25. Споживання, заощадження та інвестиції та фактори, що їх визначають (за неокласичним трактуванням).

Споживання (С) – видатки д/г, спрямовані на задоволення власних потреб.

Структура споживання:

1) Са – автономне споживання, яке не залежить від доходів домогосподарств (залежить лише від накопиченого в д/г майна)

2) Споживання, що залежить від доходу.

Функція споживання: С=Са + (Унд - аr), де r – ставка позичкового відсотку, а – коефіцієнт еластичності заощаджень до ставки позичкового відсотку.

Заощадження визначають:

1. Дохід д/г;

2. Рівень цін;

3. Величина споживацьких боргів;

4. Економічні очікування.

Заощадження (S) – частина коштів, яка залишається у д/г після здійснення витрат на споживання.

Функція заощаджень в неокласичній теорії: S = ar – Ca.

Інвестиції (І) – потік коштів, що призводить до збільшення матеріальних капітальних товарів, таких як основні засоби та оборотні кошти.

Виділяють типи інвестицій:

1) виробничі інвестиції;

2) інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

3) інвестиції в житлове будівництво.

Рівновага на ринку інвестицій досягається завдяки гнучкості позичкового відсотку r:

26. Державні закупівлі.

Державні закупівлі є одним з інструментів фіскальної політики держави.

Державні закупівлі – закупка державою готової продукції за встановленою ціною у певному обсязі у національних або іноземних виробників, коштами державного бюджету.

Державні закупівлі грають помітну роль в економічній політиці держави. Вони виконують ряд важливих функцій:

1. Встановлення рівноваги на товарному ринку – державні закупівлі запобігають утворенню кризи недовиробництва, або інфляційному розриву МА, за кейнсіанським трактуванням.

2. Соціально-економічна функція – полягає в створенні умов для найбідніших споживачів щодо придбання товарів найширшого вжитку та життєво необхідних за прийнятними цінами.

3. Протекціоністська – державні закупівлі у вітчизняних виробників стимулюють національне виробництво.

27. Сукупна пропозиція, фактори, що її визначають.

Сукупна пропозиція (AS) – графічна модель, що показує наявність реального обсягу національного виробництва, який підприємства здатні і готові постачати на ринок при кожному можливому рівні цін.

AS визначається як сума пропозицій на окремі групи товарів на всіх ринках країни.

Вивчаючи сукупну пропозицію, неокласики виходили з таких положень:

- обсяг випуску ВНП залежить від кількості факторів виробництва і технології та не залежить від рівня цін;

- зміни у факторах виробництва і технології відбуваються дуже повільно;

- економіка функціонує в умовах повної зайнятості ресурсів, тому обсяг ВНП = потенційному ВНП;

- сукупна пропозиція розглядається в довгостроковому періоді.

AS визначають наступні фактори:

1. зміни цін на ресурси;

2. кількість та якість ресурсів, їх ефективний розподіл;

3. зміни в продуктивності виробництва під впливом інновацій та вдосконалення технології;

4. економічні очікування підприємців

28. Крива сукупної пропозиції в довгостроковому та короткостроковому періодах.

В довгостроковому періоді криву сукупної пропозиції розглядають неокласики:

Обсяг виробництва дорівнює потенційному. Крива AS не залежить від рівня цін, на неї впливають: зміни цін на ресурси; кількість та якість ресурсів, їх ефективний розподіл; зміни в продуктивності виробництва під впливом інновацій та вдосконалення технології; економічні очікування підприємців.

В короткостроковому періоді криву сукупної пропозиції розглядають кейнсіанці:

За кейнсіанським трактуванням, сукупна пропозиція залежить передусім від рівня цін, тобто тієї ціни, що споживачі згодні заплатити за надані товари (послуги).