- •Орієнтовний
- •Лекційних тем
- •Мета і завдання дисципліни
- •Тема №1. Сучасність як доба перехідності. Цивілізація XX століття й проблема людини
- •Риси відчуження:
- •Масова культура та її форми:
- •Література:
- •Тема №2. Стародавній єгипет
- •Література:
- •Тема №3. Осьовий час. Концепція карла ясперса
- •Література:
- •Тема 4. Давньокитайська духовна культура. Конфуціанство
- •Світоглядні основи давньоєврейської культури
- •Література:
- •Тема № 6. Культура античності
- •Література:
- •Тема №7. Проблема смерті й філософія життя в античності
- •Епікуреїзм
- •Стоїцизм
- •Література:
- •Тема №8. Любов в античному світоуявленні
- •Література:
- •Тема №9. Вино в системі античної культури
- •Література:
- •Тема №10. Культура пізньої античності. Перехід до середньовіччя
- •Духовне самовідчуття людини в період пізньої античності
- •Література:
- •Тема №11. Ідеали середньовічної культури
- •Література:
- •Тема №12. Особливості середньовічного світогляду
- •Література:
- •Тема 13. Духівництво в системі культури середньовіччя
- •Література:
- •Тема 14. Культура лицарства
- •Література:
- •Тема №15. Сміхова народна культура середньовіччя
- •Література:
- •Тема №16. Культура епохи відродження. Ренесансний світогляд
- •Література:
- •Тема №17.
- •Література:
- •Тема №18. Пізнє відродження
- •Література:
- •Тема №19. Культура нового часу (XVII століття)
- •Література:
- •Тема №20. Бароко
- •Література:
- •Тема №21. Культурна свідомість та художня культура у хх столітті
- •Семінарське заняття № 2
- •Семінарське заняття № 3
- •Семінарське заняття № 4
- •Семінарське заняття № 5
- •Семінарське заняття № 6
- •Семінарське заняття № 7
- •Семінарське заняття № 8
- •Глава 4
- •Глава 7 я продолжаю
- •Глава 12 янь юань
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 10
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 11
- •Глава I. Борис и глеб – святые страстотерпцы
- •Глава 2. Преп. Феодосий печерский
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 12
- •Иконография
- •Иконопись
- •Допоміжні матеріали до лекційної теми № 13
- •Глава VIII как святой франциск объяснял брату льву, что такое совершенная радость
- •Глава XVI как святой франциск посылал спрашивать совета у святой клары и у брата сильвестра, что для него лучше предаваться ли только молитве или иной раз и проповедовать?
- •Глава XXI как святой франциск обратил к богу свирепейшего губбийского волка
- •Допоміжні матеріали до семінару № 1
- •Часть первая
- •Часть вторая
- •Путь природы
- •Даосизм
- •Ле юйкоу
- •Чжуан чжоу
- •Допоміжні матеріали до семінару № 2
- •Афродита
- •Допоміжні матеріали до семінару № 3
- •Аполлон
- •Допоміжні матеріали до семінару № 5
- •Кватроченто
- •Высокое и позднее возрождение
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів
- •Індивідуальне навчально-дослідне завдання
- •Теми для написання реферату:
- •Список рекомендованої літератури Першоджерела:
- •Основна:
- •Додаткова:
- •03179 Україна, м. Київ, вул. Львівська, 49
Література:
Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мышления. – М.: Наука, 1977. – 199 с.
Зубов В. П. Леонардо да Винчи. – М.: Иск-во, 1962. – 201 с.
Микеланджело. Жизнь. Творчество / Ред. В. Рутенберг. – М.: Иск-во, 1964. – 212 с.
Рафаэль и его время. – М.: Иск-во, 1986. – 369 с.
Итальянское Возрождение. – Л.: Наука, 1966. – 365 с.
Тема №17.
“ЗВОРОТНИЙ БІК” ТИТАНІЗМУ ВІДРОДЖЕННЯ
Героїчний ентузіазм, титанічна енергія й універсальна різнобічність Відродження виявилися взаємопов’язаними з найбільшими злочинами, якими прославилася ця унікальна епоха. Це так тому, що в основі всіх цих рис – вільна, нічим не скована воля сильної особистості. В епоху Відродження особистість з’являється не тільки в найбільшій красі творчого здійснення, але й у своїй звіриній силі й красі. Розгул пристрастей, злочинів й аморальної поведінки може бути в будь-яку епоху, але в епоху Ренесансу це був результат індивідуалізму, звільненого від норм колишньої культури й від принципів нової, яка ще тільки будувалася.
Відродження прославилося своїми побутовими типами злочинів, підступних вбивств, мстивості й жорстокості, авантюризму й усякого розгулу пристрастей. Наведемо деякі приклади.
XV століття – римський папа Сикст IV. Він подарував Риму папську колекцію античної скульптури, заснував у Ватикані апостоличну бібліотеку. Увічнив своє ім’я, побудувавши церкву – знамениту Сикстинську капелу. Величезного значення досягла при Сиксті IV симонія (купівля-продаж церковних посад) і непотизм (збагачення папою найближчих родичів).
Наступним папою був папа Інокентій XVIII. Він зробив тільки одне – побудував віллу Бельведер. Але він установив таксу за вбивство, за якою убивця міг відкупитися за вбивство в церкви грішми. Частину цих грошей папа брав собі, а частину віддавав своєму синові. Це перший папа, який відкрито визнав, що в нього є діти.
Наступним папою став Олександр VI. Він був іспанського походження з родини Борджа. За словами Стендаля, він був “найдосконалішим втіленням Диявола на землі”. Цей папа заснував цензуру, обожнював бої биків, непристойні видовища, віддавав перевагу сильним насолодам (25 куртизанок за ніч). У 1503 році Олександр VI помер. Деякі говорили, що він отруївся цукеркою, що сам приготував, для того, щоб когось убити.
Наступним папою був Юлій II. Він був старий. Одержав прізвисько “кошмарний папа”, припинив торгівлю церковними посадами, був захоплений мистецтвом. При ньому була розгорнута будівельна діяльність: побудований собор Святого Петра. У Ватикані були розписані лоджії. Юлій II запросив у Рим Мікеланджело й Рафаеля. Рафаель розписує “станці”, парадні кімнати папського палацу й малює портрет Юлія II. І все це завдяки непомірному честолюбству Юлія ІІ. Як бачимо, папи дуже вдало і щиро порушували усі християнські заповіді.
Характерною постаттю епохи був кондотьєр – проводир найманого загону. Кондотьєрів було багато, бо італійські міста швидко багатіли, і ніхто з людей не хотів служити у війську. Тому італійці запрошували іноземців-найманців для військової служби, а ті часто забирали владу над містами і засновували вже італійські династії. Один, наприклад, з міланського роду Вісконті, побудував палац для собак. Інший – Монтоне, забавлявся тим, що скидав людей з висоти і розбивав власноруч монахам голови на ковадлі. “Він був прекрасний, як Бог, коли проїзжав на коні вулицями Флоренції”, – пише сучасник. Неаполітанський король Феранте був розумним і вмілим політиком, і він уселяв жах у всіх своїх сучасників. Він саджав своїх ворогів у клітки, знущався з них, відгодовував їх, а потім відрубав їм голови і засолював їхні тіла. Потім одягав мумії у розкішні убрання, і розсаджував під стінами в погребі. Він зробив у себе в палці цілу галерею мумій своїх ворогів, в яку любив приходити у добрі хвилини. При згадці про свою галерею, він заливався щасливим сміхом. Ці приклади характеризують теж велику епоху Відродження, про що не варто забувати.