Сумарна функція мікро і макрофагів.

1. володіють високою хемотаксичною активністю, що дозволяє їм швидко комулюватися в місцях скупчення антигену;

2. . володіють високою адгезією на антигені;

3. підсилюють імунокомпетентність антигену

4. володіють високою цитотоксичною здатністю за рахунок пероксидаз, лизосомальних ферментів і цитокінів;

5. Обробка й подання (презентація) антигенного матеріалу т- і в-лімфоцитам – функція притаманна тільки для похідних моноцитів;

6. стимулюють диференціровку Т- лімфоцитів за допомогою ІЛ.

7. за допомогою медіаторів, що синтезують мікро - та макрофаги здійснюють кооперацію всіх імунокомпетентних клітин.

8.виводять ЦІК й ушкоджені еритроцити з організму.

9.На відміну від В- і Т –лімфоцитів, макрофаги і моноцити не спроможні до специфічного розпізнавання антигену.

Всі клітини ,які здібні до фагоцитозу мають маркери до Fс - фрагменту (важкий ланцюг Ig) і для С₃ - системи комплементу. В наслідок цього антигенні частки покриті антитілами й компонентами системи комплементу активно приєднуються до фагоцитів, що полегшує їх лізис.

Таким чином., мікро- і макрофаги є основою, практично, всіх провідних механізмів неспецифічного захисту без яких специфічна функція притаманна лімфоцитам не буде здійснюватися.

Нормальні (природні) кілери (ек).

ЕК – морфологічно, це великі гранулярні лімфоцити.

Незважаючи на те, що ЕК є лімфоцитами, їх відносять до кліток уродженого імунітету, тому що вони здійснюють, без попередньої імунізації, незалежний від антитіл і комплементу лізис спонтанно мутірованих пухлинних кліток і вірусів на початкових етапах захворювання. Знищуючи на ранніх стадіях зараження вірусом клітки, ЕК не допускають розмноження вірусу й сприяють абортивному плину захворювання, поки в силу не вступлять сенсибілізовані Т-лімфоцити. Тобто виконують авангардну функцію в боротьбі з інфекцією.

Функція ЕК в організмі наступна:

1. контроль проліферації й діференцировки клітин в організмі.

2. виконання цитотоксичних реакцій проти : пухлинних клітин, вірусів і вірус – модифікованих клітин, трансплантованих клітин, функціонально застарілих клітин.

3. підсилює цитотоксичну активність фагоцитів, антитіл-утворюючих кліток, фібробластів; активує В-лімфоцити та здійснює регулюючу функцію між ними за допомогою факторів які продукують ЕК ( ІФН, ІЛ-1,2, серотонін, КЛС, ФНО, бета-ендорфіни.)

Набутий імунітет

Патогенні мікроорганізми мають величезні можливості міняти стратегію завдяки мутаціям, що дозволяє їм вислизнути від потужних факторів захисту вищезгаданого вродженого імунітету. Еволюційним предкам людини необхідно було виробити механізми, які служили б для захисту від кожного конкретного збудника, як би багато їх не було і як би вони не змінювали свою антигенну структуру. Інакше кажучи, людина повинен мати у своєму розпорядженні величезне число специфічних (тобто знов утворених, тих, які постійно навчають) засобів імунного захисту. Еволюційні процеси привели до блискучого рішення проблеми - формуванню набутого імунітету.

Набутий імунітет цілком базується на функціонуванні лімфоцитів.

Незважаючи на морфологічну схожість, лімфоцити не однорідні за функціональними ознаками

Виділяють дві основні популяції цих клітин:

1..Т –лімфоцити ( тимус - залежні) – забезпечують клітинний імунітет;