3. Видатні українські економісти та їх внесок у розвиток економічної науки

Видатний український економіст-статист Володимир Навроцький народився 1847 рЛьвівський університет, на юридичному факультеті якого прилучився до економічних досліджень.

Після закінчення університету в 1874 р. працював на Ряшівщині, що носила тоді назву “Галицького Сибіру”.

Предметом своїх досліджень вчений зробив насамперед ті соціально-економічні відносини, які склалися в краї внаслідок його розвитку. В. Навроцький поділив галицьке суспільство на експлуататорів і експлуатованих. До перших зарахував поміщиків, промисловців, купців, урядовців і т. д. До експлуатованих належали кустарі, селяни, робітники, зайняті в промисловості, торгівлі, рільництві. Володимир Навроцький критикував залишки панщинних відносин. Ніхто не розкрив так всебічно, як він, негативні економічні, моральні та інші наслідки залишків кріпацтва.

Економічні праці В. Навроцького характерні великою насиченістю статистичними даними, їх детальним аналізом. Заслуговує на увагу те, що український вчений розглядав окремі явища і факти на тлі загальних закономірностей соціально-економічного розвитку. В. Навроцький розумів, що господарські процеси розвиваються за певними економічними законами і завдяки цьому він укладав статистичні таблиці, робив розрахунки-висновки, які вражали переконливістю аргументації. Тим самим його економічно-статистичні праці викликали довір'я, утверджували авторитет їх автора серед фахівців. Захищаючи економічні інтереси селянства, В. Навроцький критикував аграрну програму галицьких поміщиків і податкове законодавство Австро-Угорщини.

У своїх працях вчений зобразив колоніальний характер економіки Галичини у складі Австро-Угорщини. Простежуючи еволюцію селянських господарств у Галичині XIX ст., В. Навроцький першим розкрив усі їх зміни в перехідний період від натуральної до ринкової економіки.

Федір.Матвієнко-Гарнага був одним з відомих українських економістівЦентральною проблемою економічних досліджень Ф.Т.Матвієнка-Гарнаги є дослідження методів нагромадження капіталів у промисловості та механізм її оподаткування. Студіювання цієї проблеми учений називає інтуїтивною, оскільки відсутні ринкові показники обліку основних капіталів промисловості. Своєю метою Ф.Т.Матвієнко-Гарнага ставить визначення ефективності функціонування промисловості України та впливу на неї постійного втручання держави. На основі аналізу наявних статистичних даних найбільших промислових підприємств України, які репрезентували наявні на той час галузі господарства УСРР, вчений приходить до висновку, що «при низькому коефіцієнті використання основних капіталів достатньо великі відрахування на їх відновлення стануть великим тягарем, що буде перекладений на вартість продукції, а роль податків у відновленні капіталів мізерна, є лише два шляхи для залучення в дію основних капіталів – бюджетне фінансування і підвищення продуктивності праці

У статті „План, прибуток і премія”(1962) Ліберман чітко сформулював проблему: необхідна така система планування й оцінка роботи підприємств, яка б стимулювала зацікавленість у найбільш високих планових завданнях, у втіленні нової техніки, поліпшенні якості продукції, у найбільшій ефективності виробництва. На його думку, досягти цього можна, якщо доводити підприємствам лише плани обсягів і номенклатури продукції та терміни поставок. При цьому господарська система має бути значною мірою переорієнтована на прямі звязки між підприємствами, між постачальниками і споживачами, тобто частково децентралізована. Решту планових показників пропонувалося доводити лише до галузевих або регіональних органів управління, які тоді виступали у вигляді раднаргоспів, що замінили на той час звичайні міністерства.

Щоб зацікавити підприємства у виконанні планів, О. Ліберман пропонував затверджувати по кожній галузі тривалі норми рентабельності. Кожне підприємство залежно від ступеня досягнення нормативного рівня рентабельності, тобто відношення прибутку до виробничих фондів у процентах, могло б мати право на матеріальне стимулювання і заохочення колективу. Пропонований порядок мав звільнити централізоване планування від дрібязкової опіки над підприємствами і перейти до методів економічного, а не адміністративного, впливу на підприємства.

Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених-економістів І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського та ін., які наполягають на зміні підходів до визначення ролі політичної економії в соціально-економічних перетвореннях, шукають нових шляхів вирішення її проблем.

Однак період піднесення знову змінився періодом застою. Економічна теорія повернулася до вихідних ідеологічних рубежів з тією тільки різницею, що одвічні проблеми політичної економії соціалізму тепер розглядаються в контексті „розвинутого соціалізму”.

Та навіть у цих межах дослідження ведуться у дещо інших напрямках: розширюються їхні обєкти, виробничі відносини вивчаються у взаємозвязку з продуктивними силами та з надбудовою, що дає змогу проаналізувати не тільки класові фактори суспільного розвитку