3. Федеральна резервна система

Специфічною рисою американської банківської системи була її роздробленість та відсутність центрального емісійного банку до початку XX ст.

У 1863—1864 рр. було засновано систему національних бан­ків, підпорядкованих Контролеру грошового обігу у Вашингтоні. Установлювався мінімальний розмір капіталу цих банків, їх пері­одична звітність перед федеральними органами, обов'язкове ре­зервування. Розмір банкнотної емісії цих банків було поставлено у залежність від обсягу портфеля державних цінних паперів.

Створення національних банків не усунуло недоліків банків­ської системи США. Ця система була негнучкою. Вона виявилася нездатною реагувати на коливання попиту як сезонного, так і кризового характеру. Тому у 1913 році за спеціальним рішенням Конгресу США була створена ФРС. Головною метою її створення була необхідність у централізації банкнотної емісії в країні.

В організаційній структурі ФРС США існують:

1. Рада управлінців (керуючих0.

2. Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку.

3. Федеральна консультаційна рада.

4. Дванадцять федеральних резервних банків і комерційні банки (члени ФРС) (не всі комерційні банки США є членами ФРС).

Зараз ФРС складається з 12 регіональних резервних банків, які функціонують як єдиний центральний банк. Ці банки знаходяться в головних містах федеральних резервних округів — Нью-Йорку, Бостоні, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго.Сент-Луїсі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Далласі, Сан-Франциско. Кожен з них обслуговує свій округ, здійснюючи емісію банкнот та інші функції центральних банків для комерційних банків округу. Більшість федеральних резервних банків мають відділення (всього їх 25).

Членами ФРС є комерційні банки, але не всі. Активи банків-членів ФРС складали 70 відсотків обсягу депозитів комерційних банків і 40 відсотків обсягу депозитів усіх фінансових установ США. Але інші 33 тисячі фінансових установ, які не є членами ФРС, мають виконувати її резервні вимоги.

Федеральні резервні банки юридично не є державними інститутами, їх капітал належить банкам — членам ФРС. Але фактична „незалежність” ФРС від уряду і казначейства носить формальний характер, їх дії завжди виходять з інтересів держави.

Федеральна резервна система на практиці функціонує як об'єдна­ний центральний банк, що контролюється Радою керуючих, і зокрема головою Ради керуючих. Проте ФРС як державна установа більш незалежна, ніж інші установи уряду США. Організаційна структура ФРС включає:

• Рада керуючих, що є органом федерального уряду США, складається з 7 постійних членів, які призначаються прези­дентом і затверджуються Конгресом. Голова Ради та його заступник призначаються з числа членів Ради на 4-річний термін. Кожний керуючий призначається президентом США і затверджується сенатом. Керуючі виконують свої обов'язки протягом лише одного 14-річного строку і делегуються від 12 федеральних резервних округів. Рада керуючих бере активну участь в ухваленні рішень щодо здійснення монетарної політики. Рада керуючих здійснює керівництво операціями системи, ре­гламентує та контролює діяльність резервних банків, приймає рішення про відкриття її філій у резервних округах. Рада має по­вноваження у сфері грошово-кредитної політики: затверджує ставки з переобліку векселів, через Федеральний комітет вільно­го ринку визначає політику ФРС у сфері операцій з цінними па­перами, змінює норми обов'язкових резервів, які банки-члени зберігають у федеральних резервних банках. Крім того, сім членів Ради керуючих виконують обов'язки членів Федерального комітету вільного ринку.

• 12 федеральних резервних банків (ФРБ); це 12 окружних банків, що утворюють ФРС. Кожний банк є "квазігромадською, зареєстрованою як корпорація, інституцією, якою володіють приватні комерційні банки округу, що є членами ФРС. Ці Банки — члени ФРС купують акції у свого окружного ФРБ (вимога до член­ства), і дивіденди, що сплачуються на ці акції, обмежуються до 6 % річних" . Головним обов'язком ФРБ є вплив на вартість та пропозицію грошей та кредиту в еко­номіці. ФРБ також мають широкі права з контролю та регулю­вання діяльності банків-членів та банківських холдингових ком­паній, зареєстрованих урядом штату. Федеральні резервні банки виконують такі функції: здійснюють кліринг чеків; емітують нові гроші; вилучають зношені гроші з обігу; оцінюють окремі заявки на злиття банків; керують і надають дисконтні позички банкам у своїх округах; досліджують стан банків-членів; залучаються до здійснення монетарної політики.

• банки-члени (приблизно 40 % комерційних банків США);

• Федеральний комітет відкритого ринку (FOMC). Члени Ради керуючих ФРС складають більшість у Комісії з операцій на відкритому ринку, в яку також входять 5 президентів резервних банків. За традицією президентом Комісії обирається президент Ради керуючих ФРС, а_ віце-президентом - президент федерального банку в Нью-Йорку. Поступова ротація серед президентів інших 11 резервних банків ФРС дає можливість всім резервним банкам брати безпосередню участь в опрацюванні грошово-кредитної політики. Федеральний комітет вільного ринку є найважливішим орга­ном ФРС, що формує її грошову політику, оскільки він здійснює широкий контроль за зростанням пропозиції грошей у державі, несе відповідальність за діяльність Системи на внутрішніх рин­ках цінних паперів та ринках іноземних валют.

• Консультативні ради: Федеральна консультативна рада — орган, який було створено згідно із законом про ФРС, проводить наради з Радою керуючих з економічних та банківських питань та дає рекомендації щодо ді­яльності ФРС. Консультаційна рада з питань стану споживачів дає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів при використанні споживчих кредитів та ін. Рада складається з 30-ти членів, які захищають інтереси широко­го загалу клієнтів та кредиторів. Консультаційна рада з питань діяльності ощадних установ надає інформацію та резуль­тати аналізу проблем ощадних установ. До Ради входять предс­тавники ощадних банків, ощадно-позичальних асоціацій та кре­дитних спілок.

У США склалась розгалужена система контролю та регулювання діяльності банків як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. По-перше, законодавчо обмежуються операції з підвищеним ризиком, що знижують ліквідність банків (наприклад, встановлюється гранична величина кредиту одному позичальникові). По-друге, засновано загальнонаціональну систему страхування банківських депозитів. Контроль за діяльністю банків здійснюють ФРС і Федеральна корпорація з страхування депозитів. Контроль над ФРС та банками здійснює апарат Контролера грошового обігу.

Хоча ФРС підпорядковується безпосередньо Конгресу, згідно із законом Конгрес або президент не можуть здійснювати політично­го тиску на її керівників. Незважаючи на це Рада керуючих має ко­ординувати свої дії з політикою президентської адміністрації та Кон­гресу. Федеральна резервна система не отримує фінансування від Конгресу, але на оперативні витрати стягує гроші з прибутків від інвес­тицій та з плати за надані послуги. Коли виникає суперечність — прагнути одержувати прибутки чи служити інтересам суспільства, ФРС має вибрати друге.

Особливе місце в системі органів контролю посідає Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД). Це найважливіший крок у розвитку банківського законодавства США з часу створення ФРС. Усі бан­ки — члени ФРС зобов'язані вступити до цієї корпорації, інші — за бажанням.

ФКСД було створено з метою захисту вкладників від фінансових втрат, а також для запобігання масовому вилученню внесків. Го­ловною місією ФКСД є підтримання стабільності і суспільної до­віри до фінансової системи нації.

У разі необхідності ця установа може надати до­помогу банку, який опинився у скрутному становищі, а саме:

• надати кредит для злиття цього банку з іншим, більшим;

• поручитися за банк, перерахувавши на його рахунок кошти;

• провести процедуру банкрутства із виплатою максимальної суми страхового відшкодування.

Коли ФКСД починала свою діяльність у 1934 р., страхове відшкодування в разі банкрутства становило 2500 дол. США. З березня 1980 р. воно збільшилося та досягло 100 000 дол. США на одного вкладника.