2. Структура кредитної системи сша

2.1.ФРС – Федеральна резервна система..

2.2. Комерційні банки.

Ефективне функціонування банківської системи США забезпечують 1770 комерційних банків. Вони поділяються на національні банки та банки штатів, серед яких, у свою чергу, виділяють банки штатів-члени ФРС і банки штатів-нечлени ФРС. Приблизно 2/3 комерційних банків є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Частина комерційних банків не є членами ФРС, але підлягають регулюванню на тих самих принципах, що і комерційні банки-члени ФРС. Вони одержують чартери від федерального уряду, тобто є національними банками.

У США немає єдиного банківського законодавства. Ті комерційні банки, які у своїй діяльності підпорядковані вимогам національ­них законів, та чартер (дозвіл) на банківську діяльність отримали від національних органів влади, називаються національними, а ті, що підпорядковані вимогам окремих штатів, від яких вони отри­мали чартер, — штатними.

Рис. 1. Структура другого рівня кредитної системи США

Банки — члени ФРС — приблизно 40% банків США належать до Системи. Національні банки зо­бов'язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги.

Банки — члени ФРС у кожному окрузі є акціонерами резервного банку, що обслуговує даний округ. Кожен банк — член ФРС зобов'язаний постійно купувати державні цінні папери (на суму до 6% власного сплаченого капіта­лу) в окружному резервному банку та прийняти умову обов'яз­кових ретельних перевірок їх операцій представниками ФРС.

Крім численних комерційних банків, у США є багато спеціалізованих кредитних установ.

Депозитні установи, які не є членами ФРС включають:

1) комерційні банки, що не є членами ФРС,

2)ощадні банки,

3) ощадно-позичальні асоціації,

4) кредитні спілки. За кількістю членів найбільш масовими є кредитні спілки, що створені фізичними особами, мають спільну власність та здійснюють у різних формах спільну діяльність. Вони користуються податковими пільгами і відповідно мають можливість виплачувати більші відсотки на депозити.

Формально не будучи частиною ФРС, їх діяльність значною мірою підлягає регулюванню ФРС, зокрема, це стосує­ться резервних вимог, і вони мають доступ до платіжних послуг Системи.

2.3.Спеціальні банки та небанківські установи.

– інвестиційні бан­ки – відіграють значне місце в США, виникли в період громадянської війни 1861—1865 рр., ко­ли вперше кілька банків об'єдналися для спільного розміщення облігацій федерального уряду. Їх основні функції:емісійна; «андеррайтинг»; інвестиційна (дилерська); брокерська; консультації з фінансових питань.

– взаємно-ощадні та акціонерні ощадні банки проводять депозитну діяльність – приймають збереження населення та інвестують їх у різні активи. Ощадною справою також займаються державні ощадні каси при поштових відділеннях, які було створено у 1910 р. їхні кош­ти вкладаються в облігації федерального уряду та у місцеві коме­рційні банки.

– У США виділяється група спеціалізованих кредитно-фінансо­вих установ, які надають споживчі кредити. До них належать ін­вестиційні компанії або трести, фінансові компанії, кредитні спілки та позиково-ощадні асоціації. Останні досить поширені в США. Це — кооперативні установи, які надають своїм членам позики на купівлю та будівництво житла.

– група установ, які надають кредити фермерам. Це досить розгалужена в національних масштабах мережа фінансових інституцій, що належать самим позичальникам. Її основне завдання полягає в залученні фондів грошового ринку для розміщення їх у вигляді позик сільським товаровиробникам. СКФ була створена з ініціативи Конгресу США в 1916 р. для забезпе­чення сільського господарства надійним джерелом кредиту. На відміну від комерційних банків СКФ не має права брати депозити. Кредитуванням фермерських господарств здійснює також об'єд­нана федеральна агенція з надання послуг фермерам, яка була створена ще в 40-х роках як реакція на кризу в США.

– Страхові компанії Друге місце після комерційних банків за величиною активів посідають компанії з страхування життя, які мають дуже великі грошові кошти. Спеціалізуються на продажу полісів, що за­безпечують виплату страхових сум у разі смерті особи, втрати праце­здатності через хворобу або звільнення з роботи (компанії зі стра­хування життя) або в разі втрати майна внаслідок нещасних ви­падків (компанії зі страхування майна).

– Пенсійні фонди виконують посередницькі функції з перетворен­ня активів і гарантують суспільству ще один вид захисту — виплати доходу після виходу на пенсію. Системи пенсійного забезпечення можуть засновувати підприємці, трудові спілки, приватні особи. Пен­сійна система забезпечується коштами за рахунок внесків і доходів від інвестування у довгострокові цінні папери (половину активів ста­новлять облігації та акції). Найважливішою системою пенсійного забезпечення є соціальне забезпечення держави — страховий фонд для людей похилого віку, що страхує практично всіх осіб, зайнятих у приватному секторі (з 1935 p.). У 1974 р. Конгрес прийняв закон про гарантію доходів працівників, які вийшли на пенсію. Згідно з цим законом створено також Корпорацію з гарантування пенсійних виплат, яка страхує пенсійні виплати до 2250 дол. на місяць кожній особі, якщо система пенсійного забезпечення ком­панії збанкрутує внаслідок нестачі коштів або коли вона буде не­спроможна виконувати власні пенсійні зобов'язання.

– Фінансові компанії мобілізують кошти за допомогою випуску комерційних паперів або акцій та облігацій і використовують кошти від їх продажу для надання позик споживачам та бізнесу (беруть у позику великі суми, а надають позики у малих сумах).

– Взаємні фонди є фінансовими посередниками, які, об'єднуючи ресурси дрібних інвесторів і продаючи їм акції, використовують ці кошти на купівлю цінних паперів. Взаємні фонди інвестували виключ­но звичайні акції, але у 90-х роках XX ст. багато з них почали спеціа­лізуватися на боргових інструментах.