Основні елементи педагогічного дослідження.

Об'єкт дослідження —це частина об'єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта).

Предмет дослідження— це зафіксовані в досвіді, включені в процесс практичної діяльності людини сторони, якості і відносини об'єкта, що досліджуються з певною метою в даних умовах.

Мета дослідження — це ціль, яку поставив перед собою дослідник.

Гіпотеза дослідження — наукове передбачення його результатів.

Завдання дослідження — конкретизована його мета.

Логіка (етапи) педагогічного дослідження:

Визначення проблеми дослідження, яка має актуальне, життєве значення.

Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків.

Вивчення шкільної практики.

Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку з дослідження.

Здійснення експериментальної роботи.

Вивчення передового досвіду.

Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.

Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези.

Оформлення результатів дослідження, впровадження їх у життя

Кінцевою метою досліджень у теорії та практиці виховання є отримання знань, що належною мірою були б основою формулювання ефективних рекомендацій для педагогічної діяльності. Для цього можна застосувати такі моделі досліджень: експериментальні, діагностичні, монографічні.

• Експериментальні дослідження призначені для перевірки причинних гіпотез,можуть бути й методологічними під час вивчення, уточнення або конструювання нових дослідних моделей.

• Діагностичні дослідження спрямовані на визначення дійсного стану теорії і практики виховання та формування на цій основі відповідних рекомендацій для внесення до них певних змін,їх можна назвати також описовими.

• Монографічні дослідження реалізуються в двох принципових напрямах:

характеристика та з'ясування одиничного виховного явища, що з дослідно-пізнавальної точки зору має великий інтерес і може бути використано для характеристики подібних йому явищ; опис і з'ясування виховного явища з метою відкриття його основних закономірностей, рис та тенденцій.

111. Психологічна характеристика стилів педагогічної діяльності.

психологічний смисл індивідуального стилю діяльності "це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності,... індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, які свідомо чи стихійно використовує людина з метою найкращого врівноваження своєї (психологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності".

Стиль діяльності пов'язаний з стилем саморегуляції: вони розглядаються як взаємопов'язані сторони цілісного індивідуального стилю активності і діяльності людини.

Стилі педагогічної діяльності, в першу чергу, поділяються на три загальних, які визначені вище: авторитарний, демократичний та потурання, але одночасно мають власне "Педагогічний зміст".

Так, А.К. Маркова визначає їх таким чином.

Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто вирішує, приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, використовує свої права без врахування ситуації та думок учнів, не пояснює свої дії учням. Внаслідок чого учні втрачають активність чи здійснюють її тільки під керівництвом вчителя, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистіснйй розвиток.

Головними методами впливу такого вчителя є наказ та повчання. Для вчителя характерна низька задоволеність професією та професійна нестійкість. Вчителі з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, в педагогічному колективі займають позицію лідера.

Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер по спілкуванню, колега у спільному пошуку знань. Вчитель приймає рішення разом з учнями, враховує їх думку, підтримує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але і особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дій, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше відчувають стан спокійного задоволення, високої самооцінки. Вчителі цього стилю більше уваги звертають на свої психологічні уміння, для них характерна велика професійна стійкість, задоволення своєю професією.

Ліберальний стиль. Вчитель відходить від прийняття рішення, передає ініціативу учням, колегам. Організацію та контроль діяльності учнів здійснює без системи, проявляє нерішучість, коливання, В класі нестійкий мікроклімат, замасковані конфлікти.

По відношенню до партнера взаємодії можна визначити характер стилю: від підкорення до партнерства та відсутності спрямованого впливу. При цьому можна побачити, що домінує монологічна чи діалогічна форма спілкування.