Портрет Уильяма Кавендиша, маркиза Хартингтона (ок. 1741)

У.Хогарт. Портрети слуг. Б. 1740/50. Лондон, Галерея Тейт.

У. Хогарт. Автопортрет з собакою. 1745. Галерея Тейт, Лондон

У. Хогарт. Автопортрет біля мольберта. 1740-і. Приватна колекція.

У. Хогарт. Портрет Мері Едвардс. 1742. У. Хогарт. Портрет капітана Т. Корема . 1740.

Зібрання Фрік, Нью-Йорк. Сирітський притулок ім. Корема, Лондон

У. Хогарт. Портрет єпископа Хоудлі. Б. 1743. У.Хогарт. Портрет актора Гарріка з дружиною. 1757.

Галерея Тейт, Лондон. Королівське зібрання, Віндзорський замок.

Гаррік в ролі Ричарда ІІІ. Б. 1746. Ліверпуль, Галерея витончених мистецтв.

Весілля Стівена Бекінгема і Мері Кокс. Нью-Йорк, Метрополітен-Музей.

Хронологія Життя Уїльяма Хогарта

1697 Народився 10 листопада в Лондоні в бідній родині шкільного вчителя. 1708 Батька Хогарта посадили на чотири роки в боргову в’язницю Фліт, слідом за ним туди перебралась і родина. 1713 Уїльям вступає в учні до гравера. 1718 Вмирає батько - Ричард Хогарт. 1720 Уїльям відкриває власну граверну майстерню в домі матері. 1721 Випускає перші гравюри сатиричного змісту. 1724 Йде в учні до серу Джеймса Торнхілла. 1729 Таємно вінчається з молодшою донькою Торнхілла, Джейн. 1730 Пише "Кар’єру повії", першу серію моралізаторських картин, з успіхом розпроданих у вигляді гравюр. 1731 Переїжджає разом з дружиною в дім Торнхілла. 1734 Вмирає Торнхілл. Хогарт пише фрески для шпиталю святого Варфоломія й серію "кар’єра марнотратника". 1735 Вмирає мати художника. В Англії прийнятий запропонований Хогартом закон про збереження авторських прав художника. 1739 Виступає одним із засновників притулку для дітей-підкидьок, котрий відкрився двома роками пізніше. 1743 Починає роботу над серією "Модний шлюб". 1753 Публікує трактат "Аналіз краси", присвячений проблемам естетики. 1759 Пише своє останнє історичне полотно "Сигизмунда". 1764 Помер 25 жовтня і був похований у Чізвіку.

Одне з найважливіших місць в мистецтві того часу належить Джошуа Рейнолдсу (1723-1792), першому президенту Королівської академії, живописцю і теоретику, що багато в чому поділяв погляди представників просвітництва. Проте його творчість вже не відрізняється тією цілісністю, котрою володіли і теорія і практика Хогарта. В своїй теорії, викладеній в знаменитих «Промовах», Рейнолдс притримується класицистичної естетики. Він стає на бік тих, хто вважає природу недосконалою; він наполягає на непорушності норм прекрасного і орієнтується на античні взірці. Визнаючи античність, переломлену через мистецтво «старих майстрів», Рейнолдс, високоосвічений художник черпає натхнення з цих джерел, дуже широко звертаючись до мистецтва не лишень Італії, але й Фландрії, Голландії, Франції, не залишає без уваги роботи своїх англійських попередників, зокрема й Хогарта. Але при цьому бурхлива патетика його пізніх робіт, а підчас і тяжіння до драматичних ефектів позволяють відчути в класицизмі Рейнолдса відгіки нових інтересів епохи. Отже,

Джошуа Рейнолдс

(1723-1792)