Тема 13. Страхування майна та відповідальності громадян

1. Інструментарій формування страхового інтересу у власників майна фізичних осіб.

2. Методи організації системи страхового захисту майна фізич­них осіб.

3. Удосконалення методів страхування майна фізичних осіб.

4. Розширення асортименту страхових послуг з майнового стра­хування для населення.

5. Комплексні програми страхування майна юридичних осіб.

6. Зарубіжний досвід страхового захисту майна юридичних осіб.

7. Розширення асортименту страхування відповідальності гро­мадян на страховому ринку України.

8. Оцінка місця страхування майна та відповідальності громадян на страховому ринку України.

9. Зарубіжний досвід страхування відповідальності громадян та можливості його імплементації в Україні.

10. Комплексні програми страхування відповідальності громадян. Література: 3; 4; 7; 12; 15; 21—25; 27; 34; 36; 40; 42; 43—48;

51; 57; 59; 61; 66; 68.

Розділ IV

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

А. ОСНОВНІ ФОРМУЛИ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВИКО­РИСТОВУВАТИ У РОЗВ'ЯЗАННІ ЗАДАЧ, І ПРИ­КЛАДИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

1. На визначення страхового тарифу

Страховий тариф — це ставка внеску з одиниці страхової су­ми. За економічним змістом — це ціна страхового ризику. Синоні­мами страхового тарифу є терміни брутто-ставка і брутто-тариф.

С труктуре брутто-ставки показана на рис. 1.

Собівартість страхової послуги — це нетто-ставка + витрати на ведення справи.

Витрати на ведення справи охоплюють організаційні, аквізицій-ні, інкасаційні, ліквідаційні та управлінські витрати.

Страхові тарифи встановлюються у відсотках від страхової су­ми або в твердих ставках з одиниці страхової суми (зі 100 грн).

Для розрахунку страхового тарифу використовують ряд методів:

1. На основі теорії ймовірності, математичної статистики та стійких часових рядів (найпоширеніший).

1. Метод, що заснований на експертних оцінках.

2. За аналогією до інших об'єктів.

Розрахунок страхового тарифу за першим методом складається з декількох етапів:

1. Визначення тарифу основного (T₀): T₀ = P • КТ00,

де P — імовірність страхової події. Розраховується як співвідно­шення кількості страхових виплат (К_в), здійснених за тарифний пе­ріод і кількості укладених договорів страхування (К_д);

K — коефіцієнт ймовірності збитку. Розраховується як співвід­ношення середньої страхової виплати (C_b) на один пошкоджений (знищений) об'єкт і середньої страхової суми (C_c) на один застра­хований об'єкт:

100 — одиниця страхової суми (100 грн).

Т0 = жх100;

Добуток величин, наведених у числівнику відображає загальну суму страхових виплат (СВ), що імовірно, можуть бути здійснені за рік. Наведені у знаменнику величини дадуть добуток загальної страхової суми всіх застрахованих об'єктів (СС).

Т0 = — к 100; CC

Результатом ділення ймовірних страхових виплат на страхову суму всіх застрахованих об'єктів є показник збитковості страхової суми (З_сс). Він свідчить про те, скільки копійок страхової виплати припадає на 1 гривню страхової суми і є мінімальним внеском страхувальника, що йде на покриття ризику:

Т0 = З_сс100.

2. Визначення ризикової надбавки (Р_н):

P_h = Т0 • а (у)

1

P x К_д

1 - P

Re

2\

де T₀ — основна ставка страхового тарифу, %;

а (у) — коефіцієнт гарантії безпеки страхового фонду (визнача­ється за математичними таблицями);

P — імовірність страхової події;

К_д — кількість укладених договорів страхування;

R_k — показник розсіювання страхових виплат від середнього рі­вня, грн;

C_b — середній рівень страхових виплат, грн.

За умови, що показник розсіювання страхових виплат відсутній ризикову надбавку рекомендовано визначати в такий спосіб:

P_h = 1,2 • Т0 • а (у)

1-P

P x К_д

4. Визначення нетто-ставки (H_c)

H_c= Т0 + P_h

3. Визначення витрат на ведення справи. Відсоток витрат здебі­льшого відповідає емпіричній величині, що склалася за попередні періоди.

4. Обчислення брутто-ставки (Б_с):

H_c х100 100 - H