Характер представництва свого електорату

індивідуального

представництва

соціальної інтеграції

ідеологізм-прагматизм

ідеологічні

ділових інтересів

рівень і характер прогресивності

ліві

центристські

праві

організаційно-масова побудова

масові

кадрові

консервативні

ліберальні

Базова ідеологічна доктрина

соціалістичні

комуністичні

фашистські

конфесійні

нетрадиційні (екологічні,

жіночі, шанувальників пива)

поміщицькі

буржуазні

Інтереси яких груп захищає

селянські

робітничі

етнічні

правлячої еліти

регіональної еліти

конфесійні

У країнах сучасного світу склалися різні партійні системи.

Партійна система – це сукупність політичних партій, пов’язаних з іншими елементами політичної системи певними упорядкованими між собою відносинами

М.Дюверже та його послідовники виділяють одно-, дво – та багатопартійні системи. Дж.Сарторі поширив цю типологію, виділивши однопартійну гегемоністську, з домінувальною партією, двопартійну обмеженого плюралізму, атомізовану систему.

Однопартійна система властива авторитарним, особливо – тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією (колишній СРСР, Куба, Албанія).

Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна із яких перебуває при владі, а, інші – в опозиції (США. Великобританія, Канада).

Багатопартійна система характеризується, як така, що передбачає реальний вплив на функціонування державних інститутів суспільства (парламенту, уряду, судових структур) більше двох політичних партій (Франція, Іспанія, Італія).

Партійна система з партією-гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії (Мексика).

Партійна система з домінувальною партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібно формує уряд (Японія, Індія).

Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму,

яка характеризується існуванням трьох-п’яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборних мандатів (Бельгія, ФРН).

Поширеною є партійна система крайнього плюралізму, яка передбачає боротьбу за владу між шістьма і більше партіями. За наявності великої кількості невеликих партій, вони, переважно, утворюють блоки або коаліції (Нідерланди, Фінляндія).

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій (Малайзія).

У середині партійних систем існують різні залежності між партіями, які називаються партійними угодами.

Партійна угода- це відносно стабілізовані відносини між партіями, які прагнуть до участі у здійсненні державної влади

Партійні угоди бувають:

* однопартійна угода - уряд очолює та партія, яка має

більшість у парламенті;

• двопартійна модифікована угода –жодна з двох основних партій не має більшості в парламенті й одна із них утворює союз із третьою партією, яка має своїх представників у парламенті (ФРН);

• двоблокова партійна угода - тут партії поділяються на два великі

блоки – праві, ліві (Франція);

• партія домінування - коли політичні партії доручають сформувати

уряд найбільш впливовій партії, яка понад 25 років керує державою

(Швеція, Японія);

• партія-гегемон - вона була в колишніх країнах соціалістичного

табору, коли всі інші партії визнавали провідну роль компартії.

Політичні коаліції не тривалі і малоефективні.

8.4. Становлення партійної системи в Україні Демократичні перетворення другої половини 80-х рр. в СРСР сприяли виникненню широкого спектра нових найрізноманітніших суспільно-політичних рухів, організацій. У березні 1991 р. почалася реєстрація політичних партій у СРСР.

Сучасні українські політичні партії утворилися раніше, ніж склалися соціальні групи населення, інтереси яких ці партії повинні відбивати.Тому партії не змогли знайти чітких соціальних адрес і виконувати функції посередника у взаєминах між собою та державою.

Незважаючи на чисельність та широту політичного спектра, партії України не стали центрами, де акумулюється потенціал суспільства. Жодна з них не має достатнього впливу в загальнонаціональному вимірі.

Серйозною перешкодою на шляху до багатопартійності є відсутність в суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку.

Етапи розвитку української багатопартійності:

1. Опозиційно-переддержавний. Тривав від осені 1989 р. до референдуму в грудні 1991. Характеризувався загальною декларативністю, ідеєю незалежності, примату приватної власності.

2. Лояльно-державний. Тривав з грудня 1991 р. до початку 1993 р. Це період першої структуризації партій, прийняття Закону України “Про об’єднання громадян”.

3. Етап передвиборчий -1 (1993-1994 рр.). характеризується наданням партіям можливості висувати своїх представників кандидатами в депутати при збереженні мажоритарної виборчої системи.

4. Етап партійної трансформації. Це період об’єднання малочисельних партій та поява нових. Тривав до прийняття Конституції України.

5. Етап партійної реструктуризації (сер.1996-сер. 1997 рр.). Характеризується значним зростанням кількості партій, партійною реорганізацією парламенту.

6. Етап передвиборчий-2 .(осінь 1997 – весна 1998 рр.). Формуються виборчі блоки партій, визначається ідеологія більшості партій.

7. Етап політичних компромісів (весна-осінь 1998 р.).Визначають сфери впливу в парламенті, парламентські розколи.

8. Етап передвиборчий-3 (осінь 1998-осінь 1999). Підготовка до виборів Президента України і пов’язаний із нею розкол партій.

9. Етап реалізації політичних угод (зима 1999-осінь 2000 рр.). Виявився у реструктуризації парламенту, створенні парламентської більшості, нового уряду.

10. Етап передвиборчий –4. Характеризується намаганнями запровадити пропорційну виборчу систему, прийняттям Закону України “Про політичні партії”, розмежуванням партій.

Здобуття Україною незалежності прискорило процес створення політичних партій. На сьогодні налічується близько 120 зареєстрованих політичних партій.

Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:

• у багатьох з них відсутній свій електорат;

• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

• вкрай слабкі ідеологічні засади;

• переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;

• відірваність програм партій від повсякденних інтересів населення;

• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

• відсутність сталого співробітництва партій, у головному – побудові незалежної процвітаючої України.

Правовий статус політичних партій врегульований Законом України

“Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.

Політичні партії України мають право:

• вільно провадити свою діяльність у межах передбачених

законодавством;

* брати участь у виборах усіх видів;

• використовувати державні засоби масової інформації, а також

засновувати власні мас-медіа;

• підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями інших

держав;

• ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі

та інші об’єднання громадян.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, зокрема:

• можливість викладати публічно йобстоювати свою позицію з питань державного й суспільного життя;

• брати участь в обговоренні та оприлюднювати й обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади;

• вносити до органів державної влади України та органів самоврядування пропозиції.

За діяльністю політичних партій здійснюється державний контроль. Органами, що його здійснюють, є:

* Міністерство юстиції України;

* Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії.

У разі порушення політичними партіями чинного законодавства до них можуть бути вжиті такі заходи:

• попередження про недопущення незаконної діяльності;

• заборона політичної партії.

Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції

України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку. Політичні партії припиняють діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва.

П лан семінару

1. Групи тиску й суспільно-політичні рухи: сутність, структура, типологія.

2. Поняття “політична партія”, “Еволюція партій.

3. Функції, типологія партій: різновиди партійних систем.

4. Особливості сучасної партійної системи України. Перспективи розвитку багатопартійності в Україні.

Тематика контрольних робіт

1. Сутність і походження політичних рухів і груп тиску.

2. Багатопартійність як необхідна умова становлення демократичного процесу.

3. Електоральна стратегія сучасних партій і рухів України.

Література

Базовкін Т., Кремінь В. Партії та громадські об’єднання України.-К.,1994.

Білоус А. Виборче законодавство та партійна система України в порівнянні з деякими країнами ЄС та Східної Європи //Нова політика.-1999.-№1.

Бабій С.І. Політичні партії: минуле, сучасність, проблеми правового статусу //Трибуна.-1997.-№1,2.

Голубицький О.П.Криворучко Т.Г., Кулик В.О., Яку шик В.М.. Політичні партії України.-К.:Кобза,1998.

Корнієвський О.А., Яку шик В.М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні.-К.,1997.

Лепекин В. «Группы давления»: генезис и класификация //Власть.-1993.-№3.

Пахарєв А. Багатопартійність і партійна система – поняття не тотожні //Віче.-2002.-№2.

Примуш М.В. Демократія і багатопартійність //Політика і час.-2001.-№2.

Примуш М.В. Політичні партії на виборах //Віче, 2003.-№10.

Примуш М.В. Право і утворення політичних партій.//Право України.-2004.-№1.

Политические партии и партийные системы //Вестник Моск.ун-та.-Серия 12, Политические науки.-1998.-№6.

Танчер В., Карась О., Кучеренко О. Політичні партії та рухи у світлі “ситуації постмодерну”-К.,1997.

Шведа Ю. Партійна система України на шляху до поляризованого плюралізму //Українські варіанти.-1998.-№3-4

Шведа Ю. Соціологія партійних систем Моріса Дюверже //Нова політика.-1996.-№4,5.