Поняття про здоров’я і хворобу.

За пропозицією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), здоров'я необхідно розуміти як стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, що не зумовлюється лише відсутністю за­хворювання і слабкості. Однак можна дати й глобальніше визначення цього поняття з огля­ду на те, що людина входить до єдиної системи не лише всього живого на планеті Земля, а й становить частину всього космосу (за В.І. Вернадським — біосфери). На людину впливають різного роду геопланетарні й космічні поля, випромінювання, що створюють різні циклічні коливання фізіологічних процесів і здатні одноразово впливати на структуру і функцію різних систем організму (особливо на центральну нервову систему / ЦНС). У свою чергу трудова діяльність людини впливає на стан нашої планети, а з виходом у космос усе більше впли­ватиме й на нього (принаймні на найближчий космос). Унаслідок такої діяльності, яка змінює природу, люди створюють передумови для по­рушення свого здоров'я і, що особливо важливо, для погіршення умов життя наступних поколінь. З цього огляду хвороба — процес перетворення нормального стану на патологічний, пов'язаний з реактивно детермінованими змінами оп­тимальної саморегуляції живих систем (Словник фізіологічних термі­нів. — М., 1987).

Велика медична енциклопедія (1976) дає таке визначення: "Хворо­ба — це життя, що порушене у своєму перебігу ушкодженням структу­ри й функції організму під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів при реактивній мобілізації в якісно своєрідних формах його компенса­торно-пристосувальних механізмів і характеризується загальним або частковим зниженням пристосованості до середовища й обмеженням свободи життєдіяльності хворого".

Під час хвороби в організмі одночасно відбуваються три взаємоза­лежних процеси, спрямованих як на ушкодження (зумовлене дією па­тологічного агента) і компенсацію при появі структурно-функціональ­них змін, так і на адаптацію організму до нових умов, пов'язаних з від повідним патологічним станом. Усі вони встигнуть розвинутися у разі переходу хвороби в хронічну стадію. Разом з тим необхідно враховува­ти, що зазначені вище процеси відбуваються не лише в органі(ах) або системі(ах), безпосередньо причетному(их) до розвитку патологічного вогнища, айв інших. І такі процеси можуть мати не менші, а часом і важчі наслідки для організму, ніж в органі, ураженому хворобою.

Механізми регуляції фізіологічних функцій. Гомеостаз.

Біологічна система будь-якої складності, від субклітинних структур до функціональних систем і цілого організму, характеризується здатністю до самоорганізації і саморегуляції. Здатність до самоорганізації виявляється розмаїттям клітин і органів при наявності загального при­нципу елементарної будови (мембран, органоїдів тощо). Саморегу­ляцію забезпечують механізми, закладені в самій сутності живого.

Організм людини складається з органів, що для виконання своїх функцій найчастіше поєднуються з іншими, тим самим утворюючи функціональні системи. Для цього структури будь-якого рівня склад­ності, починаючи від молекул і закінчуючи цілим організмом, потребу­ють систем регуляції. Ці системи забезпечують взаємодію різних структур уже в стані фізіологічного спокою. Особливо вони важливі в активному стані при взаємодії організму з мінливим зовнішнім середо­вищем, оскільки будь-які його зміни потребують адекватної відповіді організму. У такому разі одна з обов'язкових умов самоорганізації і са­морегуляції — збереження властивих організму постійних умов внут­рішнього середовища, що позначають поняттям гомеостазу.