Поняття й ознаки права

Право – це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що відображають державну волю, встановлюють права й обов’язки учасників правовідносин, гарантуються і оберігаються державою з метою регулювання суспільних відносин і охорони соціальних цінностей.

Основні ознаки права:

1) нормативність: право складається з норм, загальних правил поведінки, закріплених у правових актах, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб і державних органів;

2) системність: право – це не просто сукупність, а єдина система правових норм, які тісно пов'язані між собою, діють на основі спільних принципів, виконують єдині функції, об’єднуються в інститути та галузі;

3) загальнообов’язковість: право – це норми, що поширюються на всіх учасників правовідносин і є обов’язковими для виконання без винятків, незалежно від ставлення до норм.

4) всезагальність: це єдиний для всіх суб'єктів права порядок регулювання суспільних відносин;

5) формально визначеність: право – це система загальнообов’язкових правил, норм, зміст яких чітко визначено, точно формально закріплено в тексті правового документа (джерела права);

6) забезпеченість права державою: норми права виражають волю держави і вона встановлює (санкціонує), гарантує та охороняє ці норми в особі її органів силою державного примусу;

7) ефективність: право, на відміну від соціальних норм, не виражається через принципи, гасла, цілі, а формулює правила поведінки у вигляді прав та обов’язків, порушення яких зумовлює певні правові наслідки і тому виступає регулятором найважливіших суспільних відносин.

Соціальна значимість права, його місце та роль у системі соціального, нормативного регулювання відображається в його функціях. Функції права – це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. У правознавстві виділяють наступні функції права: регулятивна; охоронна; ідеологічно-виховна; пізнавальна; відновлююча; каральна тощо.

Об’єктивне право – це право, що діє в державі як загальна об’єктивна закономірність необхідності регулювання суспільних відносин людей. Це система загальнообов’язкових, формально визначених норм, які забезпечені державою і служать критерієм правомірної (дозволеної) та неправомірної (недозволеної) поведінки особи, тією основою, на базі якої визначають на практиці наявність або відсутність у особи юридичних прав і обов’язків.

Суб’єктивне право – це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Це право на свою юридично можливу поведінку, право на звернення до держави за захистом своїх юридичних можливостей.

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Тобто, поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки певної сфери життєдіяльності, вона об’єктивна. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.

Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава, встановлюються або санкціонуються нею; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішньо узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків; формально визначені й мають чіткі форми зовнішнього виразу.