4. Призначення та види грошових реформ

Грошові реформи є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовуються на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері та створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей. Як захід антиінфляційного спрямування грошова реформа використовується у тих випадках, коли інші способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали і не дають бажаного ефекту. Як засвідчує світова практика, проведення грошових реформ завжди пов’язано з ризиком. Саме це вимагає при створенні концепції проведення грошової реформи глибоких аналітичних розрахунків, вивчення досвіду зарубіжних країн і врахування їхніх прорахунків. Але незважаючи на ризик, завдяки проведенню грошових реформ в багатьох країнах світу вдалося досягти істотної стабілізації грошового обігу. Крім того, проведення грошової реформи може диктуватися необхідністю створення грошової системи в умовах побудови нової держави.

Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов або одного і другого водночас.

Історія налічує велику кількість грошових реформ, що проводилися в різних країнах в різні часи. Кожна з них є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації грошового обороту тієї чи іншої країни, будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак у їх функціональному втіленні: за глибиною реформаційних заходів, за характером обміну старих грошей на нові, за порядком введення в обіг нових грошей.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні (повні) грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від монометалізму до системи паперово-грошового чи кредитного обігу, при створенні нових держав. У цих випадках не лише замінюється один вид грошей на інший, а здійснюються істотні структурні трансформації в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. У зв’язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень повні грошові реформи, або як їх ще називають «грошові реформи в широкому розумінні», є тривалими в часовому вимірі.

Прикладом реформ такого типу є грошові реформи Росії 1895–97 рр., радянської Росії 1922–24 рр., країн постсоціалістичного табору (у тому числі України у 1992–1996 рр.), грошова реформа країн Західної Європи, пов’язана з випуском в обіг замість національної валюти єдиної валюти євро.

Реформи часткового типу зводяться до зміни окремих елементів грошової системи (масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо). База грошової системи, структура економіки і грошово-кредитні відносини залишаються незмінними. Для умов існування неповноцінних грошей, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу є найбільш характерними і проводяться достатньо часто. Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи у 1947 та 1961 рр. у Союзі Радянських Соціалістичних Республік.

Реформи часткового типу, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі на:

- формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін залишається незмінним. Заміна у 1990 р. в колишньому Радянському Союзі купюр вартістю 50 і 100 рублів, подібна процедура обміну грошей в Росії у 1992–93 рр., вилучення Федеральною Резервною Системою доларових купюр та Національним банком України гривневих банкнот окремих номіналів старого взірця останніми роками можуть розглядатися як грошові реформи формального типу;

- деномінаційні реформи, за яких масштаб цін змінюється у бік збільшення грошової одиниці. Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників (цін всіх товарів і послуг, розмірів тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, платіжних зобов’язань тощо) за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу зменшується, а грошова одиниця збільшується. Деномінаційною була грошова реформа 1961 р. у СРСР, коли старі грошові знаки були вилучені з обігу та обміняні на нові у пропорції 10 : 1; грошова реформа в незалежній Україні, за якої обмін нових грошей на старі здійснювався у співвідношенні 1 : 100 000.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють конфіскаційні і неконфіскаційні грошові реформи.

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну; чи може встановлюватися ліміт на обмін банкнот); форми зберігання запасу старих грошей (гроші можуть обмінюватися у співвідношенні 1:1 або коефіцієнт обміну для вкладів може бути меншим, ніж для готівки); форми власності власника грошей (для державних власників, порівняно з приватними, обмін грошей може здійснюватися за кращою пропорцією).

До цього типу реформ належить нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються, а замість них в оборот випускаються нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або коли створюються нові національні грошові системи.

За період 1944–52 рр. у країнах Західної Європи були проведені 24 грошові реформи (з деномінацією грошового обігу або без нього), кожна з яких була реформою конфіскаційного типу. Елементи конфіскації було застосовано і в процесі грошової реформи 1947 року в колишньому СРСР. Це торкнулося, насамперед, власників готівкових та безготівкових грошей. Якщо наявна готівка обмінювалася у співвідношенні 10 : 1, то вклади населення в ощадних касах до 3000 рублів не піддавалися переоцінці, від 3 тис. до 10 тис. обмінювалися у співвідношенні 3 : 2, понад 10 тис. – відповідно 2 : 1. На диференційованих засадах здійснювався процес обміну грошових рахунків підприємств різних форм власності. Стосовно недержавного сектору економіки було застосовано дискримінаційну процедуру: якщо грошові кошти на рахунках державних підприємств було переоцінені у співвідношенні 1 : 1, то комерційних підприємств і колгоспів – відповідно 5 : 4.

У Німеччині за життя одного покоління було проведено дві реформи конфіскаційного типу. Зміст реформи 1924 р. зводився до обміну нових німецьких рейхсмарок на старі у співвідношенні 1 до 1 трильйона. Про масштаби конфіскації реформи 1948 року свідчить той факт, що в її ході було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що знаходилася на руках населення.

Метою конфіскаційних реформ є отримання додаткового доходу державою, конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо. Такі реформи широко застосовуються в міжнародній практиці, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава визнає себе банкрутом.

За неконфіскаційних реформ переоцінка запасу грошей, доходів, цін для всіх економічних суб’єктів здійснюється однаково, за єдиним співвідношенням, незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв. Такі заходи були проведені у вересні 1996 р. на завершальній стадії вітчизняної грошової реформи.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7–15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Означений тип реформ застосовують у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури, з мінімальним строком обміну, щоб власники великих запасів не встигли сховати їх. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні 1996 р., але вона не була конфіскаційною, оскільки економічним суб’єктам, які з поважних причин не змогли обміняти гроші у встановлені терміни (15 днів), було дозволено зробити це протягом кількох наступних років.

За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно та паралельно.

Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то вони обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. Старі гроші вилучаються з обігу в міру їх надходження у банки. Замість них банки випускають в оборот нові гроші. Так, зокрема, проводили США та Україна випуск в обіг нових купюр на зламі тисячоліть

Якщо нові і старі гроші емітуються на різних засадах, наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові – для кредитування економіки або емісія нових має певне забезпечення (золоте чи інвалютне), а емісія старих не має, то в обороті між ними виникає конкуренція. Внаслідок цього менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись. Держава повинна буде вживати спеціальні заходи для їх підтримки, щоб вони не були негайно витіснені з обороту, що ще більше ускладнить функціонування грошової системи. Врешті-решт держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового курсу напередодні обміну.

У теорії грошей класичною за змістом вважається реформа паралельного типу, здійснена в Радянському Союзі 1922–24 рр. У 1958–60 рр. Францією була проведена деномінаційна реформа франка у співвідношенні 100 до 1. Протягом цього періоду в обігу знаходився новий (або «важкий») франк із вмістом 0,18 г золота і старий – із вмістом 0,018 г золота. У 1960 р. старий франк було вилучено з обігу. Прикладом грошової реформи паралельного типу може слугувати мексиканська реформа. З 1 січня 1993 р. в обіг було запроваджене нове песо, що дорівнювало 1 тис. старих. При цьому стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом протягом усього 1993 р. Своєрідною формою подвійного обігу було використання в Китаї, починаючи з квітня 1980 р., протягом більше як 10 років, «золотого» юаня – паралельної зі звичайним юанем грошової одиниці, що обслуговувала нерезидентів і представляла в обігу конвертовану валюту. Із зміцненням купівельної спроможності та запровадженням конвертованості базової грошової одиниці – звичайного юаня – необхідність системи подвійного обігу відпала. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку її у 1992 р., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем.

Взагалі проведена у 1990-і роки в Україні грошова реформа за своїм характером була широкомасштабною. До найбільш специфічних її особливостей належать багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування, тривалий період проведення, застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення, створення в ході реформи нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, особлива соціальна спрямованість. Грошова реформа в Україні забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму монетарного регулювання, адекватного умовам ринкової економіки.

Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, її найголовнішою метою завжди є стабілізація грошового обороту. Задля досягнення такої мети не достатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення зростання грошової маси чи значне зменшення її обсягів, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.