Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Университет таможенного дела и финансов

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Ходаковськ РФП.doc

Скачиваний:

Добавлен:

12.11.2019

Размер:

2.41 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 23 / 53 4 5 > Следующая >>>

Тема 6. Фінансові послуги на валютному ринку 6.1. Конверсійні операції на валютному ринку

6.1.1. Поняття конверсії валюти Відмінними рисами міжнародних розрахунків є те, що їх об’єктом виступає грошовий валютний еквівалент вартості тих товарів, послуг, робіт, капіталів, платіжних засобів, що здійснюють обіг між державами, а суб’єктами – уряди, організації та громадяни, банківські рахунки яких перебувають на території різних країн. Це вимагає використання не тільки національної, а й інших іноземних валют, їх регулярного обміну. Міжнародний поділ праці та відсутність єдиної для всіх країн валюти платежу, наявність постійної небезпеки валютних втрат унаслідок коливань валютних курсів викликає необхідність здійснення валютних операцій, тобто операцій купівлі-продажу іноземної валюти. Суттєву роль при цьому відіграє валютний ринок. Як невід’ємна частина міжнародних розрахунків валютні операції надають можливість суб’єктам міжнародних розрахунків купити саме ті іноземні валюти, які потрібні їм у даний момент, по-перше, для здійснення платежів, по-друге, для того, щоб зберегти від знецінення свої валютні резерви, якщо курс валют, з яких складаються ці резерви, починає падати або існує загроза цього. Валютні операції є також засобом одержання прибутків, особливо для банків та брокерських контор. Стрижнем валютних операцій є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій на валютному ринку. Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов’язані з конверсією валюти, яка є обміном однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом. Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату. Щодо конверсійних операцій в англійській мові прийнято стійкий термін Foreign Exchange Operations (коротко – foreks або FX). Конверсійні операції поділяються на дві групи: · операції типу спот або поточні конверсійні операції; · форвардні конверсійні операції. 6.1.2. Ринок операцій спот Різниця між двома групами конверсійних операцій полягає в даті валютування. Операції спот – найпоширеніші та становлять до 90 % обсягу валютних угод. У міжнародній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком. Спот-курс (курс спот) – ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни. спот (англ. spot – готівкова) є угодою купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим в угоді, відповідно до якої обмін валют між банками-контрагентами проводиться, як правило, протягом 2-х робочих днів, не враховуючи дня укладення угоди. Той, хто прострочив платіж, платить прогресивно зростаючий штраф-відсоток. Швидкість одержання валюти в таких операціях дала підстави називати ці угоди «готівковими». Головний курс спотових угод – це курс телеграфного переводу. В основі угод спот лежать кореспондентські відносини між банками. Умови розрахунків спот досить зручні для контрагентів угоди: протягом поточного і наступного дня зручно обробити необхідну документацію, оформити платіжні та інші телекси для виконання умов угоди. Крос-операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею-продажем цінних паперів. Цікавим є досвід триступеневої схеми, що практикувалась нашими маклерами: долар – ваучер – гривня – долар. Угода давала спекулятивний ефект в умовах відносно низького валютного котирування приватизаційного сертифікату порівняно з його гривневим курсом. 6.1.3. Валютний курс і котировки Поточним конверсійним операціям відповідає обмінний курс спот. Він є поточним валютним курсом і приводиться на сторінках газет, згадується у розмовах, висвічується на екранах інформаційних агентств. Валютний курс – це цiна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, ЕКЮ). Валютний курс дуже рухливий і встановлюється з урахуванням купівельної спроможності валют. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон’юнктурний вплив на валютний курс. У банківській практиці прийняті наступні позначення курсів валют: наприклад, курс долара США до німецької марки позначають USD/DEM. У даному позначенні ліворуч ставиться база котировки (базова валюта), праворуч – валюта котировки (валюта, що котирується): Таке написання означає «кількість валюти, що котирується за одиницю базової валюти» (у даному випадку 1,5525 німецьких марок за один американський долар). Останні цифри написання валютного курсу називаються процентними пунктами (poins) або піпсами (pips). Сто пунктів складають базове число – на дилерському жаргоні «велику фігуру» (big figure). Наприклад, зміна курсу долара до німецької марки з 1,5525 до 1,5535 буде сприйнято як зростання курсу долара на 10 пунктів, а зміна курсу з 1,5525 до 1,5325 – як падіння долара на дві «фігури». Котировка курсів спот буває прямою і непрямою. 6.1.4. Основні види котирування валюти Визначення курсу валюти називається її котируванням. Повне котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту на національну. За рахунок різниці між цими курсами (маржі) банк покриває свої видатки на здійснення обмінних операцій та одержує прибуток. При прямому котируванні курс (вартість одиниці) іноземної валюти висловлюється в національній валюті, тобто валюта, що продається, співвідноситься з валютою, що купується. Наприклад, за підсумками торгів на Українській міжбанківській валютній біржі 27 липня 1998 року курс долара США складав 2,112 грн., а курс німецької марки – 1,628 грн. При використанні прямого котирування для переведення суми в іноземній валюті в еквівалентну їй суму в національній валюті необхідно помножити її на курс: Сума в національній валюті = Сума в іноземній валюті х курс. (6.1) Звідси, для переведення суми в національній валюті в еквівалентну їй суму в іноземній валюті при прямому котируванні її необхідно поділити на курс: Сума в іноземній валюті = Сума в національній валюті / курс. (6.2) При прямому котируванні іноземної валюти курс продажу буде більше курсу покупки. Приклад 6.1. Банк встановив наступний курс долара США: покупка – 2,112 гр. од., продаж – 2,132 гр. од. Визначити: а) скільки гр. од. можна отримати за 250 дол. США; б) скільки доларів США можна купити на 200 тис. гр. од. Розв’язання: а) сума в гр. од. = 250 х 2,112 = 528 гр. од. 6) сума в доларах США = = 93808,63 дол. США. При використанні непрямого котирування вартість одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті. Наприклад, курс долара США у Великобританії виражається як кількість доларів США за один фунт стерлінгів. В Україні при непрямому котируванні курс долара США буде визначатися як кількість доларів США за одну гривню. Тому для переведення суми в національній валюті в еквівалентну їй суму в іноземній валюті її необхідно помножити на курс: Сума в іноземній валюті = Сума в національній валюті х Курс. (6.3) Отже, при непрямому котируванні для переведення суми в іноземній валюті в еквівалентну їй суму в національній валюті її необхідно поділити на курс: Сума в національній валюті = Сума в іноземній валюті / Курс. (6.4) При непрямому котируванні, на відміну від прямого, курс покупки іноземної валюти буде більшим курсу її продажу. Приклад 6.2. Банк у Лондоні встановив наступний курс долара США: продаж – 2,2510 дол. США за фунт стерлінгів; покупка – 2,2520 дол. США за фунт стерлінгів. Визначити: а) скільки фунтів стерлінгів можна отримати за 1000 дол. США; б) скільки доларів США можна отримати за 1000 фунтів стерлінгів. Розв’язання. а) сума у фунтах стерлінгів = = 444,05 ф. ст. 6) сума в доларах США = 1000 2, 2510 = 2251 дол. США. Сторони Bid i Offer і розмір маржі в котируванні валютних курсів. На валютному ринку банки котирують валютні курси з використанням двох сторін – bid i offer. Якщо подивитись на котировку курсів у газетах, в обмінному пункті або на моніторі Рейтер, можна побачити такий напис: або . Bid – це курс купівлі. За котировкою bid банк купує базову валюту, в нашому випадку USD – долари США, продає валюту, що котирується, тобто німецькі марки. Offer – це курс продажу. За котировкою offer банк продає базову валюту – долари, а купує німецькі марки. У визначенні дій, які необхідно здійснити з базовою валютою за стороною bid чи стороною offer, важливе значення має: хто і кому котирує валютний курс. Як правило, комерційні банки котирують курс своїм клієнтам – компаніям, фізичним особам, однак на міжбанківському ринку банки котирують один одному. Вищенаведене правило відноситься до банку, що котирує курс. Для полегшення розуміння і запам’ятовування сторін bid i offer наведемо наступну схему: Припустимо, що клієнт банку тримає валютний рахунок у доларах США, але за умовами угоди повинен заплатити за поставлене обладнання німецькі марки. Виставляючи банку платіжне доручення в німецьких марках проти свого доларового рахунку, клієнт фактично просить здійснити йому конверсію доларів у необхідні для закупки обладнання марки. Банк виконує конверсію за котировкою bid, купуючи у клієнта долари (шляхом списання їх з рахунку клієнта) і продаючи йому марки (зараховуючи їх на рахунок клієнта і здійснюючи платіж). Це правило застосовується також і в діяльності банківських обмінних пунктів. Різниця між правою та лівою стороною котировки називається спред (spread) або маржа (margin) і служить основою для отримання банком прибутку за протилежними угодами з клієнтами або іншими банками. Маржа (спред) може розглядатись як «плата за послуги». Зміна у маржі залежить від декількох причин. · Статус контрагента. Розмір банківської маржі ширше для клієнтів банка, ніж для інших банків на міжбанківському ринку. При котировці курсу долара до німецької марки (USD/DEM) на міжнародному валютному ринку ширина спреду складає не більше 10 пунктів (як правило, 5 пунктів) – 1,5510/20. · Ринкова кон’юнктура. В умовах нестабільного курсу, що швидко змінюється, розмір маржі звичайно більший. · Валюта, що котирується, і ліквідність ринку. Розмір маржі більший при котировці банком валюти, що рідко вживається або за угодами на менш ліквідному ринку. · Сума угоди. На світових валютних ринках банки котирують стандартні спреди в 5 пунктах за угодами на середньоринкові суми від 1 до 10 млн. доларів проти німецької марки, японської ієни, фунта стерлінгів, швейцарського франка. · Характер відносин між контрагентами. Якщо між банками-контрагентами протягом ряду років склались стійкі позитивні відносини, відсутні випадки невиконання умов угод, дилери банків добре знають один одного, то розмір маржі може бути більш вузьким. Якщо дилер банку не бажає здійснювати конверсійні угоди з певним контрагентом, але в силу ряду обставин не хоче відмовляти йому прямо, то він прокотирує широкий спред, завідомо прирікаючи контрагента на відмову від операції. Відкрита валютна позиція. Відкрита валютна позиція – це неспівпадання вимог (активів) і зобов’язань (пасивів) в іноземній валюті для учасника валютного ринку (банку, компанії). Позиція буває довгою і короткою. Довга позиція означає перевищення вимог в іноземній валюті над зобов’язаннями і позначається знаком «+». Коротка позиція – перевищення зобов’язань в іноземній валюті над вимогами, позначається знаком «–». Наприклад, при купівлі банком 1 млн. доларів США за німецькі марки за курсом 1 5500 утворюється довга позиція на суму 1 млн. доларів і коротка – на суму 1 550 000 марок. Ці позиції можуть бути виражені у вигляді запису: +1 000 000 USD – 1 550 000 DEM. Будь-яка валютна позиція означає загрозу ризику зміни валютних курсів і, як наслідок, можливі прибутки або збитки. Як правило, для зручності відкрита валютна позиція враховується у базовій валюті.

6.1.5. Стратегія валютного арбітражу Валютний арбітраж є операцією з купiвлi-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку вiд рiзницi валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів – прямого і непрямого. Валютний арбiтраж буває часовим i просторовим, простим i складним. Простий валютний арбiтраж – це арбiтраж, який здiйснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж – це арбiтраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов’язкове. Наприклад: 10 фунт. стерл. – 15 дол. – 25 гульд. – 24 тис. лір – 28 марок – 11,2 фунт. стерл. При курсах 1 дол. = 1,6 марки і 1 фунт. стерл. = 2,5 марки прибуток від операції складе у фунтах 1,2, в доларах – 1,8. У сучасній Україні отримав розповсюдження просторовий арбітраж. До цієї операції стихійним шляхом приходять починаючі дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. У нормальних умовах валютний арбітраж належить за своїми макроекономічними наслідками до позитивних явищ, бо сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Вивчення географії валютних котирувань дозволяє виявити точки відносно більш дешевої купівлі іноземної валюти. Часовий валютний арбітраж – це операція, яка здійснюється з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі. Часовий арбітраж – отримання прибутку за рахунок відкриття спекулятивних позицій за одним курсом з наступним закриттям після закінчення певного часу (від декількох хвилин до декількох місяців) за курсом, який змінився. Цей найбільш розповсюджений сьогодні вид валютного арбітражу передбачає розрахунок дилера на позитивну зміну курсу і характеризується прийняттям ризику збитків при відкритті валютних позицій. Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Як правило, позиції відкриваються в круглих сумах базової валюти. Довга позиція (тобто купівля) відкривається в очікуванні росту курсу валюти. Коротка позиція (тобто продаж) відкривається в очікуванні зниження курсу валюти. Наприклад, валютний дилер розраховує на підвищення курсу долара США до німецької марки в найближчий час (як правило, протягом робочого дня) і купує 1 млн. доларів проти марки за курсом 1,5350, відкриваючи тим самим довгу позицію за доларами США. Відкривши спекулятивну позицію, він підпадає під ризик несприятливої зміни курсу. Припустимо, що розрахунок був невірний, курс виріс до 1,5410. Дилер закриває довгу позицію шляхом продажу 1 млн. доларів і отримує прибуток:

+ 1 000 000 USD

– 1 000 000 USD

– 1 535 000 DEM

+ 1 541 000 DEM

+ 6 000 DEM

При проведенні арбітражних конверсійних операцій з відкриттям і закриттям позиції в базовій валюті результат за двома угодами буде виражатись у валюті котировки: 1 000 000 USD Ч (1 541 0 – 1 535 0) = 6000 DEM. За тривалістю валютні позиції, що створюються для проведення арбітражних операцій, поділяються на два види. Денна позиція – дилер відкриває і закриває позиції протягом робочого дня з розрахунками на одну дату валютування. При цьому мінімальною кількістю угод може бути дві (одна – за покупкою валюти, інша – за продажем), максимальна кількість угод обмежується лише фізичною можливістю дилера їх укладати. Стратегія мінімізації валютного ризику передбачає обов’язкове закриття денних позицій на дану дату валютування. Наприклад, лондонський дилер, що торгує на споті за арбітражними операціями зі світовими валютами, відкриваючи протягом дня позиції, повинен до кінця дня їх повністю закрити. При цьому він веде облік укладених угод на спеціальному аркуші паперу (або в журналі), що лежить перед ним на столі: куплена базова валюта (довга позиція) записується із знаком «+», продана (коротка позиція) – із знаком «–». Після закриття ввечері позиції на дату валютування за даними валютами дилер ставить жирний квадратний нуль у графі «позиція», підводячи підсумок робочому дню. Від слова квадрат (square) походить сленговий вираз: «I am squared» або коротко «sq», що означає, що банк закінчив конверсійні операції на дану дату валютування. Російською мовою даний вираз отримав форму прямого перекладу: «Мы заскверились» або «Я в сквере», або просто «сквер». У розрахунку на значну зміну курсу стратегічна позиція відкривається і тримається до закриття протягом певного періоду часу (від декількох днів до декількох місяців). Наприклад, дилер продає 2 млн. доларів проти німецької марки 9 грудня за курсом 1,5805 і закриває позицію 15 січня купівлею доларів за курсом 1,5350, отримавши прибуток у розмірі 91 тис. німецьких марок. Ризик збитків при несприятливій зміні валютного курсу тут значно вищий, тому розмір стратегічної позиції, як правило, набагато менший звичайної денної. Арбітражний прибуток вкрай нестабільний, конверсійні операції пов’язані з ризиком залишитись у неприкритій позиції (із затримкою перепродажу в якій-небудь ланці). На відміну від арбітражних операцій, які передбачають відкриття ризикових позицій, ряд конверсійних операцій здійснюється не за рахунок банку, а за рахунок клієнтів – клієнтські конверсії. Порядок здійснення клієнтських конверсій передбачає здійснення двох конверсій – внутрішньої та зовнішньої. Припустимо, клієнту банку для здійснення платежу необхідно купити 1 млн. німецьких марок за долари, в яких він тримає свої валютні резерви. Клієнт звертається в банк з проханням конвертувати його долари в 1 млн. марок. Банк здійснює йому внутрішню конверсію, тобто продає марки шляхом проведення внутрішніх бухгалтерських проводок, і якщо на банківському коррахунку НОСТРО є марки, він може здійснити платіж за дорученням клієнта. Однак це буде означати відкриття банком валютної позиції, що повинна бути закрита. Якщо, припустимо, у банку на коррахунку НОСТРО німецьких марок немає, проблема відкритої позиції вирішується автоматично – вона закривається шляхом купівлі банком 1 млн. марок на міжбанківському ринку за долари і зарахуванням їх на рахунок НОСТРО. Як правило, внутрішні клієнтські конверсії та зовнішні конверсії, що їх регулюють, здійснюються на одну дату валютування. З точки зору балансу банку, внутрішні клієнтські конверсії проводяться за пасивними рахунками банку, тоді як зовнішні, що закривають їх, проводяться за активними рахунками (за рахунками НОСТРО). Часто виникає ситуація, коли клієнти запрошують банк здійснити протилежні конверсії між двома валютами (наприклад, одні клієнти купують долари за гривні для виконання імпортних контрактів, інші клієнти продають доларову виручку з розрахунку обов’язкового продажу), при цьому банк відкриває позицію за конверсіями з одними клієнтами, закриваючи її за рахунок протилежної конверсії з іншими, тобто проводить взаємозалік протилежних сум. З точки зору балансу, дані конверсії проводяться за пасивними рахунками (доларовими і гривнєвими) і регулюються рахунками НОСТРО тільки на суму перевищення сум однієї з валют після здійснення взаємозаліку. 6.1.6. Види валютних курсів Для різних видів конверсійних операцій може існувати різний валютний курс. Прийнято виділяти декілька видів валютних курсів. Валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами Цей курс формується в результаті міжбанківських угод з продажу/купівлі безготівкової валюти на валютних ринках (для вільно конвертованих валют – на світових валютних ринках, для курсу долар/гривня – на українському міжбанківському ринку). Цей курс прийнято в якості офіційного в більшості розвинених країн (наприклад, курс на кінець робочого дня). Обмінний курс валютних бірж У тих країнах, де збереглися валютні біржі, через які проходить основний оборот конверсійних операцій, курс, що встановлюється на біржі, є основним курсом внутрішнього валютного ринку, а часто – й офіційним курсом. Валютні біржі, що збереглися в ряді країн, носять підпорядкований характер щодо міжбанківського ринку і використовуються, в основному, для фіксації курсу на певний момент часу (наприклад, фіксинг за курсом USD/DEM у Франкфурті-на-Майні в 11 – 00). Даний фіксинг виступає в якості офіційного курсу, який практично не відрізняється від курсу міжбанківського ринку в цей момент. Валютний курс готівкових угод Даний курс формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівкової валюти і може значно відрізнятись від безготівкового курсу міжбанківських угод. Для країн із значною часткою готівкових грошей у внутрішньому грошовому обороті готівковий обмінний курс відрізняється від міжбанківського безготівкового більше, ніж у країнах з розвиненою системою безготівкових платежів населення (за чеками, пластиковими картками тощо). В обмінних пунктах розвинених країн курс готівкового обміну валют встановлюється суворо на основі міжбанківського валютного курсу з досить вузькою маржою. Процес встановлення валютного курсу. У загальному вигляді валютні операції поділяють на два види: касові та термінові. Касові ще називають овернайтом (overnight). У цьому випадку мова йде про надання товару (валюти) в момент укладання угоди або через декілька днів і тимчасовий розрив між датою укладання угоди та її реалізацією. Якщо ви потрапляєте за кордон, то вже в аеропорту можете обміняти гроші на готівку або чеки країни перебування. Це найпростіший приклад касової операції, яка не передбачала, в даному випадку, отримання прибутку. Хоча саме вона є двигуном валютного дилерства. Тому звернемося до угод купівлі-продажу валют як самостійного роду діяльності. Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно від обсягу, характеру операцій та кількості валют, що використовуються. Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Раніше угоди щодо обміну валют між великою кількістю контрагентів здійснювались, в основному, на валютних біржах, де представники банків могли укладати угоди один з одним і знати курс поточних угод. З розвитком сучасних засобів зв’язку і телекомунікацій – прямих телефонних, телексних ліній, а також дилингового обладнання фірми Рейтер укладання угод стало можливим не лише за допомогою прямого контакту («обличчя до обличчя»), а й опосередковано – з дилингових зал банків через технічні засоби зв’язку. При цьому стало можливим укладати угоди між різними фінансовими центрами, що знаходяться в різних часових поясах. Однак в умовах різкої зміни курсу валюти (після повідомлень економічного або політичного характеру), паніки на валютних ринках виникають ситуації, коли котировки курсу в різних фінансових центрах і навіть у різних банках відрізняються, але, як правило, не більше ніж на 10 – 20 пунктів. Забезпечення ринку інформацією про поточний рівень валютного курсу здійснюється двома шляхами: · з брокерської фірми; · з інформаційної сторінки системи Рейтер або інших інформаційних систем (Доу Джонс Телерейт, Блумберг, Тенфор). Брокерська фірма збирає дані про поточні котировки bid i offer у великої кількості банків і повідомляє про них лінією прямого телефонного зв’язку всім зацікавленим учасникам ринку. Інформаційна сторінка агентства Рейтер показує всім передплатникам, які мають рейтерівський термінал, поточні значення валютних курсів, що котируються великими банками маркет-мейкерами (сторінка EFX = або FXFX для світових курсів валют; RUR = для курсу долара до російського рубля). Котировки, що отримуються від брокерської фірми, є реальними, оскільки відображають дійсні «тверді» заявки (firm orders) банків на купівлю і продаж валюти. Курс інформаційної сторінки є індикативним (довідковим) і відображає тільки дані про котировки, що введені в систему Рейтер банками, які мають доступ до введення на дану сторінку. (Як правило, дилери кажуть, що екран «бреше» – screen is luing). Банки і компанії, що є учасниками валютного ринку, за ступенем впливу на валютні курси та процентні ставки поділяються на 2 групи. Маркет-мейкери (market makers) – великі банки та фінансові компанії, що визначають поточний рівень валютного курсу або процентних ставок за рахунок значної частки своїх операцій у загальному об’ємі ринку. На світових валютних ринках маркет-мейкери – це великі міжнародні банки, що щоденно здійснюють валютні операції на мільярди і десятки мільярдів доларів США, такі, як, наприклад, Barclays Bank Plc, Chase Manhattan Bank, Union Bank of Switzerland, Fuji Bank, Deutsche Bank і т. д. Причому для кожного ринку можуть бути свої маркет-мейкери. При визначенні маркет-мейкерів основне значення має не абсолютний розмір самого банку, а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок. Маркет-мейкери встановлюють поточний рівень курсу шляхом проведення операцій один з одним і з менш великими банками, що є користувачами ринку. Маркет-мейкери часто використовують брокерські фірми для встановлення своїх двосторонніх котировок – наприклад, великий банк може одночасно поставити через брокера заявку на купівлю і заявку на продаж, задавши тим самим поточний рівень курсу. Невеликі банки та фінансові компанії використовують для своїх операцій той курс, який для них встановлюють маркет-мейкери, тобто вони є користувачами ринку – маркет-юзерами (market users). Основною функцією маркет-мейкерів є здійснення ними котировок для малих банків, а роль малих банків – маркет-юзерів – полягає в прийнятті або неприйнятті котировок маркет-мейкерів. Таким чином, маркет-мейкери котирують ціну (make price), а маркет-юзери – беруть ціну (take price). 6.1.7. Визначення крос-курсу валют Крос-курс – це курс обміну між двома валютами, за винятком долара США. До числа найбільш активних ринків конверсійних операцій за крос-курсами належать: німецька марка до японської ієни DEM/JPY, фунт стерлінгів до німецької марки GBP/DEM, німецька марка до швейцарського франка DEM/CHF, німецька марка до французького франка DEM/FRF тощо. До крос-курсів належить також курс німецької марки до гривні. Якщо хтось хоче обміняти італійські ліри на бразильські крузейро, то йому важко обійтись без посередництва долара. Тут ніби повторюється історія виникнення грошей у вигляді загального еквівалента. Тому при котируванні валют використовується також поняття їхнього крос-курсу – співвідношення між курсами двох валют щодо третьої. Крос-курс щодо валют, об’єм торгівлі в яких незначний, часто важко отримати у чистому вигляді, тому угоду здійснюють через долар США. Однією з особливостей крос-курсів є те, що курси між валютами можуть котируватися по-різному, залежно від того, який банк проводить котирування. Розглянемо три способи розрахунку крос-курсів з урахуванням того, чи є котировки валют до долара прямими або непрямими. При цьому пропонується користуватись простим для запам’ятовування правилом множення і ділення дробів, у вигляді яких можна представити запис курсу валют. При цьому не слід сприймати написання USD/DEM буквально, як дріб. Це просто загальноприйняте в міжнародній практиці позначення валютного курсу. Якби курс долара до німецької марки зображувався у вигляді дробу, то значенню курсу 1,5520 (або кількості марок за один долар) відповідав би запис DEM / USD. Розрахунок крос-курсу для валют з прямими котировками до долара, (тобто долар є базою котировки для обох валют). Наприклад, треба знайти крос-курс німецької марки та швейцарського франка – DEM/CHF. Застосовуючи правило дробів, спробуємо вивести формулу отримання співвідношення DEM/CHF у вигляді написання дробу DEM/CHF шляхом використання прямих доларових курсів, німецької марки і швейцарського франка: . Якщо USD/CHF = 1,2810, а USD/DEM = 1,5350, то крос курс DEM/CHF складе 1,2810/1,5350 = 0,8345 з округленням до пункту. Таким чином, якщо долар США є базою котировки для обох валют, то для знаходження їх крос-курсу слід розділити доларові курси цих валют. Розрахунок крос-курсу для валют з прямою і непрямою котировкою до долару, де долар є базою котировки для однієї з валют. Наприклад, потрібно знайти крос-курс фунта стерлінгів до німецької марки GBP/DEM. Тут курс GBP/USD є непрямою котировкою, а курс USD/DEM – прямою: GBP/DEM = GBP/USD USD/DEM. Прийнявши, що курс GBP/USD = 1,5720, а курс USD/DEM = 1,5350, отримаємо крос-курс фунта до марки: 1,5720 1,5350 = 2,4130 з округленням до пункту. Таким чином, наступне правило розрахунку крос-курсів таке: якщо долар є базою котировки тільки для однієї з валют, то необхідно перемножити доларові курси цих валют. Розрахунок крос-курсу для валют з непрямими котировками до долара США, де долар є валютою котировки для обох валют. У цьому випадку правило вказує: якщо долар є валютою котировки для обох валют, то для знаходження їх крос-курсу необхідно поділити доларові курси цих валют. Дані способи застосовуються для розрахунку середнього крос-курсу, однак у дійсності будь-які курси котируються банками у вигляді двосторонньої котировки bid i offer. Наприклад, клієнту банку, що має валютний рахунок у німецьких марках, потрібно купити 100 тис. фунтів стерлінгів для оплати контрактних поставок, і він хоче знати, яка сума буде списана з його рахунку в німецьких марках. Банк прокотирує йому курс фунта стерлінгів до німецької марки у вигляді двосторонньої котировки: . Оскільки базовою валютою є фунт стерлінгів, то зі сторони bid банк буде купувати фунти стерлінгів проти німецьких марок, а зі сторони offer – продавати фунти. Відповідно клієнт купить у банку 100 тис. фунтів стерлінгів за курсом 2,4200 (сторона offer), сплативши за них 242 тис. німецьких марок. У реальній міжнародній практиці для ліквідних ринків валютні дилери часто розраховують крос-курси більш простим способом: вони беруть середню з кожних котировок доларового курсу валют, шляхом множення або ділення отримують середній крос-курс цих валют і потім розсувають спред від середнього значення. Наприклад, для розрахунку згаданого вище крос-курсу фунта стерлінгів до німецької марки валютний дилер взяв би середній курс фунта стерлінгів до долара – 1,57225 і помножив його на середній курс долара до німецької марки – 1,53825: 1,57225 1,53825 = 2,4185 (з округленням до піпса). При котируванні крос-курсу у вигляді подвійної котировки він встановив би сторони bid i offer на 5 пунктів вище і нижче середнього значення: GBP/DEM = 2,4180 – 2,4190. Складний спосіб розрахунку спреду крос-курсу особливо актуальний для неліквідних кросів, ринок угод яких розвинений слабо або практично відсутній. Приклади розрахунку крос-курсів Приклад 6.3. Банк у проголосив наступне котирування валют: долар США/гр. од. – 2,112 – 2,132; німецька марка/гр. од. – 1,628 – 1,635. Визначити крос-курс долара США до німецької марки. Розв’язання. Якщо клієнт хоче купити долари США за німецькі марки, йому спочатку треба продати марки за гр. од. за курсом 1,628. Отже, при цій операції 1 гр. од. = німецької марки. Після цього на отримані гр. од. потрібно купити долари США за курсом 2,132. У цій операції 1 дол. США = 2,132 гр. од. Отже: 1 дол. США = 2,132 = 1,3096 німецької марки. Таким чином, крос-курс долара до німецької марки (курс продажу) буде дорівнювати 1,3096. Якщо клієнт хоче продати долари США за німецькі марки, йому спочатку треба продати долари за гр. од. за курсом 2,112. При цьому 1 дол. США = 2,11 гр. од. Потім на отримані гр. од. потрібно купити німецькі марки за курсом 1,635. При цьому 1 гр. од. = німецької марки. Отже: 1 дол. США = 2,112 = 1,2917 німецької марки. Таким чином, крос-курс долара США до німецької марки (курс покупця) буде дорівнювати 1,2917. У міжнародних валютних розрахунках при визначенні крос-курсів валют у якості третьої валюти, як правило, використовується долар США. Приклад 6.4. Швейцарський банк дає наступні котирування: долар США/німецька марка – 1,8183 – 1,8193, долар США/ швейцарський франк – 1,6627 – 1,6637. Визначити крос-курс німецької марки до швейцарського франка. Розв’язання. Якщо клієнт хоче купити німецькі марки за швейцарські франки, йому спочатку необхідно обміняти швейцарські франки на долари США за курсом 1,6637. У цій операції: 1 дол. США = 1,6637 швейцарського франка. Після цього на отримані долари треба купити німецькі марки за курсом 1,8183. У цій операції: . Отже, 1 німецька марка = 1/1,8183 1,6637 = 0,9150 швейцарського франка. Таким чином, крос-курс німецької марки до швейцарського франка буде дорівнювати 0,9150 (курс продавця). Якщо клієнт хоче продати німецькі марки за швейцарські франки, йому спочатку слід продати марки за долари США за курсом 1,8193. У цій операції: 1 німецька марка = 1 /1,8193 дол. США. Потім на отримані долари треба купити швейцарські франки за курсом 1,6627. У цій операції 1 дол. США = 1,6627 швейцарського франка. Отже, 1 німецька марка = 1/ 1,8193 1,6627 = 0,9139 швейцарського франка. Таким чином, крос-курс німецької марки до швейцарського франка буде дорівнювати 0,9139 (курс покупця). 6.2.1. Операції на форвардному ринку Термінова або форвардна (англ. forward transantions – термiнова угода) операцiя є угодою, при якiй платежі проводяться у встановлений термін (від одного тижня до п’яти років) за курсом, зафіксованим на час укладення угоди за контрактом, тобто це угоди, в яких сторони домовляються про поставку певної суми валюти через конкретний період часу після укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді. Форвард-курс (форвардний курс) визначає очікувану вартість валюти через певний період часу і є ціною, за якою дана валюта продається або купується за умови її постачання на певну дату в майбутньому. Теоретично форвардний курс валюти може дорівнювати її курсу спот, однак на практиці він завжди виявляється або вище, або нижче курсу спот. Якщо форвардний курс вище курсу спот, він є сумою курсу спот і відповідної різниці (форвардної маржі), що в даному випадку називається премією. Якщо форвардний курс нижче курсу спот, він є курсом спот, від якого віднята форвардна маржа, що називається в цьому випадку дисконтом. Отже, форвардний курс відрізняється вiд курсу спот на величину форвардної маржi. Маржа може бути у вигляді премії, тоді форвардний курс вище курсу спот, або у виглядi дисконту (скидки). У такому випадку форвардний курс нижчий ніж курс спот. Форвардна валютна угода застосовується, головним чином, для страхування платежів. Ціни на форвардному ринку в умовах стабільної економіки та вільного переміщення капіталу пов’язані з різницею в процентних ставках. Форвардний (розрахунковий) курс повинен дорівнювати відношенню процентних ставок за міжбанківським кредитом, помноженому на курс спот. Форвардні операції діляться на два види: угоди аутрайт і угоди своп. Операція аутрайт означає, що продавець зобов’язується продати, а покупець – купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом. Угоди своп – комбінація двох протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування. Теоретичний беззбитковий форвардний курс може бути визначений з урахуванням процентних ставок за валютами, з якими проводяться форвардні операції. При цьому форвардний курс валюти А до валюти В при прямій котировці буде дорівнювати: Ці суми можна уявити наступним чином з урахуванням нарахування відсотків за простою ставкою: Отже, Приклад 6.5. Курс долара США до гр. од. певної країни рівний 1880 гр. од. Процентні ставки на грошовому ринку дорівнюють 200 % за операціями в гр. од. і 15 % за операціями в доларах США. Визначити теоретичні 90-дений і 180-дений форвардний курси долара США до гр. од., якщо тривалість процентного року становить за грошовими одиницями 365 днів, а за доларами США – 360 днів. Розв’язання. При терміні форвардної угоди 90 днів: Форвард-курс = 1880 х = 2706 гр. од. за дол. США. Форвардна маржа, що є в даному випадку премією, буде дорівнювати: Премія = 2706 – 1880 х = 826 гр. од. за дол. США. При терміні форвардної угоди 180 днів Форвард-курс = 1880 = 3474 гр. од. за дол. США. Форвардна маржа (премія) буде дорівнювати: Премія = 3474 – 1880 = 1594 гр. од. за дол. США. Реально форвардні курси не котируються як такі. Валютні дилери працюють лише з форвардними маржами (преміями або дисконтами), причому значення форвардної маржі даються для курсу покупки і курсу продажу. Оскільки курс покупки повинен бути завжди нижче курсу продажу, за значеннями форвардної маржі можна відразу визначити, як котирується валюта – з премією або дисконтом. Якщо значення форвардної маржі для курсу покупки будуть більше її відповідних значень для курсу продажу, валюта котирується з дисконтом, якщо менше – з премією. Форвардний курс буде дорівнювати курсу спот плюс премія або курс спот мінус дисконт. Приклад 6.6. На валютному ринку наступні дані котирування валют для форвардних угод:

Термін	Долар / гр. о д .	Долар/німецька марка
Спот	1860 – 1890	1,7550 – 1,7560
1 місяць	90 – 125	5 – 3
2 місяця	185 – 225	17 – 15
3 місяця	310 – 340	28 – 25

Визначити, як котирується долар США до гр. од. і німецької марки та його форвардний курс до гр. од. і німецької марки для 3-місячних угод. Розв’язання. Для курсу долара до гр. од. форвардна маржа для курсу покупки менше, ніж для курсу продажу. Отже, долар США котирується до гр. од. з премією і його форвардний 3-місячний курс буде дорівнювати: Курс спот 1860 – 1890 Премія (3 місяці) 310 – 340 - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - Курс форвард 2170 – 2230 Для курсу долара до марки форвардна маржа для курсу покупки більше, ніж для курсу продажу. Отже, долар США котирується до німецької марки з дисконтом і його форвардний 3-місячний курс буде дорівнювати: Курс спот 1,7550 – 1,7560 Дисконт (3 місяці) 28 – 25 - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - Курс форвард 1,7522 – 1,7535 У якості основи для визначення форвардної маржі на практиці звичайно використають її значення, які одержуються з урахуванням близького форвардного курсу, що визначається виходячи з наступних міркувань. Вважається, що сума у валюті В, яка котирується, еквівалентна відповідній сумі у валюті А, яка котирується, – перерахована за наближеним форвардним курсом для прямого котирування, буде дорівнювати сумі у валюті В за курсом спот, збільшеній (зменшеній) на суму відсотків, що була б отримана для суми у валюті В за курсом спот, розміщеній на термін форвардної угоди за ставкою процентів, яка дорівнює абсолютній величині різниці процентних ставок за валютами А і В для тривалості процентного року, рівній 360 дням. З наведеного раніше виразу для теоретичного беззбиткового форвардного курсу можна зробити висновок: якщо ставка відсотків за валютою А буде вище ставки відсотків за валютою В, що котирується, – форвардний курс валюти А буде меншим її спот-курсу, тобто валюта А буде котируватися з дисконтом. У цьому випадку сформульоване припущення можна записати математично в такому вигляді: Рв НКФ = Рв КС – (Іа - Ів) Рв КС, (6.9) де Рв – сума у валюті, що котирується В; НКФ – наближений курс форвард; КС – курс спот; Іа і Ів – ставки відсотків за валютами А і В. Звідси одержуємо, що наближений курс форвард буде дорівнювати: НКФ=КС – (Іа - Ів) КС; (6.10) а форвардна маржа: ФМ (дисконт) = КС – ПКФ = (Іа - Ів) КС. (6.11) Якщо ставка відсотків за валютою А, що котирується, буде нижче ставки відсотків за валютою В, що котирується, форвардний курс валюти А буде більшим її курсу спот і приблизно буде дорівнювати: НКФ = КС + (Іа – Ів) КС. (6.12) Форвардна маржа (премія) буде при цьому дорівнювати: ФМ (премія) = НКФ – КС=(Іа – Ів) КС. (6.13) Приклад 6.7. Визначити наближену форвардну маржу і форвардний курс для умов прикладу 6.5. Розв’язання. При терміні угоди 90 днів ФМ (премія) = (200 – 15) 1880 = 870 гр. од. за дол. США. ПКФ = 1880 + 870 = 2750 гр. од. за дол. США. При терміні угоди 180 днів ФМ (премія) = (200 – 15) 1880 = 1739 гр. од. за дол. США. ПКФ = 1880 + 1739 = 3619 гр. од. за дол. США. Прибутковість форвардних операцій можна оцінити у вигляді еквівалентної річної ставки відсотків. При цьому відношення прибутку від форвардної операції до вкладеної суми вважається рівним відношенню форвардної маржі до форвардного курсу. Використовуючи формулу для ефективної річної ставки простих відсотків при тривалості процентного року 360 днів, одержуємо: . (6.14) Приклад 6.8. Визначити прибутковість форвардної операції для умов прикладів 6.5 і 6.7. Розв’язання. Для терміну угоди 90 днів при використанні теоретичного форвардного курсу (приклад 6.5) прибутковість операції буде дорівнювати: Іе = = 1,22 = 122 %. При використанні наближеного курсу форвард (приклад 6.7) прибутковість становитиме: Іе = = 1,27 = 127 % . Для терміну угоди 180 днів при теоретичному форвардному курсі прибутковість операції буде дорівнювати: Іе = = 0,917 = 91,7 %. Для наближеного курсу форвард прибутковість становить: Іе = = 1,02 = 102 %. В Україні у зв’язку з низькою насиченістю ринку інформацією про поточні валютні курси, а також поточні процентні ставки на міжбанківські гривнєві депозити процес розрахунку форвардних пунктів проводиться дилерами самостійно, і отримані значення можуть суттєво відрізнятись у різних банках. Для простоти запам’ятовування знаходження форвардного курсу дилери використовують наступне правило «східців»: Якщо форвардні пункти ростуть зліва направо (котировка bid менше котировки offer), то для знаходження курсу-аутрайт для дати валютування, віддаленішої, ніж спот, форвардні пункти додаються до курсу спот: Якщо форвардні пункти зменшуються зліва направо (сторона bid більше сторони offer), то для знаходження курсу аутрайт для дати валютування, віддаленішої, ніж спот, форвардні пункти вираховуються з курсу спот: Іноді можна зустріти котировку форвардних пунктів у вигляді – 4/ + 4, що означає «навколо паритету» (round par.). Це відбувається, якщо процентні ставки для двох валют на даний період рівні, а також фактично рівні форвардний і спот курси. Форвардний курс у даному випадку становитиме: Перераховані вище правила розрахунку курсу аутрайт діють для форвардних строків (термінів більших, ніж спот). Для угод з датою валютування «завтра» або навіть «сьогодні», які ближчі, ніж дата спот, застосовуються зворотні правила розрахунку курсу аутрайт. Якщо форвардні пункти зростають зліва направо, то для знаходження курсу аутрайт для дати валютування раніше, ніж спот, форвадні пункти міняються місцями і вираховуються з курсу спот. Якщо форвардні пункти зменшуються зліва направо (сторона bid більше сторони offer), то для знаходження курсу аутрайт до споту форвардні пункти міняються місцями та додаються до курсу спот. Для розрахунку форвардних крос-курсів застосовуються ті ж правила, що і для знаходження крос-курсів спот, тобто необхідно перемножити або розділити доларові форвардні курси валют. 6.2.2. Операції опціон і своп В операціях опціон клієнт сплачує банку невелику премію та одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більш невигідним, ніж втрата коштів на премію. При сприятливому курсі виконання угоди дозволяє не тільки компенсувати витрати на премію, а й одержати певний прибуток. Крім американського варіанта опціону, зміст якого викладений вище, існує ще й європейський, який відрізняється тим, що операція купівлі-продажу може відбуватися не тільки в межах визначеного інтервалу часу, а у заздалегідь установлений день. Своп (англ. swop – міняти, на жаргоні валютного ринку – угода «купи-продай») є валютною операцією, що поєднує купівлю валюти на умовах спот у замін на національну з наступними викупами. Операція свот здійснюється з метою придбання валюти, необхідної для міжнародних розрахунків, підтримки певних залишків на поточних рахунках, диверсифiкацiї валютних резервів, тобто перевід резервiв з однієї валюти в іншу. Валютний своп – це комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакову суму з різними датами валютування. Щодо свопу, то дата виконання найближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання більш віддаленої за терміном зворотної угоди – датою завершення свопу. Свопи, як правило, укладаються на термін до 1 року. Якщо найближча конверсійна угода є купівлею валюти (базової, як правило), а більш віддалена – продажем валюти, такий своп називається «купив/продав», а якщо навпаки, то «продав/купив». Суть валютної операції своп полягає в обміні між двома банками на визначений час двох валют з поверненням один одному в кінці угоди початкових валют. Операція своп є різновидом репорту або депорту, тобто комбінацією готівкового продажу i термінової купівлі валюти або навпаки. Репорт (франц. report) є терміновою угодою, при якій власник цінних паперів або валюти продає їх банку (на біржі) із зобов’язанням наступного викупу через певний строк за новою, більш вищою ціною (курсом). Різниця між продажною i покупною ціною складає фактичну плату за кредит. Ця різниця також називається репорт. Процентний дохід від укладення капіталу в домовленість репо визначається за формулою: Д = , (6.15) де Д – сума процентного доходу, грн.; К – сума капіталу, грн.; п – процентна ставка за домовленістю РЕПО, %; t – кількість днів угоди за репортом; 360 – кiлькiсть днiв у фінансовому році. Приклад. Процентний дохід від вкладення 100 тис. дол. США в одноденній домовленості репо при ставці 7,2 % річних складає 20 дол. США: Звичайно, забезпеченням операції репорту є державні цінні папери, серед яких найбільш привабливими є державні короткострокові облігації. Депорт (франц. deport) є терміновою угодою, протилежною репорту. Депорт укладається (як правило, на бiржi) у розрахунку на зниження курсу цiнних паперiв (валюти) з метою отримання прибутку у вигляді курсової різниці. 6.2.3. Визначення ефективності операцій, пов’язаних з конвертованістю валют Складовою світової валютної системи є національна валютна система. Вона є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти країни. Структурними елементами національної валютної системи є: – національна валюта – грошова одиниця держави; – валютний паритет як основа валютного курсу; – режим курсу національної валюти; – конвертованість валюти; – організація валютного ринку; – національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; – умови обміну національної валюти на золото та інші валюти. Одним із найважливіших елементів національної валютної системи є категорія ринкової економіки – конвертованість національної грошової одиниці. Існує тісна залежність: без конвертованості валюти немає розвиненого ринку, без останнього не може бути повністю конвертованої валюти. Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості: – реального курсу валюти; – валютного ринку; – свободи експортно-імпортних валютних операцій та використання в них національної валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менш конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти. Конвертованість валюти може бути повною лише тоді, коли вона охоплює всі види зовнішньоекономічних операцій та поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб-власників валюти. Вихід з цього становища можна знайти на шляху поступового скасування валютних обмежень, переходу на ринкові відносини та забезпечення високої збалансованості економіки. Повна конвертованість може бути досягнута на основі орієнтованої на експорт структурної перебудови економіки країни, підвищення її конкурентоспроможності. Але такий рівень зрілості сам з’явитися не може. Він досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки країни до системи світового господарства. Тому говорити, наприклад, про негайну повну конвертованість гривні, звичайно, передчасно. Мова може йти про введення часткової її конвертованості, що .сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому входженню до світового економічного товариства. На основі поточних курсів валют, а також їхніх прогнозних значень можна оцінювати прибутковість і доцільність фінансових операцій з конвертованості валют. Припустимо, що вкладник вирішує, в якій валюті краще розмістити свої засоби на депозит. Якщо річна ставка відсотків за депозитами у валюті В дорівнює Ів, при розміщенні суми Рв у цій валюті на термін d днів буде отримана сума: S в = Pв . (6.16) Альтернативним варіантом є конвертованість валюти В у валюту А і вкладення її на депозит за ставкою Іа. Якщо курс валюти А до валюти В при прямому котируванні буде дорівнювати R1, еквівалентна сума у валюті А становитиме: Ра = . (6.17) При її вкладенні на депозит на термін d днів буде отримана сума у валюті А, що дорівнює: Sa = Pa . (6.18) Конвертуючи після цього отриману суму у валюті В за новим курсом R2, отримаємо суму: S в* = Sа R2 = Pв . (6.19) Прирівнюючи вирази для S в і S в*, одержуємо значення курсу R2*, при якому в обох випадках буде отриманий однаковий прибуток: R2* = . (6.20) Операція з конвертованості валют буде вигідною, якщо реальне значення R2 буде більше R2*. Використовуючи наведені вирази, можна визначити ефективність депозитної операції з конвертованості валют при заданих значеннях процентних ставок залежно від зміни курсу. При цьому прибуток, отриманий від такої операції, буде дорівнювати: (6.21) Прибутковість операції, виражена у вигляді ефективної річної простої ставки відсотків, буде дорівнювати: . (6.22) Приклад 6.9. Компанія «Гермес-фінанс» проголосила про прийом грошових засобів від населення з гарантованим дивідендом за вкладами до 50 % річних у гр. од. і до 15 % річних у валюті. Курс долара США до гр. од. у момент оголошення становив 3,5. Визначити: а) значення курсу долара США через рік, при якому депозитна операція з конвертованості валюти буде вигідною; 6) прибутковість такої операції при різних значеннях курсу долара США до гр. од. через рік. Тривалість процентного року за гр. од. депозитами вважати рівним 365 дням, за доларовими депозитами – 360 днів. Рішення а) гр. од. за дол. США Отже, депозитна операція з конвертованості валюти буде вигідною, якщо курс долара через рік буде більше 3,6 гр. од. за дол. при меншому зростанні курсу долара. Більш вигідними при даних процентних ставках будуть депозити в гр. од. б) Якщо курс долара США складе через рік 3,8 гр. од. за дол., прибутковість депозитної операції з конвертованості валюти буде дорівнювати: Нижченаведені значення прибутковості операції, що розглядається при інших значеннях курсу долара США до гр. од. через рік. R2, гр. од. 3,8 3,9 4,0 4,1 4,5 4,65 Іе, % 25 28,3 31,6 34,9 48,1 53,05 6.3. Міжнародні розрахунки 6.3.1. Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи Валютний ринок є системою сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу: · валютних операцій; · зовнішньої торгівлі; · надання послуг; · здійснення інвестицій ; · інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Міжнародні банківські угоди визначають переважно організаційні основи здійснення розрахунків. Це, передусім, встановлення між банками кореспондентських відносин. Вони передбачають відкриття банками один одному кореспондентських рахунків для зберігання своїх валютних коштів, виконання на засадах взаємності розрахункових операцій за дорученням і за рахунок власних коштів кожного. Між банками укладаються й інші міжнародні угоди з різних питань організації розрахунків (про використання дорожних чеків, єврочеків, кредитних карток, про систему СВІФТ тощо). Міжнародний кредит – це надання валютно-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері міжнародних економічних відносин. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій. У процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств, формується валютна система , що є державно-правовою формою організації валютних відносин і поділяється на національну, світову та міжнародну (регіональну) валютні системи. Формою реалізації міжнародних валютних відносин є сформована на базі національних валютних систем світова валютна система. Елементами світової валютної системи є: – форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці – СДР, ЕКЮ); – уніфікований режим валютних паритетів та курсів; – умови взаємної конвертованості валют; – уніфікація правил міжнародних розрахунків; – режим валютних ринків та ринків золота; – міжнародні валютно-фінансові організації; – міжнародне регулювання валютних обмежень. Міжнародний ринок позичкових капіталів – це система відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він є сукупністю кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових капіталів виділився з національних ринків позичкового капіталу, однак в останні роки межа між ними стирається внаслідок лібералізації (дерегуляції) національних ринків позичкового капіталу в розвинених країнах і деяких країнах, що розвиваються, у результаті чого полегшується діяльність іноземних юридичних осіб на національних ринках позичкового капіталу. Як і національні, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на валютний (короткостроковий) і ринок капіталів (середньо- та довгостроковий). Основою міжнародного ринку позичкових капіталів є євроринок, на якому операції здійснюються в євровалютах, у яких банки виконують операції за межами країн-емітентів цих валют. Наприклад, долари на рахунках неамериканських банків (не тільки європейських) називаються євродоларами. Головним стимулом для розвитку євроринку є відсутність державного контролю за його діяльністю, оскільки на операції з євровалютами не поширюються правила та обмеження національних ринків позичкового капіталу, що робить їх більш вигідними порівняно з кредитуванням у національних валютах. Євроринок включає декілька сотень банків, розташованих у міжнародних фінансових центрах, і поділяється на євровалютний ринок, який існує переважно у вигляді купівлі-продажу короткострокових міжбанківських євровалютних депозитних сертифікатів, ринок банківських єврокредитів, ринок єврооблігацій та ринки інших цінних паперів у євровалютах. Важлива роль в експорті капіталу належить офшорним операціям. Офшорнi операції – це банківські операції, які здійснюються у фінансових центрах «оф - шор». Фінансові центри «офф - шор» (англ. off - shore – знаходиться на відстані від берега, за територією країни) – це території, де головною формою діяльності є міжнародні фінансові операції. Вони є різновидом «фіскальних оазисів», розташованих на морських узбережжях у місцях розвиненого міжнародного туризму. У світових фiнансових центрах фінансово-кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами в іноземній для даної країни валюті. 6.3.2. Особливості організації міжнародних розрахунків У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях. У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін. Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни. Валюта платежу – це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов’язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу. Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу. Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит. Форми платіжних засобів – це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних – рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін. Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами. Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснення валютних операцій тощо. 6.3.3. Основні форми міжнародних розрахунків Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками. Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п’яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3 %. Ця знижка називається «сконто» (звідси і назва форми платежу). Термін «готівковий», який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів. Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки ім.портер платить негайно. Інкасо – банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) i зараховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна визначити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отримати вiд покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплачено у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахункiв є велика тривалість часу проходження документiв через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахункiв і використовується тільки при міжнародних розрахунках. Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емiтент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежi при наявності документiв, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. letter of credit – акредитив). Акредитиви поділяться на грошові та документальні. Грошовий акредитив – це іменний документ, адресований банком-емiтентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельнi); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив – це акредитив, що може замінюватись або анульовуватись банком-емiтентом без попередньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути змiненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкритий. Підтверджені акредитиви – акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (трансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб’єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як правило, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоновані) акредитиви – це акредитиви, при відкритті яких банк-емiтент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий балансовий рахунок «Акредитиви» на весь термін дії зобов’язання банку-емiтента. Існують різновиди акредитива – акредитиви з «червоною поміткою». Таким може бути будь-який вид акредитива, що передбачає видачу виконуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Вiдкриваючи акредитиви з «червоною помiткою», банк-емiтент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суми виплачених авансiв, навіть якщо відвантаження після цього не було проведено. Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості: – документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів; – розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку; – широко застосовується кредит: експортеру – у вигляді дисконту векселя; імпортеру – у вигляді підтоварних позик. У міжнародних розрахунках існує багато видів акредитиву, які відрізняються ступенем гарантії платежу. Зокрема, акредитиви можуть бути безвідзивні та відзивні, підтверджені та непідтверджені, покриті і непокриті тощо. Безвідзивний акредитив – це тверде зобов’язання банку перед експортером, яке не може бути змінене чи анульоване достроково без згоди останнього. Відзивний же може бути в будь-який момент змінений чи анульований. Підтвердженим є акредитив, за яким відповідальність за оплату несе ще один банк, у якому акредитив відкритий. Покритим називається акредитив, при відкритті якого імпортером переказується і сума валюти, що забезпечує платежі з акредитиву. Акредитиви можуть бути з розстрочкою платежу, коли експортеру виплачується лише частина належної суми (при продажу товарів у кредит). 6.3.4. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного законодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів – за допомогою вільно конвертованої валюти у повному обсязі або через валютний кліринг. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов’язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов’язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються: – банки, уповноважені вести клірингові рахунки; – обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина); – валюта клірингу; – технічний кредит – граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком; – порядок погашення сальдо за клірингом – без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту. Валютна блокада – заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків. З 1950 – 1958 рр. уперше в історії функціонував багатосторонній валютний кліринг – Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар’єри, що перешкоджали експансії американського капіталу. Розрахунки в ЄПС здійснювалися у міжнародній розрахунковій одиниці – епуніті, золотий вміст якої дорівнював золотому вмісту долара. Розвинені країни світу з 60-х років перейшли до системи платежів у вільно конвертованій валюті у повному обсязі. Розрахунки за клірингом використовують країни зі значними валютними обмеженнями та неконвертованою валютою. Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати: – блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами; – продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку; – обмеження продажу іноземної валюти імпортерам; – заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту; – множинність валютних курсів тощо. Усі ці обмеження негативно впливають на організацію міжнародних розрахунків у цілому, хоч і визначаються специфічними об’єктивними умовами економічного розвитку відповідних країн. Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов’язкову здачу їх казначейству. Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту товарів, а також регулювання надходжень та використання інвалюти за іншими каналами. Як відомо, занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим, бо експортер, реалізуючи їх за світовими цінами, в обмін на інвалюту одержує більше національної валюти. Занижений курс останньої дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера. Завищений курс національної валюти позитивно впливає на імпорт товарів і негативно – на їх експорт. Тому держави деференціюють валютні курси за групами товарів та цільовим використанням валюти. Вперше така форма валютних обмежень стала використовуватися після світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. Напередодні другої світової війни Німеччина застосовувала близько 60 валютних курсів щодо американського долара. У післявоєнні роки практично всі країни практикували валютні обмеження, за винятком США, Швейцарії та деяких країн Латинської Америки. Лише з кінця 50-х років країни Західної Європи частково скасували валютні обмеження, але при погіршенні валютно-фінансового становища періодично запроваджуються окремі їх форми. Нині 60 % країн-членів МВФ використовують ті чи інші форми валютних обмежень у поточних операціях платіжного балансу та понад 70 % – у русі капіталів та кредитів. Відсутність будь-яких валютних обмежень означає введення повної конвертованості валюти, тобто ступінь конвертованості обернено пропорційний розміру та жорсткості запроваджених у країні валютних обмежень. Питання для контролю 1. Поняття конверсії валюти. 2. Угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату – це … 3. Конверсійні операції поділяються на дві групи: а) операції типу спот або поточні конверсійні операції; б) форвардні конверсійні операції; в) операції репо; г) правильної відповіді немає. 4. Особливості організації ринку спот. 5. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається: а) спот-ринком; б) валютним ринком; в) форвард-ринком; г) правильної відповіді немає. 6. Цiна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, євро) – це… а) спот-курс; б) валютний курс; в) спред (spread); г) правильної відповіді немає. 7. У банківській практиці прийнято наступні позначення курсів валют: наприклад, курс долара США до німецької марки позначають USD/DEM. У даному позначенні зліва ставиться…, а справа –… а) база котировки (базова валюта); б) валюта котировки (валюта, що котирується); в) базове число; г) правильної відповіді немає. 8. Останні цифри написання валютного курсу називаються: а) процентними пунктами (poins); б) піпсами (pips); в) на дилерському жаргоні «великою фігурою» (big figure); г) правильної відповіді немає. 9. Основні види котирування валюти. 10. Це ??……??? котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), згідно з якими банк купує і продає іноземну валюту за національну. За рахунок різниці між цими курсами (маржі) банк покриває свої видатки на здійснення обмінних операцій та одержує прибуток: а) пряме котирування; б) повне котирування; в) непряме котирування; г) правильної відповіді немає. 11. При ??………??.. котируванні курс (вартість одиниці) іноземної валюти висловлюється в національній валюті, тобто валюта, що продається співвідноситься з валютою, що купується: а) прямому котируванні; б)повному котируванні; в) непрямому котируванні; г) правильної відповіді немає. 12. При прямому котируванні іноземної валюти курс продажу буде … курсу покупки: а) менше; б) більше; в) рівний; г) протилежний. 13. Банк у Києві встановив наступний курс долара США: покупка – 5,452 грн., продаж – 5,732 грн. Визначити: скільки грн. можна отримати за 250 дол США а) сума в грн.= 528 грн.; б) сума в доларах США = 86808,56; в) сума в доларах США = 93808,63 дол. США; г) правильної відповіді немає. 14 Банк у Києві встановив наступний курс долара США: покупка – 5,882 грн., продаж – 5.972 грн. Визначити: скільки доларів США можна купити на 200 тис. грн. а) сума в грн. – 528 грн.; б) сума в доларах США – 86808,56; в) сума в доларах США – 93808,63 дол. США; г) правильної відповіді немає. 15. При використанні непрямого котирування вартість одиниці національної валюти виражається у: а) дол. США; б) євро ; в) іноземній валюті; г) СДР. 16. На валютному ринку банки котирують валютні курси з використанням двох сторін – bid i offer. Якщо подивитись на котировку курсів у газетах, в обмінному пункті або на моніторі Рейтера, можна бачити такий напис: або Що він означає? 17. Різниця між правою і лівою стороною котировки валюти називається спред (spread) або маржа (margin). Розмір маржі може змінюватись залежно від декількох причин: а) статусу контрагента та характеру відносин між контрагентами; б) ринкової кон’юнктури; в) валюти, що котирується, і ліквідності ринку та суми угоди; г) правильної відповіді немає. 18. Операція з купiвлi-продажу валюти з наступною оберненою угодою для отримання прибутку вiд рiзницi валютних курсів: а) непрямий валютний арбітраж; б) пряме та непряме котирування; в) валютний арбітраж; г) правильної відповіді немає. 19. Валютний арбітраж буває: а) часовий та просторовий; б) простий та складний; в) непрямий арбітраж; г) правильної відповіді немає. 20. Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Довга позиція відкривається в очікуванні ...курсу валюти: а) зниження ; б) росту; в) зміни; г) несприятливої зміни. 21. Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Коротка позиція (тобто продаж) відкривається в очікуванні курсу валюти: а) зниження; б) росту; в) зміни; г) несприятливої зміни. 22. Для різних видів конверсійних операцій може існувати різний валютний курс. Прийнято виділяти декілька видів валютних курсів: а) валютний курс із безготівкових міжбанківських угод; б) обмінний курс валютних бірж; в) валютний курс готівкових угод ; г) правильної відповіді немає. 23. Овернайт (overnight) – це… а) касові валютні операції; б) термінові валютні операції; в) великий міжнародний банк; г) правильної відповіді немає. 24. Маркет-мейкери (market makers) – це … 25. Маркет-юзери (market users) – це… 26. Курс обміну між двома валютами, за винятком долара США: а) спот-курс; б) своп-курс; в) крос-курс; г) правильної відповіді немає. 27. У реальній міжнародній практиці для ліквідних ринків валютні дилери часто розраховують крос-курси простим способом. У чому його суть? 28. Ця валютна операцiя є угодою, при якiй платежі проводяться у встановлений термін (від одного тижня до п’яти років) за курсом, зафіксованим на час укладання угоди контрактом, тобто, це угоди, в яких сторони домовляються про поставку певної суми валюти через конкретний період часу після укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді: а) форвард-курс (форвардний курс); б) крос-курс; в) аутрайт; г) правильної відповіді немає. 29. Чим відрізняється форвардний курс від курсу спот? 30. Для чого застосовується форвардна валютна угода? 31. У чому різниця між угодами аутрайт і угодами своп? 32. Чи котируються реально форвардні курси валютними дилерами? 33. В Україні у зв’зку з низькою насиченістю ринку інформацією про поточні валютні курси, а також поточні процентні ставки на міжбанківські гривнєві депозити, процес розрахунку форвардних пунктів проводиться самостійно дилерами, і отримані значення можуть суттєво відрізнятись у різних банках. Для простоти запам’ятовування знаходження форвардного курсу дилери використовують правило «східців»: якщо форвардні пункти ростуть зліва направо (котировка bid менше котировки offer), то для знаходження курсу – аутрайт для дати валютування далі, ніж спот форвардні пункти ???………?? спот. а) додаються до курсу ; б) вираховуються з курсу; в) множаться на курс; г) діляться на курс. 34. В Україні у зв’язку з низькою насиченістю ринку інформацією про поточні валютні курси, а також поточні процентні ставки на міжбанківські гривнєві депозити, процес розрахунку форвардних пунктів проводиться самостійно дилерами, і отримані значення можуть суттєво відрізнятись у різних банках. Для простоти запам’ятовування знаходження форвардного курсу дилери використовують наступне правило «східців»: якщо форвардні пункти зменшуються зліва направо (сторона bid більше сторони offer), то для знаходження курсу аутрайт для дати валютування далі, ніж спот форвардні пункти ????……...??? спот. а) додаються до курсу; б) вираховуються з курсу; в) множаться на курс; г) діляться на курс. 35. Валютна операція, що поєднує купівлю валюти на умовах спот в обмін на національну з наступними викупами (англ. swop – міняти, а на жаргоні валютного ринку – угода «купи-продай): а) операція опціон; б) операція ф’ючерс; в) операція своп; г) правильної відповіді немає. 36. Репорт (франц. report) – це … 37. Депорт (франц. deport) – це… 38. Структурними елементами національної валютної системи є: а) національна валюта – грошова одиниця держави; б) валютний паритет як основа валютного курсу та умови обміну національної валюти на золото та інші валюти; в) режим курсу національної валюти та національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; г) конвертованість валюти та організація валютного ринку. 39. Існує тісна залежність: без конвертованості валюти немає розвиненого ринку, без останнього не може бути повністю конвертованої валюти. Умовою конвертованості національної грошової одиниці є створення елементів власне конвертованості: а) реального курсу валюти; б) валютного ринку; в) свободи експортно-імпортних валютних операцій та використання в них національної валюти; г) правильної відповіді немає. 40. Валютний ринок є системою сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу: а) зовнішньої торгівлі та валютних операцій; б) здійснення інвестицій та надання послуг; в) різних видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют; г) правильної відповіді немає. 41. Міжнародний кредит – це… 42. Валютна система – це … 43. Елементами світової валютної системи є: а) форми міжнародних засобів та уніфікований режим валютних паритетів та курсів; б) умови взаємної конвертованості валют та уніфікація правил міжнародних розрахунків; режим валютних ринків та ринків золота; в) міжнародні валютно-фінансові організації та міжнародне регулювання валютних обмежень; г) правильної відповіді немає. 44. Міжнародний ринок позичкових капіталів та особливості його формування. 45. Місце євроринку на міжнародному ринку позичкових капіталів. 46. Особливості організації офшорних операцій. 47. Особливості організації міжнародних розрахунків. 48. У зовнішньоторгових контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: а) валюта ціни, валюта платежу та курс їх переводу; б) валютні застереження та форми розрахунків; в) умови платежу і форми платіжних засобів тощо; г) правильної відповіді немає. 49. Основні форми міжнародних розрахунків. 50. Чим відрізняються платежі – «сконто» і платежі – «інстолмент». 51. Iнкассо – це банківська операція, шляхом якої банк … . 52. Недоліком інкасової форми розрахункiв є … . 53. Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням …на користь …, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емiтент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежi при наявності документiв, передбачених в акредитиві, та при виконанні інших умов акредитиву. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. letter of credit – акредитив): а) продавця; б) векселедавця; в) покупця; г) контрагента. 54. Які бувають види акредитивів? 55. Які особливості має «інкасо» в міжнародних розрахунках: а) як правило, має документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів при наявності комерційних документів; б) розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку; в) широко застосовується кредит: експортеру – у вигляді дисконту векселя; імпортеру – у вигляді підтоварних позик; г) правильної відповіді немає. 56. У чому суть валютного клірингу? 57. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках для їх суб’єктів має обов’язковий характер. Міждержавними угодами визначаються: а) банки, уповноважені вести клірингові рахунки та порядок погашення сальдо з клірингу – без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту; б) обсяг клірингу (всі платежі з товарообороту чи їх частина) та валюта клірингу; в) технічний кредит – граничне сальдо заборгованості на кліринговому рахунку; г) правильної відповіді немає. 58. У чому суть валютної блокади? 59. Істотний вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати: а) блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами; продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку; б) обмеження продажу іноземної валюти імпортерам та заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту; в) множинність валютних курсів тощо; г) правильної відповіді немає. 60. Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на … . 61. Банк у Києві оголосив наступну котировку валют: долар США/гривня – 5,55 – 5,89; німецька марка/гривня – 2,852 – 2,937. Визначити крос-курс долара США до німецької марки. 62. Курс долара США до гривні дорівнює 5,56 гривні за долар. Процентні ставки на грошовому ринку дорівнюють 60 % за операціями в гривнях і 15 % за операціями в доларах США. Визначити теоретично 90-денний і 180-денний форвардний курси долара США. до гривні, якщо тривалість відсоткового року складає за гривнею – 365 днів, а за доларами США – 360 днів. 63. Курс долара США до гривні дорівнює 5,40 гривні за долар. Відсоткові ставки на грошовому ринку дорівнюють 25 % за операціями в гривнях і 10 % за операціями в доларах США. Визначити теоретичні 70-денні та 100-денні форвардні курси долара США до гривні, якщо тривалість процентного року складає за гривнями 365 днів, а за доларами США – 360 днів. Рекомендована література: /22; 33; 37; 40; 57; 60; 61/

ТЕМА 7. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ КАПІТАЛУ (кредитному) 7.1. Види послуг комерційних банків 7.1.1. Поняття та економічна роль банківського кредиту Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству. Пунктом 10 Положення НБУ «Про кредитування» передбачено, що основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити лише тим, хто може заплатити найбільшу процентну ставку за виданим кредитом, узгоджуючись із загальними умовами ринкової кон’юнктури, банкіри направляють потік грошових коштів у русло інвестицій у реальний капітал, який забезпечує високу віддачу. Банківські кредити залежно від вибраного критерію можна класифікувати: за строками, предметами кредитування, цілями, забезпеченістю економічної сфери застосування, методами надання та способами погашення, характеру та способу сплати відсотків, числом кредиторів. У банківській енциклопедії вказується на такі види банківського кредиту: залежно від економічної сфери застосування, кредит можна розділити на внутрішній і міжнародний. В умовах дворівневої банківської системи виділяється кредит центрального банку і кредит комерційних банків. Кредит комерційних банків обслуговує різні виробничі потреби підприємств і господарських організацій та споживчі потреби населення. Тобто, можна вести мову про такі два види кредиту, як виробничий і споживчий. Кредит комерційних банків надається на поточні капітальні витрати. Виходячи з цього, розрізняються кредити в оборотні фонди і фонди обертання, а також кредити в основні фонди. Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах настільки велике, що необхідно детально розглянути функції цих досить цікавих інститутів. Термін «комерційний банк» виник на ранніх етапах становлення банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю, товарообмінні операції та платежі. Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції, пов’язані з товарним обміном. Основними клієнтами були торговці (звідси й назва «комерційний банк»). З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових виробів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування поступово збільшувалися для вкладання в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто термін «комерційний» у назві банку втратив початковий зміст. Сьогодні комерційний банк може надати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними навіть при дуже несприятливій кон’юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних ринків позичкового капіталу. Активні операції банків можна розділити на чотири групи: · обліково-позичкові, в результаті яких формується кредитний портфель банку; · інвестиційні, що складають основу для формування інвестиційного портфеля; · касові та розрахункові, що є одним із видів послуг, що надаються банком своїм клієнтам на грошовому ринку; · інші. Потрібно мати на увазі, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Але існує певний базовий «набір», без якого банк не може існувати та нормально функціонувати. До таких конституційних операцій банку належать: – залучення депозитів; – здійснення грошових платежів та розрахунків; – видача кредитів. Систематичне виконання вказаних функцій і створює той фундамент, на якому ґрунтується робота банку. Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини передбачають рух вартості (позикового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника (дебітора) і навпаки. Позичальниками виступають комерційні та промислові підприємства, дрібні підприємці, фізичні особи, уряд і місцеві органи влади. Повернення отриманої позичальником вартості (погашення боргу банку) в масштабах одного підприємства і всієї економіки повинен бути результатом відтворення у зростаючих об’ємах. Це визначає економічну роль кредиту і служить одним з важливих умов отримання банком прибутку від кредитних операцій. Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання доходу і забезпечення ліквідності визначає зміст його активних операцій. Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений банком з клієнта, а позиковий – відсоток, сплачений банку, у якого отримана позика (куплені кредитні ресурси). Позичкові операції складають основу діяльності банку в розміщенні його ресурсної бази. Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) i кредитування як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів. Видача кредитів відноситься до найбільш великої групи статей банківських активів кредитних операцій. В основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, цілі, характер та строк кредиту, наявність забезпечення позички та ін. Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні позички, які можна класифікувати за різними ознаками: · за типами позичальників – позики підприємствам, уряду, місцевим органам влади, населенню, банкам; · за сферою застосування i видами позичальників фінансовий кредит має два типи: міжбанківський кредит, при якому позичальником є банк; комерційна позика, тобто кредит з комерційною метою, при якому є підприємство, товариство, акціонерне товариство тощо. · за термінами користування – короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року до 5 (3) років), довгострокові (понад 5 (3) років); · залежно від сфери функціонування є позики для сфери виробництва і для сфери обігу; · за галузевою приналежністю позичальника є позики для промисловості, торгівлі, транспорту, сільського господарства тощо; · за характером забезпечення є заставні, гарантовані, застраховані та незабезпечені (бланкові); · за методами погашення – погашення одним платежем і частинами. 7.1.2. Методологічні підходи щодо класифікації форм та видів грошових позичок В усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розділення позичок на дві великі групи: персональні позички фізичним особам для задоволення власних потреб та ділові позички підприємствам та підприємцям, а також для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції. Це розподілення має важливе значення, тому що у вказаних сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила щодо строків, величини вартості та забезпечення позичок, видів фінансових гарантій тощо. Позички торгово-промисловим підприємствам (ділові позички) – найважливіша категорія банківських позичок. Більша половина цих кредитів – короткострокові позички, які надаються промисловим компаніям для поповнення оборотного капіталу. Частина їх носить сезонний характер і швидко погашається. Інша частина кредитів використовується підприємствами для покриття капітальних затрат, як правило, з перетворенням цих позичок у довгострокові займи шляхом розміщення на ринку облігацій та акцій. Позички приватним особам стали невід’ємним елементом відтворюваного циклу, який полегшує реалізацію товарів. 80 відсотків споживацьких кредитів призначені для купівлі товарів у позику, а також для покупок у магазинах за допомогою банківських кредитних карток. Організація кредитування передбачає різні форми видачі позик. Залежно від позичальників та цілей використання кредити підрозділяються на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції із цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні кредити. Таким чином, надання міжбанківських кредитів є одним з видів банківського кредитування. Одна з особливостей цих угод полягає в тому, що позичальником за кредитним договором є банк або інша кредитна установа. Другою особливістю усіх міжбанківських договорів є те, що банки-позичальники беруть кредит не для фінансування власних господарчих потреб, а для надання кредиту своїм клієнтам-позичальникам. Тому нерідко такі договори називають договорами про купівлю-продаж кредитних ресурсів. Традиційно в промислово розвинених країнах застосовуються наступні види короткострокового кредитування підприємств: контокорентний кредит, кредит у вигляді овердрафту (дебетові рахунки), онкольний кредит (до запитання), кредитні лінії (в тому числі сезонні та відновлювані), позики у формі обліку і застави векселів тощо. Контокорент (iтал. conto coccentte – поточний рахунок) – єдиний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. Контокорент – це є поєднання позичкового рахунку з поточним, яке може мати дебетове та кредитове сальдо. Даний вид кредиту пов’язаний із задоволенням поточної потреби в позикових коштах і характеризується як короткостроковий. За наявності відповідної угоди видача такого кредиту здійснюється ніби автоматично, без аналізу причин виникнення потреби, що забезпечує оперативність її задоволення. Банки інших країн (Англії, Канади, США та інших) використовують овердрафт як основну форму короткострокового кредитування. Овердрафт – це від’ємний баланс на поточному рахунку клієнта банку. При овердрафті банк надає кредит, видаючи клієнту гроші за чеком або оплачуючи його рахунки з поточного рахунку, понад той залишок, що є на рахунку, в межах встановленого ліміту. У результаті такої операції отримується від’ємний баланс, тобто дебетове сальдо – заборгованість клієнта банку. Онкольний кредит – це короткотерміновий кредит, який погашається за першою вимогою, видається, як правило, під забезпечення цінними паперами та товаром. Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз. У якості критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер використання позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання; методи надання і способи погашення; характер і спосіб сплати процентів; число кредиторів. Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться за призначенням і характером використання позикових коштів: – позики торгово-промисловим підприємствам; – позики під нерухомість; – споживчі кредити; – сільськогосподарські позики; – контокорентний кредит; – кредит під цінні папери; – кредити, пов’язані з вексельним обігом; – міжбанківські кредити; – кредити небанківським фінансовим установам; – кредити органам влади. За характером і способом сплати процентів виділяють позики з: – фіксованою процентною ставкою; – плаваючою процентною ставкою; – сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики); – сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит). Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції. З метою зменшення ризику недоодержання прибутку або уникнення збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції та при видачі кредитів на тривалий строк, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і, звичайно, співвідносяться з рівнем облікової ставки Національного банку України і темпами інфляції. У більшості банківських кредитів процент сплачується через певний відрізок часу після їх видачі (як правило, 1 раз у місяць). Це так звані звичайні позички. На відміну від звичайних кредитів, надання дисконтного кредиту передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів). За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть підрозділятися на: – надані одним банком; – синдиковані (консорціумальні) кредити; – паралельні. Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком. За методами надання розрізняють позики, які надані: – у разовому порядку; – відповідно до відкритої кредитної лінії (лімітом кредитування, кредити по необхідності); – гарантовані кредити. Разові – це позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо по кожній позиці на основі заяви й інших документів клієнта. Гарантовані кредити бувають 2-х видів: – з попередньо обумовленою датою видачі; – з видачею позики в міру виникнення потреби. Суть гарантованої (резервної») кредитної операції полягає в прийнятті банком зобов’язання у випадку необхідності видати клієнту суму певного розміру протягом обумовленого строку (кварталу, року). У більшості країн позики надаються, як правило, у формі відкриття кредитного ліміту (кредитної лінії). Так, у США, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Японії та інших країнах широко розповсюджена форма встановлення ліміту по контокорентному рахунку, що відкривається позичальнику. Регулювання об’єму кредиту здійснюється за допомогою встановлення величини (ліміту) кредитної лінії. У цьому випадку між банком і клієнтом укладається угода, за якою банк зобов’язаний надати позичальнику кредит на певну суму протягом узгодженого терміну. Кредит видається, як правило, шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника (платіжних документів, чеків і т. д.) без погодження з банком кожного разу умов кредиту. Кредитна лінія відкривається, як правило, на 1 рік. Кредитна лінія застосовується до першокласних позичальників з високим ступенем довіри з боку банку. За строками використання (терміновості) кредити підрозділяються на: – строкові; – безстрокові (до вимоги); – прострочені; – відстрочені. Строкові – це позики, які надані банком на строк, зафіксований в угоді з позичальником. Вони бувають трьох видів: – короткострокові – до 1 року; – середньострокові – від 1 до 3 років; – довгострокові – понад 3 роки. До безстрокових належать кредити, видані банком на невизначений строк – кредити до вимоги. Позичальник повинен погасити таку позику за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, то кредит погашається за розсудом позичальника. Простроченими вважаються позики, за якими пройшли строки повернення, встановлені в кредитному договорі між банком та позичальником, а позичені кошти не повернені останнім. Такі суми враховуються на окремому позичковому рахунку. Відстрочені – це позики, за якими на прохання позичальника банком прийняте рішення про зміну на більш пізній час строку повернення кредиту. Відстрочка погашення позики оформляється додатковою угодою до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної ставки. Бабічева Ю.А. розрізняє короткострокові кредити і довгострокові, забезпечені та незабезпечені і справедливо вважає, що при наданні кредиту банк повинен здійснювати контроль за цільовим призначенням цього кредиту та орієнтуватися на економічні (якісні), а не на технічні (кількісні) критерії при вирішенні питання про надання кредиту на потреби соціально-економічного розвитку суспільства як єдиного критерію для всіх банківських установ . Єфимова Л. підтримує таку класифікацію банківських кредитів . Залежно від строків користування ними кредити поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Під строком користування кредитом потрібно розуміти строк від моменту одержання кредиту позичальником до обумовленого строку повернення його банку. На сьогодні наше законодавство не містить чіткого розподілу кредиту на види залежно від строку користування. Залежно від строку користування, позики поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Виходячи з практики, що склалася, до короткострокових слід відносити ті позики, термін користування якими не перевищує одного року. Середньострокові – це ті, які надаються до 5 років, а довгострокові – більше 5 років. Середньо- і довгосторокові позики підприємствам надаються під боргові зобов’язання позичальника. Аналіз структури кредитів показує, що в практиці кредитування промислово розвинених країн здійснюється розмежування між комерційними (діловими) позиками підприємствам і позичками індивідуальним позичальникам. За іншими критеріями, як правило, чіткого розмежування кредитів немає. У США позики під нерухомість (36,8 %), у Франції (50 %) – це в основному середньо- і довгострокові позики. У Франції окремо показують кредити за обліком векселів (8,6 %), тоді як в США ці кредити також надаються, але показуються в числі позик торгово-промисловим підприємствам. Хоча переважають позики підприємствам, однак позички індивідуальним позичальникам (приватним особам) мають стійку тенденцію росту і займають певне місце у структурі кредитів: у США – 19,3 %, у Франції – 22,8 %. Банки здійснюють видачу кредитів населенню в межах наявних у нього кредитних ресурсів. Видача кредитів здійснюється на основі кредитних угод між банком та індивідуальними позичальниками за місцем постійного їх місця проживання, за винятком кредитів на придбання і будівництво індивідуального та кооперативного житла, які видаються за місцем його знаходження або забудови. Надаючи позички індивідуальним позичальникам, банки використовують такі види кредитів: позички під нерухомість («под закладную»), позички під цінні папери, відновлювальні позички (овердрафт, банківські кредитні картки), споживчі позички. Основними видами кредиту є: – фiрмовий кредит; – вексельний кредит; – факторинг. Фiрмовий кредит – це традиційна форма кредитування, при якій постачальник пред’являє кредит покупцю у формі відстрочки платежу. Різновидністю фірмового кредиту є аванс покупця, який виплачується постачальнику після підписання договору (контракту). Банк надає вексельний (обліковий) кредит векселетримачу шляхом покупки (обліку) векселя до настання терміну платежу. Власник векселя отримує від банку суму, вказану у векселі, за мінусом облікової ставки, комісійних платежів та інших видатків. Сторони можуть продовжити термін оплати, тобто здійснити пролонгацію векселя. Пролонгація буває пряма, проста та непряма. При прямій пролонгації векселя робиться відповідний запис на векселi, засвідчений підписами сторін. При простій пролонгації такий запис не робиться. При непрямій пролонгацiї видається новий вексель, а старий знімається з обігу. Облікова ставка за векселем є відсотковою ставкою, що застосовується для розрахунку величини облікового відсотка. При розрахунках за експортно-імпортні операції застосовуються такi форми кредиту: форфетування, кредит за відкритим рахунком, овердрафт. Форфетування є формою кредитування експорту банком або фінансовою компанією шляхом придбання ними боргових вимог у зовнiшньо-торгових операціях. Форфетування, як правило, застосовується при постачанні машин, обладнання на великі суми з тривалою відстрочкою платежу. Кредит на відкритому рахунку при експортно-імпортних операціях одночасно означає i розрахунки за відкритим рахунком. Ці кредити надаються в розрахунках між постійними партнерами (контрагентами), особливо при багатократних поставках однорідних товарів. Суть кредитів або розрахунків по відкритому рахунку полягає в тому, що продавець відвантажує товар покупцю i направляє на його адресу товаророзподільчi документи, відносячи суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім’я покупця. Формою організації банківського кредитування в зарубіжних країнах є видача позик з використанням позикового рахунку. При цьому сума кредиту, що надається, перераховується з дебету позикового рахунку на кредит поточного (розрахункового) рахунку клієнта. Можлива пряма оплата розрахунково-платіжних документів позичальника з позикового рахунку. У практиці англійських і швейцарських банків використовується форма синдикатного кредиту, який видається групою банків (синдикатом), як правило, на значні суми. При цьому один з банків-учасників виконує функції управляючого і платіжного агента. У Німеччині та Японії отримали розвиток консорціальні кредити, які від синдикатних відрізняються наявністю двох і більше співорганізаторів і співуправляючих за кредитом. Як правило, консорціальні кредити видаються на великі суми (від 300 млн. дол. США). Подібні види позик дозволяють збільшити об’єми кредитів і зменшити кредитний ризик банків. Синдиковані кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму коштів, укладає з ним кредитний договір і видає кредит. Провідний банк займається також розподілом процентів. За операції, пов’язані з синдикованим кредитуванням, банк-менеджер (глава консорціуму) одержує відповідну винагороду. Паралельні кредити передбачають участь в їх наданні декількох банків. Кредит одному позичальнику видають різні банки, але на однакових погоджених умовах. 7.1.3. Забезпечення кредитів Виділяються такі два види кредиту – забезпечені (ломбардні) і незабезпечені (бланкові або персональні). Незабезпечені (бланкові) позички, називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов’язані з великим ризиком для банку, тому вимагають більш пильної перевірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високі проценти. Незабезпеченими є кредити банків, які надаються бюджету на покриття державного боргу, а також недостачі фінансових ресурсів окремих господарських комплексів. Забезпечені кредити допускають наявність тієї чи іншої застави. Більшість кредитів, що надаються банками, мають забезпечення. Головна причина, виходячи з якої банки вимагають забезпечення, – це ризик понести збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає кредитором, який має привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить забезпеченням банківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів – це виявлення особливої довіри банку до свого клієнта, яка виникає на підставі глибокого знання економічного становища клієнта. Забезпечення кредиту – це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цiннi папери, витрати виробництва і майбутній випуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманого: і позики, i сплати ним належних відсотків. Забезпечення кредиту надається позичальником при оформленні позики та знаходиться в розпорядженні кредитора (банку) повністю або частково до погашення кредиту. Формами забезпечення зобов’язань при поверненні кредиту можуть бути: – застава майна; – гарантія або порука; – переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позивачів до третьої особи; – шляхові та товарні документи; – цінні папери; – поліси страхування життя; – інші грошові вимоги позичальника до третьої особи; – страхування кредитного ризику та ризику непогашення кредитів. Позики iз забезпеченням діляться на вексельні (покупка або застава векселя), фондові (під цінні папери), іпотечні (пiд заставу нерухомості). Предметом застави виступають речі, цінні папери, інше майно та майнові права. Предметом застави є будь-яке майно, яке відповідно до законодавства може бути відчужене. Боржник має право закласти одне i те ж майно одночасно декільком кредиторам. Існує два види застави: · застава iз залишенням майна у заставодавача; · застава з передачею закладеного майна (речi) заставотримачу. Формою застави можна вважати також передачу цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселя, чеків та iн.), що є предметом застави в депозитно- нотаріальній конторі чи банку. До тих пір, поки зобов’язання не буде виконане, цiннi папери будуть знаходитись у зберiгача. Нерухомість – це земельна ділянка, будівля та споруда, котрі на стільки міцно пов’язані iз землею, що не можуть бути відокремлені від неї без суттєвого збитку. Застава нерухомого майна (нерухомості) для забезпечення грошової вимоги кредитора-заставотримача до боржника називається іпотекою. Застава підприємства також є iпотекою. Кредит, що надається під заставу майна, яке передається банку – заставоутримувачу, називають ломбардним. Кредити під заставу нерухомості називають іпотечними, а банки, що їх надають – іпотечними банками. Кредит під заставу нерухомості називається іпотечним кредитом. У даний час іпотечний кредит видається іпотечними банками. Іпотечний кредит береться для покриття великих капітальних затрат. 7.2. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень комерційними банками

7.2.1. Поняття та методи банківського фінансування і кредитування капітальних вкладень Комерційні банки проводять операції з фінансування і кредитування капітальних вкладень. Капітальні вкладення – це використання суспільством валового національного продукту для створення нових, а також технічне переозброєння, реконструкцію та розширення діючих основних фондів виробництва і невиробничого призначення. Як важливий фактор розширеного суспільного відтворення капітальні вкладення спрямовані на створення матеріально-технічної бази суспільства, впровадження в народне господарство досягнень науково-технічного прогресу, формування матеріальних умов для зростання й удосконалення суспільного виробництва і підвищення матеріального добробуту народу. Сучасна інвестиційна політика вимагає забезпечити соціальну спрямованість і високу народногосподарську ефективність капітальних вкладень, а також їх використання переважно на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств. Капітальні вкладення забезпечуються грошовими коштами з різних джерел, основним з яких є національний дохід, що створюється у сфері матеріального виробництва. У практиці забезпечення капітальних вкладень грошовими коштами існують різні за характером джерела. До них належать: · власні кошти інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування); · позичкові кошти (облігаційні позички, банківські кредити); · залучені кошти (кошти під продажу цінних паперів, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); · бюджетні інвестиційні асигнування і кошти позабюджетних фондів. Структура коштів, які направляються на капітальні вкладення, залежить від того, хто є інвестором і яку форму власності він уособлює. Так, інвесторами державних капітальних вкладень є органи влади й управління країни, областей та інших адміністративно-територіальних утворень, а також державні підприємства й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів. Частка довгострокового кредиту в джерелах фінансування державних капітальних вкладень порівняно ще мала. Розвиток ринкових відносин у народному господарстві створює умови, необхідні для розширення кредитних відносин у сфері капітального будівництва. Розрізняють два основні методи забезпечення капітальних вкладень грошовими коштами – безповоротний, або фінансування, та поворотний, або кредитування. Безповоротне надання коштів не передбачає їх повернення у наперед встановлені строки. У такому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні та залучені кошти інвесторів і, як правило, кошти спеціальних позабюджетних фондів. Поворотне надання коштів, або кредитування, провадиться на умовах поворотності наданих коштів у конкретні строки та у визначених розмірах. Банки надають довгостроковий кредит на капітальні вкладення переважно на тих же принципах, на яких провадиться фінансування. Крім того, кредитування є поворотним, платним, строковим. Довгострокове кредитування повніше, ніж безповоротне фінансування, відповідає умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту й оплати процентів за користування ним більшою мірою спонукає позичальників до раціонального техніко-економічного обґрунтування напряму і розміру кредиту, сприяє посиленню режиму економії в процесі його використання, а також є засобом контролю за окупністю капітальних вкладень. 7.2.2. Порядок відкриття фінансування капіталовкладень Банки проводять фінансування капітальних вкладень за дорученням інвесторів. Воно починається лише після того, як банк переконається в додержанні інвестором умов, які забезпечують раціональне використання коштів, що виділяються на капітальні вкладення. Такими умовами є: · забезпечення будов і об’єктів затвердженою проектно-кошторисною документацією; · включення їх у план капітального будівництва, перелік будов і титульні списки; · виділення капітальних вкладень і грошових коштів відповідно до норм тривалості будівництва. Дотримання кожної вимоги підтверджується відповідними документами, які надходять до установ банків у встановленому порядку. Порядок оформлення фінансування залежить від того, як здійснюються витрати, – згідно з планом державних централізованих капітальних вкладень чи за рахунок власних коштів інвесторів. Для оформлення фінансування державних централізованих капітальних вкладень у банк надходять такі документи: · річний план капітальних вкладень, виписка з переліку будов і об’єктів виробничого призначення; · титульний список; · копія зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва; · підрядний контракт. Крім того, банки можуть запросити від інвесторів і інші документи, зокрема розрахунки джерел фінансування, внутрішньозабудований титульний список тощо. План капітального будівництва, перелік будов та об’єктів виробничого призначення і титульні списки є основними документами для оформлення фінансування державних централізованих капітальних вкладень. Ці документи надходять до фінансуючих установ банку безпосередньо від їх вищого органу. План капітального будівництва включає дані про обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, виділених на поточний рік, завдання введення в дію виробничих потужностей та основних фондів, строки їх введення та ін. Перелік будов і об’єктів виробничого призначення розробляється в складі перспективних прогнозів розвитку економіки. Вони включають основні техніко-економічні показники цих будов і об’єктів (введення в дію виробничих потужностей, обсяги капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт тощо). Банк ретельно перевіряє документи, що надійшли йому для оформлення фінансування будови. Головна мета такої перевірки – не допустити фінансування будов і об’єктів, які не включені в план-контракт, не мають затвердженої проектно-кошторисної документації або яким виділені капітальні вкладення, встановлений обсяг будівельно-монтажних робіт і грошові кошти в розмірах, менших, ніж потрібно для їх завершення в нормативні строки, що призводить до розпорошування коштів, зростання незавершеного будівництва, що завдає величезних збитків суспільству. Оформлення фінансування будов, що споруджуються за планом державних централізованих капітальних вкладень, завершується складанням банківськими працівниками висновку про відповідність наданих ним документів встановленим вимогам. Керівник установи банку затверджує його і підписує розпорядження бухгалтерії про відкриття фінансування будови. Фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих державних підприємств, а також на будівництво об’єктів соціального призначення за рахунок власних коштів проводиться на підставі підрядних контрактів на капітальне будівництво. Питання про надання банку титульних списків та інших документів вирішується на місці інвесторами, підрядними організаціями та установами банку. Підприємства та організації, засновані на колективній формі власності, при здійсненні капітальних вкладень за рахунок виключно власних коштів ніяких документів для оформлення їх фінансування у банк не подають. Усі грошові кошти, які виділені на капітальні вкладення, концентруються в банку, що є передумовою забезпечення безперервного і цільового фінансування витрат. Виділені з відповідних бюджетів та позабюджетних фондів кошти на фінансування капітальних вкладень, а також дозволений на ці цілі довгостроковий кредит зараховуються банками на окремі рахунки. 7.3. Фінансові послуги на ринку позичкового капіталу

7.3.1. Факторингові операції Факторингові операції з’явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів. Факторинг – різновидність торговельно-комiсiйної операції, пов’язаної з кредитуванням оборотних коштів. Факторинг є інкасуванням дебіторської заборгованості покупця i специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької дiяльностi. Факторинг – це: 1) стягнення (iнкасування) дебiторської заборгованостi покупця; 2) надання йому короткострокового кредиту; 3) звільнення його від кредитних ризиків при операціях. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог: · наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; · ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації; · інкасування його заборгованості; · страхування постачальника від кредитного ризику. Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу. Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як правило, тісно пов’язані із банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними банками. Факторинг здійснюється наступним чином. Банк отримує у господарчого суб’єкта-продавця право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) i протягом 2 – 3 днів перераховує господарчому суб’єкту 70 – 90 % суми коштiв за відвантажену продукцiю на час її пред’явлення. Після одержання платежу за цими рахунками вiд покупців банк перераховує господарчому суб’єкту суми рахунків 30 – 10 % за мінусом процентів i комісійних винагород. Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового становища, клієнта тощо. При визначенні оплати за факторинг слід виходити з прийнятого сторонами процента за кредит i середнього терміну перебування коштiв у розрахунках з процентами. При розміщенні документа продавця в картотеку покупця вся сума пені також є доходом факторингу. Існують різні види факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та закриті (конфіденційні), з правом регресу і без нього. При відкритому факторингу постачальник ставить до відома боржників про участь банку (фактор-фірми), і всі платежі направляються на адресу банку. При закритому – боржники не повідомлені про посередництво банку. Факторинг з правом регресу означає, що банк має право зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, тобто постачальник несе кредитний ризик. Угода без права регресу в світовій практиці укладається досить рідко, так як вважається, що вона виправдана лише в тому випадку, коли можливість появи суперечливих моментів або настання неплатоспроможності платника зведена до мінімуму. Від виду операції залежить ступінь ризику, яка визначає і вартість операції (комісійну винагороду банку). Переваги факторингу для клієнта: зменшення кредитного платіжного ризику, своєчасна інкасація дебіторської заборгованості, можливість планувати платіжний оборот, прискорення оборотності оборотного капіталу, покращання кредитоспроможності. Крім того, банки (фактор-фірми) надають своїм клієнтам додаткові послуги.

7.3.2. Лізингові операції Лізинг (англ. lease – оренда) – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів. Оренда – це майновий найм. Оренда – це засноване на угоді термінове володiння, що має бути повернене, та користування майновим комплексом (будівля, приміщення, обладнання, підприємство, земля, природні ресурси, інше майно). У даному випадку майновий комплекс є товаром. Оренда підприємства – це взяття підприємства у володіння та користування за договором на визначений термін i за певну плату, тобто підприємство виступає як товар. Оренда майнового комплексу – це поточна оренда, яка здійснюється на таких умовах: 1) мета оренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря; 2) термін оренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди майно повертається орендодавцю; 3) майно є власністю орендодавця; 4) ризик втрати та псування орендного майна визначається умовами угоди. Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об’єктів – від дрібного канцелярського обладнання до складних ЕОМ, від токарних станків до бурового обладнання, від автотранспортних засобів до реактивних лайнерів і океанських танкерів, а також сільськогосподарське, будівельне, гірничодобувне та інше обладнання. У промислово розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45 % обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії – 33 %, в Німеччині – 18 %, в Австралії – 25 %, Англії, Швеції, Франції – 13 – 17 %. У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у лізингових операціях під назвою «вендор лізинг», тобто «лізинг продавця». Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання. Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається право на отримання платежів і застави за обладнання. Лізинг – форма дострокової оренди, пов’язана з передачею в користування обладнання, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна. Стосовно майна, що орендується, лізинг ділиться на чистий – додаткові витрати бере на себе орендатор, повний – техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець. Лізинг має дві основні форми – прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100 %-не фінансування, придбання обладнання. Фактично лiзинг – це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохсторонньою угодою стосуються постачальника. Угода лізингу укладається на наступних умовах: 1) термін лізингу дорівнює терміну служби основних засобів; 2) сума платежу об’єднує в собі вартість основних фондiв, проценти за кредит, комісійні платежi; 3) ризик, пов’язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лiзингоотримувач; 4) основні фонди є власністю лізингової фірми (орендодавця). У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує під поняттям фінансової оренди. Розрізняють два види лізингу: · фінансовий; · операційний. Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. В Італії, наприклад, такий лізинг називається виробничим. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Після завершення терміну дії контракту орендар може: 1) повернути об’єкт лiзингу орендодавцю; 2) укласти новий контракт на оренду; 3) викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю. Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, за півроку до закінчення терміну погашення. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача. Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3 – 7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції. Орендна плата (лізинговий внесок) – це плата за виробниче використання об’єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань і процентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку). Розмір амортизаційних відрахувань залежить від початкової вартості майна, терміну служби, ступеня зносу на момент передачі в оренду і норм амортизації, встановлених для даного виду майна. 7.3.3. Селенг Селенг – це одна із різновидностей лізингу. Тому його функції регламентуються Об’єднанням європейських лізингових товариств iз штаб-квартирою в Брюсселi. Сьогодні селенг активно використовується у всіх економічно розвинених країнах. Так, у США об’єм селенгових операцій перевищує 10 млрд. дол., у Західній Європі – 20 млрд. дол. Селенг – це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання, що регламентується угодою майнового найму i полягає в передачі власником своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого майна i може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанiя залучає i вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права громадян i господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права власності: гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання i т. п. За формою фінансування селенгова діяльність наближена до банківської діяльності. Вона може здійснюватися будь-якими торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Однак економiчно доцільно створювати селенг-компанiї. Громадяни в найм здають, головним чином, гроші. Різниця між грошима позиченими (кредит) i грошима, взятими в найм, така: 1. При кредиті відбувається зміна прав власності. При селенгу власник грошей, зданих у найм, не втрачає свого права на них. 2. Коли господарчий суб’єкт, що отримав гроші від селенг-компанiї, збанкрутує, то за законом про банкрутство із його власностi спочатку повертається істинним власником все те, що йому не належить (у тому числі i гроші, переданi в найм), інше майно продається на аукціоні та ділиться між кредиторами. 3. При передачі грошей у найм податком обкладається тільки прибуток, отриманий від операції, а не вся сума. При кредитi податок береться з усієї суми кредиту. Практика показує, що використання селенгу вигідно при гнучкій системі господарювання. Селенг є ефективним інструментом фінансування різних сфер підприємництва в умовах ризику. У сучасних умовах для розвитку селенгу відкриваються хороші перспективи. До них можна віднести: · скорочення об’ємів ліквідних коштів з причини постійно виникаючих труднощів на грошовому ринку; · загострення конкуренції, що потребує оптимізації вкладення капіталу; · зменшення прибутку господарчих суб’єктів, що обмежує їх можливість вкласти достатню суму коштів у розвиток нової технології та розширення виробництва. Селенг загострює конкуренту боротьбу на грошовому ринку i направляє її на зниження ціни послуг, наприклад, процентів за кредит. Селенг – це реальний механізм втягнення грошей населення у виробничу сферу зокрема та в економіку країни в цілому. 7.4. Інші послуги комерційних банків на фінансовому ринку Послуги комерційних банків – вид діяльності комерційних банків, спрямований на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. Послуги комерційних банків включають посередницькі, консультаційні, довірчі (трастові) та інші послуги. Серед посередницьких послуг найбільш розповсюджені: посередництво в одержанні клієнтом кредиту; посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли сам банк не має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта (розглянуто в «Банківському кредиті»). Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений банком з клієнта, а позиковий – відсоток, сплачений банку, у якого отримана позика (куплені кредитні ресурси). Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення клієнта. Особливої уваги заслуговує посередницька практика комерційних банків при емісії, при розміщенні та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів. Посередництво банку в цих операціях здійснюється на основі угоди, яка укладена з емітентом. У випадку великих масштабів емісії, обслуговуючий банк може вдаватись до створення консорціуму. Консорціум – угода між банками і (або) промисловими підприємствами для спільного проведення фінансових операцій. Консорціальний банк – спільна багатонаціональна банківська установа акціонерного типу, що належить декільком банкам, фінансовим компаніям. Консорціуми банків – групи банків, що тимчасово організовані одним з найбільших банків – головою консорціуму для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Послуги банка при переводі цінних паперів від одного власника до іншого, тобто при передачі права власності на володіння цими цінними паперами від однієї особи іншій – це трансфертні послуги. Замовником трансфертних послуг виступають емітенти цiнних паперiв. У теперішній час перед ними постає безліч проблем, пов’язаних з оперативним обліком цінних паперів та їх власників, повідомленням для багаточисленних акціонерів про діяльність акціонерних товариств i розподілом дивідендів, перереєстрацією власників цінних паперів на вторинному ринку. Дохід банку за посередництво в операціях із цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу. Банківські послуги за торгівлю валютою мають на меті: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті; страхування ризиків знецінення коштів унаслідок зміни валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют. Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов’язане з виконанням робіт у обліку операцій, збереження цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо. Траст-операцiя (англ. trust – довір’я, взяти на себе зобов’язання, відповідальність, управління за дорученням); або трастовi операції – це довірчі операції банків, фінансових компаній, інвестиційних фондів з управління майном клієнта та виконання інших послуг в інтересах i за дорученням клієнта на правах довіреної особи. За останній час трастовi операції отримують все більший розвиток. Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні). Приватним особам банки надають кілька видів трастових послуг: право розпоряджатися спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням збереження майна, агентські функції. Фірмам комерційні банки надають такі види трастових послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств. Вони звертаються до трастових послуг банків для організації облігаційних позик. У цьому випадку банк бере на себе функції зберігання застави (за забезпеченими облігаціями), розміщення цінних паперів, сплати відсотків та погашення позики, розпорядження фондом погашення позики. Комерційні банки надають фірмам послуги з управління пенсійними фондами та фондами часткової участі в прибутках працівників фірми. Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород, у які включаються: щорічні відрахування від доходів за трастовими операціями; щорічний внесок з первісної суми наданої трастової послуги; внесок із суми за трастовою операцією після закінчення строку дії траст-договору. Зберігальні послуги банків пов’язані з тим, що банки мають спеціально обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох формах: надання клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей у стальній камері. Комерційні банки проводять консультування клієнтів у галузі економічного (фінансового) аналізу та бухгалтерського обліку, вивчення платоспроможності господарських партнерів клієнта, організації емісії та повторного обігу цінних паперів, вибору напряму інвестування коштів тощо. Як правило, консультування є видом послуг, пов’язаним з іншими операціями: кредитними, лізинговими, обслуговуванням платіжного обороту тощо. Плата за консультаційні послуги враховується до плати за основний вид операцій, який супроводжується консультуванням. Спеціальні терміни Трансферт (трансфер) – (франц. transfert – передача) має такі значення: переказ грошей з однієї фінансової установи в іншу або з однiєї країни в іншу; перерахування; письмовий переказ, наказ банку своєму кореспонденту видати певну суму грошей вказаній у трансферті особі; перенесення суми з одного рахунку на інший; переказ грошей з однієї фінансової установи в іншу; переказ іноземної валюти або золота з однієї країни в іншу; передача прав володіння іменними акціями, що переходять за передатним надписом від одного акціонера до іншого, що реєструється у спеціальній книзі акціонерного товариства. Трансфертні операції – це операції щодо переводу грошових коштів. Трансфертнi операції включають у себе i трансфертні платежі, тобто всі виплати, що здійснюються державою в особі уряду громадянам (пенсії, субсидії, допомога з безробіття, допомога на дітей i т. п.), які не є платою за які-небудь поточні трудові послуги, що купуються державою в особі уряду. Трансакція – банківська операція, переказ грошових коштів ( у тому числі за кордон) для яких-небудь цілей. Узанс – правило, що фактично встановилось у торгових відносинах, і використовується для визначення бажання сторін, що домовляються, але не знайшло прямого виразу в угоді. Рикриція – письмове доручення на прийом або отримання грошей. Римеса – (в міжнародних розрахунках) платіжний документ в інвалюті, що купується боржником за національну валюту у третьої особи і пересилається іноземному кредитору на погашення заборгованості перед ним. Роялті – частина доходів від ренти та інших сум, отриманих за використання авторських прав, патентів та інших видів інтелектуальної власності, що не обкладається податком на території однієї з двох держав, що уклали угоду. Рестрикція – обмеження державою і банками розмірів кредиту з метою уникнення відпливу золотого запасу за кордон, крах банку і т. п.; обмеження монополіями (картелями) виробництва, продажу та експорту товарів з метою штучного підвищення цін і отримання надприбутків. Ретрата – зворотний переказний вексель (зустрічна тратта), що виписується на ім’я векселедавця (трасата) у випадку опротестування векселя особою, що його оплатила; рахунок банку, що виставляється клієнту на відшкодування витрат, пов’язаних з протестом прийнятого на інкасо векселя. Рентинг – короткострокова оренда машин і обладнання без права їх наступного придбання орендатором. «Лидз енд легз» – розповсюджений вид операцій з іноземною валютою підприємців, пов’язаних із маніпулюванням термінами розрахунків з метою отримання економічних вигод. Широко використовується при очікуваних різких змінах валютного курсу, особливо при девальвації та ревальвації, значних коливаннях процентних ставок, посиленні нестійкості валютних обмежень, фіскального режиму. Лаж – приплата до встановленого курсу валюти або ціни акції; термін, що застосовується при характеристиці інфляції, виражає різницю між цінністю металічної монети і знеціненої при інфляції однойменної паперової купюри. Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. Кредит платіжний – позика, що видається для здійснення платежів клієнтом за поставлену йому продукцію або надані послуги. Кредит на відкритому рахунку – комерційний кредит, заборгованість на якому не оформляється векселями, акцептованими траттами та іншими борговими зобов’язаннями позичальника, а зараховується на відкритий рахунок. Кредит «рамочний» – відкривається банком для оплати позичальником ряду товарних поставок у межах одного великого контракту, що реалізується в межах певного періоду. Кредит митний – відстрочка сплати мита, що надається митними установами ряду країн. Кредит товарний – кредит у вигляді машин, обладнання, станків тощо. Кредитна лінія – згода банку (що надається фірмі-позичальнику) здійснювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлені раніше межі, без проведення спеціальних переговорів. Кредитна блокада – відмова якої-небудь держави або міжнародної валютно-кредитної організації надавати кредити країні або групі країн; один з видів економічної блокади. Облікова ставка – ставка відсотка, який банки вилучають за позиками, що надаються депозитними установами. Обліковий відсоток – відсоток, що вилучається банками із суми векселя при обліку векселів, тобто при настанні терміну платежу. Облік векселя – купівля банком або спеціалізованою кредитною установою векселів до закінчення їх терміну. Питання для контролю 1. Поняття банківського кредиту. 2. Форми та види грошових позик. 3. Забезпечення кредиту. 4. Фінансові послуги на ринку позикового капіталу. 5. Факторингові операції. 6. Лізингові операції. 7. Селенг. 8. Лізинг. Понятійні та правові основи. 9. Грошова позика та її форми. 10. Види факторингових угод. 11. Споживчий кредит. 12. Іпотечний кредит. 13. Позики під боргові зобов’язання, які надаються виробничим компаніям. 14. Критерії оцінки пропозицій лізингових послуг. 15. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень комерційними банками. 16. Поняття та методи банківського фінансування і кредитування капітальних вкладень. 17. Порядок відкриття фінансування капіталовкладень. 18. Трансферт (трансфер) – це… 19. Трансфертні операції – це … 20. Трансакція – це … 21. Узанс – це … 22. Рикриція – це ... 23. Римеса – (в міжнародних розрахунках) 24. Роялті – це… 25. Рестрикція – це… 26. Ретрата – це … 27. Рентинг – це… 28. «Лидз енд легз» – це… 29. Лаж – це … 30. Згідно з рекламним оголошенням, банк встановив наступні ставки за вкладами із щоквартальним нарахуванням відсотків: простий відсоток – 60 % річних, складний відсоток – 80 % річних. Визначити ефективну річну ставку відсотків при розміщенні вкладу на 9 місяців. 31. За умовами кредитного договору ставка простих відсотків за перший місяць користування кредитом дорівнює 60 % річних, а з кожним наступним місяцем збільшується на 3 відсоткових пункти. Визначити суму відсотків за кредит у розмірі 20 тис. грн., взятий на 9 місяців. 32. Фонд взаємних вкладень обіцяє, що вкладена сума потроїться за квартал. Визначити ефективну річну ставку відсотків при вкладанні засобів у фонд на півроку. 33. Банк використовує при видачі кредитів ставку 48 % річних. Визначити значення облікової ставки, що забезпечує однакову дохідність при обліку векселя, до терміну погашення якого залишилось 75 днів, якщо розрахункова кількість днів на рік при нарахуванні відсотків за кредитами дорівнює 365, а при обліку векселів – 360. 34. На щорічні платежі в розмірі 2700 грн. нараховуються складні проценти зі ставкою 25 % річних. Визначити величину загальної нарощеної процентної суми через 6 років. 35. Кредит видано на 150 днів за ставкою 50 % річних. При видачі кредиту утримано комісійні в розмірі 4 % від його суми. Визначити дохідність кредитної операції з урахуванням утриманих комісійних для розрахункової кількості днів на рік 360. 36. Внесок у сумі 500 грн. покладено в банк на півроку із щомісячним нарахуванням складних процентів за номінальною ставкою 26 % річних. Визначити реальний дохід вкладника для очікуваного щомісячного рівня інфляції 5 %. 37. При видачі кредиту на 3 роки повинна бути повернена сума вдвічі більша. Визначити річну ставку відсотків, яку використовує банк. 38. При відкритті ощадного рахунку зі ставкою 30 % річних 20.01.2000 на рахунок була покладена сума 900 грн. Потім на рахунок 17.03.97. була додана сума 200 грн; 30.06.2000 із рахунку була знята сума 310 грн., а 30.10.2000 рахунок було закрито. Визначити загальну суму, отриману вкладником при закритті рахунку. 39. У пенсійний фонд у кінці кожного кварталу будуть вноситись суми на 40 грн., на які також щоквартально будуть нараховуватись складні відсотки за номінальною річною ставкою 10 % річних. Визначити суму, накопичену у фонді за 25 років. 40. Кредит у розмірі 18 000 грн. надається на 2,5 роки. Ставка процентів за перший рік – 20 %, а за кожне наступне півріччя вона підвищується на 4 %. Визначте множник нарощення і нарощену суму. 41. Банк видав кредит у розмірі 15000 грн. на 9 місяців за ставкою 45 % річних. Визначити суму, що погашається, і суму відсотків за кредит. 42. Кредит у розмірі 7500 грн. було взято 5.01.98 з терміном погашення 11.07.98 за ставкою 60 % річних. Визначити суму відсотків за кредит при різній практиці їх нарахування. 43. За умовами кредитної угоди ставка простих відсотків у першому місяці за користування кредитом дорівнює 45 % річних, а в кожному наступному місяці збільшується на 2 відсоткових пункти. Визначити суму відсотків за кредит у розмірі 11000 грн., взятий на 9 місяців. 44. Банк нараховує відсотки за складною ставкою 35 % річних. Визначити суму нарахованих відсотків, якщо вклад 4000 грн. було закрито через 3,5 року. 45. Складні відсотки на вклади нараховуються щоквартально за номінальною ставкою 25 % річних. Визначити суму відсотків, нарахованих на внесок 4000 грн. за 4роки. 46. Визначити річну ставку складних відсотків, при використанні якої вклад за 5 років зросте у 3,6 раза. 47. Банк видав кредит 14 000 грн. на 3,5 роки за складною річною ставкою 45 % річних з погашенням одноразовим платежем. Визначити суму, що повинна погашатися, і суму нарахованих відсотків. 48. Позичальник передбачає взяти кредит у розмірі 2500 грн. з погашенням його сумою на 4700 грн., ставка відсотків банку за кредитами дорівнює 45 % річних. Визначити, на скільки днів можна взяти кредит (розрахункова кількість днів у році дорівнює 365). 49. Позичальник збирається взяти банківський кредит 24 000 грн. з поверненням через 9 місяців суми 32 000 грн. Визначити ставку відсотків за кредитами, на основі якої він може обрати банк. 50. Позичальник передбачає взяти 3.02.2000 банківський кредит з погашенням 1.06.2000 на суму 14 700 грн. Ставка банку за кредитами дорівнює 45 % річних. Визначити суму, яку може взяти позичальник при англійській практиці нарахування відсотків. 51. Банк надає довгострокові кредити за складною ставкою 45 % річних. Визначити, на який термін можна взяти кредит у 33000 грн., якщо його передбачається погасити одноразовим платежем у розмірі 66000 грн. 52. Банк видає кредит на півроку в сумі 160 000 грн. за рахунок кредитних ресурсів, отриманих від НБУ за ставкою рефінансування 30 % річних. Процентна маржа банка дорівнює 3 %. Визначити ставку відсотків за кредитом для сум очікуваних витрат за ним у розмірі 6000 грн. і 8000 грн. 53. Кредит у розмірі 50000 грн., виданий за ставкою 45 % річних повинен погашатись однаковими рівними сумами протягом 5 років. Визначити розміри щорічних сплат (план погашення кредиту) і суму сплачених відсотків, якщо платежі для погашення боргу здійснюються один раз у кінці року. 54. Кредит у розмірі 50000 грн., виданий за ставкою 60 % річних, повинен погашатись однаковими рівними сумами протягом 5 років. Визначити розміри щорічних сплат (план погашення кредиту) і суму сплачених відсотків, якщо платежі для погашення боргу здійснюються півріччями. 55. Кредит у сумі 32 000 грн. із щорічним нарахуванням складних відсотків за ставкою 15 % річних повинен погашатись протягом 4 років рівнозначними терміновими сплатами. Визначити розмір термінової сплати, загальні витрати позичальника для погашення кредиту і суму виплачених відсотків, якщо виплати за кредитом будуть здійснюватись у кінці кожного року. 56. Кредит у сумі 58 000 грн. із щорічним нарахуванням складних відсотків за ставкою 35 % річних повинен погашатись протягом 5 років однаковими терміновими сплатами. Визначити розмір термінової сплати, загальні витрати позичальника для погашення кредиту і суму виплачених відсотків, якщо виплати за кредитом будуть здійснюватись у кінці кожного півріччя. 57. Споживчий кредит на суму 12000 грн. відкрито на 2 роки зі ставкою 30 % річних. Погашення кредиту повинно здійснюватись однаковими внесками. Визначити вартість кредиту, суму, що погашається і розмір внесків, якщо погашення кредиту буде здійснюватись щоквартально. 58. Споживчий кредит на суму 70 000 грн. відкрито на 3 роки за ставкою 40 % річних. Погашення кредиту повинно здійснюватись однаковими внесками. Визначити вартість кредиту, суму, що погашається і розмір внесків, якщо погашення кредиту буде здійснюватись щомісячно. Рекомендована література: /17; 21; 22; 26; 36; 40; 46; 49; 50; 54; 59; 60; 61/.

Тема 8. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 8.1. Характеристика корпоративних цінних паперів Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери – майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в цьому документі. У зв’язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу, тобто це – не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп’ютерній системі та обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших. Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи від володіння цими цінними паперами. Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються і купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. В обіг випускається (емітується) велика кількість різноманітних видів цінних паперів. Їх можна поділити на три види: акції, облігації та похідні від них (вторинні) цінні папери. Широкий діапазон цінних паперів, що емітуються, пояснюється тим, що причини, які спонукають випускати ці папери і купувати їх, також дуже різноманітні. 8.1.1. Особливості формування ринку акцій Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника. Власники акцій, як співвласники товариства, мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду і кількості акцій та інших факторів. Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає спроможність корпорації до залучення позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили. Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на основні об’єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень. Акціонерне товариство (компанія, корпорація) – це домінуюча форма комерційної організації у країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зобов’язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на його майно. Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократизації управління, розширенню громадського контролю за діяльністю організації, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків. Виникнувши на початку розвитку приватного підприємництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною. Історія акціонерного підприємництва налічує понад 400 років. Перші акціонерні товариства виникли на початку XVII ст. у вигляді великих торговельних компаній (англійська Ост-Індська – у 1600 році, голландська Ост-Індська – у 1602 році). І вже в другій половині XIX ст. акціонерні товариства поступово почали витісняти інші типи великих підприємств. Досить значного поширення акціонерне підприємництво набуло в Росії. Ще у 1757 році було засноване перше акціонерне товариство «Російська торговельна компанія». Напередодні реформи 1861 року у Росії було вже понад 100 акціонерних товариств, на початку 1914 року налічувалося 2245 товариств, капітал яких дорівнював 5 млрд. крб. У промисловості на долю акціонерних товариств припадало понад 60 % усієї продукції. У роки громадянської війни та іноземної інтеграції акціонерні товариства (компанії) були майже повністю ліквідовані. Відродження акціонерного підприємства починається у 1921 році в умовах переходу країни до непу. У 1922 році було засноване перше радянське акціонерне товариство «Шкірсировина» за участю держави. На початку 1925 року у межах СРСР вже діяло 107 акціонерних товариств, причому майже 90 % з них – торгові та кредитні підприємства. У кінці 20-х – на початку 30-х років в умовах формування командно-адміністративної економіки акціонерні товариства були в основному реорганізовані у державні об’єднання, і, таким чином, розвиток акціонерного підприємництва припинився майже на 60 років. У країнах Східної Європи, багатьох азіатських країнах, які почали радикальні економічні та політичні перетворення, повернення до акціонерного підприємництва намітилося раніше, ніж у СРСР. Перші акціонерні підприємства у промисловості, торгівлі, кредитній сфері були тут створені на початку 80-х років. У другій половині 80-х років були схвалені перші закони та інші нормативні акти, що регулюють акціонерне підприємництво, обіг цінних паперів. Для створення акціонерного товариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. У статуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу, характеристика акцій, які випускатимуться товариством, та спосіб їх розповсюдження, порядок управління, структура керівних органів та ін. Товариство подає статут і документи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із законом про організацію акціонерних товариств у державну установу, яка здійснює реєстрацію товариств і видачу дозволу на їх організацію. Після одержання дозволу засновники приступають до випуску і розповсюдження акцій. Акціонерні товариства (корпорації) бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акції яких вільно продаються і купуються. Вищий орган управління акціонерним товариством – це загальні збори акціонерів. Керівництво всією поточною діяльністю доручається правлінню, спостережній раді або раді директорів. Акціонери, які придбали акції з правом голосування на зборах, мають право на контроль за діяльністю корпорації, співвласником якої вони вважаються. Це право вони реалізують, коли голосують на зборах акціонерів, обираючи чи відкликаючи членів ради корпорації, вирішуючи питання про розподіл прибутку, об’єднання з іншими корпораціями, про ліквідацію бізнесу тощо. Проте права у акціонерів різні, тому що голоси між ними розподіляються пропорційно кількості придбаних акцій. На практиці діяльність корпорацій контролюється групою акціонерів , яка володіє відносно невеликим контрольним пакетом акцій. Теоретично контрольний пакет повинен становити 50 % від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5 – 20 % від усіх випущених акцій. Забезпечення контролю над корпорацією досягається різними шляхами. Наприклад, траст-відділи банків (траст-компанії) можуть приймати на себе за дорученням клієнтів управління цінними паперами. При цьому вони виступають або звичайними посередниками, які управляють цінними паперами згідно з інструкціями клієнтів, або одержують право на розпорядження паперами за власним розсудом. У другому випадку власники акцій (бенефіціари) передають траст-відділам право голосування, а за собою зберігають лише право на одержання доходу від капіталу, переданого до управління. Інший шлях забезпечення контролю випливає із права власника акції голосувати через довірену особу. Численні дрібні акціонери передають право голосу директорам корпорацій або уповноваженим представникам. Для того, щоб не допустити участі акціонерів в управлінні корпорацією, випускаються привілейовані акції без права голосу. Одночасно для засновників товариств, крупних акціонерів випускаються акції з правом кількох голосів кожна (багатоголосі, плюральні). З цією ж метою збільшення капіталу може здійснюватися не за допомогою додаткового випуску акцій, а за рахунок облігаційної позики. Власники облігацій виступають кредиторами корпорацій і тому не мають права брати участь в управлінні. Розширення контролю над корпораціями досягається також шляхом «системи участі». Великі корпорації за рахунок резервного або позиченого капіталу скуповують пакети акцій інших корпорацій, створюють систему дочірніх підприємств, діяльність яких контролюють. Придбанням контрольних пакетів акцій інших корпорацій займаються і холдинг-компанії (компанії-держателі), які з цією метою мобілізують капітал шляхом випуску акцій. Отже, акціонерна форма комерційної організації дає можливість крупним корпораціям здійснювати контроль над корпораціями, капітал яких у кілька разів перевищує власний капітал контролюючої корпорації. Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. За характером розпорядження розрізняють акції іменні та на пред’явника. Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред’явника емітуються без зазначення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред’явника, що стали об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні. Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні). Привілейовані акції надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Під час ліквідації корпорації задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім уже простих. Якщо фінансовий стан корпорації погіршується, то керівництво може відкласти оголошення і виплату привілейованих дивідендів на невизначений строк. У цьому випадку в переважній частині акцій, що називаються кумулятивними, нагромаджуються невиплачені доходи, які згодом виплачуються. Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Однак якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу. Привілейовані акції з фіксованим дивідендом, по суті, близькі до облігацій. Такі акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто нарощування доходів. Різновид привілейованих акцій – це акції за участю, за якими передбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачується при умові, що дивіденд за простою акцією сягнув свого максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток. Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, яка їх випустила. Проста акція найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору прибутковості, прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки дивідендів на них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорацій та оплачується з прибутку в останню чергу, тобто після оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.

8.1.2. Корпоративні облігації Корпоративні облігації – це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позички корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами. Випуск облігацій – більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони не співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі. Залежно від характеру забезпечення облігації поділяються на заставні та беззаставні. Заставні емітуються під застави майна корпорації та цінних паперів. Заставна облігація – це юридичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить і дає право кредитору на оволодіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов’язаннями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями. Забезпеченням беззаставних облігацій виступає загальна платоспроможність корпорації. Такі облігації випускають, звичайно, фінансово сталі корпорації, які мають високий кредитний рейтинг. За порядком оплати розрізняють облігації з правом дострокового відкликання та облігації без такого права (безвідкличні) – за аналогією із зворотними і беззворотними акціями. Існують також облігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу, процент на конвертовані облігації установлюється нижчим, ніж на неконвертовані. Власники неконвертованих облігацій, з одного боку, одержують стале джерело доходу у вигляді процента, а з іншого боку, мають можливість (яку дають акції) примножити капітал. В Україні облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних паперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов’язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210. Облігації можуть випускатися підприємствами усіх передбачених законодавством України форм власності: об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» (ст.11), має певні недоліки, тому що не передбачає інших емітентів облігацій підприємств. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Аналіз стану українського фондового ринку з позицій обігу на ньому облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіям акцій. Це пояснюється тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація. Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб’єктами підприємницької діяльності, за винятком інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено (п.17 Положення про інвестиційні фонди та компанії). 8.2. Фактори формування ринку державних цінних паперів 8.2.1. Емісійна діяльність держави на фондовому ринку Ринок державних цінних паперів – важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних паперів корпорацій. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою, уряди яких звикли вилучати значну частку доходів юридичних осіб і користуватися прямими кредитами центрального банку для покриття видатків бюджету. Світова практика свідчить, що всі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету. Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни та ринку позичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління. У колишньому СРСР до кінця 80-х років в обігу знаходилися переважно облігації державних позик. Обіг акцій обмежується головним чином, 20-ми роками. Перші радянські державні позики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. – хлібна, а у 1923 р. – хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати під час оплати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації грошових позик радянська держава почала випускати з 1922 року. Облігації державних позик розміщувались як серед населення, так і серед державних і кооперативних підприємств. З 1962 року було припинено розміщення облігацій серед державних підприємств, а з 1946 року – серед колгоспів. З 1927 року Радянська держава почала регулярне розміщення облігацій із розстрочкою сплати. Випуск таких облігацій було припинено лише у 1958 році, а за 1974 – 1990 рр. держава ці облігації викупила. З 1938 року в СРСР випускалися в обіг також облігації державних 3 %-них внутрішніх виграшних позик, що вільно продавалися населенню за готівку та купувалися в установах Ощадного банку (раніше – в ощадних касах). У практиці розміщення облігацій державних позик у СРСР застосовувалися різні їх види: процентні, процентно-виграшні, безпрограшні та виграшні. Проблеми, пов’язані з виконанням зобов’язань за облігаціями колишнього СРСР щодо своїх громадян, які є їх власниками, повинна вирішувати Україна. Указом Президента України від 15 червня 1994 року № 306/94 «Про першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень» передбачається викупити у населення облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР має проводитись поступово у міру вишукування відповідних коштів. 8.2.2. Характеристика державних облігацій Облігація – це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента. Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні. Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом. Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Відповідно до методів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, – порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах. За строком погашення державні цінні папери можна поділити на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Межі між ними досить умовні. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів до року, короткострокові – від одного до двох-трьох років, середньострокові – від трьох до п’яти-десяти і довгострокові – більше десяти років. Для залучення коштів у межах до року в більшості країнах використовуються казначейські векселі. У США вони випускаються в обіг з первісними строками погашення у три, шість, дев’ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на тривалий період використовуються казначейські ноти, бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу. Згідно зі способом виплати доходів облігації поділяються на лотерейні (виграшні), процентні та з виплатою доходів на дисконтній основі. За лотерейними облігаціями періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігації. На відміну від них процентні облігації забезпечують власникам фіксований або «плаваючий», «мінливий» дохід, що визначається процентною ставкою. Облігації з «плаваючим» доходом з’явилися порівняно недавно. Дохід за ними коливається залежно від зміни рівня позичкового процента. Випуск такого роду цінних паперів допомагає уникнути додаткових витрат у випадку падіння процентних ставок, водночас робить їх досить привабливим у період їх підвищення. Прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі , є казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки. Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2) облігації підприємств. Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів. Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду – конвертованих облігацій. 8.2.3. Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної стабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому числі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни з розвиненою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї мети використовують випуск казначейських цінних паперів. В Україні правові засади цього виду цінних паперів встановлені Законом України «Про цінні папери та фондову біржу». Казначейськими зобов’язаннями визначаються цінні папери на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону). В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов’язань: а) довгострокові (від 5 до 10 років); б) середньострокові (від 1 до 5 років); в) короткострокові (до 1 року). Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету. Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів України, а короткострокових – Міністерством фінансів України. Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень. Казначейство (Міністерство фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні сертифікати, які можуть бути за бажанням їх держателів, або в будь-який час повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому стимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів і зменшується можливість касових розривів між доходами та видатками бюджету. Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов випуску казначейські цінні папери у США випускаються у вигляді казначейських векселів (на 3, 6, 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3, 4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20 – 30 років). Це дає можливість урядові США ефективно здійснювати управління державним бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку інструментів. В Україні відповідно до Порядку застосування векселів Державного казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689, вже здійснено перші випуски спеціального виду казначейських цінних паперів – векселів Державного казначейства. Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10000 гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Векселі видаються на пред’явника, і термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року. Казначейські векселі можуть використовуватись їх держателями для: · погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються вексельними сумами; · продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України; · застави з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу; · зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем. · погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням Державного казначейства шляхом: · перерахування на рахунок пред’явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум; · зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до державного бюджету. 8.3. Інші види цінних паперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку цінних паперів В Україні допущений до обігу такий вид цінного паперу як ощадний сертифікат. Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним (ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Активність українських комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів на сучасному етапі низька. Національний банк, у свою чергу, став часто звертатись до випуску ощадних сертифікатів. Розміщення здійснюється у паперовій формі та виключно через комерційні банки. На українському ринку цінних паперів спостерігається активний обіг такого класичного цінного папера як вексель. Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Вексель з’явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточно затвердився в Європі як засіб платежу та дохідний цінний папір. Офіційно вексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729 року. Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але у зв’язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямим банківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридично векселі зберігались, більше того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі. Після прийняття Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про застосування векселів у господарському обороті України» у нашій державі був запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року. Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативно закріплений у Положенні про інвестиційні фонди та компанії, затвердженому Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94 «Про інвестиційні фонди та компанії». Доцільно розширити перелік видів цінних паперів, що закріплені Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» таким цінним папером як чек, яким має визнаватись цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку здійснити сплату вказаної в чеку суми чекодержателю. Цим Законом має бути також офіційно закріплено за інвестиційним сертифікатом статус цінного папера. Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондового ринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або є настільки специфічними документами, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних або спеціальних. До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів належать опціони, варанти, ф’ючерси та інші. Опціон – це контракт на право купити або продати певну кількість цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною. При сприятливій для власника опціону зміні ціни на цінні папери він це право використовує й одержує дохід у вигляді різниці між поточною ринковою ціною та тією, що зафіксована у контракті. При несприятливій зміні ціни власник опціону своїм правом не скористається і втратить при цьому суму, заплачену за придбання опціону. Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони пов’язані з торгівлею різними видами цінних паперів. Отже, відповідно до опціонної угоди один із її учасників набуває права купівлі або продажу цінних паперів за зафіксованою ціною протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію зобов’язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права. Тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовленою договором ціною. В Україні опціонні угоди, хоча вони й не передбачені законодавством, набувають все більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку. Варант є сертифікатом, який дає право його власникові купити один цінний папір за зафіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того, щоб зробити їх більш привабливими. Ф’ючерс – це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною. На відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф’ючерсної угоди є обов’язковим. До похідних (спеціальних) фондових інструментів необхідно віднести також такі документи, як коносамент і складське свідоцтво. На сьогодні законодавство України не передбачає обігу похідних фондових інструментів на вітчизняному ринку цінних паперів, що відчутно гальмує розвиток ринку в цілому. 8.4. Особливості становлення та функціонування ринку муніципальних цінних паперів У результаті децентралізації фінансової системи, що здійснюється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні. Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим у розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються, насамперед, з доходів економічних суб’єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб’єктивні відмінності у розмірах території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв’язуються через відсутність коштів, а з іншого – можуть зростати просто при марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами. Конкретна система міжбюджетних відносин в Україні може з’явитися тільки в результаті пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя. Розв’язання проблеми міжбюджетних відносин має важливе значення як з точки зору виконання соціальних функцій держави, так і забезпечення економічного зростання України. На частку місцевих органів влади припадає майже половина бюджетних видатків України, у т. ч. 90 % державних витрат – на охорону здоров’я, 75 % витрат – на освіту і близько 70 % – на соціальний захист населення. При цьому місцеві бюджети практично не мають довгострокових податкових гарантій, які б відповідали функціям, що покладені на них. На підставі вивчення статистичних і монографічних оригінальних джерел можна стверджувати, що ринок муніципальних цінних паперів є прийнятним і цивілізованим інструментом регулювання міжбюджетних відносин у країні. Державний механізм соціального регулювання (вирівнювання) намагається утвердити соціальну справедливість, це йому де в чому вдається, але об’єктивні економічні закони невмолимі та неприборкані навіть у жорстко плановому господарстві. Що з того, що централізовано виділяються «великі гроші», наприклад, Волинській та Закарпатській областям на розширення мережі дитячих садочків, поліклінік тощо? Все одно вони не зможуть їх освоїти за браком у них будівельної бази. Послуга йде за капіталом – закон ринкової економіки. Цей закон прорвав кордони планової економіки. Послуга повинна йти за потребою – керівництво до дії в цивілізованому суспільстві. Але гуманні рішення здійснюються тільки при міцній фінансовій підтримці багатої економіки. Для сильних соціальних програм необхідні великі кошти. Досвід розвинених економік свідчить, що місцеві органи влади не можуть нормально функціонувати, не випускаючи місцеві облігації. Муніципальні позики є одним із важливих інструментів фінансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток систем електропостачання, водопостачання та каналізації, будівництва житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я і т. п. Можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси для розвитку інфраструктури міст через випуск облігацій обумовлює, згідно зі світовим досвідом, високі темпи розвитку ринку муніципальних цінних паперів. Емісія облігацій місцевих позик забезпечує можливість зниження вартості обслуговування внутрішнього боргу, залучення в економіку регіону коштів іноземних інвесторів та, що більш важливо, сприяє трансформації заощаджень населення в інвестиції. Місцеві органи влади можуть бути активними учасниками фондового ринку, виступаючи як емітенти боргових цінних паперів. Згідно із чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування. Структура та обсяги випуску муніципальних позик залежить від грошової та фінансової ситуації, а також від загального соціально-економічного стану країни. Крім емітентів (місцевих органів влади), зацікавленими учасниками ринку виступають інвестори та посередники, включаючи інфраструктурних учасників – депозитарії, біржі, торговельні системи. Розвиток ринку муніципальних облігацій повинен бути націленим на пріоритетне використання ресурсів, малодоступних для недержавного сектора коштів фізичних осіб і нерезидентів, що повинно забезпечити максимізацію ефекту приватних інвестицій, служити стимулом зростання внутрішньої норми нагромадження. Зрозуміло, що розвиток ринку муніципальних запозичень взаємопов’язаний з поліпшенням інвестиційного клімату регіонів для внутрішніх та іноземних інвесторів. Привабливі риси облігаційної форми муніципального запозичення: · зниження вартості запозичень (емісія облігацій дозволяє знижувати відсоткові ставки щодо запозичених ресурсів, мобілізуючи на внутрішньому фінансовому ринку вільні кошти нерезидентів, фізичних осіб і небанківських установ для покриття дефіцитів і тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, фінансування сезонних робіт. Широке коло інвесторів забезпечує можливість запозичення на більш привабливих умовах порівняно із залученням на ці цілі прямих кредитів комерційних банків); · відсутність негативних перерозподільчих ефектів (на відміну від використання для фінансування бюджетних розрахунків банківських векселів випуск облігацій дає можливість уникнути негативного впливу ефекту перерозподілу, у результаті якого профінансовані за допомогою векселів за номіналом підприємства та організації бюджетної сфери з метою отримання «живих» грошей змушені продавати їх із 15 – 40 % дисконтом кінцевим інвесторам, що погашають векселі за номіналом негайно шляхом сплати податків або пред’являють їх до погашення за номіналом після закінчення строку обігу); · фінансування виробничих проектів (велика надійність і ліквідність муніципальних облігацій дозволяє зробити їх оптимальним інструментом залучення інвестицій у виробництво. Емісія конвертованих муніципальних облігацій, призначених для фінансування конкретних виробничих проектів, дозволяє забезпечити страхування прямих іноземних інвестицій); · удосконалення інфраструктури регіональних фондових ринків (успішне проведення позик відіграє важливу роль у поліпшенні інвестиційного клімату в регіоні, створює потужний імпульс розвитку інфраструктури регіональних фондових ринків); · сприяння міжрегіональному руху капіталів (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити гостру проблему залучення капіталу зі столиці до регіонів, активи в комерційних банках Києва, де проживає 5 % населення країни, складають біля 82 % сукупних активів українських комерційних банків. Процес доступу регіонів до столичних фінансових ресурсів ускладнюється через відносну слабкість філіальної мережі київських комерційних банків. При цьому ринок міжбанківських кредитів також не в змозі повністю забезпечити доступ регіонів до сконцентрованих у Києві грошових ресурсів через низькі ліміти міжбанківського кредитування, встановленого для переважної більшості регіональних комерційних банків. Прискорений розвиток ринку емісійних боргових цінних паперів стає необхідною умовою ефективного міжрегіонального руху капіталу); · сприяння трансформації заощаджень населення в інвестиції (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити проблему трансформації заощаджень населення в інвестиції). Емісія облігацій місцевої позики має шанс стати тим інструментом фондового ринку України, що: дозволить профінансувати створення та розвиток вільних економічних зон; дасть поштовх до подальшого розвитку фондового ринку; стане одним із напрямів легалізації коштів, що обертаються в тіньовій частині нашої економіки. При створенні в регіонах інфраструктури ринків муніципальних цінних паперів не слід ігнорувати основним її елементом – соціальним. Він характеризує ступінь включення в ринкові процеси та ступінь довіри населення регіонів до творців ринкових реформ. Головним аргументом до вищесказаного є те, що економіка всіх розвинених країн (від яких ми чекаємо, отримуємо і «проїдаємо» кредити) розвивається за рахунок свого потенційного інвестора – домогосподарства та його заощаджень. У нашій країні через нерозвиненість фондового ринку зростаючі особисті накопичення населення не змогли забезпечити відповідний обсяг інвестицій. Лише менша частина заощаджень населення надходить на фінансовий ринок, що сприяє підтриманню відсоткових ставок на високому рівні. Недовіра населення до корпоративних цінних паперів, до недержавних інвестиційних інститутів визначає слабкість українських страховиків і пенсійних фондів, погіршує перспективи розвитку пайових інвестиційних фондів, суттєво звужує можливості залучення коштів населення корпоративними елементами. Найбільш популярним об’єктом приватних інвестицій залишається вільно конвертована валюта. У цих умовах надійні та легкодоступні для населення низькомонопольні муніципальні цінні папери стають важливою передумовою дедоларизації особистих заощаджень населення, мобілізації їх на цілі виробничого інвестування. Серед причин, що стримують розвиток ринку муніципальних цінних паперів – недостатня нормативна база, хоча Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку наприкінці 1997 року затвердила Положення «Про випуск, реєстрацію і обіг облігацій місцевих позик», згідно з яким муніципальні облігації можуть випускатися в документарній формі на пред’явника або в бездокументарній формі на загальну суму, що не перевищує 30 % від дохідної частини місцевого бюджету. У випадку, коли головною дохідною частиною бюджету виступають дотації та субвенції з бюджетів вищого рівня, обсяг випуску має погоджуватись з Міністерством фінансів України. Джерелом погашення облігацій не можуть бути кошти від випуску нової місцевої позики. Облігації можуть купуватися юридичними та фізичними особами виключно за рахунок власних коштів. Якщо сума випуску облігацій місцевої позики перевищує 5 млн. грн., обіг облігацій місцевої позики цього випуску здійснюється на організаційно оформлених ринках (фондових біржах і/або позабіржових торговельно-інформаційних системах, зареєстрованих ДКЦПФР). Перші місцеві позики в Україні було зроблено в Києві (1995 рік). Столичні власті розмістили облігації на 1,9 млн. грн. На них було збудовано житло. З 1995 року в Україні випущено трохи більше десятка місцевих позик. З 1995 – 1997 рр. рішення про випуск облігацій місцевих позик на загальну суму 400 млн. грн. були прийняті в 11 регіонах. Фактично ж облігаційні позики здійснені в 10 регіонах на загальну суму 222 млн. грн. Станом на 1 січня 1998 року в обігу знаходилося муніципальних облігацій на суму 192,5 млн. грн. Муніципальна позика в Харкові була спрямована на розвиток міської інфраструктури, тут залучили 1,6 млн. грн. Місцеві позики було зроблено в Дніпропетровську, Черкасах, Запоріжжі та ряді інших великих центрів. В Одесі облігації місцевої позики, випущені в травні-липні 1997 року, дали змогу місту додатково мобілізувати для реалізації своїх соціально-економічних програм 61 млн. грн. (половина цієї суми спрямована на будівництво житла). З січня 1998 року у Харкові розпочалося розміщення третьої муніципальної позики обсягом понад 10 млн. грн., строком запозичення менше 5 років, що дасть змогу перейти до здійснення масштабного муніципального проекту «Дитяче харчування». Отримують розвиток і безвідсоткові іменні облігації обласних підприємств, що дають право їх власникам на позачергове виконання робіт щодо додаткових послуг і спеціального консультування. Так, обласним підприємством електрозв’язку «Київоблтелеком» здійснена емісія 28 тис. шт. таких облігацій на суму 1 млн. грн. зі строком обігу 5 років. Для освоєння і введення в дію нових потужностей електрозв’язку випускаються цільові безвідсоткові облігації номіналом 5 грн. на загальну суму 6 млн. грн. обласного держпідприємства електрозв’язку «Вінницятелеком». У 1998 році ДКЦПФР було зареєстровано одну емісію облігацій місцевої позики обсягом 0,5 млн. грн., здійснену Броварською міською радою. Крім того, на ринку обертаються облігації десяти емітентів, що були випущені до введення в дію Положення “Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик”, серед яких найбільш вагомими є випуски облігацій органами самоуправління Запоріжжя, Києва, Львова, Одеси, Харкова, Херсона та Автономної Республіки Крим. Світовий досвід показує наявність певних проблем у розвитку ринку муніципальних цінних паперів та дещо негативний вплив муніципальних облігацій на загальну ситуацію в регіоні та в країні в цілому. Розповсюдження муніципальних позик, побудованих за принципом ОВДП, веде в кінцевому рахунку до будівництва фінансових пірамід з добре відомими наслідками. Світова практика свідчить, що єдино виправданим може бути визнане тільки використання засобів позики у виробничих проектах, що матимуть конкретну економічну віддачу і відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку регіону. Оскільки нині в державі не вистачає власних коштів не лише для розвитку, але й для утримання існуючого господарського комплексу, є необхідність розміщення місцевих цінних паперів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Але цей процес в Україні досі законодавчо не врегульований. Це призводить часом до грубих порушень, ставить під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і держави в цілому. Наприклад, Житомирською облдержадміністрацією 1997 року з порушенням чинного законодавства були авальовані векселі, випущені компанією Preferred Capital Investment на ім’я корпорації United Financial Services на суму 6,7 млрд. дол. Згідно із Постановою уряду №1438 від 22 грудня 1997 року «Про дії посадових осіб Житомирської обл.держадміністрації з надання гарантій іноземним інвесторам і випуску зовнішніх боргових зобов’язань» МЗС було доручено проінформувати судові інстанції Іспанії та міжнародні фінансові установи про невідповідність вексельних та інших боргових зобов’язань, виданих Житомирською обласною адміністрацією, вимогам законодавства України. У Харкові ведеться підготовка проекту першого випуску харківських єврооблігацій. Його обсяг становитиме близько 30 % від міського бюджету або понад 70 млн. грн. Муніципальні облігації можуть успішно замінити ОВДП при переорієнтації Мінфіну на залучення грошей з інших джерел. При цьому кошти будуть спрямовані на конкретні програми (дешеві кредити працюючим підприємствам, будівництво нових підприємств тощо), що сприятиме створенню нових робочих місць, збільшенню податкових надходжень, зменшенню соціальної напруги та розвитку інфраструктури ринку цінних паперів. Відсутність інформаційної відкритості ринку муніципальних облігацій суттєво стримує його якісний розвиток і перешкоджає процесу інтеграції регіональних фондових ринків і створенню єдиного загальноукраїнського ринку муніципальних облігацій. Серед вад формування вітчизняного ринку муніципальних облігацій: неможливість для учасників ринку централізованого доступу до проспектів емісії муніципальних облігацій; недоступність для учасників ринку інформації про кількісні результати проведення емісії муніципальних цінних паперів; нестача наукових досліджень, присвячених проблемам розвитку і функціонування ринку муніципальних цінних паперів в Україні і за кордоном. В Україні професійне здійснення проекту з випуску та розміщення регіональної позики можливе лише за участю професійної фінансової компанії, що має кваліфіковані кадри для виконання подібної роботи. Муніципальні облігації є одним із потенційних, але поки що малозадіяних джерел фінансування інвестицій в економіку України. Доцільним є досвід РФ щодо випуску сільських та енергетичних облігацій з метою переоформлення їх заборгованості федеральному бюджету за товарними кредитами 1996 року підприємствам АПК і кредитами 1993 – 1995 рр. підприємствам енергетики та електрифікації. Особливостями сільських облігацій є уніфікованість їх випуску: емісія здійснюється рівними серіями на строк 1, 2 і 3 роки, бездокументарна форма випуску, купонний дохід у розмірі 10 % річних. Розміщення сільських та енергетичних облігацій здійснювалося з дисконтом на аукціонній основі. Водночас існуюча непрозорість фінансової системи на регіональному і муніципальному рівнях спричиняє те, що органами влади обкладаються податком на прибуток доходи, що отримують від надання послуг із розміщення муніципальних цінних паперів. Адже відомо, що за корпоративними облігаціями підприємства повинні одразу ж сплатити 30 % від залучених коштів як податок на прибуток, що забагато, а кошти, залучені через ОВДП, йдуть на фінансування дефіциту бюджету, а не на виробництво. Суттєву роль у підвищенні попиту відіграє пільговий порядок оподаткування доходів фізичних осіб за муніципальними облігаціями. Фізичні особи звільняються від сплати прибуткового податку за відсотками та виграшами за облігаціями суб’єктів і органів місцевого самоврядування. Відсотковий дохід у РФ за облігаціями суб’єктів і місцевих органів влади у юридичних осіб оподатковується за 15 %. З метою підвищення надійності муніципальних цінних паперів виплати відсотків і погашення облігацій можуть бути застраховані інвестором або емітентом у страховій компанії, а також забезпечені банківською гарантією. Страхуванню муніципальних облігацій, як правило приписується так званий стандарт «нульових витрат». Страховики облігацій не передбачають жодних втрат. Відмова від сплати своїх зобов’язань за муніципальними облігаціями в США досі практично не реєструвалася. 8.5. Формування курсової вартості цінних паперів Цінні папери мають номінальну і ринкову вартість або ціну. Номінальною (особовою) називають вартість, зазначену на цінному папері. Але купівля-продаж цінних паперів провадиться не за номіналом, а за цінами, що складаються на ринку цінних паперів. Ціна, за якою папери продаються і купуються на ринку, називається ринковою ціною або курсом цінних паперів. Курсова вартість цінних паперів постійно коливається залежно від зміни співвідношень між попитом на ті або інші цінні папери та їх пропозицією на ринку. У свою чергу, попит і пропозиція залежать від очікуваної зміни рівня позичкового процента, а за звичайними акціями – і доходів, які визначаються, насамперед, перспективами розвитку корпорації, що випустила акції, а також станом політичної обстановки, загальною економічною ситуацією в країні. На курс цінних паперів також впливає стан державних фінансів і грошового обігу. Інфляційне знецінення грошей призводить до зменшення попиту на цінні папери з фіксованим доходом, і водночас зростає попит на звичайні акції, облігації, що конвертуються. 8.5.1. Формування курсової вартості акцій Акція є цінним папером, який дає право його власнику брати участь в управлінні акціонерним товариством, його прибутками і розподілі залишків майна при його ліквідації. Акція має номінальну (ціна, позначена на акції) і ринкову (ціна, за якою реально купується акція або курсова) вартість. Залежно від особливостей порядку нарахування та виплати дивідендів акції поділяються на привілейовані та звичайні. Прибуток за акціями сплачується у вигляді дивіденду, під яким розуміється частина чистого прибутку акціонерного товариства, що підлягає розподілу між акціонерами. Держателі привілейованих акцій користуються перевагами на отримання дивіденду, мінімальний розмір якого повинен гарантуватися при випуску таких акцій. Оскільки комерційні інтереси держателів привілейованих акцій захищені, їх володарі, як правило, не мають права голосу в акціонерному товаристві. Дивіденд за привілейованими акціями, як правило, оголошується у відсотках від номіналу; його сума на одну акцію буде дорівнювати: DПА = N F , ( 8.1) де N – номінал привілейованої акції ; F – ставка сплачуваних відсотків у відносних одиницях. Дивіденд за звичайними акціями залежить від результатів діяльності акціонерного товариства і нараховується за рішенням зборів акціонерів (проміжкові дивіденди можуть нараховуватися за рішенням ради директорів акціонерного товариства). Дивіденд за звичайними акціями за минулий рік може не виплачуватися (наприклад, у випадку збитків або направлення отриманих прибутків за рішенням зборів акціонерів на розширення діяльності акціонерного товариства). Оскільки комерційні інтереси тримачів акцій у цьому плані не захищені, вони наділяються правом голосу в акціонерному товаристві. Курс акції залежить від річного дивіденду, який вона приносить, рівня позичкового процента та співвідношення між пропозицією акцій та попитом на них. Іншими словами, курс акцій знаходиться в прямій залежності від розміру одержуваного за ними дивіденду й у зворотній залежності від рівня позичкового (банківського) відсотка. Тобто курс акції тим вищий, чим більшим є дивіденд, що виплачується за нею, і чим нижчим є рівень позичкового процента, оскільки, купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює виплачуваний за ними дивіденд з тим доходом, який він міг би одержати, поклавши свій капітал у банк, тобто з позичковим процентом. Припустимо, що акція, незалежно від її номінальної вартості, дає щорічно дивіденд у 12 грн., а рівень позичкового процента дорівнює 4, тоді середній курс акції (без урахування співвідношення попиту і пропозиції на ринку) становитиме 300 грн., оскільки саме така сума, покладена у банк із розрахунку 4 % річних, принесе дохід, який дорівнює 12 грн. Середній курс акції дорівнює сумі грошового капіталу, яка принесе дохід, що дорівнює дивіденду, в разі вкладання цієї суми в банк (чи передачі у позичку). Цей процес встановлення ціни акції залежно від реально принесеного нею прибутку називається капіталізацією прибутку і здійснюється через фондові біржі, через ринок цінних паперів. Курс акцій = Дивіденд / Банк. відсоток х 100 %. (8.2) За допомогою наведеної формули легко можна підрахувати курс привілейованої акції, тоді як оцінка курсу звичайної акції пов’язана з труднощами, бо розмір річного дивіденду за такими акціями можна тільки передбачити. З курсовою ціною акції пов’язаний установчий прибуток акціонерної компанії. Він утворюється як різниця між сумарною курсовою вартістю акцій, що емітуються, і сумою грошового капіталу, вкладеного засновниками в організацію компанії, незалежно від форми вкладення – чи то оплата акцій за номіналом, чи мінімальний внесок або ж оплата підприємства, що підлягає придбанню засновниками. Курсова ціна акції акціонерного товариства закритого типу, за якою вона продається всередині товариства, визначається вартістю чистих активів товариства, що приходяться на одну оплачену акцію, і називається балансовою вартістю акцій: Б = А / К, (8.3) де Б – балансова вартість акції, гр. одн.; А – чисті активи акціонерного товариства , гр. одн.. ; К – кількість оплачених акцій , шт. Балансова вартість акції застосовується при лістингу акцій. 8.5.2. Формування курсової вартості облігацій Облігація – боргове зобов’язання, відповідно до яких позичальник гарантує кредитору виплату визначеної суми після закінчення певного терміну, а також виплату прибутку. Джерелами прибутку від інвестування засобів в облігації є виплачувані на них відсотки, а також різниця між ціною, за якою вони купуються, і їхньою номінальною вартістю, за якою, як правило, вони викупаються емітентами. При розрахунках прибутковості покупки облігацій використовують поняття їхнього курсу, що визначається за загальним виразом: Ко = х 100, (8. 4) де Р – ціна облігації; N – номінальна вартість облігації. Курс облігації залежить від її номінальної вартості, річного доходу, який вона приносить, рівня позичкового процента, кількості років, що залишилися до погашення облігації, та співвідношення між пропозицією облігацій та попитом на них. Середній курс облігації, за яким рівень доходів і рівень позичкового процента однакові, дорівнюватиме номінальній вартості. Якщо ж рівень доходу за облігацією нижчий за рівень позичкового процента, то її середній курс буде меншим за номінальну вартість, а при рівні доходу за облігацією вищому за рівень позичкового процента – більшим. Середній курс облігації визначається за формулою: Кос = , (8.5) де Сн – номінальна вартість облігації; н – кількість років, що залишилися до погашення облігації; Рп – рівень позичкового процента. Приклад 8.1. Припустимо, що інвестор придбав за номіналом нову п’ятипроцентну облігацію вартістю 1000 гр. од. При рівні позичкового процента 5 %. На момент перепродажу облігації рівень позичкового процента піднявся вдвічі, тому за номіналом її ніхто не захоче купити. За ті ж гроші, віддавши їх у позичку (або поклавши в банк), можна одержати дохід у розмірі 10 %. Курс облігації за умови, що до її погашення залишається один рік, становитиме 955 гр. од. Витративши цю суму на придбання облігації, її власник через рік одержить дохід у розмірі 10 % на початково витрачений капітал. Через рік облігація буде погашеною, а її власник одержить 1000 гр. од., заробивши на різниці у цінах 45 гр. од., і, крім того, за рік йому будуть нараховані та виплачені як проценти 50 гр. од. Увесь дохід 95 гр. одн. – це 10 % вкладеного капіталу. Якщо ж облігація підлягає погашенню через три роки, вона оцінюється у 855 гр. од. Інший випадок. Рівень позичкового процента на момент перепродажу облігації не підвищився, а зменшився до 3 %. Тоді курс облігації, термін погашення якої настає через рік, дорівнював би 1019 гр. од., а тієї, що підлягає погашенню через три роки – 1055 гр. од. 8.6. Показники, що використовуються для оцінки акцій та облігацій 8.6.1. Показники, що характеризують якість акцій 1. Дивідендна віддача акції, яка встановлює зв’язок між величиною дивіденду і ціною акції: Дивідендна віддача акції = Дивіденд х 100 % / Ціна акції (8.6) Цей коефіцієнт є основним статистичним індикатором, який дозволяє порівняти ступінь дохідності акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами збережень. Коефіцієнт буде завжди вищим через день після об’яви дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється тим, що на наступний день після виплати дивідендів біржова ціна акції, яка знаходиться в знаменнику формули, буде завжди менша на величину дивіденду порівняно із ціною попереднього дня. Тому для розрахунку дохідності акції краще використовувати наступну модифікацію формули: Дивідендна віддача акції = Дивіденд х 100 % / (Ціна акції – (Дивіденд Кількість днів від виплати дивіденду / 360). (8.7) 2. Коефіцієнт ціна-дохід, який встановлює зв’язок між ціною акції та величиною чистого доходу корпорації, що припадає на одну акцію: Коефіцієнт ціна-дохід = Дохід на одну акцію / Ціна акції. (8.8) Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції та корпорації. 3. Коефіцієнт виплачуваності, який відображається в процентах, як частка чистого доходу, отриманого корпорацією, розподіляється у вигляді дивідендів: Коефіцієнт виплачуваності = Дивіденд х 100 / Дивіденд на одну акцію. (8.9) Якщо корпорацією випущено різні види акцій ( іменні, на пред’явника, тощо ), на які нараховуються різні дивіденди, то величина дивіденду, що стоїть у чисельнику формули, визначається як середньозважена величина суми добутків кількості відповідних видів акцій на величину дивіденду за ними до величини загальної чисельності акцій, які знаходяться в обігу. 4. Коефіцієнт дивідендного покриття – показник, обернений до коефіцієнта виплачуваності. Цей показник показує, в скільки разів чистий дохід корпорації перевищує суму виплачуваних нею дивідендів. 5. Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість усіх акцій корпорації: Капіталізована вартість акцій = Кількість акцій х Курс однієї акції. (8.10) 6. Показники віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу за чистим доходом і за об’ємом реалізацій (продажу) представляють собою відношення, в першому випадку, величини чистого доходу корпорації за досліджуваний період часу, а в другому – об’єму реалізації до величини капіталізованої вартості акцій. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим доходом = Чистий дохід / Капіталізована вартість акцій. (8.11) Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за об’ємом реалізації = Об’єм реалізації / Капіталізована вартість акцій. (8.12) Перший з наведених коефіцієнтів за змістом є оберненим до коефіцієнта ціна-дохід. Чим менша величина коефіцієнтів рентабельності, тим вищий рівень капіталоємності виробництва і нижча віддача акціонерного капіталу. 7. Показник вартості акцій за балансом показує, яка величина акціонерного капіталу і резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію: Вартість акцій за балансом = (Акціонерний капітал + Резервний фонд) / Число акцій. (8.13) 8. Показник дійсної вартості акції показує, яка величина всіх капітальних ресурсів корпорації припадає на одну випущену акцію. Цей показник дуже важливий при економічному аналізі у зв’язку з придбанням контрольного пакета акцій чи ліквідацією корпорації: Дійсна вартість акції = Капітальні ресурси, включаючи необ’явлені резерви / Кількість акцій (8.14) 9. Розрахункова вартість акції після збільшення капіталу. Збільшення акціонерного капіталу і пов’язана з ним додаткова емісія дає право власникам старих акцій придбати нові з певним коефіцієнтом – одна нова акція за кілька старих і за більш низькою оцінкою, яка розглядається як певна «винагорода за підписку». Для розрахунку нової ціни використовується наступна формула: Розрахункова вартість акції після збільшення капіталу = К х ((Ціна старих акцій + Нова ціна) / (К + 1)) (8.15) де К – кількість старих акцій, при наявності яких купується одна нова. 10. Розрахункова вартість права на підписку визначає різницю між ціною старих акцій та ціною після збільшення капіталу. У зв’язку з тим, що право підписки може бути передано, так як не кожен власник старих акцій бажає придбати нові, а деякі акціонери просто можуть його переуступити, то виникає необхідність розрахунку цього показника. Проте потрібно зауважити, що як і при розрахунках наступного показника, дійсна вартість права на підписку на біржі може відрізнятися від розрахункової величини, так як вона також залежить від попиту і пропозиції. Співставлювана ціна = Ціна акції - (Дивіденд х Кількість днів від виплати дивіденду) / 360. (8.16) 11. Величина скоригованої ціни акції, яка дозволяє приводити до співставлення ціни акції корпорації в різні моменти часу. Це слід виконувати, так як після збільшення акціонерного капіталу виплати дивідендів у вигляді акцій, а також дроблення акцій, ціна на акцію скачкоподібно зміниться і порушиться її співставленість із попередніми значеннями за попередні періоди. Це викликано тим, що при таких фінансових операціях число випущених акцій росте скоріше, ніж активи корпорації, і тому стає більше акціонерів, кожний з яких володіє все меншою часткою активів. Для отримання співставлених даних ціни акцій коректуються за наступною формулою: Величина скоригованої ціни = Ціна, яка коригується х Коефіцієнт котировки, (8.17) де Коефіцієнт котировки = Ціна після заходу / (Ціна після заходу + Розрахункова вартість права на підписку). (8.18) У випадку, якщо відбувається дроблення акцій чи розповсюджуються серед акціонерів безоплатні акції, для їх заохочення використовується наступна формула: Величина скоригованої ціни = Ціна, яка коректується х (К / К + 1), (8.19) де К – кількість старих акцій, за яку видається одна нова. 12. Показник повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи та збитки, що принесені акціями: Повний дохід від капіталу = (Дивіденд + Ціна на кінець року - Ціна на початок року) / Ціна на початок року 100 %. (8.20) 13. Показник середньої ціни акції характеризує середню величину вартості однієї акції пакету, що формується протягом певного періоду часу, так як часто клієнт регулярно перераховує гроші для придбання акцій за вигідною ціною брокерській чи дилерській конторі: Середня ціна акції = Сума регулярних перерахувань х Період / Кількість куплених акцій. (8.21) 8.6.2. Показники, що характеризують якість облігацій 1. Прямий дохід від облігації, який встановлює в процентному виразі залежність між величиною доходу за облігацією та її ціною. Якщо ціна облігації вища від її номінальної вартості, то величина прямого доходу буде нижчою від норми процента. Якщо ж ціна нижча номінальної вартості, то прямий дохід вищий за процентну ставку. Прямий дохід за облігацією = Норма процента х Номінальну вартість облігації / Ціна облігації. (8.22) 2. Дохід за облігацією на дату погашення визначає фактичний процентний дохід інвестора на цей момент. Як відомо, в день погашення виплачується номінальна вартість облігації (100 %), а ринкова ціна в день покупки може бути вищою номінальної вартості (перевищувати 100 %) чи бути нижчою (менше 100 %). Дохід за облігацією на дату погашення = ((Норма процента + (Сума погашення - Ціна в день покупки) / Період) / ((Ціна в день покупки + Сума погашення) / 2 ) 100 %. (8.23) 3. Ціна конверсії визначає середню ціну акцій при обміні на них конвертованих облігацій: Ціна конверсії = Номінальна вартість конвертованої облігації / Кількість акцій за конвертовану облігацію (8.24) 8.7. Біржові операції з цінними паперами 8.7.1. Місце фондової біржі на ринку цінних паперів Фінансовий ринок – це ринок, де відбувається розподіл та перерозподіл усіх фінансових активів країни під впливом попиту і пропозиції на них з боку різноманітних суб’єктів економіки. Однією із складових фінансового ринку є ринок цінних паперів, який у розвинених країнах виступає джерелом фінансування економіки та барометром економічного і політичного життя. Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску, погашення та виплати доходу, різні схеми торгівлі та взаємозв’язків між суб’єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає значну роль і провідне місце цієї ланки фінансового ринку у фінансовій системі та її вплив на соціально-економічний розвиток. Ринок цінних паперів можна структурувати за такими двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок – це випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками – з іншого. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками. За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, й охоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу. В останні десятиріччя значна частина операцій із цінними паперами, здійснюваних раніше на біржі, відбувається безпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед, первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку. Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами, фондова біржа – це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. При цьому саме оформлення і передача цінних паперів провадяться за її межами. Класична біржа (в тому числі фондова) – це аукціон, де торгівля ведеться в операційному залі «з голосу», тобто через усні інструкції. Прикладом такої біржі є Нью-Йоркська фондова біржа. Завдяки розвитку обчислювальної техніки на деяких біржах на зміну операціям в операційному залі прийшли електронні системи купівлі-продажу цінних паперів з використанням терміналів, установлених у фірмах – членах біржі і пов’язаних із центральною комп’ютерною системою біржі (наприклад, система CATS на Торонтській фондовій біржі, CAC на біржах Франції). Проте і на автоматизованих біржах частина операцій, як і колись, здійснюється в операційному залі «з голосу». Так, на Паризькій біржі торгівля облігаціями, опціонами відбувається «з голосу». Фондова біржа виконує три основні функції: · посередницьку; · індикативну; · регулятивну. Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі вкладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу. Їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів. Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості та привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це важливий чинник стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які промахи відразу ведуть до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а отже, і попиту на них, що веде до зменшення притоку фінансових ресурсів. Тому для емітента так важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові результати. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладання і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на отримання та перевірку інформації про їх діяльність. Отже, біржі можуть знімати з котировки окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники. Мета контрольної діяльності біржі – забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі. Завдяки біржі інвестори одержують можливість легко перетворювати цінні папери у гроші, оскільки цінні папери, що обертаються на біржі, можна у будь-який час продати або віддати у банк під заставу для одержання позички. Це дає можливість вкладати у цінні папери не тільки заощадження довгострокового характеру, а й тимчасово вільні кошти. Ліквідність цих паперів, які мають обіг на біржі, створює умови широкого їх використання для забезпечення банківських позичок, дає можливість інвесторам купувати цінні папери нових випусків, продавши наявні папери на біржі. Таким чином, біржа забезпечує прискорення централізації капіталу і розширює межі використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобільність акціонерного капіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. У результаті постійного обігу капіталів і змін у складі інвесторів біржа забезпечує перерозподіл капіталу між різними галузями і сферами економіки. За правовим статусом розрізняють біржі, організовані як акціонерні товариства, і біржі, засновані державою як публічно-правові інститути. У сучасних умовах діяльність бірж незалежно від їх правового статусу спрямовується і контролюється державою відповідно до прийнятих законів. Так, у США, де біржі є акціонерними товариствами, створено орган державного нагляду за біржами у вигляді Комісії з цінних паперів і бірж. Аналогічна державна установа функціонує й у Франції – Комісія з біржових операцій, де біржа є публічно-правовим інститутом. Доступ до операцій із цінними паперами на фондовій біржі мають тільки її члени (біржові фірми). Біржа пред’являє жорстокі вимоги для бажаючих торгувати на ній. Складна процедура прийняття в члени біржі покликана встановити професійну, фінансову і моральну придатність претендента до біржової роботи за дорученням клієнтів і самостійно. Кількість членів біржі обмежена і може змінюватися за рішенням біржового комітету (на акціонерних біржах) або урядового органу, якщо біржа є публічно-правовою. Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, так і на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні фінансові ресурси, доступ до яких досить непростий. Тільки найбільш потужні, надійні й стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати, можуть їх отримати. Стабільність у світі багато в чому залежить від урівноваженості попиту та пропозиції на фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності. На відміну від банків, які самостійно визначають напрями вкладення своїх ресурсів, фондова біржа не може адміністративно регулювати грошові потоки. Однак хоча інвестори самостійно визначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому, насамперед, біржовим котируванням цінних паперів. Сприяючи раціональному руху, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів і країн, фондові біржі, як і комерційні банки, є рушійною силою економічного розвитку. Разом з тим, якщо банки розглядаються як мозковий центр і кровоносна система економіки, то фондові біржі виконують, насамперед, роль нервової системи. Вони дають змогу вчасно відслідковувати процеси, які характеризують стан економіки та фінансової системи, і приймати відповідні рішення. Тому провідні фондові біржі (Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Франкфурт, Копенгаген) стали світовими фінансовими центрами, ситуація на яких значною мірою визначає фінансову політику всіх країн світу. Вивчення та аналіз світового досвіду функціонування механізмів і складових фондового ринку відіграють важливу роль у становленні та розвитку українського фондового ринку і мають сприяти його перетворенню в джерело фінансування вітчизняної економіки та засіб відображення економічної та політичної дійсності в країні. Фондові біржі є у багатьох країнах світу. Найбільші з них за розмірами обігу цінних паперів і за кількістю членів – Нью-Йоркська і Токійська. Найстаріша фондова біржа в Амстердамі, що функціонує і нині, була організована у 1608 році. У Росії торгівля цінними паперами провадилася на товарних біржах, і тільки на найстарішій (1703 р.) Петербурзькій біржі у 1900 році був створений спеціальний фондовий відділ для торгівлі цінними паперами, відділений юридично від товарної торгівлі. Історично російська фондова торгівля була пов’язана передусім з державними цінними паперами. На Петербурзькій біржі торгівля ними розпочалася після випуску перших внутрішніх державних позик 1809 р. і 1811 р., а торгівля акціями та облігаціями акціонерних товариств – у 30-х роках XIX ст. Особливо швидко біржовий фондовий обіг почав зростати у другій половині XIX ст. у зв’язку із значним поширенням державного кредиту і розвитком акціонерного підприємництва. У 1913 році державні цінні папери разом з акціями російських залізниць становили 4/5 загального обсягу цінних паперів фондового відділу Петербурзької біржі. Під час першої світової війни біржі в країні були закриті. Після Лютневої революції 1917 року Московську біржу було відкрито, але її діяльність тривала всього кілька місяців. У Радянській республіці відкриття біржі відбулося у 1921році. А через два роки при Московській товарній біржі організовано перший у республіці фондовий відділ. У наступні роки право на заснування фондових відділів було надано ще дев’яти найбільшим товарним біржам. На початку 1926 року загальний обіг фондових відділів при товарних біржах операцій із цінними паперами досяг 200 млн. крб. Проіснували радянські біржі недовго. На початку 30-х років в умовах переходу до командно-адміністративної економіки та ліквідації фінансового ринку в країні біржову діяльність було припинено. У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн. Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, коли домінуюче положення займає одна біржа, розташована у фінансовому центрі країни (в даному випадку Токійська, на долю якої припадає 80 % всього обороту цінних паперів), інші біржі (у Нагої, Кіото, Хіросімі, Фукуоке та ін.) мають місцеве значення. Біржовий фондовий ринок Японії поділяється на такі сектори: – ринок, де котируються акції найбільш відомих АТ (великих корпорацій); – ринок для менш відомих корпорацій; – ринок цінних паперів, що не допущені до котирування; – ринок іноземних цінних паперів, які обертаються окремо від японських. Особливістю фондового ринку Японії є переважна більшість акціонерів-корпорацій порівняно з кількістю акціонерів-фізичних осіб і перехресне володіння акціями великих корпорацій. Англії, як і Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи. Провідною фондовою біржею Англії є Лондонська біржа (крім неї, в країні функціонує ще 22 фондові біржі). В обороті англійської фондової біржі знаходиться більше 7 тис. видів акцій та облігацій, але 95 % від загального обігу складають угоди з облігаціями Основним видом біржових угод є строкові угоди спекулятивного характеру. Особливістю Лондонської біржі є перевага торгівлі іноземними цінними паперами, на які припадає більше 50 % від загального обсягу торгівлі. Тобто Лондон виконує функції одного із світових фінансових ринків. На відміну від Японії та Англії, Німеччині властива поліцентрична біржова система, коли крім головної фондової біржі функціонує ще декілька великих бірж. У Німеччині діє вісім фондових бірж, найбільшою з яких вважається Франкфуртська. Фондові біржі виступають у формі державних установ, членами яких можуть бути як юридичні особи (головним чином, банки), так і фізичні, до яких належать так звані офіційні (курсові) і вільні маклери. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж. Особливістю німецького фондового ринку є його чіткий поділ на: – офіційний ринок (фондова біржа), де через офіційних маклерів здійснюється торгівля цінними паперами, що належать офіційному ринку. Цінні папери можуть бути прийняті до котирування і обігу на офіційному ринку тільки при умові, що їхній емітент виконує ряд формальних вимог, зокрема: а) в обіг мають бути випущені акції загальною ринковою вартістю не менше 2,5 млн. німецьких марок або інші види цінних паперів у сумі більше ніж 0,5 млн. німецьких марок; б) серед широкого кола інвесторів повинно бути розміщено не менше 25 % від загального випуску цінних паперів; в) емітент повинен існувати як юридична особа більше трьох років тощо; – регульований ринок. Вимоги до емітента при випуску цінних паперів на регульований ринок є менш жорсткими, але ґрунтуються на тих же принципах, що і при допуску цінних паперів до котирування на офіційному ринку; – вільний (позабіржовий) ринок, який контролюється в основному комерційними банками (Комісія з питань торгівлі позабіржовими цінними паперами). Змішана модель біржової системи характерна для США. Тобто функціонує одна велика і загальновизнана Нью-Йоркська фондова біржа, а паралельно з нею – регіональні біржі, які є самостійними і діють у межах загальнодержавної біржової системи. Характерною рисою фондового ринку США є диференційоване коло членів біржі порівняно з іншими країнами. Особливістю біржового ринку США є наявність жорстких правил лістингу цінних паперів при допуску їх до котирування на біржі. АТ повинні виконувати такі вимоги: – ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку, повинна бути не менше ніж 18 млн. дол.; – число акцій, розміщених на ринку, повинно складати не менше 1,1 млн. штук; – прибуток до сплати податку має становити не менше 2,5 млн. дол. в останній фінансовий рік та не менше 2 млн. дол. у два попередні роки і т. ін. При допуску до котирування на біржі приймається до уваги також роль компанії в національній економіці, становище на ринку, перспектива прибутковості. У Росії в ролі професійних учасників фондового ринку виступають комерційні банки, що мають усі права на операції з цінними паперами, 60 фондових бірж (відповідно до чинного законодавства фондові біржі створюються як закриті акціонерні товариства і повинні мати не менше трьох членів. Членами біржі можуть бути тільки її акціонери); 660 інституціональних фондів; більше 550 недержавних пенсійних фондів; більше 3000 страхових компаній; саморегулюючі організації; Союз фондових бірж. Проаналізувавши фондові ринки різних зарубіжних країн, виділимо їх основні риси: 1. Для всіх країн притаманна єдина структура інституціональних учасників РЦП: комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства і т. д., але з певними відмінностями. Так, наприклад, в Японії всі банки працюють на ринку цінних паперів і вони є головними інвесторами промисловості, в той час як у США на фондовому ринку працюють тільки інвестиційні банки, а комерційним банкам заборонено займатися операціями з цінними паперами. 2. Для всіх країн притаманний широкий розвиток фондових бірж і жорсткі правила лістингу при допуску акцій компаній до котирування на біржовому ринку. 3. Усім країнам властиве широке використання похідних цінних паперів: ф’ючерсів, опціонів тощо. Панівною формою торгівлі стають ф’ючерсні біржі. 4. В усьому світі запроваджена і продовжує розвиватись комп’ютеризація біржової та позабіржової діяльності. Відбувається процес інтеграції фондових ринків в єдиний електронно-комп’ютерний ринок. Основні риси фондового ринку України. Торгівля цінними паперами в Україні, як і в інших країнах світу, здійснюється на біржовому (Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Кримська фондова біржа, Українська фондова біржа) та позабіржовому (ПФТС, «телефонний ринок», міжбанківські операції з цінними паперами) фондових ринках, де відповідно до чинного законодавства обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери. Торгівля цінними паперами (зокрема акціями) незначних обсягів здійснюється на фондових біржах. Це пояснюється пропозиціями на фондових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю багатьох українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на біржі тощо. Широкого розвитку набув ринок державних боргових зобов’язань, що скорочує інвестиції у національне виробництво, і, відповідно, стримує розвиток вторинного ринку корпоративних цінних паперів. Вторинний ринок не функціонує через відсутність законодавчої бази щодо його розвитку. У законодавчому порядку на українському фондовому ринку необхідно визначитись з моделлю корпоративної власності: англо-американська або континентальна західноєвропейська. На сьогоднішній день в Україні функціонує західноєвропейська модель, при якій перехід компаній із рук в руки здійснюється за бажанням власників, а біржовий оборот невеликий. Але ця модель склалася стихійно, і бажано було б закріпити її (або скасувати) в певних нормативних актах: – дати опис та узаконити види угод із цінними паперами; – визначити види спекулятивних угод, які ґрунтуються на кон’юнктурному коливанні цін, різниці цін на різних ринках, попиті та пропозиціях, сезонному коливанні цін, коливанні цін на сировину, на інфляції та ін.; – правила укладання угод і розрахунків за ними; – відповідальність сторін в угоді; – роль посередників і торговців цінними паперами у проведенні угод; –вирішити питання оподаткування операцій із ф’ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами; – вдосконалити інформаційну підтримку ринку; – запровадити видання біржами бюлетнів про свою діяльність; – увести довгострокове перспективне планування розвитку ринку цінних паперів на мікро- і макрорівнях; – зацікавити населення брати участь у діяльності фондового ринку на правах дрібного інвестора. 8.7.2. Біржові операції Біржові операції за своєю суттю – це купівля і продаж цінних паперів. Вони здійснюються з різними цілями. Цінні папери купують для одержання доходів від них у вигляді дивідендів або процентів. У цьому випадку покупцями є інвестори. Вони можуть продавати свої цінні папери з метою придбання акцій та облігацій, які приносять вищий дохід, або коли відчувають потребу у грошах. Крім того, купівлею-продажем цінних паперів займаються для одержання доходів у вигляді курсової різниці. Основний об’єкт таких біржових операцій – звичайні акції, оскільки їх курс найбільше зазнає коливань. Для торговця цінними паперами немає значення, у якому напрямі змінюється їх курс. Для нього важливо передбачити цей напрям. Якщо він передбачає, що курс цінних паперів підніметься, то він скуповує їх з тим, щоб пізніше перепродати за вищою ціною і навпаки. Операції (торговельні угоди) з цінними паперами на біржі здійснюються за певними правилами. Найчастіше цінні папери продаються і купуються стандартними пакетами. На фондовій біржі продаються і купуються, як правило, раніше випущені папери відкритих корпорацій за умови, що вони допущені для обігу на біржі. Цінні папери нового випуску, як правило, за передплатою розміщуються в інвестиційних дилерів і спочатку реалізуються через позабіржовий ринок. Тільки після цього компанія може спробувати одержати допуск для своїх цінних паперів на фондову біржу, тобто домогтися включення їх у список паперів, які котируються на біржі . До біржового обігу за рішенням біржового комітету допускаються цінні папери лише великих і відомих компаній. Щоб бути включеною у цей обіг, корпорація повинна відповідати суворим кількісним і якісним критеріям та дати згоду на дотримання правил операцій, які існують на цій біржі. На біржах існують різні критерії допуску цінних паперів до обігу. Важливим з них є: порівняно великий випуск цінних паперів, публічне їх розміщення серед широкого кола власників, наявність у корпорації емітента робочого капіталу у певному мінімальному розмірі, прибуткова діяльність цієї корпорації протягом кількох останніх років. Обмежений допуск цінних паперів для обігу на біржі спричинив створення на початку 80-х років на основних фондових біржах окремих секцій, що дістали назву других ринків . До цінних паперів, які допускаються біржею на цей ринок, висуваються не такі суворі вимоги, як до паперів, що включаються до основного біржового списку. Другий ринок дає можливість новим, невеликим, венчурним компаніям підняти ліквідність їх цінних паперів. Крім других ринків, при деяких фондових біржах функціонують ринки вторинних відносно акцій та облігацій цінних паперів – опціонів, ф’ючерсів . Як на фондових біржах світу, так і у практиці українських біржових операцій (правда частково) при угодах із цінними паперами допускаються до виконання наступні види операцій: · операції з готівкою (касові операції); · операції на строк; · операції з премією; · операції з опціоном. Суть операцій з готівкою полягає в тому, що оплата куплених цінних паперів проводиться негайно чи, виходячи з технічних причин, у встановлені біржою строки (наприклад, за облігаціями – на наступний день, а за акціями – на п’ятий робочий день) за курсом для здійснення угоди. Операція продажу цінних паперів на строк носить аналогічний характер. Суть операцій на строк полягає в тому, що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, здійснюваною на біржі в день Х, проводиться в день У, визначений клієнтами (звичайно до місяця). Суть операцій з премією і опціоном полягає в тому, що вони побудовані за принципом угод на строк, проте дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань, виплативши клієнту попередньо обумовлену суму (премію чи опціон). Операції з премією та опціоном відрізняються одна від одної, головним чином, тривалістю відстрочки кінцевих розрахунків. У першому випадку відстрочка дається на строк 1 – 3 місяці, в другому – 1 – 9 місяців. Операції з премією дають «страховку» лише покупцям цінних паперів, тому що продавати їх відповідно до цієї процедури не можна. Ціна акцій при операціях з премією складається з котирування їх при угодах на строк плюс спеціальне котирування плюс величина премій. Операції з опціоном дозволяють здійснювати угоди з цінними паперами як для покупця, так і для продавця, використовуючи більш довгу відстрочку для прийняття кінцевого рішення. Існує метод продажу з опціоном, при якому продавець, що запропонував цінні папери, може відмовитись від їх продажу, поступившись грошовою сумою у вигляді опціону на користь покупця, який не втримав у результаті угоди свою покупку. Будь-яка гра, а тим більше на курсах цінних паперів, є ризиковою химерою для її учасників. Проте якщо ці угоди можливі, то головною є умова, щоб вони проходили в рамках встановлених правил, не носили масового характеру і цим істотно не впливали на поведінку біржі. З цією метою на ринках цінних паперів створені організаційні умови і передбачені технічні можливості здійснювати такі, часто суто спекулятивні, угоди, як покупка акцій частково на залучені засоби, продаж позичених у брокерів акцій, а також операції на ринку опціонів. Зміст типової угоди з маржею полягає в тому, що клієнт може придбати акції певних корпорацій лише взявши борг у брокерській конторі чи іншій фінансовій установі. Спекулятивні угоди з маржею здійснюються з акціями корпорацій, ймовірність підвищення курсу яких досить велика. Опціон є двосторонньою угодою про передачу права на покупку або продаж певного базисного активу (цінних паперів, валюти й ін.) за визначеною ціною на певну дату. При цьому покупець опціону набуває права на покупку або продаж активу. Продавець опціону бере на себе зобов’язання продати або купити актив на вимогу покупця. За умовами опціону на покупку, наприклад акцій, власник (утримувач) опціону має право придбати акції у особи, що виписала контракт, за обумовленою ціною. Це право діє протягом обумовленого обмеженого терміну. Продавець опціону на покупку буде зобов’язаний продати акції, якщо того зажадає покупець опціону. За умовами опціону на продаж власник (утримувач) опціону має право продати акції особі, що виписала опціон, за обумовленою ціною в обмовлений термін. Продавець опціону буде зобов’язаний купити ці акції, якщо того зажадає власник опціону. При угодах з опціонами їхні учасники розраховують на протилежні тенденції. Покупець опціону при покупцы розраховує на підвищення курсу акцій, а продавець – на його пониження. Якщо курс акцій виявиться вищим від зазначеного в опціоні на покупку, його покупець отримає зиск за рахунок курсової різниці (за винятком премії продавцю опціону), а продавець матиме збитки. Якщо ж курс акцій знизиться, збережеться або підвищиться несуттєво, покупцю опціону буде невигідно його реалізовувати, і він понесе збитки в розмірі премії, виплаченої продавцю при виписуванні опціону. Продавець же опціону на покупку в цьому випадку без всякого вкладення своїх засобів отримає зиск у розмірі премії. Фінансові ф’ючерси, що є також контрактом на операцію з цінними паперами у чітко встановлений час у майбутньому, відрізняються від опціонів тим, що вони передбачають зобов’язання, а не право на проведення тієї або іншої операції, яке бере на себе покупець ф’ючерсу. В операціях із цінними паперами беруть участь посередники, що поділяються на брокерів та дилерів. Брокер зводить продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні. Дилер купує цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу. У ролі посередників виступають як окремі особи, так і цілі фірми, інтегруючи у своїй роботі брокерські та дилерські операції, а також комерційні банки. Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними дилерами (банками, домами), біржовими, дилерськими фірмами. 8.7.2.1. Механізм реалізації опціонних операцій Приклад 8.2. Курс акцій компанії складає 4000 гр. од. Гравець, що розраховує на підвищення курсу акцій, купує опціон на покупку акцій за фіксованою ціною 4200 гр. од., сплативши при цьому премію 500 гр. од. за акцію. Визначити результати угоди, якщо курс акцій після закінчення терміну опціону становитиме: а) 5000 гр. од.; б) 4100 гр. од.; в) 4400 гр. од. Розв’язання а) якщо курс акцій складе 5000 гр. од., держатель (покупець) опціону реалізує своє право на їхню покупку. При цьому його прибуток на одну акцію складе: 5000 (прибуток від продажу куплених акцій) – 4200 (ціна, за якою він відповідно до опціону купить акції) – 500 (премія продавцю опціону) = 300 гр. од. Якщо продавець опціону не мав у своєму розпорядженні акцій до моменту подання йому вимоги на продаж, він буде вимушений купити їх за ціною 5000 гр. од. і продати держателю опціону за обумовленою ціною 4200 гр. од. З урахуванням отриманої премії його збитки становитимуть тих же 300 гр. од. на акцію. Якщо ж продавець опціону мав акції у момент його продажу, його збитки будуть пов’язані з недоотриманим прибутком, оскільки він буде вимушений продати акції за ціною, нижче ринкової; б) якщо курс акцій складе 4100 гр. од., держателю опціону буде невигідно його реалізовувати, і він відмовиться від свого права. При цьому його збитки і, відповідно, прибуток продавця опціону будуть дорівнювати сплаченій премії – 500 гр. од. за акцію; в) якщо курс акцій буде рівний 4400 гр. од., відмовившись від свого права на їхню купівлю, утримувач опціону понесе збитки в розмірі сплаченої премії – 500 гр. од. за акцію. При реалізації ж опціону збитки його складуть: 4200 (ціна акцій за опціоном) + 500 (премія) – 4400 (ціна, за яку він продасть куплені акції) = 300 гр. од., тобто менше сплаченої премії. Таким чином, потенційні збитки держателя опціону на покупку обмежені розміром премії, а потенціальний прибуток може, залежно від росту курсу, бути великим. Продавець такого опціону іде на ризик великих збитків, а його потенційний прибуток обмежений розміром премії. Якщо ж опціон на покупку придбано для фактичної покупки необхідного товару, його держатель страхується від непередбаченого росту цін. При виписуванні опціону на продаж його покупець розраховує на зниження курсу акцій. Якщо курс акцій буде нижче означеного в опціоні, його покупець отримає прибуток за рахунок курсової різниці (за вирахуванням сплаченої премії), а продавець понесе збитки. Якщо ж курс акцій зросте, збережеться або знизиться несуттєво, покупець опціону буде змушений відмовитися від його реалізації. При цьому збитки покупця і прибуток продавця будуть дорівнювати розміру премії. Приклад 8.3. Курс акцій компанії складає 4000 гр. од. Гравець, що розраховує на пониження курсу акцій, купує опціон на їхній продаж за ціною 3700 гр. од., сплативши при цьому премію 500 гр. од. за акцію. Визначити результати угоди, якщо курс акцій після закінчення терміну опціону становитиме: а) 3000 гр. од; б) 3800 гр. од; в) 3500 гр. од. Розв’язання а) якщо курс акцій складе 3000 гр. од., держатель опціону реалізує своє право на їхній продаж особі, що виписала опціон. При цьому його прибуток на акцію становитиме: 3700 (ціна, за якою він продає куплені акції) – 3000 (ціна, за якою він купить акції для перепродажу) – 500 (сплачена премія) = 200 гр. од. Продавець опціону буде змушений у цьому випадку купити акції за ціною, вище ринкової; б) якщо курс акцій буде рівний 3800 гр. од., держателю опціону буде невигідно його реалізовувати, і він відмовиться від свого права, понесе при цьому збитки в розмірі сплаченої премії – 500 гр. од. на акцію. Прибуток продавця опціону в цьому випадку буде дорівнювати отриманій премії; в) якщо курс акцій складе 3500 гр. од., збитки держателя опціону при його реалізації будуть рівні: 3500 (ціна, за якою він буде змушений купити акції) + 500 (премія) – 3700 (ціна, за якою він продає акції відповідно до умов опціону) = 300 гр. од., тобто менше сплаченої премії. Теоретично можливий прибуток на акцію держателя опціону на продаж і, відповідно, теоретично можливий ризик продавця такого опціону (при падінні курсу акцій до нуля) будуть рівні різниці між фіксованою в опціоні ціною і премією (в розглянутому прикладі – 3200 гр. од. на акцію). 8.7.3. Біржові індекси Крім наведених вище показників, що використовуються для оцінки акцій та облігацій окремих корпорацій, у статистичній практиці використовуються біржові індекси, які застосовуються для характеристики ситуації на ринку цінних паперів. При продажу і покупці акцій на фондових біржах вони є основними показниками, що визначають активність фондового ринку. Реєстрація курсів цінних паперів і публікація їх у курсовому бюлетені є однією з функцій біржі. Публічність курсів полегшує емітентам цінних паперів вирішення питань умов і доцільності нових випусків, дає можливість власникам паперів швидше орієнтуватися у кон’юнктурі фондового ринку. Крім публікації середніх курсів кожного виду цінних паперів, які мають обіг на біржі, вираховуються і публікуються середні курси акцій певних груп компаній, а також усіх компаній, зареєстрованих на біржі. Серед цих показників найвідомішими є : на біржі в Нью-Йорку – індекс Доу-Джонса, у Токіо – індекс Ніккей, у Франкфурті-на-Майні – індекс ФАЦ, у Лондоні – «Файненшл Таймс» і «Рейтер» . Більшість біржових індексів характеризує середню ціну окремого набору акцій. При побудові індексу Доу-Джонса і ряду інших біржових індексів застосовується принцип рівноваги акцій поза залежністю від їх числа і вартості. Такі індекси є простим середнім арифметичним, тобто це частка від ділення суми цін акцій компаній, що розглядаються, на їх кількість. У деяких індексах використовується зважування курсів акцій різноманітних за тим чи іншим принципом. Для характеристики динаміки цін акцій використовують різницю індексів за два періоди (поточний і базисний) у пунктах, а також темпи їхнього зростання – відношення індексу поточного періоду до індексу базисного. Промисловий індекс Доу-Джонса було запропоновано ще в 1897 році. Він характеризує на певну дату курс акцій 30 американських ведучих промислових корпорацій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі: Індекс Доу-Джонса (промисловий) = Сумарна ціна акцій 30 промислових корпорацій / К, (8.25) де К – коригуючий коефіцієнт, який змінюється із зміною переліку корпорацій і при роздрібленні акцій. Крім індексів Доу-Джонса в США публікуються індекси, які характеризують курси акцій, що котируються на фондовій біржі Нью-Йорка, Американській і регіональних біржах, а також позабіржового ринку. У Канаді на Торонтській фондовій біржі розраховується комбінований індекс, який визначає щоденно акції близько 300 корпорацій, поділених на 14 груп і 41 підгрупу. Ці групи представляють різні сектори канадської економіки, включаючи і фінансовий сектор. Аналогічні індекси розраховуються і в інших країнах, де функціонують біржі, в тому числі і на Україні. Курсова ціна акцій прямо залежить від доходу, який вони приносять, і від співвідношення пропозиції та попиту на них. У період економічного піднесення і пожвавлення курс акцій зростає, а в період депресії та кризи – падає. Тому за зміною загального курсу акцій можна судити про економічну кон’юнктуру в країні. При цьому курс акцій має здатність передбачати тенденції щодо змін у стані економіки. Особливо чутливо він реагує на спад виробництва, що наближається, перші симптоми якого спричиняють «скидання» акцій на біржі власниками, які мають найоперативнішу інформацію про стан виробництва і ринку в країні. Курс акцій починає падати, біржу охоплює паніка. Всі ці процеси, що відбуваються на фондовій біржі, роблять її барометром, який реєструє зміни у діловій активності економічного життя країн. Ця здатність біржі дозволяє державі вживати заходів, які дещо пом’якшують наслідки циклічності виробництва. Для кількісного опису співвідношень загальноринкової динаміки та динаміки цін окремих акцій світова інвестиційна практика застосовує такі показники як «альфа» та «бета». У практиці біржової статистики показник «бета» використовується для оцінки якості акцій, що визначається як відношення темпу зміни курсу акцій розглянутої компанії до темпу зміни загального біржового індексу. «Бета» акції характеризує інтенсивність зв’язку зміни її прибутковості при зміні загальноринкової прибутковості. Якщо курс акцій деякої компанії змінюється (росте або падає) швидше зміни (зростання або падіння) середнього біржового індексу, коефіцієнт «бета» для таких акцій буде більше одиниці, якщо повільніше – меншим одиниці. Значення «бета», рівне одиниці, означає, що темп зміни курсу акцій компанії співпадає з темпом зміни середнього біржового індексу. Якщо «бета» більше нуля, то при зростанні фондового індексу зростає і прибутковість акції, і навпаки. Якщо «бета» більше одиниці, то прибутковість акції зростає швидше прибутковості ринку в цілому. Оскільки зміна курсу акцій визначає ризик їх придбання, коефіцієнт «бета» використовується для оцінки ризику операцій з акціями. Вважається, що при «бета», рівному одиниці, акція буде мати такий же ризик, як і «середня» акція, при «бета», більшому одиниці, акція буде більш ризикована, а при «бета», меншому одиниці, – менш ризикована, ніж «середня» акція. «Альфа» показує, наскільки повинна змінитись прибутковість акції порівняно із середнім значенням за певний період при гіпотетичній реалізації середньої за період загальноринкової прибутковості. Тобто, цей коефіцієнт характеризує здатність акції виявити надлишкову прибутковість у типових умовах. У багатьох випадках знання «бети» акції є для інвестора більш важливим, ніж «альфи», оскільки для прогнозування середньої очікуваної прибутковості індивідуальних акцій існує ряд методів фундаментального аналізу. Дані ж про «бету» акцій унікальні в тому відношенні, що дозволяють інвестору диверсифікувати портфель акцій і, таким чином, отримувати слабку залежність прибутковості від ринкової кон’юнктури. При обчисленні даних коефіцієнтів дані про результати торгів з конкретними акціями обробляються за допомогою стандартних статистичних методів. Приклад 8.4. У відділі цінних паперів комерційного банку ведеться аналіз котировок акцій на фондовій біржі з визначенням власного біржового індексу, що розраховується як середнє арифметичне зважене курсів акцій п’яти найбільших емітентів, поділене на 1000. В якості ваги беруть обсяг угод за акціями кожного емітента (кількість проданих акцій). У таблиці наведені підсумки торгів на біржі на початок і кінець тижня.

Емітент	Початок тижня		Кінець тижня
Емітент	Курс акцій, тис. гр. од	Об’єм угод, тис. штук	Курс акцій, тис. гр. од	Об’єм угод, тис. штук
ПАКБ	20,0	3,4	22,0	3,8
АТ “Гама”	48,0	1,6	48,0	1,8
АТ “Рубін”	2,6	30,5	2,9	33,5
АПБ	3,3	1,6	3,4	1,4
АТ “Веселка”	1,8	7,0	2,3	8,8

Визначити: біржові індекси на початок і кінець тижня, темп зростання біржового індексу, темпи зростання курсів акцій кожного емітента і коефіцієнт «бета» для акцій кожного емітента. Розв’язання. Біржовий індекс на початок тижня був рівний: Біржовий індекс на кінець тижня склав: Темп зростання біржового індексу за тиждень дорівнював: IБІ = 5,93/5,49 = 1, О8. Темпи зростання курсів акцій компаній, що розглядаються за тиждень склали: ПАКБ: 22/20 = 1,1; АТ «Гама»:. 48/48 = 1; АТ «Рубін»:. 2,9/2,6 = 1,12; АПБ: 3,4/3,3 = 1,03; АТ «Веселка»: 2,3/1,8 = 1,28. Значення коефіцієнтів «бета» для акцій, що розглядаються рівні: ПАКБ: 1,1/1,08 = 1,02; АТ «Гама»: 1/1,08 = 0,93; АТ «Рубін»: 1,12/1,08 = 1,04; АПБ: 1,03/1,08 = 0,95; АТ «Веселка». 1,28/1,08 = 1,19. 8.7.4 Індекси українського фондового ринку Українські фондові індекси почали розповсюджуватись на початку 1997 року . Компанії, що публікують свої індекси, намагаються не обмежуватись одним тільки значенням, а ще й аналізувати причини його зміни та стану ринку, давати прогнози розвитку ринку та рекомендації інвесторам. Ця інформація є прообразом майбутніх інформаційних агенцій, аналогічних тим, що діють на світових фінансових ринках. Порівняльний опис українських біржових індексів наведено у табл.1. Методики розрахунку індексів дуже схожі. Головні розбіжності криються у джерелах отримання інформації про ринкову ціну акцій, що викликано відсутністю єдиного центру котирування. Проблемою є відносно невеликий обсяг ринку та його залежність від руху коштів іноземних портфельних інвесторів. Фактично українські фондові індекси є індикатором руху коштів іноземних інвесторів на українському ринку. Іноземний капітал іде на Україну – і фондові індекси починають рости. Збіг у поведінці індексів може служити доказом аналогічності підходу до цієї проблеми з боку різних створювачів індексів. Як видно з табл. 2 кореляції різних індексів, відповідність між деякими з них досить висока, тобто вони «рухаються в одному напряму». Таблиця 8.1 Порівняльний опис українських фондових індексів

Індекси	Компанія, що розраховує	Галузь, що досліджується	Кількість цінних паперів у базі	Методика розрахунку	На яких котируваннях базується	Періодичність розрахунку	Початок розрахунку
Business Partners	Business Partners	Загальний	4 – 8	зважене середнє	ПФТС	щотижня	1.08.97
INDEX-SGU	Societe Generale Ukraine	Загальний	Близь-ко 15	зважене середнє	ПФТС та власні угоди	щотижня	1.08.97
ProU-50	Prospect Investments	Загальний	50	зважене середнє	ПФТС, телефонний ринок	до серпня щотижня, потім щоденно	1.01.97
Wood-15	Wood&Company	Загальний	15	зважене середнє	ПФТС	щоденно	13. 0 6.97
KAC-галузеві індекси	Альфа-Капітал	Металургійна, хімічна, енергетична, нафтогазова, машинобудів-на відповідно	3 – 10	зважене середнє	ПФТС	щоденно	29. 0 8.97
KAC-20(s)	Альфа-Капітал	Загальний	20	середнє арифме-тичне	ПФТС	щоденно	1.01.97
KAC-20(w)	Альфа-Капітал	Загальний	20	зважене середнє	ПФТС	щоденно	9.06.97
ПФТС-індекс	ПФТС	Загальний	Близь-ко 20	зважене середнє	ПФТС	щоденно	1.10.97

Індекси ProU-50, Wood-15, KAC-20(w) настільки сильно корелюють між собою, що, маючи інформацію про зміну одного з трьох, можливо сміливо робити передбачення щодо зміни двох інших. З цими трьома добре корелюють ПФТС -індекс та індекс Business Partners, які з’явилися пізніше. Це призводить до цікавих висновків: для оцінки поведінки фондового ринку України достатньо бази в 4 – 8 компаній, яка використовується при розрахунку індексу Business Partners (початкове значення індексу: 100). Таблиця 8.2 Кореляція між біржовими індексами

Індекси	ProU-50	KAC-20(w)	Wood-15	ПФТС	BP	KAC-20(s)	INDEX-SGU
ProU-50	………..	0,98	0,92	0,94	0,90	0,93	0,47
KAC-20(w)	0,98	………	0,98	0,96	0,85	0,92	0,35
Wood-15	0,92	0,98	……….	0,94	0,91	0,94	0,60
ПФТС	0,94	0,96	0,94	……….	0,97	0,94	0,83
BP	0,90	0,85	0,91	0,97	……..	0,88	0,70
KAC-20(s)	0,93	0,92	0,94	0,94	0,88	……..	0,78
INDEX-SGU	0,47	0,35	0,60	0,83	0,70	0,78	……….

Менше корелює з перерахованими індексами індекс KAC-20(s) з огляду на те, що це єдиний індекс, що базується не на зваженому середньому, а на середньому арифметичному між вартістю акцій різних компаній. Такий же принцип використовується при розрахунку популярних індексів агенції Dow-Jones. INDEX-SGU слабо корелює з іншими індексами та одночасно є найбільш оптимістичним серед них. На фондовому ринку України, починаючи з 01.01.1997 року офіційно розраховується дві модифікації фондового індексу КАС-20 – простий і зважений. Методика його розрахунку відповідає світовим стандартам розрахунку фондових індексів і базується на зміні ринкової капіталізації компаній, які входять у базу індексу. Індекс КАС-20 простий розраховується для портфельних інвестицій, за базу для розрахунку індексу приймаються котировки на купівлю та продаж акцій у ПФТС. KAC-20(s) Формула розрахунку індексу: KAC-20(s) = S1(Pbid + Pask) / S0( Pbid + Pask), (8.26) де S0 – сума котировок на купівлю та продаж у базисному періоді; S1 – сума котировок на купівлю та продаж на поточний час; Р bid – котировки на купівлю акцій підприємств; Pask – котировки на продаж акцій підприємств. Початкове значення індексу: 1000. Індекс КАС-20 (W) зважений показує динаміку розвитку фондового ринку України, його зріст або спад. Розраховується даний індекс за формулою: KAC-20(w) Формула розрахунку індексу: KAC-20(w) = S1(Mсap) / S0(Mсap), (8.27) де S1 – сума ринкової капіталізації в базисному періоді; S0 – сума ринкової капіталізації на поточний час; Mсap – ринкова капіталізація підприємств. Початкове значення індексу: 1216. Якщо має перевагу простий індекс порівняно із зваженим, то це говорить про те, що інвестору вигідніше купувати акції різних підприємств, ніж вкладати кошти в акції великих емітентів. Галузеві індекси компанії Альфа-Капітал: для металургійної, хімічної, енергетичної, нафтогазової, машинобудівної відповідно. Формула розрахунку індексів: Галузевий КАС- індекс = S1(Mсap) / S0(Mсap), (8.28) де S1(Mсap) та S0(Mсap) – сума ринкової капіталізації компаній, що входять до бази відповідного індексу на поточну та базову дати відповідно. Початкове значення індексу: 1000. ПФТС-індекс Формула розрахунку індексу: ПФТС-індекс = S MСt / SMCb, (8.29) де S MСt та S MCb – сума ринкової капіталізації компаній, що входять до бази індексу у поточний та базовий період відповідно. Ринкова капіталізація визначається як добуток ціни та кількості емітованих акцій. Ціна ж, у свою чергу, визначається як ціна останньої угоди в поточний період, яка потрапляє у коридор: найкраща ціна покупки – найкраща ціна продажу у момент закриття торгової сесії. Якщо ж такої угоди немає, то за ціну акції приймається значення середини цього коридору. Початкове значення індексу: 100. Wood-15 Індекс «Wood-15» заснований на методології, що розроблена Міжнародною фінансовою корпорацією для ринків, які розвиваються. Дана методологія дозволяє отримувати всі зміни ринку, в тому числі злиття і поглинання компаній, банкрутство, включення нових компаній у базу індексу. База індексу фіксується на період в один місяць. Формула розрахунку індексу: I поточний = К поточна / К0, (8.30) деI поточний – поточне значення індексу; К поточна – поточна сумарна ринкова капіталізація компаній, включених до бази індексу; К0 – сумарна ринкова капіталізація компаній, включених до бази індексу, на дату початку розрахунку індексу (13 червня 1997 року). Значення індексу Wood-15 = Загальна дана ринкова капіталізація компаній, які входять у базу 1,000 / Початкову капіталізацію компаній, які входять у базу. (8.31) Початкове значення індексу: 1000. База індексу включає в себе 15 компаній, що займають перші місця на українському фондовому ринку за величиною ринкової капіталізації. INDEX-SGU (SGen –INDEX) Формула розрахунку індексу: INDEX-SGU = S(Cr Q) / S(Cb Q), (8.32) де Cr та Cb – відповідно поточна та базова середні ринкові ціни акцій кожної з компаній, включених у базу розрахунку індексу. Середня ринкова ціна визначається як середня зважена за усіма угодами, що були укладені і ПФТС, на фондових біржах або дилерами банку у поточний та базовий періоди відповідно. Q – загальна кількість акцій емітента. Початкове значення індексу: 100. ProU-50 Формула розрахунку індексу: ProU-50 = S(Cn Q) / S(Cb Q), (8.33) де Cn та Cb – відповідно поточна та базова середні ринкові ціни акцій кожної з компаній, включених у базу розрахунку індексу. Ціна визначається як середня зважена за котируванням попиту учасників ПФТС, фондових бірж та «телефонного ринку» у поточний та базовий періоди відповідно. Q – загальна кількість акцій емітента. Початкове значення індексу: 100. 8.8. Управління портфелем цінних паперів (зарубіжний досвід) В економічній статистиці зарубіжних країн застосовується ряд коефіцієнтів, індексів і абсолютних показників, які дозволяють всебічно охарактеризувати величину і ступінь використання акціонерного капіталу, ефективність вкладення засобів інвесторів у цінні папери, вартість цінних паперів та інші цінові параметри. Використовуючи закордонний досвід, у міру розширення лістингу Української фондової біржі та збільшення об’єму угод розпочато вираховування відповідних показників і публікація їх у діловій пресі. Цінні папери можуть давати дохід 2-х видів: 1) у вигляді процентів та дивідендів; 2) у результаті зростання курсової вартості цінних паперів. Ці фактори в більшості випадків є наслідком діяльності фірми-емітента, а зростання курсової вартості буває пов’язане і з очікуванням – результатами від впровадження проекту для інвестування якого випущені цінні папери. Для оцінки очікуваних результатів: 1) визначають початкову вартість проекту (початкові інвестиції ПІ); 2) обчислюють передбачуваний чистий дохід за період впровадження проекту та визначають: 3) підраховують додатковий грошовий потік з урахуванням податкових пільг на період впровадження проекту. Після цього розраховують: = (8.35) Для оцінки доцільності капіталовкладень, з урахуванням зміни вартості майбутніх грошових потоків у часі, використовують показники: 1. Чиста теперішня вартість (ЧТВ): ЧТВ = РV - ПІ > 0, (8.37) тоді індекс прибутковості = (8.38) Розрахунок РV робиться з використанням дисконтної ставки, за рівень якої приймається та ставка доходу, що могла б мати фірма в разі альтернативного використання коштів. 2. Внутрішня ставка доходу (ВСД) – це міра прибутковості, що визначає таку ставку дисконту, за якої РV - ПІ, тобто ЧТВ = 0. Надалі ВСД порівнюють з граничною ставкою, тобто тією мінімальною ставкою, яка вважається ефективною при реалізації проекту на даному підприємстві. Частіше за все це та ставка доходу, з якою нині працює фірма і без впровадження нового проекту. Необхідна ставка доходу (вартість капіталу) – це мінімальний майбутній дохід, на який погоджується інвестор, вкладаючи гроші в проект, шляхом купівлі цінних паперів. Фактори, що обумовлюють вартість капіталу: · ризикованість доходів; · частка заборгованості в структурі капіталу; · фінансова стабільність; · ринкова оцінка цінних паперів фірми. Високі доходи повинні обіцяти ті фірми, які мають змінні надходження, грошові потоки з високою часткою заборгованості та без міцної фінансової репутації. На низькі доходи погоджуються покупці цінних паперів тих фірм, де доходи зростають, низька заборгованість, добра фінансова репутація. Використання зовнішніх джерел для фінансування проекту, а значить і одержання додаткового прибутку, називається фінансовим левереджем. Цей показник є аналогом коефіцієнта еластичності і показує, на скільки процентів змінюється дохід на 1 акцію зі зміною доходів фірми на 1 %. <0,4 обумовлює рівень фінансового левереджу. Дохідність фірми також залежить від структури витрат – відношення так званих постійних витрат (у першу чергу управлінських) до загальних. Залежність від цієї структури вимірюється показником рівня операційного левереджу. Етапи оцінки інвестиційної привабливості: 1) вибір галузей (підгалузей) економіки; 2) вибір регіону; 3) вибір компанії (фірми). Для вибору компанії (фірми) використовують: 1) показники ліквідності: 2) Показники активності: 3) показники заборгованості: відношення боргових зобов’язань або довгострокових зобов’язань до активів чи капіталу та коефіцієнт кратності процентів. 4) показники прибутковості: Вибір привабливих емітентів та їх цінних паперів може також бути зроблений зіставленням показників, що характеризують дохідність цінних паперів. 2. У подальшому ця акція буде змінюватися під дією 3-х факторів: – річних сплачених дивідендів; – темпів приросту дивідендів; – дисконтної ставки (необхідна ставка, яку пропонує використовувати емітент для компенсації ризику від вкладання грошей у його фірму, тобто це норма прибутку, яку обіцяє забезпечувати фірма при використанні отриманих інвестицій):

ПРАКТИКУМ Операції з акціями Приклад 8.5. Акціонерне товариство випустило 1 тисячу привілейованих акцій номіналом 10 гр. од. Мінімальний річний прибуток при емісії акцій було оголошено рівним 25 % від їх номіналу. Визначити мінімальну суму, яку товариство повинно сплатити кожного року у вигляді дивідендів за привілейованими акціями. Рішення: Дивіденд на одну акцію становитиме: D1 = 10 0,25 = 2,5 гр. од. Дивіденд за всіма випущеними привілейованими акціями буде дорівнювати: D = 1000 2,500 = 2,500 гр. од. Різниця між чистим прибутком і виплаченим дивідендом за привілейованими акціями представляє собою прибуток на звичайні акції. Прибуток на одну акцію буде дорівнювати: Оскільки на виплату дивідендів за звичайними акціями може йти не вся сума прибутку, величина виплаченого дивіденду характеризується дивідендним виходом: Зарубіжні акціонерні товариства приводять значення доходу та оголошеного дивіденду на одну звичайну акцію у своїй опублікованій звітності. Приклад 8.6. У звіті банківської корпорації «Signet» (США) за 1990 рік наведені наступні дані на одну акцію: дохід – $ 1,56; оголошений дивіденд – $ 1,56. Визначити дивідендний вихід. Розв’язання. Дивідендний вихід дорівнює : 1,56 / 1,56 = 1 = 100 % (весь прибуток на звичайну акцію був виплачений у вигляді дивіденду). Українські акціонерні товариства в теперішній час оголошують дивіденди за своїми акціями у вигляді річних ставок відсотків, хоча з точки зору світової практики це вважається некоректним. Приклад 8.7. Банк оголосив, що дивіденди за його акціями за рік складуть 20 % річних за звичайними акціями і 30 % річних за привілейованими акціями. Визначити суму дивіденду на одну привілейовану акцію номіналом 5 гр. од. і одну звичайну акцію номіналом 1 гр. од. Розв’язання. Сума дивіденду на одну привілейовану акцію буде дорівнювати: D пр = 0,3 5 = 1,5 гр. од. Сума дивіденду на одну звичайну акцію становить: D з = 0,2 1 = 0,2 гр. од . Приклад 8.8. В оголошенні банку вказано, що дивіденд за звичайними акціями за квартал буде виплачений у розмірі 10 % річних. Визначити суму дивіденду, якщо номінал акції складає 1,5 гр. од. Розв’язання. За формулою: І = n i P; (8.59) де n – період; i – cтавка, %; P – початкова сума боргу. Сума дивіденду за квартал буде дорівнювати: D = 0,25 0.1 1.5 = 0.0375 гр. од. Ринкова ціна акцій визначається попитом на них, який залежить від різноманітних факторів: рівня дивіденду, репутації акціонерного товариства в очах покупців акцій, перспектив його розвитку, якості реклами і т. п. Цінність акцій з урахуванням попиту на них на ринку характеризують показником Р/Е (Price to Earning ratio): Цей показник використовується для порівняльної оцінки якості акцій різноманітних акціонерних товариств. Крім того, для оцінки якості акцій на ринку використовується коефіцієнт котирування: Книжна ціна характеризує частку власного капіталу акціонерного товариства, що припадає на одну акцію, і складається з номінальної вартості, частки емісійного прибутку (накопиченої різниці між ринковою ціною проданих акцій та їх номінальною вартістю) і частки нагромадженого прибутку, вкладеного в розвиток акціонерного товариства. Зарубіжні акціонерні товариства наводять дані за своїми акціями у звітах, що публікуються щорічно. Приклад 8.9. У річному звіті банківської корпорації “Signet” (США) за 1999 рік наведені наступні дані на одну акцію (у доларах): ціна за книгами – 27,67; діапазон ринкових цін протягом року – 33,275 - 8,125; доход на акцію – 1,56. Визначити діапазон зміни протягом року цінності акції та коефіцієнт котирування. Розв’язання. Цінність акції (показник Р/Е) протягом року становила від 8,125/1,56 = 5,208 до 33,375/1,56 = 21,394. Коефіцієнт котирування знаходився в межах від 8,125/27,67 = 0,294 до 33,275/27,67 = 1,203. Українські банки поки не наводять аналогічних даних у своїх опублікованих звітностях, тому оцінка якості їх акцій на основі окремих відомостей, що наводяться у фінансових публікаціях, може бути тільки приблизною. Приклад 8.10. У газеті «К-DAYLI» від 16 лютого 1999 року наведені наступні дані про акції К-банку: номінал акції 10 гр. од., курсова вартість – 4,3 . гр. од., сума дивіденду на акцію за III квартал 1998 року – 5 гр. од. Визначити цінність акції та коефіцієнт її котирування. Розв’язання. Якщо вважати, що дивідендний вихід склав 100 % (весь прибуток на акцію був сплачений у вигляді дивіденду), то дохід на акцію за III квартал склав 5 гр. од. Вважаючи цей прибуток середнім щоквартальним за рік, одержуємо для річного прибутку на акцію суму: 5 4 = 20 гр. од. Отже, цінність акції К-банку при прийнятих припущеннях (показник Р/Е) буде дорівнювати: 4,3/20 = 0,215 Вважаючи далі книжну ціну акції рівною її номінальній вартості, одержуємо для коефіцієнта котирування акції значення: 4,3/10 = 0,43. Якщо ж вважати, що дивідендний вихід склав 50 %, то прибуток на акцію у ІІІ кварталі дорівнює: 5/0,5 = 10 гр. од., то при тих же припущеннях за рік: 10 4 = 40 гр. од. Отже, цінність акції банку в даному випадку становитиме: 4,3/40 = 0,1075. Якщо основною метою купівлі акцій є одержання дивідендів, покупець може визначити для себе теоретичну ціну акції, виходячи зі сплачених або очікуваних дивідендів і прийнятної норми прибутку. Норма прибутку буде дорівнювати: ; (8.62) де D – розмір дивіденду; Р – ціна купівлі акції. Отже, теоретична ціна акції для покупця буде дорівнювати: ; (8.63) Прийнятну норму прибутку можна визначати, виходячи з різних міркувань. Наприклад, можна взяти за основу ставку відсотків за банківськими вкладами, збільшивши її з урахуванням ризику. Приклад 8.11. Дивіденд на акцію компанії за рік склав 4,5 гр. од. Банківська ставка за вкладами дорівнює 10 % річних. Винагорода за ризик, з точки зору покупця, повинна бути 5 %. Визначити теоретичну ціну акції. Розв’язання. За формулою (8.63): У якості основи для визначення прийнятної норми прибутку можна також взяти дохідність державних облігацій. Дохід від покупки акцій визначається дивідендами, а також можливою різницею цін покупки та продажу. Дохідність короткострокових операцій з акціями можна визначити за формулою для ефективної ставки відсотків: , (8.64) де W – дохід від фінансової операції; P – початкова сума; n – період. Приклад 8.12. Акції номіналом 1.0 грн. були куплені за ціною 2,5 гр. од. за півроку до виплати дивіденду. Дивіденд за акціями за рік був проголошений у розмірі 10 % річних. Після оголошення про виплату дивідендів курс акцій склав 2,8 гр. од. Визначити поточну прибутковість акцій у вигляді ефективної ставки відсотків. Розв’язання. Розмір річного дивіденду за акцією з урахуванням податкових пільг згідно з формулою: І = n i P , де n – період; i – cтавка, %; P – початкова сума боргу, буде рівний: D = 0,1 1,0 1,0 = 0,1 гр. од. Поточна прибутковість акції за термін з моменту її покупки визначається сумою річного дивіденду і можливим прибутком від продажу акції: . При довгострокових операціях з акціями та інших фінансових операціях можна використати формули для визначення ефективних ставок як простих, так і складних відсотків. В останньому випадку суму S, отриману в результаті інвестування суми Р протягом терміну n років, можна уявити у вигляді: S = Р (1 + Іе)n; (8.65) де Іе – ефективна ставка складних відсотків. Прибуток від фінансової операції буде рівний: W = S – Р = Р [(1 + І е) n - 1] (8.66) Отже, ефективна ставка складних процентів буде мати вигляд: . (8.67) Приклад 8.13. Привілейовані акції номіналом 10 гр. од. були куплені у кількості 10 шт. за ціною 12 гр. од. і через 2 роки продані за ціною 25 гр. од. за шт. Дивіденд за акціями за перший рік склав 40 % річних, за другий – 60 % річних. Визначити прибуток, отриманий від акцій, і прибутковість їхньої купівлі-продажу у вигляді ефективних ставок простих і складних відсотків. Розв’язання. Вартість покупки 10 акцій склала: Р1=10 12=120 гр. од. При цьому був сплачений податок на операції з цінними паперами в розмірі Т1=0,0003 120 = 0,036 гр. од. Сума, отримана від продажу акцій, склала: Р2 = 10 25 = 250 гр. од. Сума податку на операції з цінними паперами при продажу акцій була рівна: Т2 = 0,0003 250 = 0.075 гр. од. Сума дивідендів за акціями склала: D = 0,4 10 + 0,6 10 = 10 гр. од. Загальна сума витрат склала: Р = 120 + 0,0З6 + 0,075 = 120,111 гр. од. Чистий прибуток від операції дорівнював: W = 250 + 10 – 120,111 = 139,89 гр. од. Прибутковість операції з акціями у вигляді ефективної річної ставки простих відсотків за формулою (8.64) складе: . Прибутковість тієї ж операції у вигляді ефективної річної ставки складних відсотків за формулою (8.67) буде рівна: . Якщо прибутки, одержані в процесі фінансової операції, реінвестуються, у формулах для визначення прибутковості треба враховувати весь отриманий прибуток. Реальна прибутковість акцій за рівнем дивіденду залежить від того, наскільки ціна їхньої купівлі відрізняється від номіналу, виходячи з якого українські акціонерні товариства оголошують дивіденд. Приклад 8.14. Акції номіналом 10 гр. од. продавалися на початку року за курсовою вартістю 40 гр. од. Дивіденд за рік був оголошений у розмірі 10 % річних. Визначити реальну прибутковість за рівнем дивідендів акцій, куплених на початку року. Розв’язання. Сума дивіденду на акцію за рік складе: D = 0,1 10 = 1 гр. од Прибутковість за рівнем дивіденду за формулою (8.64) буде: . У сучасних українських умовах при визначенні реальної прибутковості покупки акцій необхідно враховувати інфляцію. Офіційний індекс інфляції публікується в урядовій пресі або береться наближений показник, рівний зростанню курсу долара США. Приклад 8.13. Банк «А» на акції номіналом 10 гр. од., курсова вартість яких на початку року була рівна 40 гр. од., сплатив за рік дивіденди в розмірі 14 % річних. Банк «Б» на акції номіналом 1 гр. од., курсова вартість яких на початку року становила 2 гр. од., виплачував дивіденди щокварталу за ставками 13, 16, 20 і 26 % річних відповідно. Курс долара на початку року складав 1,6 гр. од./$, а в кінці кожного наступного кварталу – 1.8, 2,1, 2,3 і 2,5 гр. од./$ відповідно. Визначити реальну прибутковість за рівнем дивіденду акцій банків, куплених на початку року. Розв’язання. Дивіденд за акціями банка «А» за рік склав: D = 0.14 10 = 1,4 гр. од. Прибутковість акцій за рівнем дивіденду в гр. од. за формулою (8.64) була рівна: Вартість акцій у доларах на початку року була: Величина річного дивіденду за акціями в доларах склала: Реальна прибутковість акцій банку «А» за рівнем дивіденду за рік у доларах, таким чином, дорівнювала: Дивіденд за акціями банку «Б» щоквартально склав: 1 кв.: 0,25 0,13 1 = 0,325 гр. од.; 11 кв.: 0,25 0,16 1 = 0,4 гр. од.; 111 кв.: 0,25 0,2 1 = 0,5 гр. од.; ІУ кв.: 0,25 0,26 1=0,б5 гр. од. Дивіденд за рік склав 1,875 гр. од. Прибутковість за рівнем дивіденду за рік у гр. од. за формулою (8.64) дорівнює: тобто менше, ніж за акціями банку «А». Вартість акції банку «Б» при її купівлі на початку року в доларах дорівнювала: а суми щоквартальних дивідендів у доларах склали: 0,325/1,8 = 0,18 дол., 0,4/2,1 = 0,19 дол., 0,5/2,3 = 0,22 дол., 0,65/2,5=0,26 дол. відповідно. Загальна сума дивіденду на акцію банку «Б» за рік в доларах склала 0,85 дол. Реальна прибутковість акцій банку «Б» за рівнем дивіденду згідно з формулою (8,64) була, таким чином, рівна: тобто більше, ніж у акцій банку «А». Отже, незважаючи на те, що прибутковість за рівнем дивідендів у гр. од. була вище у акцій банку «А», реальна прибутковість за рівнем дивіденду з урахуванням інфляції виявилася вищою у акцій банку «Б», що пов’язано із щоквартальною вип.латою дивідендів. Таким чином, з урахуванням інфляції при інших рівних умовах більш прийнятною є покупка акцій банків, які виплачують дивіденди щоквартально.

Операції з облігаціями Приклад 8.14. Облігації номіналом 25 гр. од. продаються за ціною 24, 5 гр. од. Визначити курс облігацій. Розв’язання. . Ціна облігації при заданому їй курсі буде рівна: . (8.68) Приклад 8.15. Курс державних короткострокових облігацій номіналом 100 гр. од. дорівнює 77,5. Визначити ціну облігацій. Розв’язання. Приклад 8.16. Прибуток за облігаціями підприємства номіналом 10 гр. од. виплачується два рази на рік, виходячи з 50 % річних. Визначити суму прибутку при кожній виплаті. Розв’язання. І = 0,5 0,5 10 000 = 2500 гр. од. Якщо відсотки за облігаціями не виплачуються, джерелом прибутку від їхнього придбання буде різниця між ціною викупу (номіналом) і ціною покупки. Різницю цих цін називають дисконтом, а самі облігації – дисконтними. До таких облігацій належать державні короткострокові зобов’язання (ДКЗ). Прибуток від покупки таких облігацій буде рівний: . (8.69) Підставляючи у формулу для визначення ефективної ставки простих відсотків (8.64) виразу (8.67), одержуємо: . (8.70) Приклад 8.17. Державні короткострокові облігації номіналом 1 тис. гр. од. і терміном обертання 91 день продаються за курсом 87,5. Визначити суму прибутку від покупки 10 облігацій та прибутковість фінансової операції для розрахункової кількості днів у році, рівної 365. Розв’язання. Прибуток від покупки однієї облігації W1 = 1000 (1 - 87,5/100) = 125 гр. од. Прибуток від покупки 10 облігацій W= 10 125 = 1250 гр. од. Прибутковість покупки за ефективною ставкою простих відсотків за формулою (8.64): Прибуток від покупки довгострокових облігацій з виплатою відсотків буде складатися з суми отриманих відсотків і різниці між ціною їхнього погашення (номіналом) і ціною покупки. Якщо відсотки по облігації сплачуються в кінці терміну, то при їхньому нарахуванні за ставкою складних відсотків g сума процентних грошей при погашенні облігації через n років складе: I = N (1 + g)n - N. (8.72) Якщо облігація була куплена за ціною Р, загальний прибуток від неї буде рівний: W = I + N – Р = N (1 + g)n – Р = N [(1 + g)n - Рk/100]. (8.73) Прибутковість покупки облігації у вигляді ефективної ставки складних відсотків буде рівна: . (8.74) Приклад 8.18. 5 облігацій номіналом 10 тис. гр. од. і терміном 10 років куплені за курсом 94. Відсотки за облігаціями виплачуються в кінці терміну за складною ставкою 25 % річних. Визначити загальний прибуток від фінансової операції та її прибутковість. Розв’язання. Прибуток від однієї облігації – W1 = 10 000 [(1 + 0,25) 10 - 94/100] = 83 732 гр. од. Прибуток від 5 облігацій – W = 5 83 732 = 418 660 гр. од. За формулою (8.73) прибутковість покупки облігацій – . Якщо відсотки за облігаціями сплачуються періодично, при визначенні загального прибутку необхідно враховувати можливість реінвестування одержуваних відсотків. Приклад 8.19. Облігація підприємства номіналом 100 тис. гр. од. і терміном 5 років, відсотки за якою сплaчуються щорічно зі ставкою 25 % річних, куплена за курсом 96 %. Одержувані відсотки реінвестувалися за складною ставкою 40 % річних. Визначити прибуток від покупки облігації та її прибутковість. Розв’язання. Ціна покупки облігації – Р = 96 100 000/100 = 96 000 гр. од. Сума щорічних відсотків від облігації – Іг = 0,25 100 000 = 25 000 гр. од. Прибуток від реінвестування відсотків за облігацією – Прибуток унаслідок покупки облігації за ціною, меншою від номіналу, склав: Wп = 100 000 - 96 000 = 4000 гр. од. З урахуванням оподаткування його величина рівна: Wпн = 4000 (1 - 0,12) = 3520 гр. од. Загальний прибуток від облігації склав: W = 273 640 + 3520 = 277 160 гр. од. За формулою (4.3) прибутковість покупки облігацій за ефективною ставкою складних відсотків (без урахування податку на операції з цінними паперами) буде рівна: .

Спеціальні терміни: Кірмаш – ринок, торг, базар. «Кліка» – своєрідне монополістичне об’єднання торговців на біржі для проведення єдиної, попередньо узгодженої політики, яка відповідає їх інтересам (біржовий жаргон). Трейдер – представник брокера в торговій зоні біржі, який приймає замовлення від імені фірми на продаж і купівлю, викрикує різну інформацію; працівник брокерської фірми, що безпосередньо виконує замовлення клієнтів на купівлю-продаж акцій у торговому залі біржі. Куртаж – винагорода, що виплачується брокеру за посередництво при здійсненні біржової угоди (як на товарній, так і на фондовій біржі). Куртьє – маклер, агент. Кулісьє – неофіційний маклер, що укладає спекулятивні угоди на біржі (як правило, на неофіційній фондовій біржі – кулісі). Зареєстрований маклер – член біржі, який купує та продає цінні папери тільки за свій рахунок. Зареєстровані маклери складають тільки 5 % всіх членів біржі. Їх можна порівняти з приватними маклерами на біржах Німеччини. Залучений капітал – капітал компанії, отриманий у результаті випуску нею облігацій. Дружні векселя (зустрічні) – векселя, що не пов’язані з реальною комерційною угодою; кредитор за одним векселем є боржником за іншим. Питання для контролю 1. Дайте загальну характеристику корпоративних цінних паперів. 2. Чи є цінні папери капіталом? 3. Які права мають власники акцій? 4. Від чого залежить розмір дивідендів за акціями? Чи можуть власники акцій, крім дивідендів, отримати за ними ще якийсь дохід? 5. Вкажіть переваги акціонерної форми господарювання порівняно з іншими формами комерційної організації. 6. Що вам відомо з історії акціонерного підприємництва? 7. Розвиток акціонерного підприємництва в дореволюційній Росії. 8. Особливості розвитку акціонерного підприємництва в радянські часи та на етапі переходу до ринкових відносин. 9. Розкрийте механізм створення акціонерного товариства. 10. Види акціонерних товариств і особливості їх організації та функціонування. 11. Як на практиці здійснюється контроль за діяльністю акціонерного товариства (корпорації) відкритого та закритого типу? Вкажіть конкретні шляхи, що забезпечують контроль над корпорацією. 12. У чому суть «системи участі» в контролі над діяльністю акціонерного товариства? 13. За якими ознаками можуть класифікуватись акції, що випускаються в обіг? 14. Які акції і в якому випадку називаються кумулятивними? 15. Привілейовані акції та їх різновиди. 16. Чому прості акції вважаються найбільш ризиковим видом цінних паперів? 17. Чому випуск корпоративних облігацій вважається більш вигідним способом формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій? 18. Корпоративні облігації та їх види. 19. Особливості й умови процесу випуску та реєстрації корпоративних облігацій в Україні. 20. Особливості емісійної діяльності держави на фондовому ринку. 21. Особливості історичного розвитку ринку державних цінних паперів у колишньому СРСР. 22. Дайте загальну характеристику державних облігацій. 23. За якими ознаками можуть класифікуватись державні цінні папери? 24. Як чинне законодавство України регламентує випуск та обіг облігацій? 25. Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом ( вітчизняний досвід). 26. Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом ( зарубіжний досвід). 27. Проблеми розвитку в Україні ринку спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів. 28. Як формується курсова вартість акцій? Фактори, що впливають на курс акцій. 29. Як формується курсова вартість облігацій? Фактори, що впливають на курс облігацій. 30. У чому різниця між номінальною, курсовою, особовою, ринковою вартістю або ціною цінних паперів? 31. Які фактори впливають на курс цінних паперів? 32. Назвіть показники, що характеризують якість акцій. 33. Назвіть показники, що характеризують якість облігацій. 34. Місце фондової біржі на ринку цінних паперів. 35. Суть посередницької функції фондової біржі. 36. У чому суть індикативної функції фондової біржі? 37. Регулятивна функція фондової біржі. 38. Мета контрольної діяльності фондової біржі. 39. Історичні аспекти розвитку фондового біржового обігу цінних паперів. 40. Назвіть відомі вам моделі біржової системи. 41. Основні риси фондового ринку України. 42. Суть біржових операцій з готівкою . 43. Суть біржових операцій на строк. 44. Суть біржових операцій з премією та опціоном. 45. Опціони та фінансові ф’ючерси. 46. Механізм реалізації опціонних операцій. 47. Біржові індекси та методичні підходи до їх розрахунку. 48. У відділі цінних паперів комерційного банку ведеться аналіз котировок акцій на фондовій біржі з визначенням власного біржового індексу, що розраховується як середнє арифметичне зважене курсів акцій п’яти найбільших емітентів, поділене на 1000. У якості ваги беруть обсяг угод за акціями кожного емітента (кількість проданих акцій). У таблиці наведені підсумки торгів на біржі на початок і кінець тижня. Визначити: біржові індекси на початок і кінець тижня, темп зростання біржового індексу, темпи зростання курсів акцій кожного емітента і коефіцієнт «бета» для акцій кожного емітента. 49. Назвіть відомі індекси українського фондового ринку та вкажіть особливості їх побудови. 50. У річному звіті банківської корпорації «Signet» (США) за 1999 рік наведені наступні дані на одну акцію (у доларах): ціна за книгами – 27,67; діапазон ринкових цін протягом року – 33,275 – 8,125; доход на акцію – 1,56. Визначити діапазон зміни протягом року цінності акції та коефіцієнт котирування. 51. У газеті «К-DAYLI» від 16 лютого 1999 року наведені наступні дані про акції К-банку: номінал акції 10 гр. од., курсова вартість – 4,3 гр. од., сума дивіденду на акцію за III квартал 1998 року – 5 гр. од. Визначити цінність акції та коефіцієнт її котирування. 52. Дивіденд на акцію компанії за рік склав 4,5 гр. од. Банківська ставка за вкладами дорівнює 10 % річних. Винагорода за ризик, з точки зору покупця, повинна бути 5 %. Визначити теоретичну ціну акції. 53. Акції номіналом 1,0 грн.. були куплені за ціною 2,5 гр. од. за півроку до виплати дивіденду. Дивіденд за акціями за рік був проголошений у розмірі 10 % річних. Після оголошення про виплату дивідендів курс акцій склав 2,8 гр. од. Визначити поточну прибутковість акцій у вигляді ефективної ставки відсотків. 54. Привілейовані акції номіналом 10 гр. од. були куплені у кількості 10 шт. за ціною 12 гр. од. і через 2 роки продані за ціною 25 гр. од. за шт. Дивіденд за акціями за перший рік склав 40 % річних, за другий – 60 % річних. Визначити прибуток, отриманий від акцій, і прибутковість їхньої купівлі-продажу у вигляді ефективних ставок простих і складних відсотків. 55. Акції номіналом 10 гр. од. продавалися на початку року за курсовою вартістю 40 гр. од. Дивіденд за рік був оголошений у розмірі 10 % річних. Визначити реальну прибутковість за рівнем дивідендів акцій, куплених на початку року. 56. Облігації номіналом 25 гр. од. продаються за ціною 24, 5 гр. од. Визначити курс облігацій. 57. Курс державних короткострокових облігацій номіналом 100 гр. од. дорівнює 77,5. Визначити ціну облігацій. 58. Прибуток за облігаціями підприємства номіналом 10 гр. од. виплачується два рази в рік, виходячи з 50 % річних. Визначити суму прибутку при кожній виплаті. 59. Державні короткострокові облігації номіналом 1 тис. гр. од. і терміном обертання 91 день продаються за курсом 87,5. Визначити суму прибутку від покупки 10 облігацій та прибутковість фінансової операції для розрахункової кількості днів у році, рівної 365. 60. Біржове котирування. 61. Приватизація й акціонування та їх роль у процесі створення ринку цінних паперів в Україні. 62. Основні характеристики цінних паперів, що обертаються на ринку цінних паперів України. 63. Фінансові ф’ючерси та їх оцінка. 64. Операції з опціонами. Визначення премії опціону. 65. Державні облігації: порядок розміщення, встановлення цін, прогнозування цін і доходів. 66. Облігації корпорацій: порядок розміщення, встановлення цін, прогнозування доходів і курсів. 67. Управління портфелем облігацій. 68. Конвертовані облігації. Варанти. 69. Характеристика акцій. Прогнозування доходів і курсів. 70. Які біржові індекси провідних бірж світу ви знаєте? 71. Правове положення фондової біржі в Україні. 72. Чи привабливі для інвесторів облігації з плаваючою процентною ставкою в разі зниження темпів інфляції? Поясніть. 73. Чому конвертовані облігації випускаються за вищою ціною, ніж інші види облігацій? 74. Поясніть, яким чином на ціну облігацій впливають: збільшення грошової маси, ціни на нафту, валютний курс. 75. Якщо купонна ставка за облігацією перевищує потрібний рівень прибутковості, її ціна буде вищою чи нижчою за номінальну. Поясніть. 76. У чому небезпека випуску дуже великої кількості акцій? 77. Чим розрізняються привілейовані і прості акції? У чому їх схожість? 78. У чому схожість між привілейованими акціями й облігаціями? 79. Що таке публічне розміщення акцій? 80. Дайте характеристику ф’ючерсному контракту. 81. Яким чином можна підрахувати збитки чи доходи від ф’ючерсної угоди? 82. Облігації місцевих органів влади. 83. Фактори, що здійснюють вплив на рух курсів акцій (економічне становище, процентні ставки, валютні курси та ін.). 84. Як визначається і публікується курс облігацій? 85. Як визначається і публікується курс акцій? 86. Що показує коефіцієнт b? 87. Назвіть основні види цінних паперів, що обертаються в Україні. Які види цінних паперів, на вашу думку, доцільно було б мати? 88. Чим відрізняються державні облігації від казначейських зобов’язань? 89. Які є обмеження для випуску привілейованих акцій? 90. Які обмеження є для випуску облігацій? 91. Дайте характеристику ощадного сертифіката. 92. Дайте характеристику векселя. 93. Яким вимогам повинен відповідати торговець цінними паперами? 94. Яку інформацію повинне подавати товариство, що хоче здійснити розміщення цінних паперів? 95. Акція, що має b = 1,5 і долю в портфелі 40 %, витягнута з добре диверсифікованого портфеля, який має b = 1,2. Вона замінена акцією з b = 0,6 і часткою в портфелі 40 % від початкової ринкової вартості портфеля (до витягнення першої акції). Якою буде b нового портфеля? Якщо частка нової акції портфеля складає 40 % від ринкової вартості після витягнення першої акції, то якою буде b такого портфеля? 96. У відділі цінних паперів КБ ведеться аналіз котировок акцій на фондовій біржі з визначенням власного біржового індексу, що розраховується як середнє арифметичне зважене курсів акцій п’яти крупних емітентів, поділена на 1000. У якості ваги береться об’єм угод за акціями кожного емітента. За даними таблиці визначити: а) біржові індекси на початок і кінець тижня; б) темпи росту курсів акцій кожного емітента; в) коефіцієнт “b“ для акцій кожного емітента. Банк оголосив, що дивіденди за його акціями за рік склали: 160 % річних за звичайними акціями і 210 % річних за привілейованими акціями. Визначити суму дивіденду на одну привілейовану акцію номіналом 7 грн. і одну звичайну акцію номіналом 4 грн. 97. Яку інформацію повинне подавати товариство, цінні папери якого знаходяться в руках інвесторів, коло яких не можна визначити? 98. Які органи управління має фондова біржа? 99. У газеті «Бізнес» від 1.12.97 приведено наступні дані про акції УФБ: номінал акцій – 0,85 грн.; курсова вартість – 1,95; сума дивіденду на акцію за 4 квартал 1996 року – 0,30 грн. Визначити цінність акцій і коефіцієнт їх котировки. 100. Фондова біржа виконує три основні функції: а) посередницьку; б) індикативну; в) регулятивну; г) правильної відповіді немає. 101. Хто має право бути присутнім у біржовому залі під час торгів? 102. Як організована торгівля цінними паперами на біржі? 103. Яким чином визначити ефективність хеджування? 104. Є два види цінних паперів, які мають: Якщо портфель складатиметься із 60 % А і 40 % Б, то яким буде стандартне відхилення доходів портфеля? Яким буде очікуваний дохід і b портфеля? 105. Чому фінансові установи, що володіють акціями c приймають рішення про придбання опціону на продаж, а не просто продають акції? 106. Як на фондових біржах світу, так і у практиці українських біржових операцій (правда частково) при угодах із цінними паперами допускаються до виконання наступні види операцій: а) операції з готівкою (касові операції); б) операції на строк; в) операції з премією та операції з опціоном; г) правильної відповіді немає. 107. Кірмаш – це : а) ринок; б) торг; в) базар; г) правильної відповіді немає. 108. Представник брокера в торговій зоні біржі, який приймає замовлення від імені фірми на продаж і купівлю, викрикує різну інформацію; працівник брокерської фірми, що безпосередньо виконує замовлення клієнтів на купівлю-продаж акцій – торговому залі біржі: а) «кліка»; б) трейдер; в) куртьє; г) правильної відповіді немає. 109. Кулісьє – це : а) неофіційний маклер, що укладає спекулятивні угоди на біржі (як правило, на неофіційній фондовій біржі – кулісі); б) член біржі, який купує та продає цінні папери тільки за свій рахунок. Залучений капітал – капітал компанії, отриманий у результаті випуску нею облігацій; в) винагорода, що виплачується брокеру за посередництво при здійсненні біржової угоди (як на товарній, так і на фондовій біржі); г) правильної відповіді немає. 110. Куртаж – це: а) неофіційний маклер, що укладає спекулятивні угоди на біржі (як правило, на неофіційній фондовій біржі – кулісі); б) член біржі, який купує та продає цінні папери тільки за свій рахунок. Залучений капітал – капітал компанії, отриманий у результаті випуску нею облігацій; в) винагорода, що виплачується брокеру за посередництво при здійсненні біржової угоди (як на товарній, так і на фондовій біржі); г) правильної відповіді немає. 111. Що таке проценти, які сплачуються за облігаціями: а) ставка процента змінюється при кожній наступній виплаті; б) проценти сплачуються у вигляді дисконту; в) проценти сплачуються із врахуванням коливання курсової вартості облігації; г) правильної відповіді немає. 112. За якими акціями сплачується дивіденд: а) за акціями, що належать громадянам; б) за всіма акціями, які випущені в обіг і знаходяться на балансі акціонерного товариства; в) за всіма акціями, випущеними і невипущеними в обіг; г) за акціями (які належать акціонерам), не випущеними в обіг і що знаходяться на балансі акціонерного товариства; 113. Щодо якої суми встановлюються проценти за корпоративними облігаціями? а) щодо курсової вартості облігацій на дату, яка офіційно оголошена акціонерним товариством; б) щодо номіналу облігації незалежно від її курсової вартості; в) щодо суми, спеціально обумовленої умовами випуску облігацій; г) правильної відповіді немає. 114. З якого моменту фондова біржа набуває права юридичної особи? а) з моменту утворення статуту зборами засновників; б) з моменту державної реєстрації установчих документів; в) з моменту внесення у єдиний державний реєстр; г) з моменту отримання ліцензії на право біржової діяльності на ринку цінних паперів. 115. Щорічні дивіденди за акцією складають 200 грн. Необхідний рівень прибутковості цих акцій оцінюється їх власником у 20 % річних. Поточна ринкова вартість цих акцій складає 800 грн. Розгляньте такі ситуації: а) є сенс власнику придбати ще такі акції; б) є сенс власнику продати ці акції; в) є сенс обміняти їх на облігації; г) правильної відповіді немає

<<< < Предыдущая 1 23 / 53 4 5 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
04.11.20181.3 Mб32Финансы НМП-3.doc
#
18.12.2018108.54 Кб3ФК-08-3_Кієня К..doc
#
19.11.2019774.66 Кб14ФМ-08_Чередник А.В..doc
#
04.03.201696.31 Кб16ФП_ИНДЗ (Автосохраненный).docx
#
16.11.20191.74 Mб20Французька мова І курс Заочне 2010 .doc .doc
#
12.11.20192.41 Mб3Ходаковськ РФП.doc
#
24.11.20193.11 Mб3Цінні папери заочне 2010.doc
#
14.04.2019999.42 Кб9чПоРа Історія Готова.doc
#
13.04.2019543.74 Кб2чПоРа Політка.doc
#
16.04.2019968.19 Кб13чПоРа Статистика готова.doc
#
26.04.20191.45 Mб11чПоРа_стор_я_Готовап.doc