2. Політична влада у політичній системі суспільства

Будь-яка суспільна чи природна система має основний чинник, який є центральним для неї і завдяки якому поєднання окремих елементів системи має сенс. У політичній системі суспільства таким системо­утворюючим чинником є політична влада. Вона інтегрує всі елементи системи, і навколо неї точиться політична боротьба. А тому політична влада є одним із найважливіших видів влади.

Політична влада - це реальна здатність соціальної спільноти та індивіда до вияву своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб. Для цього носії політичної влади мають у своєму розпорядженні засоби фізич­ного, економічного, психологічного примусу, санкціоновані системою ідеологічних і правових норм.

Деколи у політологічній літературі можна зустріти твердження, що влада с джерелом політичного панування. Таке твердження є хибним, оскільки для того, щоб отримати владу, слід спершу стати доміную­чою політичною силою і закріпити своє панівне становище. Отже, навпаки - політичне панування є джерелом влади.

Основним видом політичної влади є державна влада. Однак це не єдиний вид політичної влади, а тому не слід державну владу ототож­нювати із політичною. З ряду підстав поняття "політична влада" є знач­но ширшим від поняття "державна влада":

- по перше, політична влада виникла ще в додержавну добу, а отже, раніше від державної;

- по друге, не кожна політична влада є державною. Адже, крім державної, є також влада партій, рухів, громадських організацій. Хоча в той же час кожна державна влада є політичною;

- по третє, державна влада має специфічний характер, бо тільки вона має монополію на примус у суспільстві та право видавати зако­ни. Хоча, окрім примусу, вона також послуговується й іншими засоба­ми - переконанням, ідеологічними та економічними чинниками тощо.

Державна влада - вища форма політичної влади, що спираєть­ся на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє моно­польним правом на видання законів та підзаконних актів, обо­в'язкових для всього населення.

Державна влада функціонує за політико-територіальним принци­пом. Тобто вона закріплює населення за певною географічною тери­торією і перетворює його на своїх громадян (чи у випадку монархії -підданих). У межах цієї території вона є суверенна - тобто вища, по­вна і неподільна - і як суверен представляє її у зовнішніх відносинах.

Володіючи характеристиками, що є універсальними для будь-яко­го виду влади (економічної, сімейної тощо), політична влада (і в пер­шу чергу державна) у той же час має і відмінні та тільки їй притаманні особливості: верховенство, публічність, моноцентричність, легаль­ність, розмаїття ресурсів впливу.

Верховенство виражається в обов'язковості її рішень для інших видів влади і суспільства загалом. Вона може обмежити їх вплив чи навіть припинити функціонування окремих суб'єктів.

Публічність політичної влади означає її відкритий для суспільства і безособовий характер. На відміну від інших видів влади, політична влада реалізується від імені і в межах суспільства чи апелює до його членів і окремих груп.

Моноцентричність політичної влади проявляється у наявності єди­ного центру прийняття рішень, що стосуються всього суспільства. Та­ким центром є держава та її вищі органи влади. В той же час інші види влади (економічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентрич-ними. У їх випадку рішення приймаються багатьма і не залежними один від одного центрами - підприємствами, соціальними фондами, засобами масової інформації тощо.

Легальність політичної влади означає її законність і, зокрема, за­конність щодо її обрання та застосування примусу.

Розмаїття ресурсів політичної влади, тобто засобів її здійснення, має широкий видовий характер та включає в себе не тільки офіційний примус, але й економічні, соціальні, культурно-інформаційні та інші вид" ресурсів.

Характеристика політичної влади передбачає визначення її суб'єктів та об'єкта.

Суб'єкти політичної влади. Суб'єктом політичної влади є джере­ло активного предметно-політичного впливу на об'єкт. Існує думка, що суб'єкт влади слід відрізняти від її носія. Суб'єктами влади вважа­ють соціальні групи, політичні еліти, окремих лідерів. Водночас носії влади - це державні та інші політичні організації й установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп.

У політичній науці існує й інша класифікація суб'єктів політичної влади, згідно із якою їх поділяють на первинних і вторинних:

Первинним суб'єктом політичної влади в демократичному суспі­льстві є народ. Він здійснює владу безпосередньо та опосередковано через органи державної влади і місцевого самоврядування. Поняття "народ" є неоднорідним. Основним суб'єктом влади є великі групи населення, об'єднані спільністю інтересів і цілей. Неосновними є не­великі етнічні групи, релігійні громади тощо.

Вторинними суб'єктами влади є її носії - держава в особі системи її органів і посадових осіб, партії та інші політичні інститути та їхні органи. Суверенним суб'єктом політичної влади є також окремий гро­мадянин, наділений виборчим правом. При цьому окрему вагому роль у владних відносинах відіграють політичні лідери.

Об'єкт політичної влади - це всі явища і процеси політичного житгя суспільства, на які спрямована дія суб'єктів. До розуміння об'єкта влади слід підходити гнучко, оскільки в реальному політично­му житті об'єкти та суб'єкти влади можуть мінятися місцями залежно від конкретних обставин. Так, соціальні спільноти є суб'єктами полі­тичної влади, а водночас взаємовідносини між ними і вони самі в кон­тексті цих взаємовідносин є вже об'єктами політичної влади. До об'єктів політичної влади відносять економічну, соціальну, духовну сфери суспільного життя і суспільство загалом.

Кожна влада є дієвою у разі, якщо вона володіє відповідним ре­сурсами впливу. Ресурси влади - це загалом усе те, чим суб'єкт влади може здійснювати свій вплив на інших.

У політології є декілька підходів до класифікації ресурсів влад Зокрема ресурси влади по характеру впливу поділяють на:

1. Утилітарні - засоби впливу, пов'язані з матеріальними і соціальними благами, повсякденними інтересами людей.

2. Примусові - заходи адміністративного впливу, що передбачають застосування силових методів переконання (суд, армія, міліція тощо З боку державних органів у недемократичному суспільстві вони використовуються, як правило, тоді, коли не спрацьовують утилітарні ресурси.

3. Нормативні - це засоби впливу на внутрішній світ людин її ціннісні орієнтації та норми поведінки. Нормативні ресурси вплив ють на свідомість людини та її внутрішній світ.

Прихильники іншого підходу класифікують ресурси влади за сферами життєдіяльності:

1. Економічні - це матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва та споживання (гроші, техніка, земля, корисні копалин продукти харчування).

2. Соціальні - це вплив на підвищення чи зниження соціально статусу (ранг, посада, освіта, соціальне забезпечення, медичне обслу­говування).

3. Культурно-інформаційні - це інформація та знання, а також засоби їх отримання і поширення (знання, отримані в освітніх заклад масмедійна інформація як для об'єктивного інформування, так і маніпулювання суспільною свідомістю). В постіндустріальном суспільстві, що характеризується інформаційними війнами, такі ресурси відіграють визначальну роль у політичних технологіях.

4. Політичні - наявність у суспільстві розвинених політичних партій і політичних лідерів та налагоджений механізм їх формування, відпрацьованість державної машини, підготовлений апарат управління, політичні традиції, розвинена політична культура населення.

5. Політико-правові - це Конституція, закони, програмні докумен­ти політичних партій. Залежно від суб'єкта влади, у недемократично­му суспільстві вони можуть використовуватися як у позитивному, так і в негативному напрямку.

6. Силові - це зброя, апарат фізичного примусу та спеціально підготовлені для цього люди: армія, міліція, служба безпе­ки, суд, прокуратура.

7. Демографічні - сама людина як універсальний ресурс, що має здатність створювати інші ресурси. Людина може також стати і засо­бом реалізації чужої волі.

8. Суб 'сктні - наявність необхідних особистих якостей індивіду­ального суб'єкта влади: політична освіченість, компетентність, орга­нізованість, наявність політичної волі, здібності до аналізу політичної ситуації і прогнозування, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність, рішучість, досвід, визнаний авторитет.

У постіндустріальну (інформаційну) еру змінюється зміст політич­ної влади та процес боротьби за неї.

Перш за все, це вже знаходить свій яскравий вияв у глобальних політичних процесах. Поряд зі світовими наддержавами та об'єднаннями держав за владу, у світовому просторі починають змагатися держа­ви т. зв. третього світу й навіть регіони. Іммігра­ційна політика, що в індустріальну епоху була звичним явищем, у пост-індустріальному суспільстві викликає активізацію націоналізму. Е. Тофлер передбачає, що у зв'язку із цим прояви націоналізму і шо­вінізму у скорому часі будуть притаманними "не тільки в далеких кра­ях Вірменії й Азербайджану чи Албанії та Сербії, а й у Нью-Йорку, Ліверпулі та Ліоні".

У зв'язку з тим, що первинним джерелом владної могутності стає знання, змінюється і тактика боротьби за владу. її, за великим рахун­ком, можна назвати інфотактикою. Адже залежно від того, хто і коли скористається інформацією, залежить як доля політика, що бореться за владу, так і доля того, хто її утримує. Як влучно зазначає Е. Тофлер, "політика стосується влади, а не правди", і "не­адекватна інформація годна змінити владу".