§ 3. Економіка добробуту в контексті загальної ринкової рівноваги

Завершується розділ з’ясуванням економічного змісту поняття суспільного добробуту і його зв’язку з рівноважним функціонуванням системи. Такий підхід обумовлюється тим, що найдостовірнішим критерієм забезпечення загальної ринкової рівноваги є саме критерій суспільного добробуту. Теорія добробуту претендує на обґрунтування оптимального розподілу благ між людьми і виробничих ресурсів між підприємствами та галузями, де виробляють ці блага. Зважаючи на це, вона тісно пов’язана з теорією загальної рівноваги. Адже оптимальність розподілу будь-якого ресурсу або споживчого блага не може бути визначена на засадах тільки часткової рівноваги на ринку даного ресурсу або блага. У вирішальній мірі ступінь досягнення оптимальності залежить від ситуації на суміжних ринках, від їх взаємозв’язку і взаємозалежності. Головним завданням економіки добробуту є оцінювання державних програм.

Існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок виявляється недієздатним у забезпеченні ефективного функціонування економіки. Адже поряд з позитивними рисами він має багато недоліків. Саме тому і виникає необхідність втручання держави в господарську діяльність мікроекономічних суб’єктів.

Ефективність ринкового регулювання є обмеженою з таких причин:

• наявність різних форм прояву монопольної ринкової влади;

• непрозорість ринків;

• неповна чи асиметрична інформація;

• наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але за умов, коли ця залежність не відображається безпосередньо у ринкових цінах;

• посилення впливу чинників суспільних благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів;

• наявність позаринкової діяльності суб’єктів ринку та неринкових механізмів регулювання. Відносини між суб’єктами господарювання можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом, а й через неринкові механізми.

Ці причини називають причинами обмеженої спроможності ринкового регулювання, тобто вони складають сукупність передумов і ситуацій, коли дія механізму конкурентних ринків не призводить до максимізації суспільної корисності.

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності економічної системи. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні – на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому.

Теорія загальної ринкової рівноваги відіграє значну роль у визначенні наукових засад політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці ефективним є і розподіл благ.

Економіка добробуту з’ясовує питання економічної ефективності в усіх сферах господарювання: виробництві, обміні благ, їх розподілі і перерозподілі. Зокрема, розподіл ресурсів серед благ та благ серед споживачів є Парето-оптимальним або ефективним, якщо неможлива жодна реорганізація виробництва та споживання, за якою покращується стан одних індивідів без погіршення стану інших. Будь-яка зміна, що підвищує добробут одних індивідів без зниження добробуту інших, покращує добробут суспільства в цілому.

При використанні Парето-критерію існує низка проблем. Часто при оцінці різних урядових програм виникає потреба у міжособистісному порівнянні розподілів. Але, наприклад, якщо обидва розподіли x та y є Парето-ефективними, неможливо використовувати критерій Парето для їх ранжування.

Нас цікавлять за заданої множини ефективних розподілів можливі критерії вибору серед них.

Якщо перенести контрактну криву в обміні з простору виробництва благ в простір корисностей, то можна отримати криву можливих корисностей. Тобто, крива можливих корисностей дозволить визначити різні комбінації корисностей, які отримують індивіди A і B за умов, коли економіка знаходиться у стані рівноваги одномоментно в аспекті і виробництва і обміну. Крива, яка є огинаючою до усіх кривих, які відображають можливі варіанти корисностей в Парето-оптимальних точках у виробництві та обміні, отримала назву основної кривої можливих корисностей (grand utility-possibilities frontier).

Ґрунтуючись на цьому можна виділити наступні критерії оцінки добробуту:

1. Критерій рівності (Equality criteria), за яким розподіл, що відповідає рівним значенням корисностей індивідів (U1=U2 =…=Un), є суспільним оптимумом.

2. Утилітаристський критерій (Utilitarion criterion , Bentham, 1867). За Бентамом, суспільство має максимізувати суму корисностей всіх членів суспільства (сукупну корисність) або сукупний добробут суспільства.

3. Критерій Роулза (Rawls criterion, 1971). За цим критерієм вважається, що головна мета політичних інститутів – соціальна справедливість. Роулз робить припущення, що суспільство знаходиться у «початковій позиції», коли кожен індивід має мету, яка сприяє володінню «початковими благами». Раціональними за поведінкою є ті індивіди, що турбуються лише про власні інтереси та намагаються разом досягти принципу справедливості. Їх раціональний вибір – максимізувати добробут найменш забезпеченого індивіда (або групи індивідів).

У цьому випадку критерій ефективності економіки добробуту подається у такий спосіб:

W = min {U1(A),U2(A),…,Un(A)}.

Таким чином, за Роулзом, суспільний добробут залежить лише від добробуту найменш забезпеченого індивіда. Роулз припускає, що багато варіантів ефективного розподілу благ можуть не бути суспільно бажаними, тому суспільство може надати перевагу засадам рівності, навіть за значних витрат на її досягнення.

Зауважимо, що критерій Роулза підлягає критиці з боку економістів, які вважають, що мінімаксний критерій дає оптимальний результат лише за дуже обмежених припущень. Окрім того, саме трактування суспільної справедливості суттєво залежить від типу суспільства.

До зазначених критеріїв оцінки економіки добробуту варто додати і розглянутий нами раніше критерій Парето. Адже за цим критерієм, будь-яка зміна, що покращує стан (збільшує добробут) одних індивідів без погіршення стану інших, покращує добробут суспільства в цілому. Іншими словами за Парето критерієм, розподіл x є кращим, ніж у або надається перевага розподілу x порівняно з у, якщо в точці x стан деяких індивідів покращується, а стан інших індивідів не погіршується.

При застосуванні Парето критерію виникає низка проблем. Зокрема, серед економістів відсутня одностайність стосовно розподілів ресурсів, що містять виграші для деяких груп індивідів та втрати для інших (наприклад між витратами на національну безпеку та на інші потреби).

Ще один варіант оцінки економіки добробуту ґрунтується на компенсаційному критерії Н. Калдора та Дж. Хікса (Kaldor-Hicks criterion, 1939). За цим критерієм, добробут підвищується, якщо ті, хто виграють від змін у обміні і розподілі, оцінюють свої прирости доходів вище від збитків постраждалих, і якщо значення виграшу перевищує значення втрат. Цей критерій вимірює зміни добробуту в грошових одиницях і є спробою оцінити в грошових одиницях виграш тих індивідів, хто виграв, та компенсувати в грошах втрати тих індивідів, котрі програли.

Критерій ґрунтується на компенсаційному принципі: зміна політики уряду вважається покращенням ситуації, якщо ті індивіди, хто виграв від змін розподілу, можуть потенційно повністю компенсувати втрати тим, хто втратив, та після цього ще залишатися у виграші. При застосуванні цього критерію виникає наступна проблема:

– можливою є така ситуація, що після зміни у системі відносин обміну і розподілу, рух назад до початкової точки також спричиняє підвищення рівня суспільного добробуту.

В такому випадку, якщо криві можливих корисностей перетинаються, критерій дасть невизначений результат.

Як розвиток критерію Калдора-Хікса було розроблено критерій Сітовського (Scitovsky criterion– double Kaldor-Hicks test, 1941).

За Сітовським, зміна політики уряду є покращенням, якщо задовольняє вимогам критерію Калдора-Хікса, і якщо після змін у обміні і розподілі рух назад на початкову позицію не задовольняє критерію Калдора-Хікса.

Таким чином, Сітовський пропонує подвійний критерій:

1) спочатку треба переконатися, що рух з першої точки до другої покращує стан за критерієм Калдора-Хікса,

2) потім слід переконатися, що рух назад з другої точки до першої не покращує стан згідно критерію Калдора-Хікса.

Лише тепер, коли виконуються обидві умови, добробут суспільства буде підвищуватися.

При застосуванні критерію Сітовського відбувається намагання привести різноякісні корисності до єдиної грошової бази, в той час як гранична цінність тієї самої суми в сприйнятті бідного та багатого індивіда не може бути однаковою.

Важливо відзначити, що кожен з наведених критеріїв має свої недоліки, а тому розробка критеріїв оцінки добробуту залишається актуальним завданням сучасної економічної теорії.

Потребує уточнень і трактування функцій суспільного добробуту. Адже функції добробуту дозволяють на кривій можливих корисностей визначити таку Парето-оптимальну точку у виробництві та обміні, що максимізує суспільний добробут. Суспільна функція добробуту W(UA,UB) вимірює агреговану корисність індивідів (A і B) й може бути представлена за допомогою карти суспільних кривих байдужості. Суспільні криві байдужості забезпечують порівняння корисностей між індивідами.

Суспільні криві байдужості є L-подібними у випадку критерію рівності корисностей та паралельними прямими лініями (з нахилом – 1) у випадку утилітаристського критерію.

Мета суспільства – досягнути найвищої з можливих суспільних кривих байдужості за заданої кривої можливих корисностей.

Фундаментальним наслідком теорії загальної рівноваги є те, що досконало конкурентна економіка є ефективною. Звідси всі конкурентні результати перебувають на межі виробничих можливостей і на межі можливих корисностей. Ринкові невдачі, які пов’язані з монополією або забрудненням навколишнього середовища, «штовхають» економіку ліворуч від обох меж.

Якщо фірма досягла монопольності свого становища на якомусь ринку, вона спроможна підвищити ціну на свій продукт на рівень обов’язково вищий рівня її граничних витрат. Споживачі купуватимуть менше таких товарів, ніж за умов конкуренції, а тому їхнє задоволення обов’язково стане меншим. Це зменшення задоволення споживача є типовим проявом неефективності деформованого ринку, спричиненого недосконалою конкуренцією.

Інша головна невдача ринку – побічні наслідки економічної діяльності. Якщо підприємство не сплачує шкідливих наслідків свого впливу на оточуюче середовище, то виникатимуть високі рівні екологічного забруднення, а тому і страждатиме добробут споживача. 3 іншого боку, існують і корисні побічні наслідки, пов’язані, наприклад , із науковою діяльністю.

Досконалого і абсолютно ефективного конкурентного механізму ніколи не було і ніколи не буде. Проте у ширшому розумінні твердження теорії конкуренції містять чимало реаль­ного. У довгостроковому періоді багато дефектів усуваються і вони є тимчасовими, наприклад, монополію ліквідовують конкуруючі технології. В той же час надмірно спрощена конкурентна модель вказує на багато важливих гіпотез економічної поведінки, особливо у довгостроковому періоді.

Завершуючи розгляд проблеми економіки добробуту у контексті загальної ринкової рівноваги, можна дійти до висновків, що, по-перше, всі ринкові рівноваги є ефективними за Парето. Значення цього висновку полягає в тому, що тут описується загальний механізм конкурентного ринку, яким можна скористатися задля гарантування результатыв ефективності за Парето.

По-друге, за певних умов кожен варіант розподілу, ефективного за Парето, може забезпечити кінцеву конкурентну рівновагу. Це означає, що проблеми розподілу і ефективності можна розділити. Будь-який бажаний розподіл, ефективний за Парето, можна підтримати за допомогою ринкового механізму. Ціни в ринковій системі відіграють подвійну роль (алокативну та дистрибутивну):

Алокативна роль цін полягає в тому, щоб вказувати на відносну рідкість товарів.

Дистрибутивна роль цін полягає в тому, щоб визначити скільки різних товарів можуть купити різні індивіди за умов сталого обсягу їх доходу.

Більше того, другий висновок теорії економіки добробуту свідчить про можливість перерозподілу початкових запасів товарів. Це дозволяє визначити обсяг багатства індивідів, а згодом дозволяє використовувати механізм ціни для визначення відносної рідкості товарів. Незалежно від того, як перерозподіляються початкові запаси, рівноважний розподіл благ, обумовлений ринковими силами, як і раніше буде ефективним за Парето.

Таким чином, внаслідок взаємозалежності цін всіх благ і чинників виробництва повне уявлення про механізм ринкового ціноутворення і його роль в національній економіці можна отримати лише на основі побудови моделі загальної економічної рівноваги, що відображає взаємодію всіх ринків. З цієї моделі виводиться система рівноважних цін, що забезпечує спільну рівновагу на всіх ринках, і визначаються умови її існування.

Система рівноважних цін може спрямовувати виробництво і обмін на Парето-ефективне використання ресурсів суспільства, а за допомогою розподільчої політики держави можна підтримувати розподіл добробуту між громадянами відповідно до уявлень суспільства про соціальну справедливість. Але при цьому держава повинна застосовувати такі інструменти перерозподілу, які не деформують систему рівноважних цін.

21