрних товаровиробників.
- •64. Державний аграрний реєстр: поняття та основи правового забезпечення.
- •65. Правові засади та форми бюджетної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.
- •66. Особливості та правове регулювання страхування у сільському господарстві.
- •67. Особливості оподаткування сільськогосподарських товаровиробників.
- •68. Правове забезпечення кредитної підтримки сільського господарства.
- •69. Правові підстави та порядок припинення діяльності фермерського господарства.
- •70. Загальна характеристика фермерського законодавства України.
- •71. Поняття та правові ознаки фермерського господарства та сімейного фермерського господарства.
- •72. Порядок створення та державної реєстрації фермерського господарства.
- •73. Членські правовідносини у фермерському господарстві: вимоги до членів, порядок набуття статусу, права та обов’язки.
- •74. Правове забезпечення селекційної роботи у насінництві і розсадництві.
- •75. Правове регулювання аквакультури.
- •76. Правове регулювання виробництва молока та молочних продуктів.
- •77. Види договірних відносин сільськогосподарських товаровиробників.
- •78. Договірні відносини з реалізації сільськогосподарської продукції.
- •79. Карантин рослин: поняття та правова основа.
- •80. Правове регулювання захисту рослин.
- •81. Договірні відносини у сфері виробничо-технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств.
- •82. Правове регулювання та особливості обігу аграрних розписок за законодавством України.
- •83. Особливості правового регулювання виробництва продукції бджільництва.
- •84. Договори кредитування та фінансового лізингу за участю сільськогосподарських товаровиробників.
- •85. Правове забезпечення охорони прав на сорти рослин.
- •86. Договірні орендні відносини за участю сільськогосподарських товаровиробників.
- •87. Поняття та особливості аграрно-договірних відносин.
- •88. Відповідальність за правопорушення в агросфері.
- •89. Матеріальна відповідальність членів і найманих працівників сільськогосподарських підприємств: види та підстави притягнення.
- •90. Договірні відносини у сфері виробничо-технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств.
- •91. Дисциплінарна відповідальність працівників і членів в сільськогосподарських підприємствах.
- •92. Поняття, принципи та особливості охорони праці в сільському господарстві.
- •93. Правові засади ветеринарної медицини.
- •94. Загальна характеристика законодавства у сфері забезпечення пріоритетності соціального розвитку села.
- •95. Правове забезпечення соціального розвитку села: поняття та зміст.
- •96. Правове регулювання виробництва біопалива.
- •97. Види та зміст внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів щодо врегулювання відносин з організації, дисципліни, оплати та охорони праці в сільськогосподарських підприємствах.
- •98. Юридична служба в сільському господарстві.
- •99. Правові основи сільськогосподарської дорадчої діяльності.
- •100. Правове забезпечення ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин.
- •101. Правове регулювання використання гмо при виробництві сільськогосподарської продукції.
- •102. Племінна справа в галузі тваринництва: правова регламентація.
- •103. Особливості правового регулювання виробництва рибної продукції.
- •104. Загальна характеристика правового регулювання тваринництва в Україні.
- •105. Поняття, принципи та правове регулювання організації праці в сільськогосподарських підприємствах.
- •106. Правове регулювання виробництва та обігу зерна.
- •107. Правове регулювання аквакультури.
- •108. Загальна характеристика правового регулювання виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників.
- •109. Поняття, види виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників та обмеження у її здійсненні.
- •110. Правове регулювання спеціалізації сільськогосподарського виробництва.
- •111. Підсобні виробництва та промисли як галузі сільськогосподарського виробництва: правові основи створення та діяльності.
- •112. Правові засади та форми планування виробничо-господарської діяльності суб’єктів сільськогосподарського виробництва.
- •113. Правове забезпечення виробництва якісної та безпечної сільськогосподарської продукції і сировини.
- •114. Правове регулювання виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції.
- •115. Аграрний фонд як суб’єкт аграрних правовідносин.
- •116. Право членства в сільськогосподарських кооперативах : поняття та види.
- •117. Загальна характеристика правового статусу фізичних осіб як суб’єктів аграрних правовідносин.
- •118. Правове становище аграрної біржі як суб’єкта аграрних правовідносин.
- •119. Наймані працівники сільськогосподарських підприємств як суб’єкти аграрних правовідносин.
- •120. Особливості права засновництва та права участі фізичних осіб в сільськогосподарських підприємствах корпоративного типу.
- •121. Підстави, порядок та правові наслідки припинення права членства фізичних осіб в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу.
15. Угоди Світової організації торгівлі як джерела аграрного права.
Світова організація торгівлі (СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між державами. Її головна функція – забезпечувати, щоб торгівля відбувалася настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладеної після Другої світової війни. Дата заснування: 1 січня 1995 року.
16 травня 2008 року Україна стала повноправним членом цієї Організації.
УГОДА про сільське господарство 1994 р. - визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами і механізми застосування заходів державної підтримки і торгівлі в цьому секторі.
Генеральна угода про тарифи й торгівлю 1994 року - визначає основи режиму торгівлі товарами, права і зобов'язання членів СОТ у цій сфері.
УГОДА про застосування санітарних і фітосанітарних заходів 1994р. - встановлює правила і процедури, що регулюють розробку, впровадження та застосування санітарних і фітосанітарних заходів.
Угода про технічні бар'єри у торгівлі 1994 року - визначає умови застосування технічних регламентів, стандартів, процедур сертифікації тощо.
УГОДА про правила визначення походження 1994р. - встановлює правила визначення країни походження товарів.
УГОДА про спрощення процедур торгівлі 2014 р. - положення Угоди спрямовані на спрощення митних процедур шляхом, зокрема, зменшення пов’язаних із ними фінансових витрат і скорочення часу здійснення таких процедур, сприяння ширшому застосуванню системи "єдиного вікна", процедури прискореної відправки товарів, підвищення публічності державних органів.
16. Аграрне законодавство зарубіжних країн.
Країни з розвинутою економікою мають достатній потенціал, сприятливі умови для здійснення підприємницької діяльності в сільському господарстві, історичний досвід ефективної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, злагоджений апарат державного регулювання сільським господарством, що є складним механізмом впливу на ціноутворення, оподаткування, структуру сільськогосподарського виробництва, фінансово-кредитну систему, а також забезпечення контролю над збутом та зовнішньою торгівлею, встановленням особливих вимог до якості та безпечності продукції. Всі ці заходи спрямовані як на підтримку товаровиробника, так і на захист прав споживача.
Франція є зразковим прикладом щодо підтримки державою сільського господарства. Слід зазначити, що підтримка сільського господарства Франції державою, яка приділяє значну увагу проблемам її правового регулювання, є досить вагомою. Політика цієї країни у сфері продовольчої безпеки здійснюється на основі відповідної Стратегії внутрішньої продовольчої безпеки. Згідно з цією Стратегією відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки у Франції покладається на Міністерство сільського господарства, продовольства, рибальства, сільського та регіонального планування. Одним з основних джерел правового регулювання сільськогосподарської діяльності у Франції є Сільськогосподарський (Аграрний) кодекс, який визнав довгостроковий розвиток сільського господарства пріоритетним напрямом освоєння сільськогосподарських територій, встановив основні принципи здійснення такої політики.
Державна політика в сфері сільського господарства Німеччини діє на основі Стратегії продовольчої безпеки, яка поєднала у собі весь комплекс як загальнотеоретичних підходів до розуміння продовольчої безпеки, так і економічних й юридичних засобів її досягнення, що сприяє забезпеченню безпеки та якості продуктів харчування, гарантуванню прав споживачів та дотриманню процедур врегулювання конфліктних ситуацій зі споживачами. Державна підтримка сільського господарства у Німеччині є не менш вагомою. Своєрідна господарська практика цієї країни та правове регулювання, які закріплюють системність заходів щодо забезпечення врегулювання відносин в сфері сільського господарства, дозволили ефективно поєднати адміністративні та економічно-правові важелі впливу на формування якісних показників виробників сільськогосподарської продукції. У Німеччині сільськогосподарські товаровиробники, що працюють на альтернативних джерелах енергії, можуть звільнятися від оподаткування на кілька років.
У Нідерландах запроваджена і діє Програма партнерства між Міжнародною продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН та Нідерландами, що розпочала свою роботу у 2001 році. Також з цією Міжнародною організацією ООН співпрацює і Канада щодо забезпечення національної продовольчої безпеки не тільки своєї країни, а й на світовому рівні. Взагалі сутність цієї програми партнерства полягає в зміцненні національної політики, аналізі продовольчої безпеки і реагуванні на надзвичайні та кризові ситуації в країнах-членах ООН, підвищенні ефективності заходів та програм, що стосуються продовольчої безпеки і подолання бідності шляхом зближення виробництва на дрібних фермах і домашніх господарствах з індустріалізованою харчовою промисловістю, що призводить до поліпшення соціального забезпечення, а також доступу до здорових та безпечних продуктів харчування. Основою нідерландської системи забезпечення якості є «Інтегрований контроль ланцюга» щодо технологічного ланцюга для виробництва свинини від підприємства розведення молодняку до роздрібної торгівлі, суворий контроль, відстеження та незалежна система санкцій. В Канаді з 1998 року запроваджено «План дій Канади щодо забезпечення продовольчої безпеки», який став відповіддю цієї країни Всесвітньому продовольчому саміту щодо зобов’язань, прийнятих міжнародним співтовариством по скороченню числа голодуючих вдвічі не пізніше 2015 року.
Бельгія як важливий експортер м’яса також може бути віднесена до числа країн, що належним чином забезпечують свою продовольчу безпеку та має великий досвід системи управління щодо державно-правового регулювання сільського господарства. Реалізацію державної аграрної політики забезпечує Міністерство сільського господарства і наукової політики Бельгії, а безпосередньо — це Федеральне агентство з безпеки харчових продуктів. Агентство займається перевіркою та випробуванням продукції на різних етапах харчового ланцюга згідно з відповідними програмами. Однією з таких програм є Програма забезпечення якості виробництва свинини «Certus», у якій наголошується на відстежуванні і перешкоджанні появі залишкових речовин ветеринарних препаратів у м’ясі. Поряд із ветеринарним обслуговуванням сільськогосподарського підприємства частину цієї програми складають також вимоги до тваринних кормів, запобігання стресу тварин та умов їх утримання. Так, тільки виробники комбікормів, які мають визнання GMP (якісною виробничою практикою), можуть поставляти корми. Будь-яке застосування ветеринарних лікарських засобів на сільськогосподарському підприємстві повинно бути документально оформлене. Таким чином, органи державної влади Бельгії у питаннях продовольчої безпеки головну увагу приділяють забезпеченню якості харчових продуктів та мінімізації ризиків для здоров’я споживачів, що забезпечується шляхом гарантування стандартизації та максимального контролю.
В Японії застосовуються необхідні заходи щодо стабільного імпорту сільськогосподарської продукції, що не вирощується на її території, забезпечується підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, йде сприяння збільшенню експорту продовольства, проводяться дієві заходи щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері сільського господарства, стимулюється розвиток фермерських господарств, підтримуються стабільні ціни на сільськогосподарську продукцію та продовольство в цілому. Держава несе відповідальність за розробку та реалізацію комплексної політики у сфері продовольчого забезпечення населення, сільського господарства та сільських районів. Щорічно уряд Японії звітує перед Парламентом країни стосовно виконання державних програм у сфері реалізації заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки. Всі ці заходи здійснюються завдяки основному закону Японії «Про продовольство, сільське господарство та розвиток сільських районів», що набув чинності в 1999 році. Метою закону є покращення життя населення, стабільне забезпечення продовольства, розвиток профілюючих галузей сільського господарства та інфраструктури сільських районів.
Аналіз тільки наведених законодавчих актів деяких зарубіжних країн у сфері державно-правового регулювання сільського господарства дозволяє зробити висновок щодо визначених пріоритетів державної політики зарубіжних країн стосовно заходів у цій сфері, що сприяють постачанню якісних та безпечних продуктів харчування на внутрішній ринок, продовольчому забезпеченню населення. Країни пострадянського простору з Україною мають подібні як економічні умови, так і спільні витоки для розвитку аграрного законодавства та побудови органів державної влади. Цими країнами на Міжпарламентській асамблеї держав – учасниць СНД 16 жовтня 1999 року було прийнято модельний закон «Про продовольчу безпеку», положення якого регламентують, що продовольча безпека – стан економіки держави, при якому забезпечується продовольча незалежність держави та гарантується фізична та економічна доступність продовольства для всього населення у кількості, яка необхідна для активного та здорового життя.
У Республіці Білорусь фундаментальним документом у розглядуваній сфері є Концепція продовольчої безпеки, що всесторонньо оцінює умови, в яких держава повинна забезпечити продовольчу безпеку, а також запропоновано чіткий, послідовний, системний підхід до її реального гарантування. Значна частина цього документа присвячена ґрунтовному аналізу світових процесів в аграрній сфері. В Концепції визначено поняття національної продовольчої безпеки, затверджено стратегію її досягнення, запропоновано модель національної продовольчої безпеки держави, надано критерії оцінки стану цієї безпеки, визначено внутрішні та зовнішні її загрози, зазначено параметри національної та регіональної продовольчої безпеки, запропоновано механізм досягнення національної продовольчої безпеки тощо.