- •Орієнтовний
- •Лекційних тем
- •Мета і завдання дисципліни
- •Тема №1. Сучасність як доба перехідності. Цивілізація XX століття й проблема людини
- •Риси відчуження:
- •Масова культура та її форми:
- •Література:
- •Тема №2. Стародавній єгипет
- •Література:
- •Тема №3. Осьовий час. Концепція карла ясперса
- •Література:
- •Тема 4. Давньокитайська духовна культура. Конфуціанство
- •Світоглядні основи давньоєврейської культури
- •Література:
- •Тема № 6. Культура античності
- •Література:
- •Тема №7. Проблема смерті й філософія життя в античності
- •Епікуреїзм
- •Стоїцизм
- •Література:
- •Тема №8. Любов в античному світоуявленні
- •Література:
- •Тема №9. Вино в системі античної культури
- •Література:
- •Тема №10. Культура пізньої античності. Перехід до середньовіччя
- •Духовне самовідчуття людини в період пізньої античності
- •Література:
- •Тема №11. Ідеали середньовічної культури
- •Література:
- •Тема №12. Особливості середньовічного світогляду
- •Література:
- •Тема 13. Духівництво в системі культури середньовіччя
- •Література:
- •Тема 14. Культура лицарства
- •Література:
- •Тема №15. Сміхова народна культура середньовіччя
- •Література:
- •Тема №16. Культура епохи відродження. Ренесансний світогляд
- •Література:
- •Тема №17.
- •Література:
- •Тема №18. Пізнє відродження
- •Література:
- •Тема №19. Культура нового часу (XVII століття)
- •Література:
- •Тема №20. Бароко
- •Література:
- •Тема №21. Культурна свідомість та художня культура у хх столітті
- •Семінарське заняття № 2
- •Семінарське заняття № 3
- •Семінарське заняття № 4
- •Семінарське заняття № 5
- •Семінарське заняття № 6
- •Семінарське заняття № 7
- •Семінарське заняття № 8
- •Глава 4
- •Глава 7 я продолжаю
- •Глава 12 янь юань
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 10
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 11
- •Глава I. Борис и глеб – святые страстотерпцы
- •Глава 2. Преп. Феодосий печерский
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 12
- •Иконография
- •Иконопись
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 13
- •Глава VIII как святой франциск объяснял брату льву, что такое совершенная радость
- •Глава XVI как святой франциск посылал спрашивать совета у святой клары и у брата сильвестра, что для него лучше предаваться ли только молитве или иной раз и проповедовать?
- •Глава XXI как святой франциск обратил к богу свирепейшего губбийского волка
- •Допоміжні матеріали до семінару № 1
- •Часть первая
- •Часть вторая
- •Путь природы
- •Даосизм
- •Ле юйкоу
- •Чжуан чжоу
- •Допоміжні матеріали до семінару № 2
- •Афродита
- •Допоміжні матеріали до семінару № 3
- •Аполлон
- •Допоміжні матеріали до семінару № 5
- •Кватроченто
- •Высокое и позднее возрождение
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів
- •Індивідуальне навчально-дослідне завдання
- •Теми для написання реферату:
- •Список рекомендованої літератури Першоджерела:
- •Основна:
- •Додаткова:
- •03179 Україна, м. Київ, вул. Львівська, 49
Риси відчуження:
почуття безсилля – доля вийшла з-під контролю людини, й перебуває під впливом зовнішніх сил;
безглуздість існування – уявлення про світ, де втрачені взаємні обов’язки людей;
відчуття самотності – виключення людини з соціальних зв’язків.
Так виникає втрата людиною самої себе. Інша хвороба цивілізації XX століття – так звана “людина-маса”. Ортега-і-Гассет так говорить про “людину-масу”: “Це новий варвар, він не може бути виділений як індивідуальність”. XX століття – століття натовпів.
Серж Московічі – французький соціолог – говорить про те, що будь-яка людина, якою би вона вільною себе не почувала, у якийсь момент пасивно підкоряється рішенням начальників. Вона без міркувань приймає думки своїх друзів, сусідів. І з того моменту, як людина примикає до групи, вона здатна до насильства, ентузіазму або жорстокості. Вона робить дії, які засуджують її совість.
Окремо кожний із нас розумний, а в юрбі ми готові на все. Щоразу, коли люди збираються разом, у них починає проглядатися юрба. Люди перемішуються, перетворюються, і загальне придушує індивідуальність людини. У натовпі людина сама не приймає рішень. Найважливіша риса епохи – величезні міста, мегаполіси, де формується нова людина.
У XX столітті місто – неосяжний ринок, де народжуються масові форми споживання й масової культури.
Масова культура та її форми:
індустрія “субкультури” дитинства – це промислово вироблені ігри й іграшки. Коли все готове, зникає творча уява.
масова загальноосвітня школа стандартизує усі знання на основі освітніх програм, що все узагальнюють. Не пізнання й розвитку шукає людина в XX столітті, а розваги, і її бажання задовольняє дуже розвинута масова індустрія дозвілля;
засоби масової інформації поневолюють свідомість людини;
система державної або національної ідеології й пропаганди – патріотичне виховання, масове й стандартизоване, а звідси – шукання ворога – створення масової соціальної міфології на основі націонал-шовінізму, істеричного патріотизму, кумироманії.
Масова культура системно організує й стимулює масовий споживчий попит – реклама, мода, секс-індустрія, стандарти способу і стилю життя. Ситуація для людини виглядає вкрай кризовою і загрозливою. Чи є вихід з такого становища? Щоб відповісти на це запитання, треба поставити інше, а саме – що таке людина? А цю проблему спробуємо розв’язати за допомогою Мераба Мамардашвілі, мислителя ХХ ст.
“Людина, – говорить він, – істота, що є в тій мірі, у якій вона сама себе створює якимись засобами, не даними в самій природі. Людина в тому людському, що є в неї не природна істота. Людина, виділена на тлі предметів, що становлять природу й космос, виділена тим, що ми інтуїтивно називаємо людяністю. Ця людяність не дана природою. Людина є істота, що є в тій мірі, у якій вона самостворюється. Ми маємо розрив між культурою й природою. Людина не є щось породжуване природою в тому розумінні, що немає такої підстави в природі, що породжувало б у людині людське. Людині немає на що покладатися поза самою собою. Немає гарантій, фундаменту в природі для людського стану. Людина – істота, що висить у порожнечі, як би випадкова. Усі фізичні природні процеси піддаються виродженню. Усе в природі переходить у хаос, тому що закон природи – тимчасовість. Природа не дає пам’ять, її б і не було, якби вона залежала від природної матерії. Людина – штучна істота, народжувана не природою, а самонароджувана через культурно винайдені пристрої.
Значить, є якісь способи внесення порядку в щось, що саме по собі, за законами природи, порядком не володіє, а було б хаосом. У цьому складається специфіка людини. Упорядкування того, що вносить людина в життя, це – пам’ять. Вона пов’язує людину з позачасовим. Позачасове – надприродне. Час – природний. Пам’ять – надприродна, вона є основою культури”.