«Перевертень»

Він йшов в тунель яку збудували люди гір це свідчили черепи драконів та людей на вході в тунель. Він держався списа та коня він відстав на велику відстань він знав це так же він знав що він має йти та не звертати увагу на біль. А коли він до йшов до перехрестя він не знав куди йти далі. Він пішов наліво бо звіти дув вітер він йшов без пере станку та вже факел загас він побачив світло та сказав в голос:

- Нарешті я вас знайшов.

І він вийшов на поляну де по переді було болото а посеред був меч який світився.

- Що за диво. Він сказав.

Але ніхто не відповів бо нікого не було він був сам.

І повісив вуздечко на березу та взяв спис та почав ним попереду себе штирхати так йому казав Олень щоб не попасти трясе вену. Він йшов та нога боліла ще сильніше болото та вода залила йому капці та штани були вже мокрі. Він йшов туди наче йог щось тягне туди. Він підійшов та витягнув меч з каменя та покрутив його в руці. І він був красивий та водночас величний.

Він наче добавив Перевертню сили та біль в нозі зник тоді і він вернувся тією самою дорогою назад та поставив меч сховав коло сідла та виліз на коня та рушив в тунель. І пригнувся та обняв коня за шию та поїхав. Кінь йшов наче знав куди йти.

«Аліна»

Вона сиділа у вежі та спостерігала за табором свого дяді. І побачила в далечіні вогники які рухалися але швидко на близилися до воріт та щось говорили з вартовими.

Тут вона вчула шорах і до неї зайшла слуга та сказала:

- До вас посол від вашого чоловіка.

- Хто? Сказала Аліна.

- Посланці з королівства вовків.

- А нехай заходять.

І слуга зникла і вчула знову шорах і до кімнати зайшли два лицарі з гербом вовка та тири червоних плащів вони стали на коліна та один промовив:

- Наша королева ми від вашого чоловіка він просив щоб ви виставили лучників та всіх ворогів яких він буде гнати до стін вбили. Не щадіть нікого з зрадників.

Вона послухала то що вони сказала уважно та відповіла:

- Де він зараз?

- Він строєм війська біля табору вашого дяді і буде бій.

- Скільки у нього військ.

- Більше тридцяти тисяч.

Вони стояли далі на колінах.

- Можете встати.

- Ні. Вибачте нам дайте нам сто лицарів і ми атакуємо їх заду в спину щоб легше розгромити їх. Сказав лицар.

- Він вам наказував це робити.

- Ні.

- А що він казав вам робити.

- Стерегти вас день і ніч.

- То виконуйте наказ. Та поклич слугу.

- Добре.

Вони встали та вийшли за ними увійшла слуга та сказала:

- Ви мене звали?

- Так заклич генералів та радників та накажи приглянути за цими лицарями без дозволу їх не випускати.

- Добре.

«Ал»

Він їхав на коні та кричав:

- Ми прийшли сюди битися проти зрадників які виступили проти моєї королівни. Та за ваше майбутнє королівство та за землі я вам дам якщо ми сьогодні переможемо. То ж що ви скажете підете зі мною в бій.

І всі почали кричати:

- Ура.

- Хай трублять роги та б’ють барабани ми готові в бій. Сказав Ал.

І обернувши коня він полетів на табір за ним рушили вся кіннота та піхота лучники випустили вогняні стріли як наказав їм Ал.

І витягли щити та мечі то же рушили вперед в бій.

Роги та барабани били в велику силу та звук розходився по всій долині де йшла армія. Він увірвався з загоном червоних плащів перший в табір та встиг вбити кількох. Його оточили кілька солдатів з списами але йому на поміч прийшли лицарі які швидко розправилися ними і рушили далі. Він стояв та дивився як люди проливають кров. Він знав що бій за кінчиться якщо вбити їхнього командира. Але де його знайти таке він дав питання собі в голові. Він знав що кожний з королів та генералів ставить свій палатку в центрі щоб тяж ще було вбити їх та напасти на них неждано. А це треба самий гарячий бій або ще шукати палатку з довгим прапором. Він почав крутитися в сідлі та нічого не замічав через дим та вогонь він обернув коня та виїхав на горб та оглянув поле бою. І побачив палатку з довгим прапором та дуже великий по розмірах. Так же він побачив що війська його відступають він прокричав:

- Стійте що ви робите вперед за мною?

І він знову кинувся в атаку і всі обернулися та кинулися з ним в атаку.

Він йшов до тої палатки та за ним йшли його солдати і рубали вбивали ворогів і самі гинули. Він їхав та рубав наліво та на право мечем він був гордий що він перший з братів веде величезну армію в бій та водночас стидно за то що він може програти і понесе великі втрати. Тому він бив коні ногами щоб той швидше біг.