9.5. Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту

Страхування кредитів відноситься до підгалузі страхування відповідальності заборгованості, яка охоплює страхування різних видів кредитів. Страхування кредитів появилось в Європі після першої світової війни (1914-1918рр.), а сучасного вигляду набуло у 50-х роках минулого століття. У сфері кредитних відносин існують різні форми забезпечення кредитів, найбільш надійною та доступною виступає страхування. В Україні страхування кредитів проводиться лише з 1990 року, коли були прийняті відповідні закони щодо формування комерційних банків.

Об'єктами цього виду страхування є комерційні кредити, банківські позики, кредитні зобов'язання тощо. Суть такого страхування полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику.

Кредитний ризик - ймовірність відмови боржника від сплати процентів за кредит і повернення самого кредиту. Він може виникнути в усіх видах кредитних операцій як всередині країни, так і в міжнародному кредитуванні. У зв'язку з тим, що більшість кредитних ресурсів концентрується в банках, саме вони більше всього наражаються на кредитні ризики, рівень яких залежить від особи позичальника, його . фінансового стану, форми кредиту і загальної економічної ситуації в країні. Крім банків кредитний ризик може виникнути і в юридичних та фізичних осіб, за умови надання ними комерційних кредитів, або при придбанні цінних паперів (кредитних зобов'язань).

Особливістю страхових кредитних ризиків є те, що у стосунках між кредитором та його боржником предмет їхнього спільного інтересу (кре­дит) ставить дані сторони в діаметрально протилежні умови: боржник

зобов'язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за узгодженими умовами. Невиконання цих умов загрожує кредитору фінансовими збитками. Основний ризик кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється у неповерненні заборгованості, а з юридичної - у невиконання зобов'язань, й Отже, страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.

Найбільшого поширення набуло страхування банківських кредитів, яке охоплює два види:

1. страхування відповідальності позичальників за непогашеная кредиту;

2. страхування ризику непогаїиення кредиту.

У першому випадку договір укладає страхувальник (юридична або фізична особа, яка страхує свою відповідальність перед банком за непог.ашення взятого кредиту) і страховик. У другому випадку страхувальником виступає сам банк, який страхує ризик втрати коштів від несвоєчасного або повного чи часткового непогашення кредиту і відсотків за користування ним з боку позичальників.

Ризик втрати коштів є підприємницьким ризиком. Тому умови страхування ризику непогашення кредиту нами розглянуто в темі 10 (п.10.4.).

9.6. Страхування відповідальності за нанесення екологічних збитків (екологічне страхування)

Страхування відповідальності охоплює екологічне страхування (страхування відповідності за нанесення екологічних збитків), основною метою якого є компенсація збитків за позовами, висунутими третіми особами за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та майну внаслідок забруднення довкілля з вини страхувальника.

Однією з екологічних функцій нашої держави є реалізація права гро­мадян на безпечне для їх життя та здоров'я довкілля (екологічну без­пеку) і відшкодування шкоди заподіяної порушенням цього права, що передбачено, зокрема, ст.50 Конституції України та ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього середовища". Екологічне страхування є одним із основних способів реалізації зазначеного права та одним з джерел фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля. Дане страхування виконує природоохоронну, превентивну та інвестиційну функції, тому є важливим елементом економічного стимулювання природоохоронної діяльності і раціонального природокористування.

У науковій літературі екологічне страхування визначається як страхування відповідальності підприємств - джерел підвищеної еко­логічної небезпеки або "власників забруднених" об'єктів, що становлять потенційну екологічну загрозу життєво важливим інтересам громадян та юридичних осіб. Пріоритетною є природоохоронна мета екологічного страхування, а головне його завдання - компенсація завданих внаслідок забруднення довкілля страхувальником збитків третім особам і додаткове фінансове забезпечення екологічної безпеки при дотриманні інтересів страховиків, страхувальників і третіх осіб.

Сьогодні відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забруд­неннями, неможливістю використовувати водні та земельні ресурси. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробниками, поста­чальниками, перевізниками, власниками місць зберігання забруд­нювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди накладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище. При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі витрати, а й витрати на очищення забруд­нених водойм та грунту.

Гостро постала проблема охорони довкілля і в Україні. Відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди забруднювальних речовин, екстенсивне природокористування негативно відбилися на екології. Відсталість та зношеність технічної бази багатьох виробництв призводить до частих аварій і порушень екологічних норм експлуатації.

Концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів призводять до появи нових ризиків. На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф - аварія на Чорнобильській атомній електро­станції, що завдала шкоди обсягом понад 140 млрд. доларів США. Пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, забруднення довкілля трапляються в країні практично щодня.

Екологічне страхування грунтується на законах і нормах, визначених для кожної країни.

Закон України "Про охорону навколишнього середовища" визначає 0

правові, економічні та соціальні основи організації захисту природного середовища.

Забруднення - це викид шкідливих речовин, який забруднює атмосферу, водні або земельні ресурси.

Згідно з вітчизняним законодавством забруднювач несе відпо­відальність за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а також порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.

Підприємства, які є джерелами підвищеної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному

Рис. 9.7. Види екологічного страхування

середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Якщо підприємство не відноситься до власників джерел підвищеної економічної небезпеки, то вони звільняються від покриття шкоди за умови доведення, що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатногго для використання за цільовим призначенням.

Початково ризик забруднення вводився страховиками у поліс страху­вання цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складність характеру та виявлення винуватця забруднення призвели до виділення екологічного страхування у окремий вид.

Екологічне страхування включає в себе цілий блок окремих видів страхування, що передбачає відповідальність страховика за ризики, пов'язані із забрудненням довкілля (рис. 9.7).

Об'єктом страхування є будь-який екологічний ризик забруднення довкілля та потенційного економічного збитку, спричиненого забруд­ненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами, а також забрудненням при:

Ррозміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів;

Р використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин тощо;

Р використанні та створенні нових біологічно активних речовин та засобів біотехнології;

Р дії акустичних, електромагнітних, іонізуючих та інших шкідливих фі­зичних факторів;

Р викидах радіоактивних речовин;

Р транзитному транспортуванні та розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів як вітчизняного, так і іноземного вироб­ництва;

Р проведениі фундаментальних та прикладних наукових розробок, впровадження обладнання з підвищеною екологічною небезпекою.

Метою екологічного страхування є захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб від шкоди, що настає у разі забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів, що зводить екологічне страхування лише до різновиду особистого і майнового страхування у їх традиційному розумінні.

Механізм екологічного страхування базується на принципах взаємно вигідних відносин страховика і страхувальника. Крім економічної зацікавленості передачі відповідальності за наслідки при можливому аварійному забрудненні страховику, страхувальник зацікавлений у підвищенні своєї екологічної безпеки. Можливості страхувальника у реалізації протиаварійних заходів на своєму підприємстві обмежені з таких причин:

*=> відсутність ресурсного потенціалу для комплексного дослід­ження рівня власної екологічної безпеки;

відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

о недостатня усвідомленість можливого виникнення аварій та аварійних ситуацій.

Страховику за таких обставин слід відшукувати можливості стра­хування екологічних ризиків страхувальників.

Залежно від страхування тих чи інших екологічних ризиків встанов­люються і розміри страхового тарифу.

Страхові тарифи диференціюються залежно від:

• ступеня екологічного ризику;

• особливостей господарської діяльності конкретного страхувальника;

• технічного стану виробничих фондів;

• захисних та очисних споруд підприємства;

• мінімального та максимального розміру відшкодування.

Договір страхування укладається на рік з подальшим продовженням його в того самого страховика. Через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування та укладанні договору чи програми превентивних заходів та здійсненні контролю такі договори доцільно укладати на строк не менше як 5-10 років.

Страховики обмежують максимальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу. Розміри компенсацій, що надаються, не влашто­вують підприємства-забруднювачі, оскільки вони є нижчими від реально необхідних.

Водночас з формуванням ринку екологічного страхування починається розвиток перестрахувального ринку з таких ризиків. Збитки, пов'язані із забрудненням довкілля, є значними, тому для надання більш розши­реного покриття та забезпечення виплат, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули, які накопичують значні капітали. У створенні пулів бере участь і держава. В Україні у 1997 році створений Національний Ядерний страховий пул зі страхування ядерних ризиків.

Проблема екології досить нова для людства та складна. Сьогодні ще недостатньо вивчені природа та характер ризиків. Страховик повинен мати великий досвід у страхуванні екологічних ризиків. Йому слід орієнтуватись у технологічному процесі виробництра для кращого розуміння природи можливих забруднень; вміти оцінити можливості різних потенційних джерел забруднення та ступінь їх впливу на суму збитків.

Страхове покриття надається для відшкодування збитку третім особам. Тому страховик не відшкодовує витрати страхувальникові на превентивні заходи або на очищення його власного майна. Компен­суватись можуть витрати третіх осіб щодо мінімізації збитку, здійснені після настання нещасного випадку.

До екологічного страхування відносять страхування ядерних ризиків (ядерне страхування). Необхідність самостійного вирішення проблем, які виникли перед Україною після здобуття державної незалежності і пов'язані з використанням атомної енергетики, виокремило питання про страхування ядерних ризиків як одного з фінансових гарантів ядерної безпеки. Дане питання вирішуються в рамках Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої Україна приєдналась в 1996 році.

Відповідно до цього розроблений спеціальний механізм формування, зберігання і використання резервів страхування даної відповідальності, а також визначена величина такої відповідальності. Відповідно до цієї конвенції поряд з страхуванням використовуються інше (нестрахове) фінансове забезпечення ядерних ризиків.