- •1. Предмет та методи п/е. Позитивна і нормативна економіка
- •2. Еволюція економічної науки: основні напрямки, школи та течії
- •3. Видатні українські економісти та їх внесок у розвиток економічної науки
- •4. Суть та класифікація потреб. Безмежність потреб
- •5. Економічні інтереси та їх види
- •6. Економічні ресурси та їх класифікація: земля, праця, капітал та підприємництво
- •9. Економічна система та її основні складові. Власність як основа економічної системи
- •10. Натуральна та товарна форми господарства
- •11. Суть та функції грошей
- •12. Грошова система та її основні елементи. Еволюція грошових систем
- •13. Основні принципи організації ринкової економіки
- •14. Суть та суб’єкти ринку. Схема кругообороту ресурсів та доходів
- •15. Класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів купівлі-продажу
- •16. Інфраструктура ринкової економіки та її основні елементи
- •17. Суть конкуреції та її види
- •18. Антимонопольне законодавство та необхідність антимонопольної політики
- •19. Класифікація підприємств за формами організації та розмірами
- •20. Суть, суб’єкти, принципи і умови підприємницької діяльності
- •23. Суть, форми та види заробітної плати
- •24. Капітал підприємства та його класифікація
- •25. Фізичне та моральне зношення основного капіталу. Амортизація
- •26. Суть та особливості аграрної сфери виробництва. Структура агропромислового комплексу
- •27. Суть, основні види та типи відтворення
- •29. Основні ознаки та механізм функціонування адміністративно-командної економіки
- •30. Економічні аспекти глобальних проблем
26. Суть та особливості аграрної сфери виробництва. Структура агропромислового комплексу
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей.
Аграрний сектор пов’язаний із господарюванням на землі, вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції. У сільському господарстві складаються специфічні аграрні відносини. Це відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції та послуг.
Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі виступають:
а) суспільство у цілому в особі держави;
б) виробничі колективи, представлені сільськогосподарськими підприємствами (кооперативами, селянськими спілками, фермерськими господарствами, підрядними та орендними формуваннями, колгоспами та держгоспами);
в) індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства, колгоспники, робітники держгоспів, службовці і т.д.).
Аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільств. Найбільш чітко цей зв’язок проявляється в розвитку агропромислового комплексу (АПК) на базі агропромислової інтеграції.
АПК складається з таких сфер:
1. галузі промисловості, які постачають сільському господарству знаряддя праці (засоби виробництва);
2. власне галузі сільського господарства;
3. галузі, які перероблюють сільськогосподарську продукцію;
4. галузі, що обслуговують сільське господарство – виробнича та соціальна інфраструктури.
В Україні в І сфері виробляється близько 15%, у ІІ сфері – 46%, в обслуговуючих та переробних галузях ( ІІІ і IV сфери) — 39% валового продукту АПК.
Особливостями аграрних відносин є:
1. Земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основний засіб виробництва. Одночасно – вона є предметом праці і засобом праці.
2. Сезонність сільгоспвиробництва. Робочий період має відносно короткий час – осінь, весна, літо (часи пік).
3. Переплетіння економічних і природних процесів відтворення. Кінцевий результат залежить не лише від людини, а й від природи.
4. Складність та різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства в АПК та народне господарство в цілому, а також переплетінням різноманітних форм власності.
У той же час, Україна здавна є землеробсь-кою країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розви-неною структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підпри-ємства займали провідне місце в її господарстві. І навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 1998 р.).
На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конку-рентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-терито-ріальних зв’язків між складовими АПК.
Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється, передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової і фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу.
Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктив-них сил та науково-технічним прогресом.
Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світлозабезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах.
В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського госпо-дарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв’язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агро-кліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид – родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв’язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.
До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об’єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті – неефективність сільськогос-подарського виробництва й АПК у цілому.
Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональ-ному використанні природних ресурсів і збережен-ні природи.
Якщо територіальні індекси виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вищі за середньоєвропейські, то економічна ефектив-ність виробництва набагато нижча.
Це особливо проявилося у дев’яності роки, під час економічної кризи. Майже в два рази знизилися обсяги сільськогосподарської продукції, вітчизняні виробники втратили значну частину внутрішнього ринку продуктів харчу-вання, знизилась участь АПК у формуванні експортного сектора. Дуже гальмує процеси відродження цього комплексу невирішення питання щодо власності на землю. Без законодав-чого забезпечення її впровадження в Україні суттєвого покращання справ в АПК не відбудеться