2. Причини інфляції та закономірності розвитку інфляційних процесів
З огляду на множинність чинників, що породжують тиск на ціни, а також складність і різноспрямованість соціально-економічних та політичних наслідків інфляції питання щодо її причин є надзвичайно дискусійним. Як економічне явище інфляція знаходить свій вияв у знеціненні грошей, тому її вважають монетарним феноменом.
Як відомо, з рівняння обміну І. Фішера випливає, що середній рівень цін на товари визначається за формулою Р = МV : Q. Аналізуючи цю формулу, можна зробити висновок, що зростання цін можуть спровокувати зростання маси грошей М, прискорення обігу грошей V, скорочення фізичного обсягу виробництва Q. Позаяк швидкість грошей визнається відносно стабільною, амплітуда коливання обсягів виробництва визначається більш об’єктивними, ніж амплітуда коливання грошової маси, чинниками, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна грошової маси залежить від динаміки пропозиції грошей, можна вважати, що ключовим чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.
Ці положення покладені в основу грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи. Так, М. Фрідман, стверджуючи, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом», її єдиною причиною вважав надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний попит, і як наслідок, зростають ціни. Ця залежність сьогодні набула найширшого визнання як серед монетаристів, так і серед кейнсіанців. Розбіжності між ними стосуються причин зростання грошової пропозиції.
Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Якщо її цілями є стабілізація цін та підтримання ринкової кон’юнктури у рівновазі, грошова пропозиція (маса) залишається незмінною, то інфляція буде неможливою. Якщо ціллю монетарної політики є забезпечення високої зайнятості та економічного зростання, неминучими є зростання пропозиції грошей і маси їх в обороті. Це, в свою чергу, спричиняє підвищення попиту і цін на товарних ринках, тобто інфляцію. Така монетарна політика набуває інфляційного характеру. Монетарна політика може стати інфляційною також у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей – прямої чи опосередкованої (через викуп центральним банком цінних паперів держави на вторинному ринку). Відмовившись від такої політики, органи монетарного управління зупинять інфляцію.
На відміну від монетаристів, кейнсіанці вважають ліберальну грошово-кредитну політику передумовою інфляції, а першопричинами – чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозиції.
Ця відмінність має важливі практичні наслідки. З позицій монетаристів випливає, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для самостійного подолання економікою кризи. На думку кейнсіанців, монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутрішніх суперечностей економіки, а лише забезпечувати пропозицію на необхідному рівні. Тому прибічники кейнсіанських поглядів виправдовують грошову емісію задля монетизації бюджетного дефіциту, підтримання високої зайнятості, зростання виробництва тощо.
Об’єктивне з’ясування причин інфляції має важливе значення не лише для правильного розуміння її сутності, але й для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована саме на подолання причин інфляційних процесів.
У вітчизняній літературі причини виникнення інфляції поділяють також на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх причин відносять світові структурні кризи (сировинні, енергетичні, валютні), нелегальний експорт золота та валюти, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу тощо.
Внутрішні причини виникнення інфляції поділяють на грошові та негрошові. У свою чергу, до грошових (монетарних) відносять дефіцит бюджету, зростання державного боргу, надмірну емісію грошей, збільшення кредитних знарядь обігу, збільшення швидкості обігу грошей і т. ін. Негрошовими причинами вважають диспропорції та циклічний розвиток економіки, монополізацію виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, нестабільність соціально-економічної ситуації в державі тощо.
Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий процес. Розвиток інфляційного процесу можна поділити на дві стадії, які відрізняються темпами зростання пропозиції грошей і темпами їх знецінення.
На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають темпи знецінення грошей. Поступово це випередження зменшується, наближаючись до вирівнювання. Спочатку надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу внаслідок нагромадження чи зберігання суб’єктами ринку. Тому товарні ціни певний час залишаються незмінними або підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей. На цьому етапі зростання грошових нагромаджень активізує підприємницьку діяльність і товарно-грошові відносини, стимулює підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та покращання співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.
На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. У певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність та активно використовувати для купівлі товарів. При цьому платоспроможний попит порівняно з поточною емісією збільшується, а швидкість обігу грошей прискорюється. Одночасно з цим відплив у нагромадження нових грошових пропозицій зменшується, що ще більше прискорює швидкість обігу грошової маси. Водночас внаслідок поширення бартерних операцій значно звужується товарна основа грошової маси в обігу. Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту та, відповідно, зменшення попиту на гроші. За таких умов економічні суб’єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін і пов’язаних з ним втрат. З’являються так звані інфляційні очікування, які викликають ажіотажний попит на товарних ринках, для задоволення якого використовуються не лише поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації ВВП.
Розвиток інфляційних процесів в Україні на початку ХХІ ст. та їх загострення у 2007–2008 р. після декількох років відносно прийнятної ситуації можна пояснити існуванням низки системних проблем. Основна з них – нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики, насамперед у частині рішень щодо підвищення соціальних стандартів – так, протягом декількох років заробітна плата зростала істотно вищими темпами, ніж продуктивність праці. Друга системна проблема полягала у тому, що реалізація політики зростання доходів населення не супроводжувалася дієвими заходами із збільшення пропозиції споживчих товарів і послуг (у першу чергу щодо стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, який міг би задовольнити значну частину споживчих потреб населення). Третьою системною проблемою можна вважати те, що уряд не має чітко напрацьованих механізмів упередження виникнення шокових ситуацій на споживчому ринку. Такі інструменти, як товарні інтервенції, заходи антимонопольної політики та регулювання тарифів природних монополій використовуються вкрай неефективно.
Втім, навіть за таких умов можливо було б знизити попит на споживчому ринку, грамотно спрямувавши доходи громадян на інвестування та заощадження. Але рівень розвитку фінансового ринку залишається дуже низьким, і це є четвертою системною проблемою. Фактично у населення не існує альтернативи розміщення тимчасово вільних коштів, ніж на банківські депозити. Проте банки далеко не завжди можуть задовольнити запити громадян як щодо вартості депозитів, так і спектру надаваних послуг. До того ж нестабільність банківської системи, яка особливо гостро проявилася в умовах кризи, ставить під сумнів довіру до неї.
Одним із вагомих наслідків нерозвиненості фондового ринку з точки зору забезпечення цінової стабільності є зменшення ефективності монетарного регулювання економічних процесів. Адже одним із головних інструментів впливу центрального банку на обсяг грошової пропозиції є операції з державними цінними паперами на відкритому ринку. Одначе за відсутності ліквідного та прозорого ринку державних боргових зобов’язань ефективне проведення таких операцій в Україні неможливе.
Окремо слід відзначити відсутність належної культури комунікацій з громадськістю з питань, пов’язаних із розвитком інфляційних процесів. Більше того, заяви окремих політиків та посадових осіб підбурювали процеси зростання цін.
До системних можна додати інституційний аспект проблеми інфляції. Залишається незрозумілим, хто відповідає за забезпечення стабільності цін у державі, адже законом «Про Національний банк України» (ст. 6) передбачено, що НБУ сприяє дотриманню цінової стабільності лише у межах своїх повноважень. По суті, в Україні немає державної інституції, яка несла би відповідальність за нестабільність цін.
Що стосується монетарних чинників, то вони відігравали у розкручуванні інфляційної спіралі значно меншу роль. Чинниками, які найбільше вплинули на зростання грошової маси, були, по-перше, активна соціальна політика уряду (підвищення зарплат у бюджетній сфері та соціальних виплат); по-друге, значні обсяги інтервенцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку з метою підтримки курсу гривні, які частково були нейтралізовані НБУ через проведення мобілізаційних операцій. Даючи оцінку діям центробанку, не треба забувати, що монетарні заходи впливають на цінову динаміку з певним лагом, який в Україні становить від шести місяців до року.
Підсумовуючи, слід зазначити, що в умовах незначного впливу монетарного чинника на інфляцію для стримування зростання цін доцільніше приймати рішення, пов’язані з вирішенням існуючих системних проблем.