Автопортрет. 1748. Лондон, Національна портретна галерея.

Автопортрет. Б. 1773. Лондон, Королівська академія мистецтв.

Рейнольдс народився у Плімптоні, у сім’ї пастора, навчався у портретиста Хедсона. Поїздки до Італії та Франції завершили його художню освіту. Вони сприяли формуванню вільної живописної манери і гармонійно насиченого колориту. Сильні сторони його творчості проявилися там, де він йшов за натурою. Рейнолдс багато займався історичним живописом, писав на міфологічні сюжети. Із з’явленням Рейнолдса англійський живопис отримав повсюдне визнання. Цьому сприяли також і громадська просвітницька діяльність художника, його заняття питаннями естетики, теорії мистецтва. У його майстерні, на його обідах збирався цвіт лондонського суспільства. Це був свого роду політичний і художній салон. Але найбільш важливим у мистецтві Рейнолдс виступає як портретист. Його справедливо називають творцем національного портретного жанру, засновником англійського репрезентативного портрета.

Рейнолдс створив довгу галерею портретів, він володів величезною творчою активністю, іноді писав до 150 портретів на рік. У формі парадного, урочистого зображення Рейнолдс зумів у повній мірі висловити просвітницьку віру в людину, в її розум, у можливості удосконалення людської натури. Це портрети полководців (“Лорд Хітфілд”, 1787-88), письменників (“Лоренс Стерн”, 1760), акторів (“Девід Гаррік між музами Трагедії і Комедії”, 1760-ті, “Сара Сіддонс в образі музи трагедії”, 1784), лондонських красунь (“Неллі О’Брайєн”, 1760-62), великим успіхом користувались і дитячі портрети (Портрет леді Джонс в дитинстві, б. 1788-1789). Проте, кого б не зображував художник, в його образах особливо чоловічих, є щось героїчно-пафосне, в них підкреслене краще, на що здатна людина. Та внутрішня напруга, яка є в портретах Рейнолдса, натхнення, енергія, іноді й зовнішня дія досягаються передовсім певним колірним строєм: напруженим, зазвичай золотисто-червоним, золотисто-коричневим колоритом, з вкрапленням плям інтенсивно-синього, зеленого або оранжевого. Фарбовий шар не подрібнений, фони й драперії написані дуже широко. Соковита, широка живописна манера сприяє узагальненій передачі натури при збереженні цілком реальних рис обличчя. Художник Просвітництва, Рейнолдс підкреслював у персонажі не його майнові якості, а особистісні заслуги, багатство духовного світу.

Дж.Рейнолдс. Лорд Хітфілд, губернатор Гибралтару. Б. 1770/80. Національна галерея, Лондон.

Дж.Рейнолдс. Портрет Лоренса Стерна. 1760.

Дж.Рейнолдс. Девід Гаррік між музами Трагедії і Комедії. Між 1760-61.

Дж.Рейнолдс. Сара Сіддонс у вигляді музи Трагедії. 1783-84.

Галерея Хантінгтон, Сан-Марино (США).

Дж.Рейнолдс. Портрет Неллі О’Брайєн. 1760/62. Колекція Уоллес, Лондон.

Дж.Рейнолдс. Портрет леді Джонс в дитинстві («Молодець, заєць!»). Б. 1788-1789.

Лувр, Париж.

Інші твори

Дж.Рейнолдс. Амур розв’язує пояс Венери. 1788. Ермітаж, Санкт-Петербург.

Дж.Рейнолдс. Полковник гвардійських гренадерів Георг К.-Х. Кусмахер.

Нью-Йорк, Метрополітен-Музей.

Дж.Рейнолдс. Сестри Уолдгрейв. 1780. Національна галерея Шотландії, Единбург.

В мистецтвознавчій літературі про англійське мистецтво стало звичним спів ставляти творчість Рейнолдса і одного з найбільших художників другої половини 18 століття – Томаса Гейнсборо. В англійському живописі вони з найбільшою повнотою виражають два основних аспекти естетичної думки Просвітництва: раціоналістичної й емоційної. Будучи членом Академії Гейнсборо, по суті, стояв від неї осторонь, шукав свій власний шлях у мистецтві. Загострене відчуття природи і музикальність стали найважливішими рисами таланту Гейнсборо.

Томас Гейнсборо

(1727-1788)