Фізіологія збудливих тканин.

Фізіологія — наука, що вивчає закономірності життєдіяльності орга­нізму, його органів і систем. Життєдіяльність ґрунтується на фізіологіч­них процесах, що передбачають взаємодію фізичних і хімічних процесів і виявляються в живому на новому якісному рівні. Ці процеси забезпечу­ють функції органів і систем, тобто специфічну їх діяльність. Елементарна біологічна одиниця — клітина. На цьому структурно­му рівні забезпечується здатність до самостійного існування, самопід-тримки й виконання основних біологічних функцій. З деякою часткою умовності можна сказати, що на рівні клітини більшість фізіологічних процесів відбувається за участю мембран. То­му насамперед необхідно ознайомитися з будовою і властивостями клі­тинних мембран.

Плазматична мембрана оточує власне клітину, а ендомембрани роз­поділяють її на окремі структури — органоїди, що виконують різні функції. Так, ядро містить спадковий матеріал — нуклеїнові кислоти, у мітохондріях відбувається окиснювання субстратів з виробленням енергії (аденозинтрифосфату (АТФ), лізосоми зберігають протео­літичні ферменти, ендоплазматичний ретикулум бере участь у синтезі біомолекул і створенні опорного скелета клітини тощо.

Клітинні мембрани виконують такі функції:

1) організують — створюють відповідну структуру власне клітини та її органоїдів;

2) ізолюють структуру, забезпечуючи перешкоду на шляху речо­вин, що бажають потрапити або вивільнитися з неї;

3) створюють градієнти (розходження) концентрації багатьох з'єд­нань між відповідною структурою і навколишнім середовищем;

4) регулюють активність процесів, що перебігають у кожному структурному утворенні, передаючи зовнішні сигнали;

5) визначають імунну специфічність клітини.

Будова клітинних мембран

Клітинні мембрани побудовано за загальною схемою (мал. 3). Най­повніше всі їх елементи представлені в плазматичній (клітинній) мем­брані.

Ліпідні компоненти мембран. Основа всіх клітинних мембран — це ліпіди, що становлять близько 45 % їхньої маси. Здебільшого (понад половину) — це молекули фосфоліпідів різної довжини й структури. Для всіх ліпідів характерно, що іоногенні групи молекул утворюють гідрофільну голівку, а вуглеводневі жирнокислотні хвости надають їм гідрофобності. Оскільки мембрани розділяють дві водні фази, то вони складаються із двох шарів ліпідів. Гідрофільні голівки спрямовані до водних фаз — назовні й усередину до відповідної структури клітини, а гідрофобними хвостами обидва шари спрямовані одне до одного. Ліпіди не випадково стали основою всіх клітинних мембран. Перебу­ваючи у водному середовищі, вони мають властивість самоорганізовуватися: кожна молекула зв'язується з іншими, що забезпечує утворення тонкої плівки, а при струшуванні — суспензії пухирців (везикул).

Білки мембран. Ззовні й зсередини до ліпідів прилягають два білко­вих шари. На частку білків припадає близько 55 % маси. Але на відміну від ліпідів вони не скрізь утворюють суцільні шари. Розрізняють білки інтегральні й периферичні.

Інтегральні білки пронизують мембрану наскрізь, часом виходячи відносно далеко з ліпідів.

Периферичні — білки вбудовані на різну глибину між ліпідами. Во­ни адсорбовані на поверхні мембрани й пов'язані з нею переважно електростатичними силами, тобто не так тісно, як ліпіди. Унаслідок цього вміст (щільність) білків на мембрані може змінюватися, а отже, змінюється й активність функцій, що вони виконують.

Період життя білків становить від 2 до 5 днів. Тому в клітині відбу­вається постійний синтез білків мембран на полісомах, що перебува­ють поблизу відповідних структур. І при зміні інтенсивності процесу самовідновлення функціональна активність їх так само змінюється.

Питання для самостійного опрацювання та самоконтролю:

1. Константи параметрів гомеостазу.

2. Клітинний гомеостаз.

3. Роль рідких середовищ організму в гомеостазі.

4. Функції рідких середовищ.

5. Загальні принципи регуляції функцій.

6. Гуморальна регуляція.

7. Нервова регуляція.

8. Взаємодія нервової та гуморальної регуляції.

9. Фізіологічна характеристика неорганічних іонів.

10. Функції білків мембран.

11. Транспортні білки.

12. Білки – переносники.

13. Іонні канали.

14. Іонні насоси.

15. Ендо -, екзо - , піноцитоз. Фагоцитоз.

16. Рецепторні білки.

17. Білки – ферменти.

18. Фізіологія як наука.

19. Про здоров’я і хворобу.

20. Механізми регуляції фізіологічних функцій. Гомеостаз.

21. Ритмічність фізіологічних функцій.

22. Фізіологія збудливих тканин.

Література:

1. Філімонов В.І. Фізіологія людини Київ ВСВ «Медицина» 2011. – 488 с.

2.Физиология человека. В 4 т. Т. II. Органи чувств. / Под ред. П. Г. Костюка. - М.: Мир, 1975.-237 с.

3. Ганонг В. Ф. Фізіологія людини. Пер. з англ. - Львів: БаК, 2002. - 755 с.

4. Кейдель В. Физиология органов чувств: Пер. с нем. - М.: Медицина, 1975.-216 с.