3. Рівні, форми та різновиди людської діяльності

Умовно можна виокремити три рівні, на яких здійснюється людська діяльність.

1. Біологічний. Найелементарніші дії та вчинки людей, зумовлені біологічними потребами в їжі, русі, відпочинку, повітрі. Якби діяльність людини полягала лише у діях цього рівня, вона не відрізнялася б від поведінки тварин.

2. Значно складнішим і притаманним тільки людям є рівень соціальної діяльності, що зумовлюється соціальними потребами, які визначають відносини людей між собою в суспільстві, їх ставлення до природи. Тут повинна бути усвідомлена мета, вольові зусилля, врахування існуючих норм поведінки та конкретних умов діяльності.

На цьому рівні найповнішою мірою виявляються задатки і здібності, їх сутнісні якості. Така діяльність дозволяє як індивідуальні, так і колективні, спільні потреби.

3. Найвищий рівень – суспільно-історичний. Така діяльність задовольняє потреби суспільства, його існування та розвиток і може здійснюватися за умови, якщо людина усвідомлює свою належність до певного суспільства, потреби якого вона сприймає за власні. На цьому рівні можуть діяти люди із сформованим світоглядом, стійкими переконаннями.

Різновиди діяльності.

Індивідуальна діяльність – сума дій окремих людей, діяльність, яку зумовлюють індивідуальні потреби.

Суспільна (групова) діяльність – об’єднання зусиль багатьох людей на грунті спільної мети, що дають змогу досягти результатів, які ніколи не могли бути досягнуті поодинці. Завдяки їй стають можливими спеціалізація діяльності окремих людей, а також обмін ними своєю діяльністю та її результатами.

Форми діяльності

1. Матеріальна або практична (природоперетворювальна), у процесі якої людина спрямована на зміну навколишнього середовища і самої себе, на вироблення різноманітних предметів, необхідних для її існування.

2. Духовна діяльність спрямована на формування, збагачення та вдосконалення внутрішнього світу (почуттів, емоцій, знань, думок) людини, на пізнання світу та самопізнання, на створення або вироблення певних образів, теорій, ідей.

Будь-яка матеріальна діяльність не може здійснюватися суто механічно, без наявності певних почуттів, цілей, норм, думок, мотивів, ідей.

Духовна діяльність є невід’ємним аспектом матеріальної й визначається нею, хоча у практичних діях різних людей рівень їх духовності, ідейності може бути різним. Крім того, саме духовна діяльність у кінцевому результаті втілюється у певні матеріальні форми (письменник матеріалізує свої задуми у вигляді книжки; робітник, виробляючи деталь, реалізує задум конструктора щодо цієї деталі).

Оскільки матеріальна діяльність спрямована на зміну природних умов життя людей, використання природних сил, стихій та ресурсів з метою повнішого задоволення людських потреб, то її ще можна схарактеризувати як природо перетворювальну. Це в першу чергу виробнича (промислова чи сільськогосподарська) діяльність.

Останнім часом дедалі більшого значення набуває 3) природоохоронна діяльність. Її мета – не лише раціонально використовувати природні багатства, а й зберігати й відтворювати їх, ліквідовувати негативні наслідки нерозумного ставлення до природи.

Діяльність, яка здійснюється у вигляді різноманітних реформ, соціальних рухів, революцій і спрямована на певні зміни у самомуу суспільстві або в окремих галузях (економіці, політиці, культурі) називається 4) суспільноперетворювальною. Її мета – прогресивний розвиток суспільства, створення кращих умов для існування людей.

Існує така форма діяльності, завдання якої – формування та розвиток самої людини 5) культурноосвітня; 6) педагогічна; 7) профорієнтаційна; 8) медична; 9) трудова.

Трудова діяльність носить цілеспрямований, свідомий характер, потребує певних знань, умінь і навичок, які людина набуває в процесі свого індивідуального розвитку. Вона здійснюється за допомогою певних знарядь праці, можлива лише в суспільстві і є суспільно-корисною.

Трудова діяльність здійснюється в різноманітних професійних формах, які визначаються змістом, структурою людських потреб. Тому із зростанням цих потреб збільшується кількість професій, а кожна з них стає дедалі більш спеціалізованою. Щоб займатися будь-якою професійною діяльністю, необхідна висока фахова підготовка, необхідно мати чітке уявлення про те, що це за професія, які вимоги вона ставить перед людиною.

Гра, навчання, виховання – форми трудової діяльності.

Форми праці, які вимагають значних м'язових зусиль, характеризуються великими енергетичними витратами. Науково-технічний прогрес зводить до мінімуму місце такої праці у масовому виробництві. Широко розповсюджені тепер комп'ютеризовані, автоматизовані і механізовані форми праці, до яких належить численні професії в усіх галузях виробництва. Ці форми вимагають порівняно менших витрат м'язової енергії, оскільки у такій роботі беруть участь в основному не великі, а малі м'язи. Проте, у цьому разі підвищуються вимоги до точності і швидкості рухів.

Щодо інтелектуальної праці, то існують її різні форми у сфері матеріального виробництва і поза ним.

До перших відносять різноманітні професії інженерного профілю, серед яких вирізняються дві групи: одна, пов'язана з проектуванням виробництва (конструктори), і друга, яка здійснює експлуатаційні функції (інженери, техніки, майстри, диспетчери тощо). До останньої приєднують також робітників, що виконують функції обліку (бухгалтери, статистики та ін.).

До форм інтелектуальної праці, не пов'язаних безпосередньо з матеріальним виробництвом, можна віднести наукову діяльність і діяльність у галузі прикладних знань (лікар, вчитель) або у галузі літератури і мистецтва.

Інтелектуальна праця енергетично найекономніша, оскільки супроводжується незначним м'язовим напруженням. Але це не є позитивною ознакою, адже так званий "м'язовий голод" часто призводить до ряду захворювань.

Основні риси інтелектуальної праці - це складність і змінність програм дії. Слід підкреслити, що загальною тенденцією, яка яскраво виявилась за останні роки, є збільшення комп'ютеризації і автоматизації виробництва, котра супроводжується зростанням питомої ваги розумової праці. А це значить, що величезна кількість людей залишає традиційний арсенал вже засвоєних прийомів праці і переходить на нові, які ставлять дедалі зростаючі вимоги до діяльності мозку і усієї нервової системи.

Для оволодіння новими професіями зараз потрібно багато умов: по-перше, професійна підготовка все більше залежить від загальноосвітньої, і по-друге, необхідні професійні здібності.

Таким чином, тепер докорінно змінився характер праці. У сфері суспільного виробництва праця стає переважно розумовою, все менша частка потребує суто фізичного навантаження. Сучасні професії вимагають напруженої діяльності нервової системи, і від її індивідуальних особливостей залежать не лише успішність оволодіння спеціальністю, але й наслідки практичної діяльності людини.