3. Фактори відмінності глобалізації й інтеграції

Отже, сьогодні правомірно ставити питання про глобальний характер світової економіки, тобто таку фазу її розвитку, коли домінують закономірності, тенденції, механізми розвитку, іманентно притаманні саме планетарному господарству. Сумнівним є підхід, відповідно до якого глобалізація ототожнюється лише з глобалізацією економіки. При цьому нехтується ознака багатовимірності глобалізації.

Глобалізація економіки – процес, який закономірно витікає із досягнутого рівня розвитку виробничих сил, рівня розвитку новітніх технологій і виробництва, інших сфер діяльності. В її основі історично обумовлена тенденція розвитку суспільства – стремління до якісно і кількісно більш високого і досконалого рівня розвитку порівняно з досягнутим. При всій суперечливості поглядів науковців і практиків на процес глобалізації, глобалізація – об’єктивне явище, засноване на необхідності максимальної консолідації усіх видів ресурсного потенціалу націй і духовних можливостей суспільств з метою забезпечення довгочасного поступального розвитку.

За змістом і формою процес глобалізації суттєво ширший і багатогранніший ніж інтеграція.

Інтеграція за об’єктивної обумовленості різних сфер (економічної, соціальної, культурної та ін.) – процес інституційно регульований і керований, у той час як глобалізація в сучасних умовах – об’єктивний процес, до якого в тій чи іншій мірі залучені всі країни, але до цього часу не сформовані дієві важелі управління цим процесом, у тому числі в сфері економіки, головної рушійної сили глобалізації.

Глобалізація обумовлює підвищення значення окремих регіонів світу як частин єдиної системи господарювання, формування умов, спрямованих на поглиблення економічної взаємодії з метою створення більш рівномірного розвитку територій, ліквідації великого розриву у рівні життя народів різних країн.

Глобалізацію від інтеграції відрізняють низка факторів:

• транснаціоналізація кордонів при здійсненні операцій з товарами, послугами чи міграції робочої сили;

• глобальне усвідомлення небезпеки подальшого продовження гонки озброєнь, виробництва технології і зброї масового знищення, виснаження природного середовища і вичерпності природних ресурсів;

• трансциркуляція технологічних культур виробничого процесу на базі посилення інтернаціоналізації останнього;

• зростання числа і потужності нових, так званих «транснаціональних дійових осіб», господарюючих суб’єктів, різноманітних інститутів – і договорів про партнерство;

• посилення економічної концентрації, яка протистоїть міжнародній конкуренції, яка долає кордони і поступово набуває все складніших форм.

Окрім цього, відмінні риси глобалізації як процесу, що охоплює різні аспекти існування людини, абсолютно по іншому, ніж раніше, окреслює сферу міжнародної відповідальності за безпеку людства, примушує по іншому осмислити місце і роль арсеналу політичних, дипломатичних і економічних заходів, які можуть використовувати нації і держави в процесі регулювання міжнародних відносин. Глобалізація не має нічого спільного з імперською політикою, відмінна риса якої – насильницькі методи досягнення поставленої мети (військові і терористичні заходи, анексія територій тощо).

Економічна експансія як генератор процесу інтернаціоналізації виступає лише у якості інструменту залучення країн до господарської діяльності. В умовах глобалізації діють закономірності, які протягом століть управляли розвитком світової господарської системи, яка базується на товарному виробництві. Іманентними властивостями товарного виробництва є: свобода попиту і пропозиції, свобода і демократизація процесу підприємництва, конкуренція товаровиробників.

Сучасний етап глобалізації базується на добровільному прийнятті країнами світу системи товарного виробництва, яка формується. Але при цьому одночасно і засвідчує нездатність окремих країн побудувати суспільство на демократичних засадах і сформувати при цьому відповідно ефективну економічну систему, забезпечити соціальну справедливість. Розрив між достатками «багатої Півночі» і «бідного Півдня», нерівномірність територіального розвитку мають таку ж природу, що й майнова нерівність, і цю природу не варто пов’язувати лише з глобалізацією.

Отже, в сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі досить широко, окрім терміна „глобалізація”, використовується поняття „інтеграція”. Однак навряд чи доцільно ототожнювати ці поняття. Очевидно, поняття глобалізації ширше, ніж поняття інтеграції. До того ж, як свідчить практика, інтеграція є необхідною і закономірною у вирішенні глобальних проблем. Це складова частина глобалізації. Інтеграція означає зближення політичної, економічної, правової, духовно-культурної систем декількох держав і регіонів у процесі традиційного міждержавного співробітництва. Але подібне співробітництво держав і регіонів не завжди може охоплювати глобальні аспекти.

У свою чергу глобалізація передбачає всеохоплюючий процес взаємодії і взаємовпливу практично всіх держав світу, вносить зміни в саму концепцію цивілізації. Всебічний і незворотній процес глобалізації обумовлений необхідністю вирішення проблем, які мають значення для всього світового співтовариства, всіх народів та країн, і вони не можуть бути вирішені окремою державою самостійно. Але справа не лише в обсязі, а й якості, формах і змісті такої взаємодії. Глобалізація має високий ступінь взаємопроникнення норм, ідей, правил співробітництва держав, введення конкретних стандартів спілкування. Подібне спілкування можливе лише за умови досягнення високого рівня розвитку цивілізації, оскільки формує загальні цілі й довгострокові інтереси людства на основі усвідомлення єдності світу перед зростаючою загрозою його виживанню.