36. Трансформація фразеологізмів. Сфера їх функціонування. Способи трансформації.

Трансформація стійких сполучень слів є одним із спірних питань у мовознавстві, оскільки вона зумовлена, насамперед, екстралінгвістичними чинниками. Зміна суспільних орієнтирів, потреба в номінації нових явищ, посиленні експресивних функцій мови активізували переосмислення фразеологічного матеріалу.

Творча трансформація стійких словосполук завжди зумовлена певними стилістичними завданнями. Залежно від ставлення авторів до мови та до описуваної проблеми відбувається відбір певних стилістичних засобів, серед яких є й оказіонально перетворені стійкі сполуки, основне призначення яких – підсилити виразність контексту, його гумористичне або сатиричне звучання. О.В. Кунін зазначав, що у разі оказіонального вживання фразеологічних одиниць можлива заміна компонентів, уклинювання слів і перемінних сполучень, часто ускладнене лексичними змінами, додавання перемінних компонентів, синтаксична деформація, часто ускладнена уклинюванням і лексичними змінами. У разі оказіонального вживання фразеологічних одиниць у певних контекстах вони дають додаткову інформацію, обсяг якої вимірюється ступенем відхилення від їхнього звичайного вживання.

Єдиного визначення трансформації фразеологізмів досі ще нема.

Традиційно трансформації фразеологічних одиниць поділяють на дві основні групи: семантичну й структурно-семантичну (В.М. Білоноженко, І.С. Гнатюк, Т.В. Цимбалюк, М.А. Бакіна).

До прийомів семантичної належать власне семантичні трансформації та подвійна актуалізація фразеологізмів До структурно-семантичних видозмін фразеологічних одиниць – поширення фразеологічних одиниць, заміна компонента або компонентів, скорочення компонентного складу фразеологічних одиниць, натяк, контамінація.

З погляду стилістики трансформація потрібна для того, щоб оновити семантику й структуру фразеологізмів, аби не стерся фразеологічний образ.

37.

38.

Афористика – сукупність висловів, які відображають життєвий досвід людей у вигляді коротких за формою і узагальнених за змістом висловів-суджень. Афорист одиниці:

- прислів’я - це виражений структурою речення народний вислів повчального змісту, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу: Згаяного часу й конем не наздоженеш.

- приказка - стійкий вислів, що образно визначає якесь життєве явище насамперед з погляду його емоційно-експресивної оцінки. Приказка набуває остаточного оформлення та конкретного змісту тільки в контексті, тобто вона завжди є тільки частиною речення: Кров з молоком [хтось].

- крилаті вислови (слова) та афоризми - сталі словесні формули, що є часто повторюваними в писемному й усному мовленні влучними висловами видатних осіб-письменників, філософів, учених, політичних діячів: Світ ловив мене, та не спіймав (Григорій Сковорода).

- сентенції- афоризми, що мають повчальний зміст, життєві настанови: Увійти в роль легше, ніж вийти з неї (Олег Келлер).

- максими - афоризми, в яких у короткій формі висловлено певне моральне правило, певний етичний принцип: Довіра приходить через нотаріуса (Олег Келлер).

- парадокси - думки, що розбігаються з усталеними поглядами й спершу нібито суперечать здоровому глуздові: Смертну кару скасовують для того, щоб люди могли спокійніше вбивати один одного.

- ремінісценції - відлуння в тексті якихось мотивів, образів іншого твору, натяки на них тощо: А де ж мій Сад Божественних пісень?

- літ цитата – цитата в худ творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності: Нічого, брате, я не зрікаюсь, караюсь, мучусь, але не каюсь (Малишко)

- етикетні формули – вислови-вітання, поздоровлення, прощання, подяка, запрошення: Доброго ранку, вечора, товариш, пан, добродій.

Групи афоризмів за походженням: фольклорні (народ; прислів’я, приказки, етикетні формули), книжково-літературні (афоризми та їхні різновиди – сентенції, максими, парадокси; належать певним авторам).

Стилістичні функції афоризмів:

- інтелектуалізація тексту

- для вступного чи заключного акорду

- створення урочистого чи зниженого тону

Індивідуально-авторські фразеологізми. При індивідуальних видозмінах помітна й смислова, й експресивна перебудова фразеолог одиниці. Замінюючи компоненти, автор ніби дає нове життя відомій, із дещо втраченими художніми характеристиками, фразеологічній одиниці. Наприклад: "Князь ваш, відомо, красноуст, з миші коня зробить і ви повірите"; рос. из блохи делают верблюда. Нам до пепсії, як до Москви рачки.

39.

4 осн групи суфіксів: зменшеної експресивності, збільшеної експресивності, збірності, одиничності.

Синонімія суфіксів: вони сприяють збагаченню словникового складу мови, використов як засіб значеннєвого розрізнення лексичних одиниць, що розвиваються з одного кореня (воля – вільний, вольовий, воліти).

Суфікси позит і негат оцінки є ознакою худ, розм, публіцист стилів.

Суфікси позит оцінки (ф-ії): зменшення, пестливість, експресія, зневажливий, іронічний відтінок, стилізація під усну нар творчість, лірика, творення літоти.

Суфікси негат оцінки (ф-ії): показати щось велике (-ищ лапищами), згрубіло-негативне значення, емоц-експресивне (здоровань, волоцюга, дурило)

Суф –анн, -ість, -ізм, -ств, -зтв – абстрактні (книжні) суфікси, використов у наук, публіцист стилях.

Слова із застарілими та рідковживаними префіксами па-, пра-, -уз мають відтінок урочистості, піднесеності, поетичності: паморозь, прадавній.

Префікси анти-, архі-, екстра-, контр-, превдо-, ультра- надають словам книжного відтінку: антитіло, контррозвідка. Публіцистика використовує утворення з такими префіксами для надання викладові гуморист, сатиричн, іронічного спрямування: ця антирічка позбавлена будь-яких ознак життя.

Групи префіксів:

40.

Оказіоналізми – слово, що утв за наявними в мові моделі, але не використовується в загальновживаному словнику. Їх вживають в певних контекстах.

Стилістичні ф-ії: емоц-експрес забарвлення, динаміка, увиразнення твору, оновлення думки, образотворення.

Оказіональні іменники: назви людей, абстракція (наплюватизм).

Оказіональні дієслова: лаконізм, активізація розгорнутої події, увиразнюється зміст твору, відображ експрес-інформат можливості (сіверянить), псих чи фіз стан людини, уточнюють, збагачують.

41.

Морфологія – розділ мовознавства, що досліджує структуру слова, його форми, частини мови та властиві їм способи й прийоми словозміни. У стилістичному плані морфологія використовується на підставі наявності в ній близьких за значенням і функціями явищ, а також з огляду на розподіл морфолог одиниць за окремими стилями мови.

У морфологічному розділі стилістики подано стилістичну характеристику морфологічних явищ, категорій тощо. Стилістична морфологія розглядає паралельні й синонімічні морфологічні засоби та принципи їх добору для точного й ефективного висловлювання думок. Основним об'єктом стилістичної морфології є морфологічні синоніми. Вони пов'язані одним спільним граматичним значенням, передають його відтінки, являючи собою варіанти граматичних форм, які можуть бути багатозначними й мати синонімічні різновиди.

- морфологічні синоніми - це дві або декілька граматичних форм, властивих тому самому слову, які розрізняються стилістичним уживанням: студентові -студенту, веселіший - більш веселий.

- паралельні форми - такі, що передають різні граматичні значення, але в процесі мовлення їх можна замінити іншими: доцент - доцентка і доцентша.

- омоформи: Кінець фільму- Сиджу кінець столу. Ці засоби часто набуваютьвиразного стилістичного значення.

- уживання словотворчих експресивно-стилістичних елементів характеризуєї розмовне й художнє мовлення, публіцистичний стиль. Науковому й офіційно-діловому стилям експресивно забарвлені суфікси та префікси не властиві. Але й ці стилі мають свою специфіку словотвору. Для них характерні віддієслівні іменники з -анн-, -янн-, -енн-, -інн-, а також із суфіксами -ач, -к(а), -лк(а) та іменники з різними суфіксами на позначення абстрактності. Деякі префікси та суфікси іншомовного походження (де-, екстра-, ад-, -ит, -іт, -ин, -ін, -ік, -изм, -/зм тощо) характеризують термінологічну лексику. "До суфіксів книжного забарвлення належать ті, які утворюють загальні й абстрактні назви.

42.

Категорія роду ім. Категорія роду проявляє себе в різних функціональн стилях по різному. В оф-діл перевага віддається формам чол роду , навіть коли є жіночі відповідники в загальнонародній мові. Адже в ділов спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове і соц становище (лікар Олені Іванівна).Форми з –ка слід уживати в худ, публіц, розм мовленні. Багато іменників чоловічого роду - назв за професією, званням, посадою тощо - не мають паралельних форм жіночого роду: анестезіолог, менеджер, столяр, металург, нотаріус. Є іменники жіночого роду, які не мають відповідників чоловічого роду, оскільки позначають традиційно жіночі професії та види занять: домогосподарка, покоївка.

Категорія роду для ім не вмотивована. Ті самі поняття в різних мовах належать до різних родів (тінь – тень). Незважаючи на цю невмотивованість, розподіл ім у нашій мові між трьома родами є важливим стилістичним засобом. Особливо різноманітно виявляються стилістичні можливості категорії роду в худ-белетристичному стилі та в розмовному мовленні.

Найабстрактнішим є сер рід. В худ стилі: відтворення мови дітей, створення пестливого тону, засоби смішного, негативне ставлення. В наук стилі: категорія роду виявляє себе в унормованому вигляді, що не припускає варіантних форм, уживання яких спричинює появу непотрібних у цьому випадку відтінків.

Категорія числа ім. Здебільшого іменники мають форми однини та множини. Багато іменників, що мають тільки форму однини, належать до книжних стилів - офіційно-ділового й наукового: націоналізм, індустріалізація, вода, глина. Або тільки множини: ресурси, фінанси. Форма однини властива збірним іменникам: наше студентство, зелене листя, міцне коріння. Форма однини іменників у значенні множини використовується в синекдохах: Нинішній студент зацікавлений у тому, щоб добре вчитися. Лише у формі множини вживають деякі іменники зі збірним значенням: збори, канікули. Ці іменники характеризують науковий, офіційно-діловий і публіцистичний стилі.

Категорія відмінку ім. Р.в. і Зн.в. Зн.в. часто використовують щодо конкретних іменників, а Р.в. - щодо абстрактних: не брав ручку-не брав участі.

О.в. – для урізноманітнення викладу: ..ові ..у Михайлові Івановичу, директорові заводу.

Кличний відмінок утворюється найчастіше від іменників чоловічого й жіночого роду - назв осіб. Це стилістично нейтральні форми, властиві всім стилям, серед яких найменше - науковому. Кличний відмінок іменників - назв істот, але не осіб (тобто назв тварин, птахів, риб тощо) - характерний переважно для розмовного мовлення. Кличний відмінок іменників - назв неістот - уживають переважно в публіцистичному стилі, а також у творах художньої літератури (зокрема в поезії, у фольклорі), які набувають патетичного звучання, мають публіцистичні елементи. Тут кличний відмінок уживають для того, щоб загострити увагу на об'єкті звертання, виокремити його, виявити й викликати до нього певне ставлення: Україно! Ти для мене диво (Василь Симоненко). Крім того, в художньому мовленні уживання іменників у формі кличного відмінка може надавати йому додаткових відтінків ліризму, персоніфікувати неістоти.