Місто Ізяслава–Святополка.

Із смертю Ярослава Мудрого (20 лютого 1054 р.) починається новий період містобудівної історії Києва. Місто ще більше розростається. В кінці ХІ – на початку ХІІ ст. зводиться новий архітектурний ансамбль на горі, яка пізніше дістала назву Михайлівської (нині – Володимирська гірка). Близько 1060 р. син Ярослава Мудрого Ізяслав будує тут Дмитріївський монастир. Між 1085-1087 рр. син Ізяслава, Святополк (Михайло) – монастир святого Михайла. За Святополка монастирі, збудовані на Михайлівській горі, були оточені укріпленнями, площа укріпленого дитинця досягла 80 га.

У 1108-1113 рр. великим князем київським Святополком Ізяславичем зводиться шестистовпний, хрестовобанний собор Михайлівського Золотоверхого монастиря – «заложена бисть церкви святого Михаіла, Золотоверхая». Вперше в практиці культового будівництва Русі було використане покриття бань золотом. Головною святинею храму стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені з Візантії дружиною Святополка, Варварою Комнін. Собор пережив монголо-татарську навалу, довгі роки литовсько-польського панування, але був зруйнований у 1934-35 рр. Зараз комплекс споруд Михайлівського Золотоверхого Монастиря відбудовано (1999 р.). Від оздоблення Михайлівського собору збереглися мозаїки (загальною площею 45 м²), що є шедеврами давньоруського мистецтва, та частина фрескового живопису.

Одночасно із забудовою Михайлівської гори, в межах «міста Володимира» зводиться архітектурний ансамбль, до складу якого увійшли монастирі святого Андрія (1086 р.) та святого Федора (1129-1133 р.). Поряд з величними соборами розповсюджується будівництво невеличких чотирьохстовпних, однобанних храмів, які надавали Києву різноманітності і неповторності. Як і інші давньоруські міста, Київ складався з дитинця та торгово-ремісничих посадів.

Копирів кінець.

З північного заходу до центральної частини міста прилягав укріплений торгово-ремісничий посад, який в літопису згадується, як Копирів кінець (походження назви невідоме). Археологічні дослідження дали можливість більш-менш точно визначити його межі. Копирів кінець починався одразу ж за Західними воротами, площа його становила близько 40 га. Тут було виявлено фундаменти чотирьох храмів. Літопис повідомляє, що на території Копирвого кінця в 1121 р. була збудована церква святого Іоана – «заложи церкві святого Іоана в Копиріве конці», а у 1147 р. князь Святослав Ярославич заснував монастир святого Сімеона. В кінці ХІІ ст. князь Святослав Всеволодович збудував на Копиревому кінці Новий двір і переніс сюди свою резиденцію. Фундаменти церкви, дослідженої М.К. Каргером у 1947 р., ототожнюють з церквою святого Василя на Новому дворі, закладеної в 1197 р. князем Рюриком Ростиславичем. Ймовірно, в цій частині міста були двори княжих слуг і навіть деяких бояр, але основним його населенням був ремісничо-купецький люд. Садиби ремісників на Копиревому кінці були різними. Тут поряд існували і напівземлянки, і двоповерхові житла. Відомо, що в районі сучасної Львівської площі із задоволенням селилися купці зі Сходу.

До посадських районів Києва ХІ – ХІІІ ст. належали також гори Замкова, Дитинка і Щекавиця. На Замковій горі відкриті ремісничі майстерні, кам’яні будівлі ХІІ – ХІІІ ст., поховання цього часу. Особливо густо ремісники заселяли схили Гончарного і Кожум’яцького ярів. Їх садиби утворювали терасну забудову.

Поділ.

Найбільшим торгово-ремісничим посадом Києва був Поділ. Його площа становила близько 200 га. Крім купців та ремісників, в Нижньому місті мешкала найбільш злиденна частина київського населення. Поділ не був беззахисним. У ХІІ ст. у північно-західній його частині зводяться могутні укріплення, «столпії». З північного сходу Поділ омивали води Дніпра й Почайни, з півдня і південного заходу насторожі стояв Київський Дитинець. Через Поділ протікала річка Глибочиця, що впадала в ріку Почайну. Почайна мала зручну гавань: сюди заходили каравани купецьких кораблів. Недалеко від берега Почайни, в центрі Подолу знаходилося «торговище» найбільша ринкова площа Києва (район сучасної Контрактової площі). Древній торг Подолу займав територію в 2-3 га. До нього підходили вулиці від пристані в гирлі Почайни. Археологічними дослідженнями Подолу в 1974-1981 рр. виявлені елементи їх упорядкування: мостові, дренажні канави, водовідводи.

Характерною рисою культового будівництва на Подолі було те, що його замовниками виступали не князі або монастирі, як в інших районах міста, а торгово-ремісничі об’єднання. Одним з перших був збудований храм святого Іллі на Подолі, згадуваний в літопису під 945 р. Найвідомішим подільським храмом була Пирогоща, збудована протягом 1131-1136 рр. (зараз відновлена). Особливої святості церкві надавала ікона Пресвятої Богородиці («Пирогощі») – покровительки торгівлі, вивезена з Візантії. Ця церква була церквою гостей, тобто купців, які торгували зерном і стояла вона на хлібному торгу.

Церкви Михайла і Бориса та Гліба згадуються літописом під 1146 р. Церква Михайла (Новгородська божниця) була збудована новгородськими купцями, а будівництво церкви Бориса та Гліба (Турової божниці) слід пов’язати з діяльністю купців Турової землі.

Торгівля та ремесло були головними заняттями мешканців Подолу. Тут ставили свої двори ювеліри і гончарі, зброярі і ковалі, ремісники інших спеціальностей. Конфігурація садиб майже не змінювалася. Після сильних повеней, що зносили забудову, садиби поновлювалися в тих же межах.