Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку:

Базові принципи:

• Принцип соціального партнерства визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану. Соціально відповідальна поведінка усіх суб’єктів господарювання забезпечує необхідний суспільний консенсус, надійне партнерство підприємців та інших соціальних прошарків населення, громадських організацій.

• Принцип свободи підприємництва забезпечується правами підприємства у сфері здійснення його діяльності: 1) можливістю самостійної економічної діяльності трудових колективів; 2) самостійністю в організації виробництва та його ресурсному забезпеченню; 3) незалежністю в прийнятті будь-яких господарсько-управлінських рішень; 4) реальним правом розпоряджатися власним майном та одержаним доходом.

Локальні принципи:

• спільність комерційних інтересів і постійного пошуку способів максимального задоволення потреб споживачів;

• взаємовигідність ділових відносин, що передбачає достатність прибутку для партнерів за господарськими договорами;

• рівноправністю у взаємовідносинах, яка означає однакову відповідальність за порушення умов договору, альтернативу вибору контрагентів;

• прагнення до постійного інвестування у виробництво і створення нових робочих місць тощо.

Результат праці матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу). Результат (продукт) праці — це певний обсяг: а) виготовленої продукції (підприємства промисловості, сільського господарства, будівництва); б) виконаної роботи (транспортні підприємства); в) наданих послуг (установи зв’язку, банки).

Продукція, що виготовляється протягом певного періоду, перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).

Незавершене виробництво — це предмети, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого;

Напівфабрикати власного виготовлення — це ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують подальшої обробки в інших підрозділах (насамперед, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва.

Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва вони називаються продукцією відповідно І та ІІ підрозділів, а у промисловості – продукцією груп А та Б. Засоби виробництва, у свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці, а предмети споживання – на продовольчі та непродовольчі.

Міру задоволення потреб ринку можна охарактеризувати, виходячи насамперед із показників обсягу товарів певної номенклатури та асортименту в натуральному вигляді.

Номенклатура продукції — перелік найменувань виробів, завдання по випуску яких передбачається планом виробництва продукції.

Асортимент — сукупність різновидів продукції кожного найменування, що відрізняються відповідними техніко-економічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо).

Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці – штуки, тонни, метри тощо. В практиці планування та обсягу продукції використовуються не лише сугубо фізичні одиниці, але й умовно-натуральні показники (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу і штуки цегли) і подвійні натуральні показники (виробництво сталевих труб може вимірюватись тоннами та метрами, тканин – погонними і квадратними метрами).